Рішення

від 29.07.2015 по справі 910/5782/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2015Справа №910/5782/15-г

За позовом Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бізнес форум»

Про визнання недійсним договору

Суддя Мельник В.І.

Представники:

від прокуратури Стригун М.А., довіреність № 025147 від 26.03.2014

від позивача Сажієнко І.О. довіреність № 220/937/д від 24.11.2014

Тодерян В.М., довіреність № 220/1008/д від 05.12.2014

від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова прокуратура Київського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) подало на розгляд господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бізнес форум» (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що спірний договір № б/н від 14.12.2004р. було укладено з порушенням норм чинного законодавства України.

Ухвалою суду від 12.03.2015р. порушено провадження у справі № 910/5782/15-г та призначено розгляд на 20.04.2015 р.

20.04.2015р. представник прокуратури у судовому засіданні надав пояснення по справі. підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по справі та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Суд відклав розгляд справи на 29.05.2015р., у зв'язку з відсутністю представника відповідача.

20.04.2015р. позивач подав через канцелярію суду документи по справі.

29.05.2015р. представник прокуратури у судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Суд встановив, що у відповідача змінилась адреса реєстрації, внаслідок чого суд відклав розгляд справи на 13.07.2015р.

13.07.2015р. судове засідання не відбулось, у зв'язку з лікарняним судді Мельника В.І., та було перенесене на 29.07.2015р., про що сторони повідомлені згідно розписок.

29.07.2015 представник прокуратури та позивача у судовому засіданні підтримали свої позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Суд вирішив задовольнити позовні вимоги прокуратури .

Згідно ст.87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2004 року Міністерством оборони України, в особі начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України (далі - Позивач) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бізнес Форум» (далі - Відповідач) договір № б/н (далі - Договір) про пайову участь у будівництві житла.

Предметом договору (п.2.1) стало будівництво житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення загальною площею згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці загальною площею 367,17 га (з них 316,2 га земель оборони та 50,97 га земель водного фонду) на території військового містечка № 265 Київської області (Житомирське шосе, 32 км) для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей та громадян у порядку пайової участі за рахунок будівництва «Об'єкту».

За цим договором Відповідач вносить Пай (п. 4.2) у вигляді витрат на проектування та будівництво Об'єкту та всі інші витрати безпосередньо пов'язані з виконанням предмету Договору, а часткою Позивача є Пай (п.3.6) у вигляді оформлення права користування земельною ділянкою шляхом надання цієї Ділянки під будівництво Об'єкту.

Пунктом 3.2.1 Договору передбачено, що Позивач отримує житлову площу, загальна площа якої становить 15 % від загальної площі квартир на Об'єкті, а п. 3.2.2 Договору передбачено, що Відповідач отримує кінцеву будівельну продукцію (за виключенням частки замовника, а саме - будівлі «Об'єкту», житло (квартири), об'єкти соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення, інженерні мережі.

Згідно поданого позову, прокурор зазначає, що Зазначений договір не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним повністю з моменту його укладення.

Суд, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора, виходячи з такого.

25.05.2004 р. між Міністерством оборони України (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Ресурс" (далі - відповідач, пайовик) було укладено Договір про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін № 227/УПБ-5Д (далі - Договір), який визначає правові, фінансово-економічні і інші, передбачені цим Договором засади між сторонами, які його уклали.

Відповідно до п. 2.1 Договору предметом цього Договору є визначення обсягу порядку співробітництва ОРІН щодо здійснення будівництва комплексу житлових будинків загальною житловою площею 444 000,00 кв.м з вбудованими приміщеннями, офісно-адміністративними приміщеннями, підземною автостоянкою та іншими приміщеннями (далі - об'єкт), який буде розташовано на земельній ділянці загальною площею 63,5 га на території військового містечка № 69, вул. Відпочинку, 9а у м. Києві для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей у порядку пайової участі сторін у будівництві.

