Рішення

від 16.06.2009 по справі 989-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

989-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.2009Справа №2-24/989-2009

За позовом  Суб'єкта підприємницької діяльності Колесникова Кирила Олександровича (97400, АР Крим, м. Євпаторія, проспект Перемоги, б. 54, кв. 6, ідентифікаційний номер 2884118297 )

До відповідача  Приватного підприємства "Регіон-ЮГ" ( 97400, АР Крим, м. Євпаторія, Новоселовське шосе, 11, Бізнес Центр Акваторія, офіс 20, ідентифікаційний код 30670979)

Про стягнення 6 599,90 грн.  

                                                                                                    Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача –  Колесніков К. О. - суб'єкт підприємницької діяльності, паспорт ЕЕ 647870 від 30.05.2002р.

Від відповідача – не з'явився

Обставини справи: Суб'єкт підприємницької діяльності Колесников Кирило Олександрович звернувся  до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Регіон-ЮГ"  про стягнення з відповідача на користь Суб'єкта підприємницької діяльності Колесникова Кирила Олександровича  6 599,90 грн.  у рахунок виконання зобов'язання  за договором від 01 червня 2008 року.

Крім того, у позовній заяві  позивач просить  стягнути понесені ним  судові витрати, а саме: державне мито у розмірі 102 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн., та понесені позивачем збитки у розмірі 120 грн.

Позивач у судовому засіданні, яке відбулось 27.04.2009 р., надав заяву про  уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить  стягнути з відповідача 6658,75 грн. в рахунок виконання зобов'язання за Договором  від 01 червня 2008 року та судові витрати: державне мито у розмірі 102 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 500 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені позивачем збитки у розмірі 120 грн.

Уточнення позовних вимог позивачем, по суті є збільшенням позовних вимог, у зв'язку з невірним зазначенням суми заборгованості  у позовній заяві.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 27.04.2009 р. зазначені збільшення позовних вимог були прийняті судом до розгляду.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав, вимоги суду не виконав, про час та місце розгляду справи був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За такими обставинами, суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

01.06.2008 р. між Суб'єктом підприємницької діяльності Колесниковим Кирилом Олександровичем (Виконавець) та Приватним підприємством "Регіон-ЮГ" (Замовник) був укладений договір № 05 на надання послуг по перевезенню вантажу разом з експедитором (а.с. 6).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Замовник користується послугами Виконавця відповідно до додатку № 1 для розвезення своєї продукції по торгівельним точкам у межах міста.

Замовник зобов'язується систематично надавати вантаж для перевезення у вказаному пункті відправлення, із розрахунку 26 робочих днів, Виконавець зобов'язується доставляти увірений йому вантаж своїм автотранспортом у визначений Замовником пункт призначення та видавати його уповноваженій на отримання вантажу особі, Замовник зобов'язується сплачувати послуги Виконавця на умовах, передбачених даним Договором (додаток № 1), додаток є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє з 01.06.2008 р. по 31.08.2008 р. (п. 1.4 Договору).

Замовник зобов'язується своєчасно сплачувати Виконавцю встановлену даним договором плату за перевезення вантажу та експедицію протягом п'яти днів по закінченню місяця та сплачувати вартість палива «газ – метан» відповідно до акту виконаних робіт                (п. 4.4, п. 4.5  Договору).

Додатком № 1 до договору № 06 від 01.06.2008 р., сторони узгодили, що вартість транспортних послуг за місяць і розрахунку 26 робочих днів складає 6500,00 грн., вартість експедиційних послуг за місяць із розрахунку 26 робочих днів складає 2000,00 грн. (а.с. 6, на зворотному боці).

Суд звертає увагу, на те, що у додатку № 1 вказано, що зазначений додаток укладений до договору № 06 від 01.06.2008 р., тоді як у даній справі розглядається договір № 05 від 01.06.2008 р.

Суд вважає, що у даному випадку має місце описка і додаток № 1 укладений саме до договору № 05 від 01.06.2008 р., оскільки сторонами доказів існування інших домовленостей у зазначений період суду не надано, так само як і не надано договору № 06 від 01.06.2008 р.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору позивачем протягом серпня 2008 р. були надані послуги з перевезення вантажу позивача, що підтверджується актом виконаних робіт № 3 від 01.09.2008 р. на загальну суму 9985,80 грн., а також подорожними листами за вказаний період.

Проте, як стверджує позивач, відповідач виконав свої обов'язки за договором щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення  у серпні 2008 р. лише частково на загальну суму 4000,00 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, в результаті чого за ним склалася заборгованість  за надані послуги у розмірі 5985,80 грн., з яких 4500,00 грн. заборгованості з наданих транспортних та експедиторських послуг та 1485,80 грн. заборгованість зі сплати використаних ПММ, що і послужило підставою для звернення Суб'єкта підприємницької діяльності Колесникова Кирила Олександровича  із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку (а.с.17-23).

