Постанова

від 20.07.2015 по справі 804/6547/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2015 р. Справа № 804/6547/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Віхрова В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача Демченко Е.В.

представник відповідача Синявський І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електромережі» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Електромережі» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (надалі - відповідач), в якому просить (з урахуванням уточнення) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.04.2015 р. №0000862202, №0000852202.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2015 р. позовна залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2015 р. відкрито провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2015 р. зупинено провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2015 р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 р. викликано у судове засідання в якості свідків ТОВ «Виробниче об'єднання «Дніпротехніка», ТОВ «Торгівельний Дім «Укрспецресурс» для надання пояснень по справі щодо взаємовідносин з ТОВ «Електромережі».

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначені податкові повідомлення-рішення незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не ґрунтуються на законі та прийняті податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що податковим органом у період з 30.03.2015 р. по 07.04.2015 р. проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Електромережі» (код ЄДРПОУ 37213375) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено Акт № 86/222/37213375 від 15.04.2015 р. (надалі - Акт перевірки).

За результатами перевірки встановлено порушення пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.44.1, 44.2 ст. 44, п.138.2, пп.138.8.1 п.138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на прибуток у загальній сумі 170623,02 грн., у т.ч. за 2013 р. у сумі 72358,66 грн., за 2014 р. у сумі 98264,37 грн.; пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме неправомірно занижено суму ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього у сумі 185322,47 грн., у тому числі за червень 2013 р. у сумі 2333,33 грн., за липень 2013 р. у сумі 51124,03 грн., серпень 2013 р. у сумі 13385,54 грн., вересень 2013 р. у сумі 180,04 грн., жовтень 2013 р. у сумі 504,93 грн., листопад 2013 р. у сумі 1565,97 грн., травень 2014 р. у сумі 2212,99 грн. та за липень 2014 р. у сумі 105403,99 грн.

29.04.2015 р. податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0000862202, згідно із яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 255934,55 грн., в тому числі 170623,03 грн. за основним платежем та 85311,52 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000852202, згідно із яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 277983,71 грн., в тому числі 185322,47 грн. за основним платежем та 92661,24 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Доказів оскарження висновків Акту перевірки та/або податкових повідомлень-рішень до податкового органу вищого рівня до суду не надано.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Під час перевірки податковим органом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідачем згідно пп. 78.1.11 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Електромережі» (код ЄДРПОУ 37213375) та складено Акт від 16.04.2013 р. №138/222/32470563 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Електромережі» (код ЄДРПОУ 37213375) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 06.08.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 06.08.2010 р. по 31.12.2012 р.». За результатами перевірки донараховано основного платежу всього 42216,00 грн., у т.ч. по ПДВ - 21574,00 грн., по податку на прибуток 20642,00 грн.

Даною перевіркою встановлено, що взаємовідносини з ТОВ «Виробниче об'єднання «Дніпротехніка» (ЄДРПОУ 23368435), ТОВ «Торгівельний Дім «Укрспецресурс» (ЄДРПОУ 35739364) відбулися протягом 2013-2014 рр.

Для проведення перевірки ТОВ «Електромережі» з питань взаємовідносин з вказаними контрагентами було надані наступні документи: договір поставки, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості по рахунку 631, довідки про вартість виконаних робіт.

Згідно Договору поставки від 26.06.2013 р. постачальник (ТОВ «Виробниче об'єднання «Дніпротехніка») приймає на себе зобов'язання поставити, а покупець (позивач) сплатити та отримати товар на умовах дійсного договору, на що було виписано податкові накладні №267 від 26.06.2013 р., №51 від 05.07.2013 р., видаткові накладні №62602 від 26.06.2013 р., №70502 від 05.07.2013 р.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за червень 2013 р.

Також до перевірки надані платіжні доручення №483 від 27.06.2013 р., №529 від 10.07.2013 р.

