Рішення

від 17.09.2009 по справі 20/378

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

20/378

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

17.09.09 р.                                                                                     Справа № 20/378                               

Господарський суд Донецької області  у складі:

       головуючогосудді -  Приходько І. В.;

при секретарі судового засідання – Ярош В.В.;

за участю представники сторін:

                           від позивача – не  з'явився;

                           від відповідача   –  Прядка І.М. - довіреність;

розглянув у відкритому судовому засіданні суду справу  

за позовом  Державного  підприємства «Вугілля  України»  м.Київ,

до відповідача  Закритого  акціонерного  товариства  «АРС» м.Донецьк,

про  стягнення  пені  у  розмірі  443 905,32  грн.  та   штрафу  у  розмірі  678 175,57  грн.,  -

В С Т А Н О В И В :

        У  грудні  2007 р.  до   господарського суду звернувся позивач,  Державне підприємство «Вугілля  України»  з  позовом  до  відповідача,  Закритого  акціонерного  товариства  «АРС»  про  стягнення  суми  основного  боргу  у  розмірі 9 688 222,37  грн.,  пені  у  розмірі  443 905,32  грн., штрафу  у  розмірі  678 175,57  грн.,   3 % річних  у  розмірі  37 199,47  грн. та   інфляційних  витрат  у розмірі  228 389,86  грн.

        Рішенням  суду  від 27.03.2008 р.   позовні  вимоги в  частині   стягнення  суми  основного  боргу  у  розмірі 9 688 222,37  грн. припинені  на  підставі п.1-1 статті 80 ГПУ України  у  зв'язку  зі  сплатою  відповідачем  під  час  розгляду справи; позовні  вимоги  щодо  стягнення   3 % річних  у  розмірі  37 199,47  грн. та   інфляційних  витрат  у розмірі  228 389,86  грн.  задоволені; у  задоволені  позовних  вимог  щодо  стягнення  пені  у  розмірі  443 905,32  грн.  та  штрафу  у  розмірі  678 175,57  грн. – відмовлено.

       Постановою  Донецького  апеляційного  господарського  суду  від  14.03.2008 р. рішення  господарського  суду  від  27.03.2008 р. скасовано  частково  в  частині  відмови у  стягненні  пені у  розмірі  443 905,32  грн.  та   штрафу  у  розмірі  678 175,57  грн.   В  іншій  частині  рішення  залишено  без  змін.

       Постановою  Вищого  господарського  суду  України  від  16.09.2008 р. рішення  суду  від 27.03.2008 р.   та  постанова  апеляційного  суду  від  14.03.2008 р.   скасовані  в частині   пені  у  розмірі  443 905,32  грн.  та  штрафу  у  розмірі  678 175,57  грн.   та   справу   направлено  на  новий  розгляд, в  решті  позовних  вимог  рішення  та  постанова  залишені  без  змін.

        Під  час  розгляду  справи  позивач  надав  додаткові  письмові  пояснення   від  18.03.2009 р., 21.04.2009 р.  (арк.38-40,  арк.50-52 том 2)  та  підтримав    позовні  вимоги   щодо  стягнення  пені  у  розмірі  443 905,32  грн.  та  штрафу  у  розмірі  678 175,57  грн.  

      Вважає,  що  виникнення  у  відповідача  зобов'язань  по  сплаті  отриманої  продукції  пов'язано  з  певною  подією -  передачею  продукції  йому  у  власність,  тому  з урахуванням  пункту 4.1 договору  відповідач  протягом  10-ти  днів  зобов'язаний  був  сплатити  вартість  отриманої  партії  продукції.  Але,  як  пояснює  позивач,  вказаний  розрахунок  штрафних  санкції  ним  не  застосовувався. Подією,  з  якою він  пов'язує  період  нарахування  суми  пені  та  штрафу  під  час  розгляду  справи  стала  претензія  № 27-09-07/4  від 27.09.2007 р. Після  спливу  семиденного  терміну,  встановленого  статтею  530  Цивільного  кодексу  України, штрафні  санкції  позивач нараховує  з 10.10.2007 по  20.11.2007 р.

       Надав  копію  поштового  повідомлення  № 30916869, з якого  убачається,  що  претензія № 27-09-07/4  від 27.09.2007 р.  була  отримана   відповідачем  02.10.2007 р. (арк.107-108 том 2).

       Представник  відповідача  проти  позовних  вимог  заперечував,  при  цьому  посилався  на  положення  статей  530, 625  Цивільного  кодексу  України,   відсутність  вимоги  щодо  стягнення  штрафних  санкцій (арк.47-48, 77-78 том 2).

       За  клопотанням  сторін  на  підставі  положень  статті  69  Господарського  процесуального  кодексу  України  термін   розгляду   справи  неодноразово  продовжувався.