Відповідно до п. 3.1.1 Договору замовник отримує квартири, загальна площа яких становить 25% від загальної площі квартир у об'єкті, що орієнтовно становить 111 000,0 кв.м.

Пунктом 3.1.2 Договору передбачено, що пайовик отримує 75% загальної площі квартир у об'єкті та 100% нежитлових вбудованих приміщень соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземний паркінг, інженерні мережі загальною площею згідно "Проекту", які входять до складу об'єкту і будуть побудовані на території військового містечка № 69 по вул. Відпочинку, 9а у м. Києві, на земельній ділянці загальною площею 63,5 га. За умови виконання пайовиком визначених у п. 3.1.1 цього Договору зобов'язань у повному обсязі ще до завершення будівництва об'єкту, він отримує 100% загальної площі квартир у об'єкті.

Прокурор зазначає суду про те, що Договір на момент його укладення не відповідав вимогам законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним з моменту укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату укладення Договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Оспорювана угода за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, що регулюються главою 77 Цивільного кодексу України та Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Згідно з вимогами ст. 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ч.1 ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Частина 1 ст. 1134 даного Кодексу встановлює, що внесене учасниками майно, вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Враховуючи норми Цивільного кодексу України, за спірним договором учасники об'єднують свої вклади, після чого ці вклади набувають статусу спільного майна та використовуються в інтересах усіх учасників.

Однак, Позивачем не може бути надана як внесок у спільну діяльність земельна ділянка, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує це право, яким є державний акт. Приступати до використання земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Укладенням вищезазначеного договору сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки - з земель оборони на землі житлової та громадської забудови. Це суперечить вимогам ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, якою встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель, відповідно до п. б ст. 21 зазначеного кодексу, є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Крім того, у відповідності до ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційними є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність», інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Відповідно до ст. 9 цього Закону укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності, але тільки у випадку, що вони не суперечать законодавству України.

За таких умов, позивач і відповідач, відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» є суб'єктами інвестиційної діяльності, тобто фактично Відповідач є інвестором.

Між тим, Указом Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» від 01.07.1993р. № 240/93 введено в дію відповідне Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, яким запроваджено спеціальний механізм здійснення такого будівництва. Цей Указ є актом цивільного законодавства України, регулює питання визначення зобов'язань у договорах, за якими здійснюється інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, визначає частки житла, які передаються після закінчення будівництва інвестору та Міністерства оборони України. Відповідно до п. 6 зазначеного Указу кошти інвесторів використовуються виключно на спорудження жилих будинків і внутрішньоквартирних інженерних комунікацій до них.

Комплексною програмою забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.1999р. № 2166 передбачено, що для її фінансового забезпечення передбачено залучення, у т. ч. інвестицій, згідно із Указом Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла для військововослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» від 01.07.1993р. № 240. У додатку № 3 до цієї Комплексної програми «Обсяги фінансування та будівництва (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України» зазначено розрахунок надходження активів на її виконання, у т.ч. за рахунок інвестицій, відповідно до Указу Президента України № 240/93.

Згідно із п. 1 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, введеного в дію вказаним Указом, джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей є кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та інше.

Пунктом 3 вказаного Положення зазначено, що інвестор може набути у власність 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла. Цим же пунктом Положення передбачено, що в окремих випадках можливо збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора до 50 відсотків.

Відповідно до пункту 5 Положення житло, побудоване за рахунок інвестицій, крім житла, переданого інвесторам відповідно до пункту 3 цього Положення, становить загальнодержавну власність і перебуває у віданні Міністерства оборони України.

Оскільки після введення Об'єкту в експлуатацію Міністерству оборони України планується розподілити лише 15 відсотків від загальної площі житла в Об'єкті, то недоотримання сторонами відсоткового співвідношення, згідно п. З зазначеного вище Положення, при майбутньому розподілі житла призведе до зменшення загальнодержавної частки житла, чим може бути спричинено шкоду економічним інтересам держави.