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Як зазначалось, сторони у договорі № 05 від 01.06.2008 р. передбачили, що Замовник зобов'язується своєчасно сплачувати Виконавцю встановлену даним договором плату за перевезення вантажу та експедицію протягом п'яти днів по закінченню місяця та сплачувати вартість палива «газ – метан» відповідно до акту виконаних робіт.

Загальна вартість наданих транспортних та експедиторських послуг відповідно до  додатку № 1 до договору протягом строку за який надавалися зазначені послуги складає 25500,00 грн.

Як вбачається з виписок з банківського рахунку позивача, відповідачем протягом липня 2008 р. по вересень 2008 р. було сплачено 24092,00 грн. із призначенням платежу «за договором № 05 від 01.06.2008 р. за оренду транспортної експедиції».

За такими обставинами, суд приходить до висновку, що відповідачем з урахуванням призначення платежу протягом зазначеного періоду проводились сплати за надані позивачем транспортні та експедиторські послуги.

Крім того, суд вважає за необхідним зазначити наступне.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 розділу IV Закону України “Про платіжні системи і переказ грошей в Україні” №2346-III від 05.04.2001 року (із внесеними змінами і доповненнями) переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок одержувача.

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22). Конституція України має вищу юридичну силу (ст. 8).

Згідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням   майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь –які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника податків або за рішенням суду.

Відповідно до п. 3 ст. 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Отже чинним законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку держави.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в рахунок оплати наданих за договором № 05 від 01.06.2008 р. транспортних та експедиторських послуг було сплачено суму у розмірі 24092,00 грн.

Зазначене спростовує твердження позивача, що за відповідачем існує заборгованість зі сплати наданих транспортних та експедиторських послуг у розмірі 4500,00 грн., а тому сума заборгованості відповідача за надані послуги складатиме 1408,00 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

В частині стягнення з відповідача 3092,00 грн. заборгованості з наданих транспортних та експедиторських послуг суд відмовляє у задоволенні позову, у зв'язку з тим, що на момент звернення з позовом до суду у позивача було відсутнє право вимоги на зазначену суму.

Як зазначає позивач, за відповідачем також існує заборгованість зі сплати використаних у серпні 2008 р. ПММ у розмірі 1485,80 грн.

На підтвердження зазначених обставин, позивач посилається на акт виконаних робіт № 3 від 01.09.2008 р., який не підписаний відповідачем, та на п. 4.5 Договору № 05 від 01.06.2008 р.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору, зокрема з п. 4.5 договору, Замовник зобов'язаний сплачувати вартість «газ –метану» відповідно до акту виконаних робіт.

В свою чергу, відповідно до п. 3.3 Договору, до обов'язків Виконавця входить своєчасно надавати Замовнику всі необхідні документи у оригіналах (рахунки для сплати транспортних послуг, Акти виконаних робіт, товаро – транспортні накладні з відміткою про отримання вантажу та т.і.).

Аналізуючи зазначені умови договору, суд приходить до висновку для сплати використаного палива позивачем повинен бути складений відповідний акт виконаних робіт із зазначенням використаного палива та надавати його відповідачу для погодження.

Позивачем не надані докази відправлення акту виконаних робіт № 3 від 01.09.2008 р.  для погодження на адресу відповідача, тоді як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено поняття доказів у справі - це будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що ухвалою суду у позивача витребувались зазначені докази, проте позивачем надані не були.

Враховуючи викладене, суд не може прийняти до уваги посилання позивача на акт № 3 від 01.09.2008 р. як на підставу виникнення обов'язку з боку відповідача щодо сплати використаного палива «газ- метан» у серпні 2008 р. на суму 1485,80 грн.

За такими обставинами суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення 1485,80 грн. заборгованості вартості палива.

Крім того, позивач, відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача індекс інфляції у розмірі  568,65 грн. за період з 06 вересня 2008 р. по 06.02.2009 р., а також 3 % річних у розмірі 104,30 грн. за період з 06.09.2008 р. по 27.04.2009 р.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки судом було встановлено, що заборгованість відповідача з дійсного договору складає 1408,00 грн., тоді як позивачем індекс інфляції розраховувався на іншу суму, то суд вважає за необхідне перерахувати індекс інфляції із врахуванням встановленої судом суми заборгованості.

1408,00 грн. (сума заборгованості) *101,1 % * 101,7% *  101,5% * 102,1% 102,9 % * (індекс інфляції за вказаний період) – 1408,00 грн. = 135,17 грн.

Отже матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача індекс інфляції у розмірі 135,17 грн.

В частині стягнення 433,48 грн. індексу інфляції суд відмовляє у позові.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом було встановлено, що заборгованість відповідача з дійсного договору складає 1408,00 грн., тоді як позивачем 3 % річних розраховувалися на іншу суму, то суд вважає за необхідним перерахувати 3 % річних із врахуванням встановленої судом суми заборгованості.

