Рішення

від 29.07.2015 по справі 910/17431/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2015Справа №910/17431/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм», м.Київ, ЄДРПОУ 37396703

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайме», м.Київ, ЄДРПОУ 38952224

про стягнення 41 652, 05 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Сотнікова Ю.А. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайме», м.Київ про стягнення попередньої оплати в сумі 29 200 грн., неустойки в сумі 9532,05 грн. та штрафу в розмірі 2920 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайме» умов договору №17092014/Г від 17.09.2014р. поставки обладнання в частині передачі покупцю товару в обсязі та строки, що визначені правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 29.07.2015р. не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайме» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 02002, м.Київ, Дніпровський район, вул.Марини Раскової, буд.21, офіс 404.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвалу від 10.07.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з ухвалою від 15.06.2015р. було повернуто на адресу суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайме», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 10.07.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача в судове засідання 29.07.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 10.07.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За висновками суду, незважаючи на те, відповідач не з'явився у судове засідання 29.07.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 17.09.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайме» (постачальник) було укладено договір №17092014/Г поставки обладнання, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця торгово-технологічне обладнання для підприємств торгівлі/громадського харчування, а покупець зобов'язується оплатити вартість товару та прийняти його у постачальника.

За умовами п.2.1 договору №17092014/Г від 17.09.2014р. сума правочину складається з вартості товарів, що вказані у специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами й діє до 31.12.2014р., однак, у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Термін дії договору автоматично пролонговується за умови, що жодна зі сторін письмово не повідомить іншу про відмову від продовження дії правочину за тридцять календарних днів до дати закінчення його строку (п.7.1 договору №17092014/Г від 17.09.2014р.).

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, строк дії договору був пролонгований на підставі п.7.1 укладеного між сторонами правочину, тобто, на момент виникнення між позивачем і відповідачем правовідносин, які є предметом судового дослідження у розглядуваній справі, договір №17092014/Г від 17.09.2014р. був чинним.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №17092014/Г від 17.09.2014р. поставки обладнання як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Ціна товару є договірною та встановлюється в національній валюті України - гривні. Оплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів з дати виставлення постачальником рахунку (попередня оплата у розмірі 100%) (п.3.1.1 договору №17092014/Г від 17.09.2014р.).

Пунктом 3.2 укладеного між сторонами правочину передбачено, що днем здійснення оплати визначається день, в який сума, що підлягає сплаті, зараховується на поточний рахунок постачальника.

Як свідчать матеріали справи, на оплату товару в межах договору №17092014/Г від 17.09.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайме» було виставлено позивачу рахунок-фактуру №А-030215-1 від 03.02.2015р. на суму 29 200 грн. При цьому, господарським судом прийнято до уваги пояснення представника позивача, що були надані у судовому засіданні 29.07.2015р., стосовно того, що у рахунку-фактурі №А-030215-1 від 03.02.2015р. відповідачем помилково зазначено дату складання 2014р. (замість 2015р.), оскільки станом на 03.02.2014р. правовідносин з поставки товару за договором №17092014/Г від 17.09.2014р. між сторонами не існували, а помилка у зазначеному документі є технічною.

На виконання умов спірного правочину Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм» було оплачено вказаний вище рахунок та перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 29 200 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №643 від 04.02.2015р., скріпленим печаткою банку про проведення фінансового переказу.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалою від 10.07.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача грошових коштів в сумі 29 200 грн.

Проте, відповідачем витребуваних заперечень не надано, факту отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм» попередньої оплати в сумі 29 200 грн. в межах договору №17092014/Г від 17.09.2014р. не спростовано.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм» було належним чином виконано свій обов'язок перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайме» в частині перерахування попередньої оплати у строки, що визначені умовами договору №17092014/Г від 17.09.2014р.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.4.1 договору №17092014/Г від 17.09.2014р. постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (Інкотермс в редакції 2000р.) у частині, що не суперечить умовами правочину, - склад покупця за адресою: м.Київ, вул.Княжий Затон, 2/30 (перший поверх, літ.А). Строк поставки складає 14 календарних днів з дати надходження грошових коштів на рахунок постачальника.

Моментом поставки є дата повідомлення постачальником покупця про готовність здійснити відвантаження товару. Товар вважається переданим в момент одержання покупцем товару за накладною/актом приймання-передачі (п.п.4.2, 4.4 договору №17092014/Г від 17.09.2014р.).

