Рішення

від 29.07.2015 по справі 910/14887/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2015Справа №910/14887/15

за позовом: Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі: Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області, м.Ковель, ЄДРПОУ 08562677

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал», м.Київ, ЄДРПОУ 39045269

про стягнення 10 293, 68 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

прокурор: Дергунов Д.С. - по посв.

від позивача: Самойленко С.А. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Ковельський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі: Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області, м.Ковель звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал», м.Київ про стягнення попередньої оплати в сумі 6160,01 грн., неустойки в розмірі 1513,23 грн., 3% річних в сумі 99,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 2520,83 грн.

В обґрунтування заявленого позову прокурор посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» умов договору №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. поставки в частині передачі покупцю товару в обсязі та строки, що визначені правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Позивач у поясненнях №02-ВК/1362/18 від 06.07.2015р. та під час розгляду справи у судовому засіданні 29.07.2015р. вимоги прокурора підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 29.07.2015р., як і попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03035, м.Київ, Солом'янський район, вул.Митрополита Василя Липківського, буд.16.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 15.06.2015р. та від 15.07.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з ухвалою від 15.06.2015р. було повернуто на адресу суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання». Одночасно, судова кореспонденція за 15.07.2015р. до суду не поверталась.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 10.07.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

З приводу неявки відповідача в судове засідання 29.07.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 15.07.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, прокурором та сторонами клопотань про відкладення розгляду справи не заявлялось.

За висновками суду, незважаючи на те, відповідач не з'явився у судове засідання 29.07.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Згідно із п.1 Положення про Ковельську виховну колонію управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області, яке затверджено Наказом №196 від 02.04.2012р. Державної пенітенціарної служби України, Ковельська виховна колонія управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області є кримінально-виконавчою установою закритого типу, яка входить до складу Державної пенітенціарної служби України. Виховна колонія підпорядковується управлінню пенітенціарної служби України у Волинській області та знаходиться в оперативному підпорядкуванні Державної пенітенціарної служби України.

Основними завданнями позивача у відповідності до п.3 Положення є організація виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх осіб та дотримання прав і свобод осіб, які тримаються у виховній колонії, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізації їх законних інтересів.

Тобто, з наведеного вбачається, що Ковельська виховна колонія управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області має велике соціальне значення та здійснює забезпечення інтересів держави у сфері примусового виконання покарань. Таким чином, враховуючи значимість позивача та його створення з метою забезпечення інтересів держави, господарський суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 20.11.2014р. між Ковельською виховною колонією управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» (постачальник) було укладено договір №АМ117/Г-205 поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність, а покупець -прийняти та оплатити на умовах, визначених у правочині, металопрокат, асортамент, кількість та ціна якого вказується в рахунках-фактурах та/або специфікаціях, оформлених як додатки до договору.

За умовами п.3.1 договору №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. ціна на товар встановлюється за домовленістю між постачальником та покупцем з урахуванням податку на додану вартість і вказується у рахунках, а також інших супровідних документах. Загальна сума договору визначається на підставі сплачених рахунків.

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2014р., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між контрагентами (п.10.1 договору №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. поставки як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, за умовами п.3.1 договору №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. ціна на товар встановлюється за домовленістю між постачальником та покупцем з урахуванням податку на додану вартість і вказується у рахунках, а також інших супровідних документах. Загальна сума договору визначається на підставі сплачених рахунків.

Пунктом 3.4 спірного правочину передбачено, що оплата всієї партії товару, вказаної в рахунку, здійснюється шляхом 100% попередньої оплати на поточний рахунок постачальника протягом двох банківських днів з дати виставлення рахунку.

Датою оплати вартості товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.3.6 договору №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р.).

Як свідчать матеріали справи, на оплату товару за договором №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. відповідачем було виставлено позивачу рахунки-фактури №3602 від 26.11.2014р. на суму 2630,40 грн. та №3544 від 20.11.2014р. на суму 39 964,73 грн., що загалом складає 42 595,13 грн.

Вказані рахунки були оплачені Ковельською виховною колонією управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №369 від 21.11.2014р. на суму 35085,20 грн., №381 від 26.11.2014р. на суму 1037,20 грн., №404 від 26.11.2014р. на суму 3842,33 грн. та №396 від 01.12.2014р. на суму 2630,40 грн.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалами від 15.06.2015р. та від 15.07.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача на виконання умов спірного правочину грошових коштів в сумі 42 595,13 грн.

Однак, відповідачем жодних заперечень з означеного питання не надано, факт належного виконання Ковельською виховною колонією управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області своїх грошових зобов'язань за спірним правочином не спростовано.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що Ковельською виховною колонією управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області було виконано свій обов'язок з попередньої оплати товару за договором №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. на підставі виставлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» рахунків-фактур.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.4.1 договору №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. поставка товару здійснюється відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс в редакції 2010р» з урахуванням особливостей, встановлених правочином.

Строк поставки товару складає десять робочих днів після 100% передоплати (п.4.2 договору №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р.).

