Рішення

від 17.08.2009 по справі 1237-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

1237-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121

РІШЕННЯ

Іменем України

17.08.2009Справа №2-23/1237-2009

За позовом Державного підприємства "Укрвакцина", м. Київ

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Докфарм", м. Сімферополь

Про стягнення  18949,65 грн.

Суддя Доброрез І.О.    

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Кисельов В.Ю., представ за довір від 21.01.2009р.

Від відповідача – Рябоштанова І.А., представ. за довір. від 05.01.2009р.

Суть спору: Позивач звернувся до господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з відповідача 7112,65 грн. пені за прострочення поставки товару та штраф у розмірі 7% від вартості  товару понад 30 календарних днів у сумі 11837,00 грн.

Відповідач з позовом не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов, вказує, що після приймання товарів згідно договору №1/201 від 10.12.2007р. позивач не передавав відповідачу товар на відповідальне зберігання  та ніяких повідомлень (з адресою кінцевого місця призначення, зазначеними асортиментом, кількістю та вартістю товару), накладних реєстрів про подальшу поставку товару до установ та закладів МОЗ України не передавав. Крім того, наголошує, що товар, який був предметом поставки, вибув з володіння постачальника та перейшов у власність держави у особі позивача.

В судовому засіданні 14.04.2009р. представник відповідача надав додаток до відзиву, в якому зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Докфарм" свої зобов'язання по договору №1/201 від 10.12.2007р.  щодо поставки товару позивачу виконало у повному обсязі. Відносно посилання позивача на договір №2/1 від 10.01.2007р. відповідач вказав, що Державне підприємство "Укрвакцина" самостійно здійснило доставку товару у регіони, а відповідач у повному обсязі сплатив ці послуги по доставці вантажу, що не заперечується позивачем.

28.04.2009р. від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні 28.04.2009р. надав пояснення по справі, в яких вказує, що   попередня оплата була проведена відповідно до умов договору, і позивачу відповідно до умов договору залишалося поставити зазначений товар протягом 30 календарних днів, після письмової заявки одержувача. Також позивач зазначає, що відповідно до п.5.2 договору, Позивач дійсно мав передати по акту приймання – передачі на відповідальне зберігання товар для подальшого його транспортування згідно п.4.1. договору, але цього не було зроблено, так як в цьому не було потреби, бо згідно 2/1, що є в матеріалах справи, відповідач передав його на збереження позивачу , а потім надіслав заявку, про його розвезення по регіонах згідно наказу МОЗ України, що є у матеріалах справи.

         29.05.2009р. від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

         Представник позивача у судове засідання з'явився, надав клопотання про поновлення строку позовної давності для подачі позовної заяви.

         Представник відповідача у судове засідання з'явився, позовні вимоги не визнав.

         Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи  представників сторін, суд

                                                                Встановив :

Міністерство охорони здоров'я України на підставі договору про закупівлю послуг №12.01-08/6 від 18.04.2007 р. та відповідно до договору доручення №12.01-08/8 від 19.04.2007 р. з державним підприємством „Укрвакцина", видало останньому довіреність від 19.04.2007р., відповідно до якої уповноважила укласти договори на поставку товарів за державною програмою КПКВ 2301370 “Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІДу, лікування онкологічних хворих” на умовах, визначених договором-доручення №12.01-08/8 від 19.04.2007 року, і виконати всі необхідні дії, пов'язані з виконанням цього доручення.

Відповідно до договору доручення, позивач зобов'язується виконати від імені і за рахунок МОЗ України певні юридичні дії, а саме: укласти тристоронні договори з постачальниками, відповідно до повідомлень постійного тендерного комітету Міністерства; проводити розрахунки з постачальниками у відповідності до чинного законодавства; проводити контроль за виконанням укладених договорів поставки: дотримання термінів поставки згідно затверджених графіків, відповідність препаратів/виробів специфікації, відповідність термінів придатності умовам договору, підписання акту виконаних робіт; проводити претензійно-позовну діяльність у разі порушення постачальниками умов договору та ін.

На підставі зазначених вище договору-доручення та довіреності, позивач отримав повноваження для виконання державної програми КПКВ 2301370 “Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІДу, лікування онкологічних хворих”.

Відповідно до умов договору-доручення, додаткової угоди №27 до договору №12.01-08/8 та листу-акцепту від 04.12.2007р., ДП “Укрвакцина”(Одержувач) уклав з ТОВ „Докфарм" (Постачальник) договір №1/201 від 10.12.2007 року, на поставку медичного препарату “Ланвис” (Тіогуанін) по 25 таблеток у флаконі, по одному флакону в коробці у кількості 12725 штук за ціною 19,00 грн. за штуку (а.с.32-37).