Витрати понесені по придбанню товару від ТОВ «Виробниче об'єднання «Дніпротехніка» у сумі 18440,00 грн. за 2013 р. в повному обсязі включені до податкового обліку (р. 05.1 «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» Декларації з податку на прибуток за 2013 р. складає 7602471,00 грн., у т.ч згідно бух.рах. 90 - 7425104,10 грн.).

Згідно договору поставки №0407/1 від 04.07.2013 р. постачальник (ТОВ «Торгівельний Дім «Укрспецресурс») приймає на себе зобов'язання поставити, а покупець (позивач) сплатити та отримати товар на умовах дійсного договору, на що було виписано податкові накладні №17, 18 від 05.07.2013 р., №25 від 09.07.2013 р., №40 від 10.07.2013 р., №51 від 11.07.2013 р., №53, 54, 55 від 12.07.2013 р., №63 від 16.07.2013 р., №70 від 19.07.2013 р., №73, 74 від 22.07.2013 р., №75, 76 від 23.07.2013 р., №86 від 25.07.2013 р., №92, 93, 94 від 29.07.2013 р., №98 від 31.07.2013 р., №33 від 15.08.2013 р., №104 від 31.07.2013 р., №11, 12, 13 від 06.08.2013 р., №24 від 12.08.2013 р., №24 від 12.08.2013 р., №37, 38 від 16.08.2013 р., №47 від 20.08.2013 р., №75 від 23.08.2013 р., №84, 85, 92, 93 від 30.08.2013 р., №91 від 30.09.2013 р., №71 від 10.10.2013 р.. №69 від 30.10.2013 р., №54 від 26.11.2013 р., №18 від 12.12.2013 р.,№5 від 07.02.2014 р., №6 від 24.04.2014 р, №7 від 28.04.2014 р., №8 від 29.04.2014 р., №1, 2 від 07.05.2014 р., №1 від 02.07.2014 р., №2 від 04.07.2014 р., №3 від 08.07.2014 р., №4 від 09.07.2014 р., №5, 6 від 10.07.2014 р., №7 від 11.07.2014 р., №8, 9 від 14.07.2014 р., №10 від 15.07.2014 р., №11 від 16.07.2014 р., №12 від 17.07.2014 р., видаткові накладні №807-03, 807-04 від 08.07.2013 р., №1007-02 від 10.07.2013 р., №1207-04 від 12.07.2013 р., №3107-06 від 31.07.2013 р., №3007-02 від 30.07.2013 р., №3107-05, 3107-07 від 31.07.2013 р., №2307-04 від 23.07.2013 р., №2307-03 від 23.07.2013 р., №3007-01, 3007-04 від 30.07.2013 р., №2307-01, 2307-02 від 23.07.2013 р., №№3007-03, 3007-05 від 30.07.2013 р., №3107-01 від 31.07.2013 р., №1908-5 від 19.08.2013 р., №0108-10 від 01.08.2013 р., №0908-1, 0908-2, 0908-3 від 09.08.2013 р., №1508-2 від 15.08.2013 р., №2308-3, 2308-4 від 23.08.2013 р., №2008-2 від 20.08.2013 р., №3008-1, 3008-2, 3008-6, 3008-7, 3008-8 від 30.08.2013 р., №3009-10 від 30.09.2013 р., №1010-1 від 10.10.2013 р., №3110-1 від 31.10.2013 р., №0612-1 від 06.12.2013 р., №1312-13 від 13.12.2013 р., №1812-2 від 18.12.2013 р., №702-601 від 07.02.2014 р., №2804-1 від 28.04.2014 р., №2904-1 від 29.04.2014 р., №3004-1 від 30.04.2014 р., №0705-1, 0705-2 від 07.05.2014 р., №0207-1 від 02.07.2014 р., №0407-1 від 04.07.2014 р., №0807-1 від 08.07.2014 р., №0907-1 від 09.07.2014 р., №1007-1, 1007-2 від 10.07.2014 р., №1107-1 від 11.07.2014 р., №1407-2, 1407-3 від 14.07.2014 р., №1507-1 від 15.07.2014 р., №1607-1 від 16.07.2014 р., №1707-1 від 17.07.2014 р.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2013 р., за лютий, квітень, травень, липень 2014 р.