Пунктом 4.4 спірного провочину передбачено, що датою поставки вважається дата отримання товару покупцем, вказана у видатковій накладній.

Як було встановлено судом, позивачем було виконано свій обов'язок з попередньої оплати товару за договором №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. на підставі виставлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» рахунків-фактур на загальну суму 42 595,13 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства та умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк поставки товару, який було оплачено позивачем на підставі рахунків №3602 від 26.11.2014р. та №3544 від 20.11.2014р., в межах договору №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. настав.

Проте, за твердженнями прокурора та позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» було лише частково виконано свої обов'язки з поставку товару, а саме передано у власність покупця металопрокат на загальну суму 36 435,12 грн., що підтверджується представленими до матеріалів справи видатковими накладними №РН-0000191 від 16.04.2015р., №РН-0000192 від 16.04.2015р. та №РН-0000169 від 24.02.2015р.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи судом ухвалами від 15.06.2015р. та від 15.07.2015р. було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх зобов'язань за договором №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р.

Проте, відповідачем витребуваних документів не надано, факту порушення зобов'язання з поставки товару в повному обсязі не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» не було в повному обсязі виконано свої зобов'язання перед Ковельською виховною колонією управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області з поставки оплаченого покупцем товару.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч.2 ст.124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таку саму позицію наведено в постанові від 28.11.2013р. Верховного Суду України по справі №3-127гс11.

Як було встановлено вище, позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату в сумі 42 595,13 грн., тоді як постачальником було поставлено товару лише на суму 36 435,12 грн., тобто, невикористана частина попередньої оплати становить 6160,01 грн. Доказів повернення постачальником покупцю вказаної суми грошових коштів матеріали справи не містять.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що позивачем було здійснено попередню оплату товару на суму 42 595,13 грн. на підставі рахунків, виставлених постачальником, а обов'язок поставити товар, що виник у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал», останнім виконано в повному обсязі не було, суд дійшов висновку, що вимоги Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» про стягнення попередньої оплати в сумі 6160,01 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог прокурора про стягнення неустойки в розмірі 1513,23 грн., 3% річних в сумі 99,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 2520,83 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р. та у постанові від 28.04.2015р. по справі №910/5692/14.

Відповідно до п.7.3 договору №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. у випадку порушення постачальником строків постачання товару, останній на вимогу покупця сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від вартості товару, який не поставлено вчасно, за кожен день прострочення.

За порушення відповідачем строків поставки товару за договором №АМ117/Г-205 від 20.11.2014р. позивачем та прокурором нараховано та заявлено до стягнення неустойку за період з 17.12.2014р. по 08.06.2015р. (з урахуванням часткових поставок) на загальну суму 1513,23 грн.

Після здійснення перевірки наведеного розрахунку, господарським судом встановлено, що останній містить арифметичні помилки, а обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки за порушення строків поставки на загальну суму 1511,09 грн.

Вимоги Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом п.1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

У даному випадку підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат стало порушення відповідачем передбачених договором строків поставки товару, що за своєю правовою природою не є порушенням грошового зобов'язання.

Тобто, в силу закону нарахування 3% річних та інфляційних втрат є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Проте, обов'язок поставити товар не є грошовим зобов'язанням, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів, внаслідок чого нарахування позивачем трьох відсотків річних на суму вартості товару, що був поставлений з порушенням встановленого строку, є неправомірним.

Аналогічну позицію щодо відсутності підстав для застосування приписів ст.625 Цивільного кодексу України до не грошових зобов'язань наведено і у постанові від 19.02.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/10416/13 та від 30.04.2014р. Верховного суду України по справі 6-38цс14.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, з огляду на вище наведене, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» про стягнення попередньої оплати в сумі 6160,01 грн., неустойки в розмірі 1513,23 грн., 3% річних в сумі 99,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 2520,83 грн.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За змістом п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

З огляду на висновки суду щодо часткового задоволення позову прокурора, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір в сумі 465,48 грн. підлягає стягненню з Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області на користь Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 1361,52 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позов Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області, м.Ковель до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал», м.Київ про стягнення попередньої оплати в сумі 6160,01 грн., неустойки в розмірі 1513,23 грн., 3% річних в сумі 99,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 2520,83 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» (03035, м.Київ, Солом'янський район, вул.Митрополита Василя Липківського, буд.16, ЄДРПОУ 39045269) на користь Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області (45000, Волинська область, м.Ковель, вул.Шевченка, буд.20, ЄДРПОУ 08562677) попередню оплату в сумі 6160,01 грн. та неустойку в розмірі 1511,09 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегатметал» (03035, м.Київ, Солом'янський район, вул.Митрополита Василя Липківського, буд.16, ЄДРПОУ 39045269) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 1361,52 грн.

Стягнути з Ковельської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області (45000, Волинська область, м.Ковель, вул.Шевченка, буд.20, ЄДРПОУ 08562677) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 465,48 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 29.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 03.08.2015р.

Суддя Любченко М.О