Рішення

від 10.07.2009 по справі 10213-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

10213-2008

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

10.07.2009Справа №2-2/10213-2008

за позовом - Севастопольської торгово-промислової палати (99011, м. Севастополь, вул. Морська, буд. 34)

до відповідача – Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Москва» Міністерства охорони здоров'я України (98680, м. Ялта,  смт. Сімеїз, вул. Советська, 1)

про стягнення 6 951,30 грн.  

                                                                                                           Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача: Понасюк – ю/к, довіреність у справі.

Від відповідача:  Чалова – представник, довіреність у справі.

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду АРК із позовною заявою до відповідача про стягнення суми заборгованості у розмірі 6 951грн.30коп, яка складається із заборгованості за договором № 134/23 про надання послуг у розмірі 5 100,00грн., пені у розмірі 1 494грн.30коп та штрафних санкцій у розмірі 357,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір №134/23  про надання послуг. Відповідно до вимог договору виконавець приймає на себе обов'язки по наданню послуг, а замовник зобов'язується здійснити оплату за наданні послуги. Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши послуги на суму 5 100,00грн., проте, відповідач, порушуючи вимоги договору, не оплатив надану йому послугу по навчанню, що і стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.

19 грудня 2008р. у судовому засіданні представник відповідача надав суду відзив від   18.12.2008р. №307 на позовну заяву,   у  якому   вказує   на  те,   що   вважає   позовні   вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, на підставі того, що укладення договорів є компетенцією головного лікаря санаторію. Договір №134/23 про надання послуг був підписаний Горановим А.Л., який був звільнений з посади 03.3.2007 р., також відповідач зазначає, що на договорі була печатка, яка втрачена, про що головним лікарем було надіслане відповідне звернення до органів внутрішніх справ.

14 січня 2009р. від позивача до господарського суду надійшло заперечення від 12.02.2009 р. №09/01-7, у якому позивач повідомляє про те, що відповідачем не надані завірені належним чином копії документів.

21 січня 2009 р. від позивача до господарського суду надійшло клопотання, яким просить суд залучити до матеріалів справи додаткові документи.

17 лютого 2009 року представник позивача у судовому засіданні надав суду заяву  про документальне забезпечення доказів у справі, відповідно до якої просить суд витребувати у відповідача додаткові документи.

У судовому засіданні оголошувалися перерви  на 19.6.2009р, 02.7.2009р та 08.7.2009р.

19 червня 2009 року судове засідання після перерви було продовжене за участю тих же представників сторін, інтереси позивача також  представляла Мороз – начальник тендерного відділу, довіреність №715/01-7 від 03.12.2008р.

19 червня 2009 року у судовому засіданні представник  позивача надав суду заяву №260/06-4 від 15.6.2009р про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 7 048грн20коп, з яких 5 100,00грн сума заборгованості за договором №134/23 про надання послуг, 357,00грн сума штрафу та 1 591грн20коп сума пені. Вимогу про стягнення пені (за період з 08.8.2008р по 15.6.2009р) позивач обґрунтовує тим, що  31.7.2008 року на адресу відповідача була спрямована претензія з вимогою погасити заборгованість за договором, яка виконана не була, тоді як, на думку позивача, строк  виконання санаторієм зобов'язання  по оплаті наданих  позивачем послуг  виник по закінченню  7 днів з моменту пред'явлення претензії.

Також 19.6.2009р у судовому  засіданні  представник  відповідача надав суду відзив №18/06 від 18.6.2009р на заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позову та зазначає, що вказану позивачем претензію не отримували.

Крім того, 19.6.2009р у судовому засіданні  представником позивача були надані суду заперечення №265/06-4від 18.6.2009р на пояснення, відповідно до яких позивач зазначає, що вважає доводи відповідача необґрунтованими з підстав, викладених у запереченні.

2 липня 2009 року до суду від позивача  надійшла заява №277/06-10 від 26.6.2009р про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд  стягнути з відповідача 6 395грн40коп, з яких 5 100,00грн сума боргу за договором про надання послуг, 357,00грн сума штрафу та 938грн40коп сума пені (за період з 12.12.2007р по 12.6.2008р), обґрунтовуючи свою заяву тим, що датою настання зобов'язань санаторію по оплаті послуг позивача. на думку позивача, являється дата, що настала по закінченню 7 денного строку з моменту передачі санаторію акта про виконані роботи (надані послуги) та рахунку.