Виробником перелічених препаратів є Хойман ПСС ГмбХ, Німеччина для Гласко Веллком ГмбХ і Ко, Німеччина.

Загальна сума договору становить 241775,00 грн.

З договору поставки №1/201 від 10.12.2008 року вбачається, що позивач виконує контролюючу та координуючу функцію, та має право стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення умов договору 1/201.

Згідно умов договору, а саме п. 3.1 - 21.12.2007 р. відповідачу, як Постачальнику, була перерахована попередня оплата за товар у розмірі 70 % від загальної вартості товару, зазначеного у специфікації даного договору, про що свідчить платіжне доручення №814 від 21.12.2007 року про сплату 69100,00 грн. на підставі рахунку-фактури №195 від 21.12.2007 року, який був виставлений відповідачем (а.с.38,40-41).

Відповідно до п. 4.1 договору - відповідач повинен був поставити оплачені медичні препарати “на склади установ та закладів Замовника відповідно до розподілу товарів, що затверджується міністерством, після письмової заявки одержувача”, відповідно до п. 4.2 договору у строк “не більш ніж 30 календарних днів з дня перерахування попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника. Решта товару поставляється до кінцевого місця призначення згідно з графіком, що додається до договору і є його невід'ємною частиною”.

Враховуючи дату проведення платежу у якості попередньої оплати за договором, кінцевий строк поставки товару слід вважати дату 21.01.2008 р.

Суд встановив, що відповідач не виконав належним чином покладених на нього договором зобов'язання, так як відповідно до видаткової накладної №170 від 14.04.2008 року - відповідач поставив препарат на склад позивачу для перевірки товару на відповідність по кількості та якості відповідно до розділів 5 та 6 договору “Приймання-передача товару” та “Якість товару”, з порушенням строку зазначеного у п. 4.2, а саме товар отриманий позивачем 24.04.2008 р., про що свідчить підпис уповноваженої особи позивача у накладній (а.с.42).

У зв'язку з чим мале місце прострочення поставки товару, за що договором передбачено застосування  пені у розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення та штрафу у розмірі 7% від вартості недопоставленого товару за прострочення поставки понад 30 днів.

Позивачем були направлені на адресу відповідача претензії з нарахуванням пені за прострочення поставки препарату на склади установ та закладів МОЗ України.

15.07.2008 року позивач отримав від відповідача листа-заперечення №267 від 15.07.2008 року на надіслані претензії, в якому відповідач зазначив, що на підставі п. 5.2 договору, після отримання товару одержувач передає постачальнику по акту приймання-передачі на відповідальне зберігання товар для транспортування до місця призначення в кожну область, м. Київ та м. Севастополь відповідно до затвердженого Міністерством охорони здоров'я України розподілу. Доставка товару здійснюється за супровідними документами, оформленими одержувачем, а саме: повідомлення про поставку товару (з адресою кінцевого місця призначення, зазначеними асортиментом, кількістю та вартістю товару); накладні - у двох екземплярах для кожного споживача; реєстр лікарських засобів” - що дає йому підстави для невиконання умов, зазначених у розділі 9 договору.

У відзиві на позовну заяву, відповідач також заперечує проти застосування до нього штрафних санкцій, оскільки відповідна інформація, яка повинна була бути передана позивачем відповідачу стосовно закладів охорони здоров'я, яким необхідно здійснити подальшу доставку товарів, та конкретних обсягів товарів для кожного заклад, надана не була.

У зв'язку з чим відповідач робить висновок, що він не може вважатися таким, що прострочив виконання зобов'язання через прострочення зобов'язання з боку позивача в частині несвоєчасності надання інформація щодо адрес закладів на які необхідно поставити товар.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, відповідно до п. 5.2 договору поставки, після отримання товару позивач передає відповідачу по акту прийому –передачі  на відповідальне зберігання товар для транспортування до місця призначення в кожну область, м. Київ та м. Севастополь відповідно до затвердженого Міністерством охорони здоров'я України розподілу.

Проте, як вбачається з умов договору поставки, відповідач повинен був з дня отримання попередньої оплати поставити товар протягом 30 днів не тільки на склад позивача, але і до кінцевого місця призначення.

Однак, як свідчить накладна № 170 від 14.04.2008 р. товар вже на склад позивача був поставлений  із простроченням визначеного договором строку, а саме 24.04.2008 р., у зв'язку з чим у подальшому товар був поставлений до кінцевого місця призначення також із простроченням.

