Ухвала

від 29.07.2015 по справі 6-10490св14

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І.,

суддів: Касьяна О.П., Наумчука М.І.,

Остапчука Д.О., Писаної Т.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області, третя особа - ОСОБА_4, про звільнення майна з-під арешту та за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_9, яка діє від імені ОСОБА_3, на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 5 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що з 14 грудня 2012 року на цю квартиру накладено арешти в межах виконавчих проваджень, в яких вона не є боржником, просила задовольнити позов.

Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ "ВТБ Банк") звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування від 21 серпня 2012 року, за умовами якого ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8 подарували ОСОБА_3 6/7 частин квартири АДРЕСА_1. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 21 травня 2012 року в порядку забезпечення позову ПАТ "ВТБ Банк" було накладено арешт на все майно ОСОБА_4, в тому числі й на зазначену квартиру, та заборонено відчуження майна. Оскільки договір дарування квартири укладено коли був накладений арешт на квартиру, просило визнати його недійсним.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Знято арешт з квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, про що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було здійснено наступні записи про обтяження: № НОМЕР_2 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник): ОСОБА_8; № НОМЕР_1 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник): ОСОБА_8, № НОМЕР_4 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник): ОСОБА_4; № НОМЕР_3 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник): ОСОБА_4; № НОМЕР_5 (особа, майно та права якої обтяжуються (власник): ОСОБА_4 У задоволенні позову ПАТ «ВТБ Банк» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 5 березня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні її вимог відмовлено. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

ОСОБА_9, яка діє від імені ОСОБА_3, звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду в частині вирішення її позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у позові суд апеляційної інстанції виходив із того, що у ОСОБА_3 не виникло права власності на 6/7 частини квартири за договором дарування, оскільки нею не проведена державна реєстрація права власності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв'язку з чим вона не може вважатись власником квартири.

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судами встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Тернопільській області, відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебувають виконавчі провадження про стягнення в користь ПАТ "ВТБ Банк" з ОСОБА_4 18 999 277 грн 56 коп., 5 257 641 грн 82 коп., з ОСОБА_8 - 19 002 559 грн 56 коп. у межах яких винесено постанови про арешт майна боржників та заборони його відчуження.

ОСОБА_3 належала на праві власності 1/7 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 грудня 1999 року.

Згідно цього ж свідоцтва про право власності, власниками, по 1/7 частині кожен, зазначеної квартири є ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_8

21 серпня 2012 року було укладено нотаріально посвідчений договір дарування, згідно якого ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8 подарували ОСОБА_3 6/7 частин квартири АДРЕСА_1.

8 жовтня 2013 року постановою державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 відмовлено у державній реєстрації права власності на 6/7 частин квартири АДРЕСА_1.

Згідно ч. 3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК України).

Зі змісту наведених норм права не вбачається, що виникнення права власності на дарунок пов'язується із вчиненням обдарованим будь-яких дій, в т. ч. проведення реєстрації права власності.

При вирішення спору апеляційний суд на вказані норми права уваги не звернув, не врахував того, що договір дарування є укладеним із моменту його нотаріального посвідчення, і державної реєстрації не потребує, дійшов помилково висновку, що ОСОБА_3 не набула права власності на подаровані 6/7 частин квартири АДРЕСА_1.

Виходячи із преамбули ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV цей Закон спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, а державна реєстрація прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 3 Закону).

З огляду на наведене, предмет регулювання і цілі вказаного Закону відсутні підстави вважати, що непроведення позивачем реєстрації права власності на подаровану частину квартиру позбавляє її права ставити питання про звільнення цього майна, набутого за договором дарування, який не оспорений та за відсутності підстав вважати його нікчемним, з-під арешту.

Якраз існуванням арешту позивач пояснювала неможливість проведення реєстрації права власності та відмовою реєстратора у вчиненні такої дії, що змусило її звертатись до суду за захистом порушеного права, яке не може бути реалізованим без звільнення майна з-під арешту.

Тому у цьому випадку ОСОБА_3 могла ставити питання про захист порушеного права в обраний нею спосіб незалежно від проведення за нею державної реєстрації права власності, оскільки такий спосіб захисту не пов'язаний з тим визнано чи ні державою її право власності.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) та неправильне застосування норм матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню в цій частині на новий розгляд до цього суду.

При новому розгляді справи суду належить врахувати наведене, перевірити чи до належного відповідача заявлено вимоги, чи перебувають зазначені позивачем відповідачі у матеріально-правових відносинах з останньою у спорі виходячи з його підстав і предмету.

У разі встановлення, що позов подано до неналежних відповідачів таке може бути самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

В іншій частині рішення апеляційного не оскаржується, тому його законність судом касаційної інстанції не перевіряється.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_9, яка діє від імені ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 5 березня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до цього суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.І. Мартинюк Судді:О.П. Касьян М.І. Наумчук Д.О. Остапчук Т.О. Писана