Згідно наданого Акту звіряння взаємних розрахунків за період січень 2013 р. - грудень 2013 р. між позивачем та ТОВ «Торгівельний Дім «Укрспецресурс» станом на 31.12.2014 р. заборгованість на користь ТОВ «Торгівельний Дім «Укрспецресурс» становить 84189,01 грн., станом на 31.12.2014 р. становить 43023,00 грн.

Також до перевірки надано платіжні доручення №505, 506 від 05.07.2013 р., №520 від 09.07.2013 р., №525 від 10.07.2013 р., №535 від 11.07.2013 р., №537, 538, 545 від 12.07.2013 р., №560 від 16.07.2013 р., № 570, 571 від 17.07.2013 р., №583 від 19.07.2013 р., №591, 595 від 22.07.2013 р., №609 від 25.07.2013 р., № 619, 626, 627 від 29.07.2013 р., №637 від 31.07.2013 р., №656, 657, 661 від 06.08.2013 р., №690 від 12.08.2013 р., №710 від 15.08.2013 р., №716, 718 від 16.08.2013 р., №730 від 20.08.2013 р., №757 від 23.08.2013 р., №875 від 30.10.2013 р., №911 від 07.11.2013 р., №957 від 26.11.2013 р., №696 від 12.12.2013 р., №985 від 17.12.2013 р., №988 від 18.12.2013 р., №1057 від 07.02.2014 р., №1051 від 20.02.2014 р., №1087 від 24.04.2014 р., №1090 від 28.04.2014 р., №1101 від 29.04.2014 р., №1100 від 05.06.2014 р., №1103 від 06.06.2014 р., №409 від 17.06.2014 р., №1129 від 26.06.2014 р., №1143 від 27.06.2014 р., №511 від 28.07.2014 р., №1168 від 06.08.2014 р., №1184 від 12.08.2014 р., №1190 від 13.08.2014 р., №1238 від 10.09.2014 р., №1269 від 18.09.2014 р., №1278 від 23.09.2014 р., №1306 від 06.10.2014 р.

Витрати понесені по придбанню товару у сумі 926748,33 грн., у т.ч. за 2013 р. 380833,62 грн. та за 2014 р. у сумі 545914,71 грн. в повному обсязі включені до податкового обліку ( р.05.1 «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» Декларації з податку на прибуток за 2013 р. складає 7602471,00 грн., у т.ч згідно бух.рах. 90 - 7425104,10 грн., за 2014 р. складає 2399876,00 грн., в т.ч згідно бух.рах. 90 - 2382925,33 грн.).

У ТОВ «Електромережі» відсутні документи, що підтверджують перевезення товару - електротехнічної продукції.

Використовуючи комп'ютерну автоматизовану інформаційну систему «Податковий блок» встановлено, що ТОВ «Торгівельний Дім «Укрспецресурс» не було подано податкові декларації з ПДВ за серпень, вересень, жовтень 2013 р., лютий, квітень, травень, липень 2014 р.

Дана продукція отримана ТОВ «Електомережі» від ТОВ «Торгівельний Дім «Укрспецресурс» та ТОВ «Виробниче об'єднання «Дніпротехніка» в подальшому була використана при здійсненні будівельно-монтажних робіт на об'єкті замовника ТОВ «Дніпробуд» (ЄДРПОУ 30602474).

Згідно Договорів підряду №08-06-13 від 11.06.2013 р., №04-07-13 від 12.07.2013 р. підрядник (позивач) зобов'язується виконати наступні роботи за цим договором, а саме: будівельно-монтажні роботи на об'єкті будівництва. Замовник (ТОВ «Дніпробуд») до початку робіт зобов'язується надати підряднику необхідну документацію, за якою повинні виконуватися наведені у дійсному договорі роботи, на що було виписано акти виконаних робіт №1 від 27.12.2013 р., №1, 2, 3, 4, 5, 6 від 30.12.2013 р.