          Відсутність акту прийому –передачі товару від позивача відповідачу не спростовує факту прострочення поставки товару вже на склад. Більш того, додані до матеріалів справи накладні про поставку товару до кінцевого місця призначення свідчать про постачання товару відповідно до умов договору, жодна зі сторін не заперечує проти того, що товар був поставлений відповідно до умов договору, проте мале місце прострочення.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, відповідач виконав свої обов'язки за договором щодо поставки товарів на суму попередньої оплати із порушенням строків, визначеними сторонами у договорі, в результаті чого є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений законом або договором.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу  України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

На підставі зазначених положень закону та пункту 9.1 договору № 1/201 позивач просить суд стягнути з відповідача 7112,65 грн. пені та 11837,00 грн. штрафу.

Суд не може погодитися з посиланням відповідача на пропуск позивачем передбаченого законом строку позовної давності для стягнення пені з огляду на наступне.

За приписами статті 256 Цивільного процесуального кодексу України  позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Однак статтею 258 Цивільного кодексу України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Так пунктом 1 частини 2 вказаної статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог  про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалася  або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В той же час, згідно з частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Отже в даному випадку має місце саме переривання строку позовної давності.

Частиною 3 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина 4).

         Враховуючи припис ч. 4 ст. 232 ГК України, щодо припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано, суд вважає, що початком річного строку позовної давності для стягнення пені є 24.04.2008р. – дата поставки товару відповідачем на склад позивача. Відповідно річний строк позовної давності для стягнення пені сплив –24.04.2009р.

           З штемпелю на позовній заяві вбачається, що позовна заява надійшла до суду 05.03.2009р., тобто в межах річного строку позовної давності, що у свою чергу спростовує доводи відповідача, відносно пропущення позивачем строку позовної давності, передбаченого законом для стягнення пені.

Зазначене спростовує доводи відповідача, відносно пропущення позивачем строку позовної давності, передбаченого законом для стягнення пені, а тому вимоги про стягнення з відповідача 7112,65 грн. пені підлягають задоволенню.

Щодо стягнення штрафу в сумі 11837,00 грн., то суд вважає, що позов в цій частині не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

Як зазначалось, відповідно до п. 4.2 договору, відповідач повинен був поставити оплачені медичні препарати у строк не більш 30 календарних днів з дня перерахування попередньої оплати. Тобто  кінцевим строком поставки товару слід вважати 20.01.2008 р.

Початком річного строку позовної давності для стягнення штрафу, який застосовується за прострочення поставки понад 30 днів, є 21.02.2008р. – наступна дата після спливу 30-ти денного строку з дати кінцевого строку поставки товару.

Таким чином, річний строк позовної давності для стягнення штрафу сплив 21.02.2009р. Як встановлено вище, позивач звернувся до суду із цім позовом 02.03.2009р., тобто після спливу річного строку позовної давності, в межах якого було можливо стягнення штрафу.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За викладених обставини, враховуючи те, що відповідач наполягає на застосуванні позовної давності, а клопотання позивача про поновлення строку спеціальної позовної давності для стягнення з відповідача штрафу, не підлягають задоволенню у зв'язку з його необґрунтованістю, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення 11837,00 грн. штрафу не підлягають задоволенню, внаслідок спливу встановленого законом річного строку позовної давності.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

        Згідно п.3.9.5 роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя  може  оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як  позивача,  так  і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності  представника  лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

        За згодою представника позивача в судовому засіданні 17.08.2009р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 21.08.2009р.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського  процесуального кодексу  Україні, суд

ВИРІШИВ:

1.         Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  "Докфарм" (95034, АР Крим,                 м. Сімферополь, вул. 60 років Жовтня, 30, 95043, АР Крим, м. Сімферополь,  вул.  Куйбишева, б. 60/24,  ідентифікаційний код 32271317) на користь Державного Підприємства "Укрвакцина" ( 01021, м. Київ, вул. Грушевського, 7, ідентифікаційний код 21508100; р/р 35236005000089 Банк УДК у м. Києві, МФО 820019) 7112,65 грн. пені.

3.          В частині стягнення 11837,00 грн. штрафу у задоволенні позову відмовити.

4.          Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю  "Докфарм" (95034, АР Крим,                 м. Сімферополь, вул. 60 років Жовтня, 30, 95043, АР Крим, м. Сімферополь,  вул.  Куйбишева, б. 60/24,  ідентифікаційний код 32271317) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувач ДУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) 71,13грн. державного мита .

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  "Докфарм" (95034, АР Крим,                 м. Сімферополь, вул. 60 років Жовтня, 30, 95043, АР Крим, м. Сімферополь,  вул.  Куйбишева, б. 60/24,  ідентифікаційний код 32271317) в дохід державного бюджету м. Сімферополя (р/р 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, код отримувача 22050000, ОКПО 34740405) 44,29грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Доброрез І.О.