Враховуючи викладене, сума річних підлягає перерахуванню за період з 06.09.2008 р. по 27.04.2009 р.: 1408,00 грн. ( сума заборгованості) * 3 % *233 дн. (кількість днів прострочення)/365 = 26,96 грн.

В частині стягнення 77,34 грн. річних у задоволенні позову відмовлено.

Також у позовній заяві позивач із посиланням на статті 224,225 Господарського кодексу України просить суд стягнути з відповідача 120,00 грн. збитків.

В обґрунтування вимог щодо стягнення збитків позивач посилається на те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань позивач не зміг належним чином виконати свої обов'язки перед ПриватБанком, у зв'язку з чим зазнав збитки у розмірі 120,00 грн.

Як вбачається з квитанції № 2 від 24.12.2008 р. позивачем на користь ПриватБанку було сплачено 120,00 грн. із призначенням платежу «погашення заборгованості за договором» (а.с.24).

Розглянувши представлені сторонами докази та оцінивши їх в сукупності, судом не вбачається обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування збитків у розмірі 120,00 грн. з огляду на наступне.

          Так, позивач визначає та обґрунтовує стягувану з відповідача суму  у розмірі 120,00 грн. як збитки.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

 Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності,  повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки  суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

    - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

     - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені   стороною,  яка  зазнала  збитків  внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

    - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,  яка зазнала   збитків,  мала  право  розраховувати  у  разі  належного виконання зобов'язання другою стороною;

    - матеріальна   компенсація   моральної   шкоди   у   випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник (в даному випадку відповідач ПП "Регіон-ЮГ").

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються.

При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок між саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

          Як вбачається з матеріалів справи стягувана  сума у розмірі 120,00 грн., що була сплачена позивачем на користь Банку за погашення заборгованості за договором, за своєю правовою природою та в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України не є збитками.

В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт сричинення та розмір збитків,  заподіяних відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала збитків, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Однак, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів суду безперечних доказів заподіяння збитків ПП "Регіон-ЮГ"  у розмірі 120,00 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв'язку між цими діями та спричиненими збитками, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Позивачем також заявлена позовна вимога щодо стягнення оплати за правову допомогу у розмірі 500,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України “Про адвокатуру”, дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.   

Поняття особи, яка є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України “Про  адвокатуру”, котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності та прийняв Присягу адвоката України.

Позивач надав суду Договір про надання правової допомоги від 05.01.2009 р., укладений  між позивачем та адвокатом Платоновим М.О. про надання правової допомоги за позовом до ПП «Регіон –Юг», додаткову угоду до зазначеного договору, відповідно до якого гонорар адвоката з дійсної справи складає 500,00 грн., копію свідоцтва адвоката Платонова М.О.

На підтвердження наданих послуг адвоката позивач посилається на квитанцію № б.н. від 20.11.2008 р., відповідно до якої позивачем на користь СПД Платонова М.А. було сплачено 500,00 грн. за надання правової допомоги у підготовці позову, надання вимоги, консультаційні послуги.

Із зазначеної квитанції судом не вбачається, що зазначена сума у розмірі 500,00 грн. була сплачена позивачем за надання правової допомоги за позовом до ПП «Регіон –Юг» відповідно до договору про надання правової допомоги від 05.01.2009 р., укладеного  між позивачем та адвокатом Платоновим М.О. про надання правової допомоги за позовом до ПП «Регіон –Юг» та додаткової угоди до зазначеного договору.

Більш того, зазначений договір був укладений між позивачем та адвокатом 05.01.2009 р., тоді як сплата за надання правової допомоги була проведена позивачем у листопаді 2008 р.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позову щодо стягнення 500,00 грн. витрат на правову допомогу у зв'язку з недоведеністю здійснення зазначених витрат саме за надання правової допомоги  з позову до ПП «Регіон-Юг».

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України   22.06.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства "Регіон-ЮГ" (97400, АР Крим, м. Євпаторія, Новоселовське шосе, 11, Бізнес Центр Акваторія, офіс 20, ідентифікаційний код 30670979) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності Колесникова Кирила Олександровича (97400, АР Крим, м. Євпаторія, проспект Перемоги, б. 54, кв. 6, ідентифікаційний номер 2884118297;  р/р 26051054950058 в КРУ «Приватбанк», МФО 384436) 1408,00 грн. заборгованості, 29,96 грн. 3 % річних, 135,17 грн. індексу інфляції, 23,63 грн. державного мита та 27,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 4577,80 грн. заборгованості, 433,48 грн. індексу інфляції, 77,34 грн. 3% річних, 120,00 грн. збитків, 500,00 грн.  витрат на правову допомогу у задоволенні позову відмовити.

    Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.