Відповідачем отримано від ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Акт №278/04-63-22-03/23368435 від 05.11.2013 р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВО «Дніпротехніка» з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Альянс-ІСТ» (ЄДРПОУ 38113730) за період з 01.01.-31.05.2012 р., 01.01.-31.01.2013 р., ТОВ «Продсервіслюкс» (ЄДРПОУ 38198165) за травень 2013 р., ТОВ «Санторіна» (ЄДРПОУ 38199142) за вересень 2012 р. та ТОВ «Норен» (ЄДРПОУ 38548252) за липень 2013 р. Перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів(послуг), які підпадають під визначення статей 22, 185, 187, 198 Податкового кодексу України.

Аналіз наведених фактів свідчить, що ТОВ «ВО «Дніпротехніка» та ТОВ «ТД «Укрспецресурс» не продавали товар - цеглу М-100, електротехнічну продукцію ТОВ «Електромережі».

Таким чином, у зв'язку з відсутністю документального підтвердження стосовно отримання товару у ТОВ «Електромережі» відсутні підстави для віднесення до складу податкового кредиту по операціях з придбання товару, які використані у власній господарській діяльності від ТОВ «ВО «Дніпротехніка» та ТОВ «ТД «Укрспецресурс».

Позивач не погоджується з такими висновками податкового органу, про що зазначає таке.

TOB ВО «Дніпротехніка» та ТОВ ТД «Укрспецресурс» реально здійснювали поставки для ТОВ «Електромережі», згідно договорів. З TOB ВО «Дніпротехніка» письмового договору укладено не було. Існують реальні об'єкти, на які було поставлено товар згідно договорів підряду з замовниками, тобто в подальшому використаний в господарській діяльності. Контрагенти виписували оформлені належним чином видаткові/податкові накладні, згідно діючого законодавства. Всі події та документи відповідають нормам законодавства, усі господарські операції підтверджені первинними документами, які оформлені належним чином. Товаротранспортні документи відсутні.

Також, відповідно до Закону України від 05.07.2011 р №3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» в текстах законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух» та «Про міліцію» виключено посилання на подорожні листи будь-яких автотранспортних засобів, у тому числі вантажних автомобілів. Також існує Наказ державної статистики України від 19.03.2013 № 95, який визнає недійсним наказ від 17 лютого 1998 року № 74 «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування». Таким чином, підприємства, що експлуатують автотранспортні засоби, мають право не виписувати водіям подорожні листи. При необхідності підприємства самостійно приймають рішення про використання подорожніх листів у своїй господарській діяльності. Також у зв'язку з відміною форми подорожнього листа, для цілей бухгалтерського і податкового обліку підприємства можуть утвердити власну форму відповідного первинного документа. Також, Міністерство інфраструктури розглянуло питання щодо роз'яснення стосовно перевезення вантажів за допомогою легкового автомобіля у листі від 30.09.2013 р № 11094/25 / 10-13, з якого випливає висновок, що прямої заборони на перевезення вантажу легковим авто немає. Позивач орендує легкові авто у співробітників.

При цьому, позивач вказує, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

На підтвердження своїх доводів позивачем надано до суду податкові, видаткові накладні; платіжні доручення; договір з ТОВ «ТД «Укрспецресурс»; акти звіряння; реєстри виданих довіреностей за 2013 р., 2014 р.; податкові розрахунки за формою 1-ДФ за 3 квартал 2013 р., 4 квартал 2014 р., 1 квартал 2014 р., 2 квартал 2014 р., 3 квартал 2014 р.; довіреності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Стаття 201 Податкового кодексу України встановлює вимоги до складання податкових накладних.

Відповідно до підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (у відповідній редакції) реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Чинним законодавством передбачено обов'язковість наявності транспортних, супроводжувальних та інших документів, а саме: якщо товар доставляється вантажним автомобілем, таким документом є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.95 р. №488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. №363, зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.1998р. за №128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п.13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно - транспортною накладною.

Відповідно п.11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Пунктами 11.1, 11.3 та 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є дорожні листи вантажного автомобіля, а дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Відповідно до п. 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах: фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка; товарно-транспортна накладна; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; - поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка директор ТОВ «ТД «Укрспецресурс» ОСОБА_3 пояснив суду, що перевезення товару відбувалося перевізниками та найманими автомобілями.

