Рішення

від 23.06.2009 по справі 202-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

202-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.2009Справа №2-17/202-2009

За позовом  СПД Лемешева Олега Олеговича, м. Харків

До ТОВ «Інвабуд», м. Сімферополь

про стягнення  94 976,54  грн.                                                     

                                                  Суддя В.І. Гайворонський                                                                                              

           П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від  позивача –  Шульга  В.С., представник

Від   відповідача – Трутько Д.В., представник

Сутність спору:    Позивач згідно з позовом та уточненням до нього просить стягнути з  відповідача на користь  позивача суму заборгованості, з урахуванням індексу інфляції 1819,81 грн. в розмірі 84 021,11 грн. за договором купівлі-продажу № інв. 18  від 20.06.2008 року, штрафні санкції у вигляді пені за порушення строків оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки в розмірі  9738,16 грн., три відсотка річних від простроченої суми в розмірі 1217,27 грн., у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № інв. 18. (Всього на загальну суму  94 976,54 грн.).

      Відповідач відзив на позовну заяву не представив. Згідно заяви від 11.06.2009 року визнає  позовні вимоги  на суму 82 201 грн.

      В судовому засіданні, що відбулося 11.06.2009 року оголошувалася перерва до 23.06.2009 року.

      Після перерви  представник відповідача в судове засідання не зявився.

      По справі проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

                                                              ВСТАНОВИВ:

Згідно договору купівлі-продажу  № інв. 18 від 20.07.2008 року  Продавець (СПД Лемешев Олег Олегович)  передав у власність товар, а  Покупець (ТОВ «ІНВАБУД») прийняв товар та зобов'язався оплатити його згідного умовам договору.

Згідно з п. 5.1. договору, відповідач повинен оплатити товар шляхом перерахування грошових вимог на розрахунковий рахунок позивача в течії 25 банківських днів з моменту поставки товару.

Згідно з п. 5.4. договору після закінчення кожного кварталу позивач зобов'язується підготувати Акт звірки взаєморозрахунків та спрямувати його ТОВ «ІНВАБУД» до 5 числа місяця, наступного за кварталом. Відповідач зобов'язався в течії одної неділі з моменту отримання Акту звірки, підписати його та спрямувати позивачу, або заявити письмове мотивоване зауваження.

04.12.2008р. позивачем був зіставлений Акт звірки взаєморозрахунків СПД  Лемешева О.О. та ТОВ «ІНВАБУД» за період 01.08.2008р. – 04.12.2008р. та спрямований відповідачу, ТОВ «ІНВАБУД». Відповідач даний Акт підписав, заперечень не пред'явив, розмір заборгованості визнав.

Згідно вказаного Акту звірки взаєморозрахунків СПД Лемешевим О.О. у власність ТОВ «ІНВАБУД» за період з 01.08.2008р. по 04.12.2008р. було передано товару на суму 108 807, 70 грн., що підтверджується розхідними накладними. Відповідач за наданий товар уплатив всього 16 778, 10 грн. не доплатив при цьому 92 029, 60 грн.

Після підписання акту відповідач здійснив 3 платежі: 18.12.2008р на суму 1 000,00 грн., 24.12.2008р. та 25.12.2008р. на суму по 500,00 грн., а також 05.12.2008р. повернув поставлений йому товар на суму 6 828,30 грн.

Окрім цього, поставка товару підтверджена  Видатковими накладними  № ЛМ-0/005132 від 05.08.2008 року на суму 7727,80 грн., № ЛМ-0/005310 від 11.08.2008 року на суму 7293,00 грн., № ЛМ-0/005298 від 11.08.2008 року на суму 21762,00 грн., № ЛМ-0/005626 від 01.09.2008 року на суму 1356,00 грн., № ЛМ-0/005760 від 04.09.2008 року на суму 22113,00 грн., № ЛМ-0/005773 від 04.09.2008 року на суму 7098,30 грн., № ЛМ-0/006139 від 23.09.2008 року на суму 4428,00 грн., № ЛМ-0/006717 від 16.10.2008 року на суму 37029,60 грн.  

       Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних обставин:

       Наданий позивачем договір чи його окремі пункти у встановленому законом порядку по будь яким підставам недійсними не визнані. Тому у суду згідно ст. 204 ЦК України немає підстав не приймати договір до уваги.

       Крім того, виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку даному договору на предмет не відповідності законодавству при розгляди цієї справи, оскільки це не є предметом спору по цієї справі.  

       Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

       Також згідно ст. 526 ЦК України обов'язки повинні виконуватись.

       Поставка товару та наявність боргу підтверджені накладними та актом звірки.

       Більш того, згідно заяви від 11.06.2009 року відповідач визнає  позовні вимоги  на суму 82 201 грн.