Після перерви 02.7.2009р  судове засідання було продовжене за участю тих же представників сторін, що і у попередньому судовому засіданні.

8 липня 2009 року до суду від відповідача  надійшов відзив на заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

8 липня 2009 року судове засідання було продовжене після перерви  за участю тих же представників позивача, представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що є відмітка у бланку перерви судового засідання від 02.7.2009р.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників позивача,  суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові  рішення   ухвалюються  судами  іменем  України  і   є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства  є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами   виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків є договори та інші правочини.  

Частина 1ст. 14  ЦК України передбачає, що цивільні  обов'язки  виконуються  у  межах,  встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення.  Зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст.  526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до  звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору  або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).  

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

За  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст..901 ЦК України).

Між Дитячим протитуберкульозним санаторієм "Москва", як замовником, та Севастопольською торгово-промисловою палатою, як виконавцем, було укладено договір №134/23, відповідно до п.1.1 якого  замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню наступних послуг: навчання з питань «правові та практичні аспекти державних закупівель в Україні».

Сума договору (з розрахунку вартості 850,00грн за одного слухача, у т.ч. ПДВ) склала 5100,00грн за 6 слухачів. При цьому замовник зобов'язався провести оплату у розмірі 100% від суми договору на підставі пред'явленого рахунку та акту виконаних робіт (п.1.3, 2.2 договору).

Позивачем заявлена вимога про стягнення 5 100,00грн. заборгованості за договором №134/23.

Судом в ході розгляду спору встановлено, що позовні вимоги позивача у частині стягнення боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та  підлягають задоволенню виходячи з наступного:

На виконання умов договору №134/23 позивачем були надані відповідачу послуги по навчанню 6 слухачів з питань «правові та практичні аспекти державних закупівель в Україні». Факт виконання  позивачем зобов'язань по проведенню семінару підтверджується анкетами учасників семінару, заповненими працівниками санаторію у останній день семінару 04.12.2007р, наказом Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі від 01.12.2007р №598 «Про підвищення кваліфікації фахівців сфері державних закупівель на базі Севастопольської ТПП», наказом Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі від 04.12.2007р №599 «Про випуск слухачів семінару, які навчалися на базі Севастопольської ТПП», а також підписаним сторонами актом про виконання робіт (надання послуг) від 04.12.2007р, які знаходяться у матеріалах справи.

Судом в ході розгляду спору встановлено, що сторонами за договором №134/23 чітко не визначений строк виконання зобов'язань щодо оплати послуг виконавця, а лише у п.2.2 вказаного договору зазначено, що замовник зобов'язався провести оплату у розмірі 100% від суми договору на підставі пред'явленого рахунку та акту виконаних робіт.

Як вже зазначалося, якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору  або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

Відповідно до Роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/293 від29.4.1994р «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань» законодавством не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, тому останній може реалізувати своє право як шляхом направлення платіжної вимоги, такі  шляхом звернення до боржника листом та інш.

Відповідно до п.2.2 договору між сторонами був складений акт про виконання робіт (надання послуг) від 04.12.2007р та відповідачу пред'явлений рахунок – фактура  №СФ-851 від 28.11.2007р на оплату наданих послуг у розмірі у розмірі 5 100,00грн.

Акт про виконання робіт (надання послуг) від 04.12.2007р був підписаний представником відповідача, отже зобов'язання по оплаті послуг відповідачем були підтверджені.

Такі дії сторін кваліфіковані судом як пред'явлення вимоги на підставі ч.2ст.530 Цивільного кодексу України.

Але відповідач у порушення умов договору та вимог діючого законодавства не поплатив надані позивачем послуги по навчанню 6 слухачів відповідача з питань «правові та практичні аспекти державних закупівель в Україні».

1 серпня 2008 року позивач спрямував на адресу відповідача претензію №487/08-04 від 31.7.2008р з вимогою погасити заборгованість за договором №134/23 у розмірі 5 100,00грн, яка була залишена відповідачем без відповіді.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог, тоді як такі він до суду не надав, оскільки відповідач не довів  виконання зобов'язань перед позивачем по сплаті 5 100,00грн. боргу та позивач не підтверджує надходження  вказаної суми  на його рахунок.