Крім того судом встановлено, що сторонами при його укладанні не було погоджено усіх істотних умов договору, а саме предмет Договору.

Відповідно ч. 7 до ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно- правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь - • кому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Предметом договору є будівництво житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення загальною площею згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці загальною площею 367,17 га (з них 316,2 га земель оборони та 50,97 га земель водного фонду) на території військового містечка № 265 Київської області (Житомирське шосе, 32 км) для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей та громадян у порядку пайової участі за рахунок будівництва «Об'єкту».

Відповідно до п. 3.2.1 Договору після введення об'єкту в експлуатацію Замовник отримує житло, загальна площа якого становить 15% від загальної площі квартир в Об'єкті.

З метою прискорення забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом сторони узгодили що квартири загальною площею 15% від загальної площі квартир Об'єкту отримуються Замовником наступним чином (п.3.2.1 Договору):

1) починаючи з 2 кварталу 2005 року, відповідно до звернень Позивача, Відповідач надає йому квартири в інших, ніж місцезнаходження Об'єкту, районах м. Києва та в населених пунктах у межах Київського гарнізону, загальна площа яких становить 10% від загальної площі квартир в Об'єкті;

2) починаючи з 2 кварталу 2006 року, відповідно до звернень Позивача, Відповідач надає йому квартири в інших, ніж визначені у попередньому абзаці, регіонах України, загальна площа яких становить 15% від загальної площі квартир в Об'єкті.

Відповідно до ч.ч. 2, 7 ст. 180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Як вбачається із положень Договору сторонами не було досягнуто згоди щодо предмету Договору та строків виконання зобов'язань, а саме: - не було визначено загальної площі житла, площ квартир, адресного переліку квартир, які Замовник отримує безпосередньо в Об'єкті із зазначенням поверху, номера квартири, під'їзду тощо; - не досягнуто домовленостей в яких саме районах м. Києва, Київського гарнізону та у яких регіонах України Замовнику будуть передані квартири Пайовиком із зазначенням поверху, номера квартири, квадратури, під'їзду тощо та визначенням строків такої передачі.

Як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, зміст договору становлять умови, що визначені угодою сторін, яка спрямована, зокрема, на встановлення зобов'язань, і договір вважається укладеним, якщо між гронами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо сіх його істотних умов.

Згідно ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягай згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків є правочином, різновидом якого є договір (відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на -встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що для чинності договору є необхідною вимога щодо змісту договору, який не може суперечити чинному законодавству.

Договір про пайову участь, як і будь-який інший господарський договір, повинен, згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України містити ряд істотних умов. Відсутність між сторонами домовленості щодо хоча б однієї істотної умови договору означає, що між сторонами договір (як окрема підстава для виникнення прав та обов'язків, передбачених саме договором) не укладено.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11 (далі - Постанова № 11) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з п. 2.5.1. Постанови № 11 визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Відповідно до п. 2.6 Постанови № 11 правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Таким чином, при укладанні договору від 14 грудня 2004 року № б/н про будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, не були дотримані усі вимоги, передбачені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Законами України «Про інвестиційну діяльність», «Про використання земель оборони», «Про оборону» та «Про Збройні Сили України», Указу Президента України «Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» від 01.07.1993р. № 240\93, у зв'язку з чим такий договір підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203,215 Цивільного кодексу України, а позов прокурора підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 173, 193, ГК України, ст.ст. 22, 33, 49, 75, 81-1, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним, з моменту укладення, договір № б/н від 24.12.2004р. про пайову участь у будівництві житла для військовослужбовців та членів їх сімей, шляхом пайової участі сторін укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бізнес Форум».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Бізнес Форум» (01113, м.Київ, бульвар Лесі Українки 26, код ЄДРПОУ 23728313) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

(Повний текст рішення складено: 05.08.2015р. )

Суддя В.І.Мельник