       Вказана  сума, визнана позивачем, як різниця між боргом з врахуванням індексу  інфляції та  інфляційною сумою (84021 грн. – 1819,81 грн.=82 201 грн.), тобто, складає суму основного боргу.

        Згідно ч.5 ст. 78 ГПК України суд зобов'язаний прийняти рішення про задоволення вимог, якщо відповідач  вимоги  визнає.

       Таким чином, вимога щодо стягнення суми основного боргу законна, обґрунтована, та підлягає задоволенню.

        Вимога щодо стягнення інфляційної суми та 3 % річних  задоволенню не підлягає, при цьому суд виходить з наступних обставин:

        Ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на вимогу кредитора.

Таким чином, момент настання виконання зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора.

Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.

Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.

Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на даний момент не має.

Згідно ст. 129 Конституції України сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторні і їх рівності перед законом та судом.

Відповідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу і ії норми є нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.              

           З викладеного виходить, що суд не повинен знаходити в інтересах однієї з зацікавлених у результаті  справи сторін докази і має право розглянути справу за представленими матеріалами, в яких відсутні докази пред'явлення вказаної вимоги.

         Більш того, знаходження судом в інтересах зацікавленої сторони доказів буде порушенням Конституції України.

         Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи  після прийняття рішення.

При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.

Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.

Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога,  що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.

Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, згідно до вимог Цивільного Кодексу.

Конституційним Судом України не вказано про те, що ч. 2  ст. 625 ЦК України у частині наявності вимога кредитора не  повинна виконуватись, а тому не приймати до уваги вказану обставину  у цій нормі підстав не існує. Вимоги закону повинні виконуватися.

Дана думка суду співпадає з думкою Севастопольського апеляційнного

суду, висловленого в постанові від  23.12.2004р.  по справі №  2-17/9032-04,  від 23.12.05р. по справі №2-17/12582-2005, а також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України.

         Вимога про стягнення пені в розмірі 9738,16  грн. підлягає задоволенню  частково.

         Так, згідно ч. 6 ст. 232 ГК України у даному випадку нараховані штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання  припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

         З врахуванням вказаної вимоги за поставку від 11.08.2008 року пеня підлягає стягненню  за 181 день, а не за 202 дня, та складає не 2763,29 грн., а 2476,02 грн. тобто, пеня в сумі  287,27 грн. нарахована необгрунтовано.

         Таким чином, пеня підлягає стягненню в сумі 9450,89 грн.

         Те, що в даному випадку підлягає застосуванню частина 6 статті 232 ГК України відповідає практиці  розгляду аналогічних питань  Севастопольським апеляційним господарським судом  (постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2005 року по справі № 2-17/12582-2005).

         Судові витрати згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем пропорційно задоволеним позовним вимогам, та  складають  по державному миту у сумі  916,52  грн. (стягнута сума помножена на суму, державного мита, яку повинен сплатити позивач при подачі позову  (1% від 94 976,54  грн. = 949,76 грн.), та поділено на заявлену суму позову, а саме: (91652,19*949,76:94 976,54 = 916,52 грн.)); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі  113,87 грн. (стягнута сума помножена на  118, та поділено на заявлену суму позову, а саме:  (91652,19*118:94 976,54  = 113,87  грн.));

        Вказані судові витрати підтверджуються  квитанціями № 5811/356 від 29.12.2008р. та № 5811/358 від 29.12.2008р.

        На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 78, 82, 84, 85, ГПК України, суд –

                                                                 ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «ІНВАБУД» (код ЄДРПОУ 35338358, юридична адреса: АР Крим, м. Сімферополь, вул. М.Жукова 33, кв. 9, поштова адреса: 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Некрасова 18-А; р/р 26000060125828 в КБ «Приватбанк», МФО 384436) на користь суб'єкта підприємницької діяльності Лемешева Олега Олеговича (ідентифікаційний номер 2720301219,  поштова адреса: 61058, м. Харків, вул. Данилевського 39, Харківська обл., юридична адреса: 61129, м. Харків,  проспект Тракторобудівників б. 162, корп. А, кв. 102; р/р 2600101300882 в ХФ ТОВ «Укрпромбанк», МФО 350686)  82 201,3  грн. основного боргу,  та  9450,89 грн. пені., судові  витрати в розмірі  916,52  грн. по оплаті держмита, та  113,87  грн. по оплаті послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

В частині стягнення  трьох відсотків річних  від простроченої суми у розмірі 1217,27 грн. у позові відмовити.

В частині стягнення  1819,81 грн., що є збільшенням боргу з урахуванням індексу інфляції у позові відмовити.

В частині стягнення пені в сумі 287,27 грн. у позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.