Таким чином, позов  у частині стягнення 5 100,00грн. боргу обґрунтований, підтверджується матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Доводи  відповідача щодо недійсності договору та неуповноваженості особи, що підписала договір №134/23, на його підписання, не можуть бути прийняті  судом до уваги, оскільки відповідно до ст..35 Господарського процесуального кодексу України  факти,   встановлені  рішенням  господарського  суду  (іншого органу, який вирішує господарські спори),  під  час розгляду однієї справи, не доводяться  знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду м.Севастополя від 23.4.2009р по справі №2/24-370-2009-5020-9/048, яке набрало законної сили,  про визнання договору №134/23 недійсним з мотивів, що договір від  ім'я санаторію підписаний не уповноваженою особою, санаторію відмовлено та вказано, що позивачем (санаторієм) не надано доказів відсутності повноважень особи, що підписала договір №134/23,  на підписання спірного договору від імені Дитячого санаторію «Москва».

У зв'язку з цим, а також враховуючи, що строк дії договору встановлений до повного виконання сторонами  зобов'язань за договором (р.4 договору), договір №134/23, укладений між Дитячим протитуберкульозним санаторієм "Москва" та Севастопольською торгово-промисловою палатою, являється правомірним, діючим та таким, що підлягає виконанню сторонами.

Дідоводи  відповідача про те, що Горанов А.Л, Грєвцєва Т.Г, Драпкіна С.Н, Кліменко Є.В. на сьогоднішній день  не знаходяться у штаті санаторію також не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відсутність перелічених осіб на сьогоднішній день у штаті санаторію не звільняє відповідача від належного виконання своїх зобов'язань по  оплаті вже наданих послуг.

Більш того,  відповідач у своїх поясненнях  від 11.6.2009р підтверджує проходження навчання у Севастопольській ТПП працівниками відповідача.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення 357,00грн штрафу та 938грн40коп пені за період з 12.12.2007р по 12.6.2008р.

Як вже зазначалося, зобов'язання  повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.  Пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Угода по забезпеченню виконання зобов'язання здійснюється  у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Сторони у п. 3.2 договору передбачили, що  відповідно до ст..231 Господарського кодексу України за порушення сторонами строків виконання зобов'язань по договору з винної сторони стягується пеня за кожен день прострочення у розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості послуг.

Отже,  враховуючи те, що строк виконання зобов'язань по оплаті наданих Севастопольською ТПП послуг  у відповідача виник  по закінченню 7 днів з моменту надання санаторію акту про виконання робіт (надання послуг) від 04.12.2007р  та рахунку, тобто з 12.12.2007р, у частині  стягнення 357,00грн штрафу позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 938грн40коп пені за період з 12.12.2007р по 12.6.2008р., то відповідно до ч.1 ст.231 Господарського кодексу України законом   щодо   окремих   видів   зобов'язань  може  бути визначений розмір штрафних санкцій,  зміна  якого  за  погодженням сторін не допускається.

За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі  0,1  відсотка  вартості товарів (робіт,  послуг),  з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.2 ст.231 Господарського кодексу України).

Але спеціальною нормою діючого законодавства, а саме статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Отже, у частині стягнення пені у розмірі 522грн38коп за період з 12.12.2008р по 11.6.2009р з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від суми невиконаного зобов'язання позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

У частині стягнення  416грн02коп пені суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з неправильністю нарахування.

Витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні оголошувалась перерва на 10.7.2009р  для підготовки рішення.

Рішення оголошене 10.7.2009р.

Керуючись ст.ст. 49,75,77,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.          Прийняти  заяву №277/06-10 від 26.6.2009р про уточнення розміру позовних вимог.

2.          Позов задовольнити частково.

3.          Стягнути Державного закладу «Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій «Москва» Міністерства охорони здоров'я України (98680, м. Ялта,  смт. Сімеїз, вул. Советська, 1, ЄДРПОУ 01995723) на користь Севастопольської торгово-промислової палати, (99011, м. Севастополь, вул. Морська, буд. 34, ЄДРПОУ 02844817) 5 100,00грн. боргу, 357,00грн штрафу, 522грн38коп пені, 87грн38коп державного мита, 100грн.11коп витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4.          У частині стягнення 416грн02коп пені відмовити.

5.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.  

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.