Як було встановлено судом, позивачем було виконано свій обов'язок з попередньої оплати товару за договором №17092014/Г від 17.09.2014р. на підставі виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайме» рахунку-фактури на загальну суму 29 200 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги приписи чинного законодавства та умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк поставки товару, який було оплачено позивачем згідно платіжного доручення №643 від 04.02.2015р., в межах договору №17092014/Г від 17.09.2014р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайме» свого обов'язку з поставки обладнання для підприємств торгівлі/громадського харчування виконано не було, товар покупцю не передано.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи судом ухвалою від 10.07.2015р. було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх зобов'язань за договором №17092014/Г від 17.09.2014р.

Проте, відповідачем витребуваних документів не надано, факту порушення зобов'язання з поставки товару в повному обсязі не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином, з огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайме» не було виконано свої зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм» в частині поставки оплаченого покупцем товару.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч.2 ст.124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таку саму позицію наведено в постанові від 28.11.2013р. Верховного Суду України по справі №3-127гс11.

Як свідчать матеріали справи, 24.03.2015р. позивачем було скеровану на адресу відповідача претензію №4-03/034 від 19.03.2015р. з вимогою повернуто попередню оплату.

Проте, за твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм», відповідачем вимог заявника виконано не було, попередню оплату в розмірі 29 200 грн. не повернуто.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що позивачем було здійснено попередню оплату товару на суму 29 200 грн. на підставі рахунку, виставленого постачальником, а обов'язок поставити товар, що виник у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайме», останнім виконано не було, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайме» про стягнення попередньої оплати в сумі 29 200 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення неустойки в сумі 9532,05 грн. та штрафу в розмірі 2920 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р. та у постанові від 28.04.2015р. по справі №910/5692/14.

Відповідно до п.8.4 договору №17092014/Г від 17.09.2014р. за прострочення постачальником виконання зобов'язань з поставки товару постачальник сплачує покупцеві за кожен день прострочення договірну неустойку в розмірі 0,2% від вартості недопоставленого товару. Пунктом 8.4.1 передбачено, що за прострочення постачальником виконання зобов'язань з поставки більше п'яти робочих днів, постачальник сплачує покупцеві за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, за кожен день прострочення від суми недопоставленого товару.

З огляду на порушення відповідачем строків поставки товару, що визначені договором №17092014/Г від 17.09.2014р., заявником нараховано неустойку на загальну суму 9532,05 грн., з яких за 105 календарних днів, починаючи з 18.02.2015р., нараховано неустойку в сумі 6132 грн. на підставі п.8.4 правочину та, починаючи з 22.02.2015р., за 71 календарний день нараховано штрафні санкції в сумі 3400,05 грн. згідно положень п.8.4.1 зазначеного правочину.

Проте, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, судом встановлено, що останній є помилковим, оскільки заявником фактично нараховано неустойку за одне і те ж порушення двічі (за 71 календарний день і у розмірі 0,2% від простроченої суми, і в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України), що фактично призводить до подвійної відповідальності постачальника. Одночасно, суд зауважує, що нарахування неустойки з 18.02.2015р. є безпідставним, оскільки вказаний день є останнім строком виконання постачальником своїх зобов'язань з поставки товару, а отже, право на нарахування штрафних санкцій виникло у покупця лише 19.02.2015р.

Після проведення власного перерахунку, господарським судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача за порушення строків поставки неустойки в розмірі 3924,80 грн.

Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У п.8.5 договору №17092014/Г від 17.09.2014р. контрагентами погоджено, що за відмову, в тому числі, продавця від поставки товару протягом дії правочину, винна сторона сплачує штраф в розмірі 10% від суми договору.

За порушення відповідачем своїх обов'язків з поставки товару заявником було нараховано та заявлено до стягнення штраф в розмірі 2920 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, судом встановлено, що останній є арифметично вірним.

Одночасно, при розгляді позовних вимог про нарахування штрафних санкцій за непоставку товару судом враховано відсутність у матеріалах справи доказів, що вказане порушення договірних відносин було допущено відповідачем не з його вини.

Таким чином, з огляду на вище наведене, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайме» про стягнення попередньої оплати в сумі 29 200 грн., неустойки в сумі 9532,05 грн. та штрафу в розмірі 2920 грн. у визначених вище розмірах.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайме», м.Київ про стягнення попередньої оплати в сумі 29 200 грн., неустойки в сумі 9532,05 грн. та штрафу в розмірі 2920 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайме» (02002, м.Київ, Дніпровський район, вул.Марини Раскової, буд.21, офіс 404, ЄДРПОУ 38952224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-фарм» (02152, м.Київ, Дніпровський район, просп.Павла Тичини, буд.2, офіс 80, ЄДРПОУ 37396703) попередню оплату в сумі 29 200 грн., неустойку в розмірі 3924,80 грн., штраф в сумі 2920 грн. та судовий збір в розмірі 1582,07 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 29.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 03.08.2015р.

Суддя Любченко М.О