      В    судове  засідання  17.09.2009 р. представник  позивача  не  з'явився,  про  час  і  місце  слухання  справи  був  належним  чином  повідомлений.

      Враховуючи  положення  статті  75  Господарського  процесуального  кодексу  України,  розгляд  справи  закінчено  за  відсутності  представника  позивача,  рішення  прийнято  за  наявними  у  справі  матеріалами.

      Розглянув  матеріали  справи,  додатково  представлені  документи, заслухав  пояснення  сторін,     оцінив  докази за своїм внутрішнім переконанням, суд  приходить  до  висновку,  що  позовні  вимоги    щодо  стягнення  пені  у  розмірі  443 905,32  грн.  та  штрафу  у  розмірі  678 175,57  грн.   не  підлягають   задоволенню,  враховуючи   наступне.

      Судом встановлено, що 01.03. 2007  р.  між    позивачем  (постачальник) та  відповідачем   (покупцем)  був  укладений  договір  № УРС-07-03К  на  поставку вугільної  продукції. (арк.10-13 том 1).

      За  умовами  вказаного  договором,  сторони  встановили,  що  постачальник    зобов'язується поставити  та  передати  у  власність  вугільну  продукцію,  а  покупець  прийняти  та  оплатити  товар  по  марочному  складу,  цінам  і  кількості,  визначених  у  Специфікаціях,  оформлених  Додатком, які  є  невід'ємною  частиною  договору.

      Підставою  звернення  позивача  до  суду  стало  не  виконання  відповідачем  у  повному  обсязі  зобов'язань  за  договором  № УРС-07-03К    щодо  оплати  продукції,  яка  була  ним  отримана у   період  квітень-травень  2007 р.

    Під  час  попереднього  розгляду  справи  протягом лютого 2008 р.,  відповідач  сплатив  суму у  розмірі 10 211 220  грн., у  зв'язку  з  чим  провадження  по  справі   щодо  стягнення  суми  основного  боргу  у  розмірі 9 688 222,37  грн.  було  припинено  на  підставі   п.1-1 статті 80 ГПК України (арк.121,   124-125  том  1).        

       Обґрунтовуючи  позовні  вимоги, позивач  посилався  на  прострочку  платежів  за  отриману  продукцію,  положення  статті  231 Господарського  процесуального  кодексу  України,  що  він  є  підприємством,  яке  належить  до  державного  сектору  економіки,  претензію № 27-09-07/4  від 27.09.2007 р.,  отриману  відповідачем  02.10.2007 р.,   розрахунок  штрафних  санкцій  за  період  з 10.10.2007 р.  по  21.11.2007 р.

Приймаючи  рішення, суд  враховує  наступне.

Статтею  111-12  Господарського  процесуального  кодексу  України встановлено,  що  вказівки,  які  містяться  у  постанові  касаційної  інстанції,  є  обов'язковими  для  суду  першої    інстанції  під  час  нового  розгляду  справи.

Як  зазначено  у  постанові  Вищого  господарського  суду  України   від  16.09.200 8 р. (арк.194-198 том 1) при  новому  розгляді  справи  необхідно  встановити  момент, з якого  у  позивача  виникає  право  вимагати  стягнення  штрафних  санкцій.

        Положеннями статті 230 Господарського кодексу України визначено,  що штрафними  санкціями  визначаються господарські санкції у вигляді  грошової  суми (неустойка, штраф, пеня) яку учасник господарських відносин зобов'язаний  сплатити у разі порушення  ним  правил здійснення господарської  діяльності, невиконання  або  неналежного виконання господарського  зобов'язання.

      Статтею  173 Господарського  кодексу  України  визначено,  що господарським  визначається  зобов'язання,  що  виникає  між  суб'єктом  господарювання  та  іншим  учасником   відносин  у  сфері  господарювання з  підстав,  передбачених  господарським  кодексом,  в  силу  якого  один  суб'єкт (зобов'язана  сторона, у тому  числі  боржник)  зобов'язаний  вчинити  певну  дію  господарського  чи  управлінсько-господарського  характеру  на  користь   іншого  суб'єкта   (виконати  роботи, передати  майно, сплатити  гроші,  надати  інформацію тощо),  або  утриматись  від  певних  дій, а інший  суб'єкт  (управлена  сторона, у тому  числі  кредитор)  має  право  вимагати  від  зобов'язаної   сторони  виконання  її  обов'язку .

    Як  зазначено  у  постанові  Вищого  господарського  суду  України (арк.4),  відповідно  до п.2.2  договору  датою  поставки  вугілля  вважається  дата  календарного  штемпелю  залізничної  станції  відправлення  у  залізничній  квитанції;  датою  переходу  права  власності  на  вугілля  вважається  дата  підписання  акту  прийому-передачі,  а  порядок  оплати  передбачений  пунктом 1.1. договору.