Проте, підтверджуючих документів на вимогу суду ані від ТОВ «ТД «Укрспецресурс» ані від ТОВ «ВО «Дніпротехніка» не надійшло.

Позивач вказує, що ним надано усі первинні документи підприємства, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом. Разом з тим, позивачем у судовому засіданні підтверджено відсутність товаротранспортних документів на товар, письмового договору постачання з ТОВ «ВО «Дніпротехніка», специфікацій до договорів.

Суд звертає увагу, що усі доводи позивача ґрунтуються виключно на наявності усіх первинних документів підприємства та відсутності правового регулювання обов'язковості наявності подорожніх листів.

Щодо не надання до перевірки товаротранспортних документів, специфікацій до договорів, належних та достатніх доводів не наведено, пояснень не надано. Враховуючи специфіку укладених договорів, за умовами яких є отримання товару - цегли, кабелю ін., судом наявність таких документів не встановлена.

Крім того, слід зазначити, що посилання позивача на відсутність обов'язку мати у наявності подорожні листи не спростовують вимог законодавства щодо необхідності оформлення товаротранспортних документів у цілому.

Суд звертає увагу, що чинне законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, та не визначає ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі, втім умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити однозначний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

Таким чином, надані первинні документи підприємства мають знеособлений характер та не містять конкретної інформації про переміщення/ отримання товару, а тому не можуть бути належним доказом факту здійснення відповідних господарських операцій, з урахуванням заявлених видів діяльності, часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження контрагентів.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак; юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Чинне законодавство не оперує поняттям типового чи нетипового виду діяльності підприємства. Підприємство має право здійснювати будь-яку господарську діяльність, яка не суперечить законодавству.

Згідно пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, Податковим кодексом України встановлено, що тільки у межах господарської діяльності платника податку, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку, має право на віднесення таких сум до податкового кредиту звітного періоду.

Господарським Кодексом України визначено наступне:

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарюванні у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовленим та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Податковим кодексом України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Виходячи з вищевикладених норм Господарського Кодексу та Податкового кодексу України, що надають визначення господарської (підприємницької) діяльності, межами господарської діяльності встановлюються:

доходи в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах отримані таким платником податків у зв'язку з продажем (поставкою) товарів (робіт, послуг);

діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що приписи Податкового кодексу України ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям.

З наданої первинної документації підприємства не вбачається можливим дослідити рух та обсяг товару, враховуючи відсутність товаротранспортних документів, письмового договору поставки з TOB «ВО «Дніпротехніка» та специфікацій до договорів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена ЦК, законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган встановив обставини, які свідчать про умисел позивача на укладення договорів з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими під час судового розгляду справи.

Крім того, керуючись Листом Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Позивач під час розгляду справи не навів суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про відповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, звичність цих операцій для цих осіб, цін за спірними операціями або про їх прибутковість, та/або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про реальність вчинених операцій, наявність факту поставки товарів позивачу, а також того, що вчинення зазначених операцій було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання обґрунтованої податкової вигоди.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що в спірних правовідносинах відповідач зробив висновок щодо неможливості фактичного здійснення платником податків операцій під час встановлення певних фактів та обставин в порядку виконання покладених на неї обов'язків, а саме: документальної позапланової виїзної перевірки позивача. По суті зазначений висновок відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні положень ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виходить за рамки компетенції податкового органу.

Відповідно до положень ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином доведено правомірність винесених податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві не наведені обставини, які б могли свідчити про обґрунтованість позовних вимог.

За наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Електромережі» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи те, що під час звернення до адміністративного суду позивач сплатив судовий збір за майнові вимоги у розмірі 487,20 грн., із необхідних 4872,00 грн. то з нього підлягає стягнення до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4384,80 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Електромережі» до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Електромережі» судовий збір в розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 24 липня 2015 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 24.07.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун