Рішення

від 09.07.2009 по справі 1154-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

1154-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

09.07.2009Справа №2-15/1154-2009

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан- Крим» (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Галерейна, 22, 95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Набережна ім.. 60-річчя СРСР, 65 ідентифікаційний код 32085677).

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврида Агро» (98400, АР Крим, Бахчисарайський р-н, с. Тенисте, вул. Леніна, 1  ідентифікаційний код 32989285)

Про стягнення 94 443, 15   грн.

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з'явився

Від відповідача –  Курбацький В.І., довіреність № 318 від 13.05.2009 р., у справі

         Обставини справи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан- Крим»  звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврида Агро»  про стягнення 94443,15 грн.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором № 161-СФ/СН про поставку товарів від 01.01.2008 р. позивачем здійснювалися поставки товару у виконання зобов'язання за договором. Однак, відповідач в порушення умов договору не виконав свої зобов'язання щодо своєчасного та повного розрахунку за отриманий товар. Загальна сума вартості поставленого товару до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена, що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Атан- Крим»  з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості у розмірі 37935,83 грн. в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 790,17 грн., інфляційні втрати у розмірі 3723,40 грн., 48200,17 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 3793,58 грн. штрафу.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов, зазначаючи, що ним було оплачено вартість поставленого позивачем товару.

11.06.2009 р. до господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою зменшені позовні вимоги у зв'язку з оплатою відповідачем під час розгляду справи 5935,84 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача 31999,99 грн. заборгованості,  3% річних у розмірі 790,17 грн., інфляційні втрати у розмірі 3723,40 грн., 48200,17 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 3793,58 грн. штрафу.

Судом вказана заява була прийнята до розгляду.

09.07.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшло клопотання позивача про перенесення строку слухання справи № 2-15/1154-2009 у зв'язку з хворобою представника.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

З огляду на те, що слухання справи вже неодноразово відкладалося саме за клопотанням позивача та  матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а також враховуючи те, що позивачем не представлено жодних доказів у підтвердження викладених у клопотанні обставин, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Крім того, стороною в господарському процесі є юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Атан- Крим», а суд не зобов'язував забезпечити явку безпосередньо конкретного представника.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви розгляду справи був продовжений.

Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                      ВСТАНОВИВ :

01.01.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атан- Крим» (Постачальник) (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таврида Агро» (Покупець) був укладений договір № 161-СФ/СН. (а.с. 11-14)

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Постачальник зобов'язується передати у встановлені договором строки паливно-мастильні матеріали (ПММ) у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти ПММ та сплатити за них визначену дійсним договором грошову суму.

Згідно пункту 4.1 Договору оплата ПММ здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

У випадку, якщо ПММ будуть відпущені без попередньої оплати, Покупець зобов'язаний оплатити повну вартість отриманих ПММ протягом 10 календарних днів з дати тримання ПММ. (пункт 4.2)

Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2008 р. (пункт 8.1 Договору)

Так, позивач зазначає, що ним на виконання умов договору здійснювалися поставки товару, проте, відповідачем були порушені умови договору в частині оплати за отриманий товар, що призвело до утворення заборгованості в розмірі  37935,83 грн., за примусовим стягненням якої позивач і звернувся до господарського суду АР Крим.

Дослідивши всі представлені сторонами докази, наявні в матеріалах справи, та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Суд не може прийняти до уваги посилання позивача на договір як на підставу виникнення заборгованості за поставлений товар, а також підставу здійснення господарської операції щодо поставки відповідачу відповідного товару, оскільки у первинних документах - видаткових накладних № 567/3 від 15.01.2008 р., № 16593/3 від 21.12.2007 р., доданих позивачем до матеріалів справи, відсутнє жодне посилання на таку підставу здійснення поставки як договір поставки товарів № 161-СФ/СН від 01.09.2007 р. Отже, взаємовідносини сторін щодо поставки товару в даному випадку мають бути розцінені як поза договірні, а отже на них не можуть поширюватися умови договору поставки від 01.01.20087 р., зокрема, строки оплати, відповідальність тощо.

Більш того, накладна № 16593/3 від 21.12.2007 р. взагалі складена ще до укладення договору.

Частиною 2 статті 631 Цивільного кодексу України передбачено, що Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. (частина 3 статті 631)

Проте, відповідно до пункту 8.1 розділу 8 Договору Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та скріплення печатками.

Отже, застосовувати умови договору № 161-СФ/СН від 01.01.2008 р. до поставок, здійснених за накладними № 567/3 від 15.01.2008 р. та № 16593/3 від 21.12.2007 р., немає жодних правових підстав.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим статтею 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не може прийняти до уваги преставлений позивачем акт звіряння взаєморозрахунків в обгрунтування своїх позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” єдиним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення – первинний документ (договори, накладні, рахунки, тощо).

          Тобто наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується лише первинними документами.

Акт звіряння – це бухгалтерський документ, що лише фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін.

Крім того, акт звіряння, представлений позивачем не містить дати його складання, розшифровку підписів, осіб, що підписали акт, не містить посилань на первісні бухгалтерські документи, а лише вхідний залишок на 01.01.2008 р. 38875,00 грн.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, також встановлено, що в первинних документах повинно відображуватися посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданої, поверненої і використаної довіреності на отримання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. №99  сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безкоштовно тільки за дорученням одержувачів.

Згідно пункту  12 зазначеної Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках:

а)          представлення  довіреності,   виданої  з  порушенням  встановленого

порядку заповнення або з незаповненими реквізитами;

б)          представлення  довіреності,   яка   має  виправлення  і   помарки,

які не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність;

в)          відсутності у довіреної особи вказаного в довіреності паспорта або

іншого документа, що засвідчує довірену особу;

г)          закінчення терміну дії довіреності;

ґ)          отримання     повідомлення     підприємства-одержувача       цінностей     про

анулювання довіреності;

Пунктом  13 Інструкції встановлено, що довіреність, незалежно від терміну її дії, залишається у постачальника при першій відпустці цінностей.

Відповідно до пункту 15 Інструкції відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпустки за довіреністю цінностей покладається на посадовців підприємства-постачальника, що має право підписувати первинні документи на відпустку цінностей.

Таким чином, чинним законодавством встановлено, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям виключно за довіреністю одержувача.

Позивачем всупереч вимогам ухвал суду не представлено довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей за накладною № 16593/3 від 21.12.2007 р.

Більш того, відповідачем у судовому засіданні надані суду докази повної оплати отриманого товару за накладними  № 567/3 від 15.01.2008 р. та № 16593/3 від 21.12.2007 р., що підтверджується платіжними дорученням № 178 від 04.04.2008 р. на суму 9875,00 грн., № 183 від 07.04.2008 р. на суму 10000,00 грн., № 193 від 08.04.2008 р. на суму 10000,00 грн., № 195 від 10.04.2008 р. на суму 9000,00 грн., № 257 від 08.05.2008 р. на суму 11462,25 грн.

Отже, на момент звернення з відповідним позовом до суду про стянення заборгованості за накладними № 567/3 від 15.01.2008 р. та № 16593/3 від 21.12.2007 р., у позивача було відсутнє право вимоги, оскільки вартість поставки за цими накладними була оплачена відповідачем.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, на підставі вищевикладеного у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

          З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

        У позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.