    Дослідив  зміст  пункту 1.1.  договору № УРС-07-03К   суд  встановив,  що  покупець  зобов'язаний  прийняти  та  сплатити  вугільну  продукцію  на  умовах,  викладених  у  розділах вказаного  договору.

    Розділом 4,  а  саме  пунктом 4.1.  договору   сторони  встановили,  що  покупець   здійснює  оплату  вартості поставленого  вугілля  протягом 10 (десяти)  банківських  днів  від  дати  отримання  рахунку  і  документів, визначених у пункті 2.4. договору (арк.10 том 1).

    У  пункті 2.4.  договору   сторони  передбачили,  що  протягом п'яти  робочих  днів  від  дати відвантаження  партії  товару,  постачальник  передає  покупцеві ж.д квитанції – оригінали  або  завірені  печаткою  копії;  посвідчення  якості – оригінал; рахунок – фактуру 1 прим.; податкову  накладну – оригінал – 1 прим.; акт прийому-передачі поставленого  вугілля  с вказанням  дати відвантаження,  ваги,  номерів ж.д.квітанцій, вагонів – 2 прим.

    Статтею  530  Цивільного  кодексу  України  встановлено,  якщо  у  зобов'язанні   встановлений  строк (термін)  його  виконання,  то  воно  підлягає  виконанню  у  цей строк  (термін).

    Зобов'язання,  строк (термін) виконання  якого  визначений  вказівкою  на  подію,  яка  неминуче  має  настати,  підлягає  виконанню  з  настанням  цієї  події.

      Таким  чином,  суд  встановив,  що  відповідно  до пунктів 4.1. та 2.4. договору  № УРС-07-03К  відповідач  зобов'язаний  був  протягом 10  банківських днів  сплатити  вартість  отриманого  вугілля  за  умови  надання   йому  постачальником   рахунку,  а  також  документів  перелічених у п.2.4.  угоди.

    Представник  позивача  у  поясненнях  до  суду,  сповістив,  що  рахунки,  передбачені п.4.1. договору,  ним  відповідачу  не  надавались. Вважає,  що  рахунків-фактур,  які  визначені  у пункті 2.4.  було  достатньо  для  здійснення  відповідачем  оплат  отриманої продукції.

    Крім  того  повідомив  суд,  що  документи,  які перелічені  у п.2.4.  договору  у  нього  наявні,  але  до  матеріалів справи  не надані,  оскільки  у  разі  їх  відсутності  відповідач  би  не  сплачував  частково  суму отриманої  продукції,  а  в  подальшому  під  час  розгляду  справи    не  сплатив  би  її  вартість  у  повному  обсязі.

    Також  звертає  увагу  суду   на  претензію   № 27-07-07/4  від  27.09.2007 р.  (арк.82  том 1),  яка  була  ним  направлена  відповідачу  з  вимогою  сплатити   суму  основного  боргу  у  розмірі 12 688 222,37  грн.

     З  такою  позицією  позивача  суд  не  погоджується  та  вважає,  що  умовами  договору  чітко  встановлені  події,  які  сторони  визначили  для   оплати   продукції  та  строк (термін)  протягом  якого покупець  зобов'язаний  оплатити  отриману  продукцію.

    Вказаною  подією  є  надання  рахунку  для  сплати  та  додаткових  документів,  перелік  яких  визначений  у п.2.4. договору.

    Представником  позивача  не  було  надано  додаткових  документів у  підтвердження  наявності  рахунків-фактур та інших  документів перелічених у п.2.4. договору.

    Надання  претензії   № 27-07-07/4  суд у не  може  розглянути  як   документ,  що  передбачений  пунктом 4.1. договору.

    Таким  чином,   суд  приходить  до  висновку, що  момент,  з  якого  у  позивача  виникає  право  вимагати  стягнення  штрафних  санкцій,  це  сплив  10-ти  денного  строку  після  отримання  рахунків,  передбачених  п.4.1.  договору  та  переліку документів, визначених п.2.4.

    Суд  не  приймає  до  уваги   пояснення  позивача,  що  факт настання  події,  з  якою   виникає  його  право  на  нарахування штрафних санкцій,  встановлений   у  рішеннях  попередніх судів,  оскільки  з  відповідача  були  стягнуті  інфляційні  витрати  та  3 % річних  за  прострочку  сплати  суми  основного  боргу.

    Як  убачається  з  постанови  Вищого  господарського  суду  України  від  16.09.2009 р.  саме  відсутність  встановленого  строку,  з  якого  виникає  право  на  нарахування  штрафних  санкцій,  стало  підставою  для  скасування  рішення  в  частині  позовних  вимог  щодо  стягнення  пені  та  штрафу  та  справу  було  направлено  на  новий  розгляд.

     У  зазначеній  постанові   міститься  вказівка,  передбачена  положеннями  статті  111-12  Господарського  процесуального  кодексу  щодо  встановлення  моменту, з  якого  у  позивача  виникає  право  вимагати  стягнення  штрафних  санкцій.

     Під  час  нового  розгляду  справи,  як  це  визначено вказівками  Вищого  господарського  суду  України,  суд  також  з'ясовував  всі  фактичні  обставини справи  та  оцінював докази,  що  мають  юридичне  значення  для  вирішення  спору  по  суті.

    Перевіряючи  розрахунок  суми  позову  щодо  розміру  пені,  суд  встановив  наступне.

    Обгрунтовуючи  розмір пені  443 905,32  грн.,   позивач  посилається  на  наявність  боргу  у  розмірі  11 699 222,37  грн.  станом  на  10.10.2007 р.  і  тому  нараховує  за 10 днів  (за  період  з 10.10.2007 р.  до  19.10.2007 р. включно)  пеню  у  розмірі  116 882, 22  грн. Але  в  той  же  час  зазначає  у  позовній  заяві,  що  станом  на  19.10.2007 р.  сума  основного  боргу  зменшилась  до 10 688 222,37  грн.

    Таким  чином  суд  встановив  застосування  позивачем  періоду  прострочки  у  10-ть  днів замість   9-ти  днів

       Крім  того,  обґрунтовуючи  розмір  пені,  позивач  посилається  на  наявність  боргу  у  розмірі 10 688 222,37  грн.  станом  на  19.10.2007 р.  і  тому  за 17 днів  нараховує  пеню  у  розмірі  181 699,77   грн.,  а  також  боргу   у  розмірі  9 688 222,37  грн.  станом  на  06.11.2007 р.  і  тому  за 15 днів  нараховує  пеню  у  розмірі 145 323, 33  грн.

            В  той  же  час  суд  враховує  положення  статті  35  Господарського  процесуального  кодексу  України, якими    передбачено,  що  факти  встановлені  рішенням  господарського  суду  під  час розгляду  однієї  справи,  не  доводяться  знову при  вирішенні  інших  спорів,  в  яких  беруть  участь  ті  самі  сторони.

          Як  убачається  з  рішення  господарського  суду  від 27.03.2008 р.,  постанови  Донецького  апеляційного  господарського  суду  від  14.03.2008 р.,  Постанови  Вищого  господарського  суду  України  від  16.09.2008 р.  позовні  вимоги в  частині   стягнення  3 % річних  у  розмірі  37 199,47  грн. та   інфляційних  витрат  у розмірі  228 389,86  грн.  задоволені,  оскільки суди  прийшли  до  висновку  про  порушення  відповідачем  строків  виконання   господарського    зобов'язання  щодо  сплати  отриманої  продукції  у  розмірі 9 688 22,37  грн.

       В  той  же  час  будь-яких  доказів  того,  що  станом  10.10.2007 р. у  відповідача  була  наявна  сума  боргу  за  договором  у  розмірі  11 688 222,37  грн., яка  станом  на  19.10.2007 р.  зменшилась  до 10 688 222,37  грн.  позивач  до  суду  не  надав.

   Враховуючи  викладене,  суд  приходить  до  висновку,  що  позовні  вимоги  щодо  стягнення  пені у  розмірі  443 905,32  грн.  та   штрафу  у  розмірі  678 175,57  грн.  не  обґрунтовані,  не  доведені  належним  чином  та  не  підлягають  задоволенню.

      Судові  витрати  підлягають  віднесенню  на  позивача  у  порядку  визначеному  статтею 49 Господарського  процесуального  кодексу  України.

        На підставі статі   530  Цивільного  кодексу  України, статей  173,  230 Господарського  кодексу  України,  керуючись ст.ст. 22, 33, 35, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 111-12  Господарського  процесуального  кодексу  України,  господарський  суд, -

В И Р І Ш И В :

        Відмовити  в  задоволені  позовних  вимог Державного підприємства «Вугілля  України» м.Київ,  заявлених  до   Закритого  акціонерного  товариства  «АРС» м.Донецьк,   про  стягнення  суми  пені  у  розмірі  443 905,32  грн.  та   штрафу  у  розмірі  678 175,57  грн.     

Суддя                                                                                              

Пом. :Давидовська Т.В.

Надруковано 3 прим.:

1 прим. – позивачу;

1 прим. – відповідачу;

1 прим. – у справу.,

Тел.305-75-46