Постанова

від 03.08.2015 по справі 910/10423/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2015 р. Справа№ 910/10423/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Сітайло Л.Г.

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Орєхов А.В., довіреність № б/н від 19.05.2015,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Технології Будівництва" на рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/10423/15 (суддя Марченко О.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Технології Будівництва" про стягнення 39 168,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Технології Будівництва" про стягнення 30 712,74 грн. заборгованості, що утворилася в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу; 1 552,53 грн. пені; 827,58 грн. 30% річних; 4 557, 00 грн. штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/10423/15 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 30 712,74 грн. заборгованості, 1 552,53 грн. пені; 827,58 грн. 30% річних та 4 557, 00 грн. штрафу.

При ухваленні рішення суд виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати лізингових платежів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/10423/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, посилається на те, що позивач необґрунтовано вимагає оплати лізингових платежів, з огляду на повернення об'єкту оренди.

В ході здійснення апеляційного провадження відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи за позовом ТОВ "Експрес-Технології Будівництва" до ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу.

Жодних доводів в обґрунтування поданого клопотання апелянтом не наведено.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла висновку про його відхилення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Виходячи зі змісту вимог вищезазначеної статті, необхідною передумовою для зупинення провадження у справі мають бути обставини, що унеможливлюють її розгляд по суті заявлених позовних вимог до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому, висновок суду про наявність підстав для зупинення провадження у справі має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах, що підтверджують не тільки пов'язаність справ, але й неможливість розгляду однієї справи до вирішення іншої.

Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості вирішення спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів, що мають суттєве значення для вирішення спору.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати: як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Відповідно до п. 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Крім того, слід зазначити, що згідно п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд наділений повноваженнями самостійно, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору у справі договір, якщо він суперечить законодавству, належним чином обґрунтувавши необхідність застосування такого захисту прав і законних інтересів сторін.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази, керуючись законом.

У даному випадку, при розгляді вимоги позивача про стягнення заборгованості господарський суд має правові підстави надання оцінки відповідності договору фінансового лізингу чинному законодавству.

Таким чином, у наведеній ситуації відсутні дійсні обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України можуть свідчити про неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи та бути підставами для зупинення провадження у справі.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 03.08.2015 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Позивач правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім в даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес-Технології Будівництва" (лізингоодержувач) 19.11.2013 укладено Договір фінансового лізингу № 131119-58/ФЛ-Ю-А, за умовами якого (пункт 1.2 Договору) лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість, якого на момент укладення Договору, наведенні в додатку "специфікація" до Договору, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах Договору. За закінченням строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно з умовами Договору (за виключенням випадків передбачених Договором та/або законодавством).

Згідно п. 2.1.12.1 пункту 2.1 Договору у випадку, коли дата підписання акта приймання-передачі предмету лізингу в лізинг припадає на період з 1 (першого) по 9 (дев'яте) число місяця (включно), то число сплати чергових лізингових платежів вважається кожне 20 (двадцяте) число кожного місяця, починаючи з місяця підписання акта приймання-передачі. У випадку, коли дата підписання акта приймання-передачі припадає на період з 10 (десятого) по 25 (двадцять п'яте) число місяця (включно), то числом сплати чергових лізингових платежів вважається кожне 5 (п'яте) число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання предмету лізингу. У випадку, коли дата підписання акта приймання-передачі припадає на період з 26 (двадцять шостого) числа по останній день місяця (включно), то числом сплати чергових лізингових платежів вважається кожне 20 (двадцяте) число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання предмету лізингу.

Всі чергові лізингові платежі відповідно до графіку та загальних умов лізингоодержувач сплачує у число сплати, що визначається в порядку підпункту 2.1.12.1 пункту 2.1 Договору. Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню (пункт 2.4 Договору).

Відповідно до п. 2.8 Договору якщо лізингоодержувач прострочив сплату лізингових платежів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингоодержувач зобов'язується сплачувати 30% річних від простроченої суми протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовилися, що сплачені проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду лізингодавця, у зв'язку з чим розмір винагороди лізингодавця збільшується на суму сплачених процентів.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 Договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком "довідка" до Договору.

За порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених Договором та/або чинним законодавством України, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочки, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовилися, що нарахування даної пені за прострочення сплати платежів, передбачених Договором та/або чинним законодавством України, припиняється через 12 (дванадцять) місяців від дня, коли сплата мала відбутися (підпункт 7.1.1 пункту 7.1 Договору).

Згідно підпункту 7.1.3 пункту 7.1 Договору за ненадання при інспектуванні для огляду або при поверненні (вилучені) предмета лізингу технічної документації, отриманої лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, порушення умов пункту 2.17, підпункту 4.1.2 пункту 4.1, пунктів 5.2, 10.2 Договору, сплачує штраф у розмірі 1% остаточної загальної вартості предмета лізингу за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмету лізингу) протягом строку дії Договору та для зручності сторін визначається як 1% від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу.

Відповідно до додатку до Договору "графік сплати лізингових платежів" лізингоодержувач повинен сплачувати чергові лізингові платежі за 48 місяців; загальний лізинговий платіж становить 249 906,01 грн.

На виконання умов договору позивач 06.12.2013 передав відповідачу у користування (фінансовий лізинг) предмет лізингу, а саме: новий універсал-В Renault Dokker, 2013 року випуску, номер кузова (шасі, рами) VF10SRAW449414854, що підтверджується Актом приймання-передачі предмета лізингу від 06.12.2013.

Відповідачем зобов'язання щодо сплати лізингових платежів виконувались неналежним чином, внаслідок чого за період з лютого по березень 2015 року у ТОВ "Експрес-Технології Будівництва" виникла заборгованість у загальній сумі 30 712,74 грн. (за 15 період лізингу - 16 216,41 грн. та за 16 період лізингу - 14 496,33 грн.).

Відповідачем, 23.04.2015 за Актом прийому-передачі, у зв'язку з припиненням (розірванням) з вини ТОВ "Експрес-Технології Будівництва" Договору було повернуто позивачу предмет лізингу (а.с. 63).

Оскільки, до моменту повернення предмету лізингу у відповідача виникла заборгованість за договором, яка на час складання акту від 23.04.2015 не була погашена, позивач звернувся до суду з позовом про її стягнення.

Колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати лізингових платежів на суму 30 712,74 грн., з наступних підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 частини другої статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.1.12.1 пункту 2.1 Договору у випадку, коли дата підписання акта приймання-передачі предмету лізингу в лізинг припадає на період з 1 (першого) по 9 (дев'яте) число місяця (включно), то число сплати чергових лізингових платежів вважається кожне 20 (двадцяте) число кожного місяця, починаючи з місяця підписання акта приймання-передачі. У випадку, коли дата підписання акта приймання-передачі припадає на період з 10 (десятого) по 25 (двадцять п'яте) число місяця (включно), то числом сплати чергових лізингових платежів вважається кожне 5 (п'яте) число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання предмету лізингу. У випадку, коли дата підписання акта приймання-передачі припадає на період з 26 (двадцять шостого) числа по останній день місяця (включно), то числом сплати чергових лізингових платежів вважається кожне 20 (двадцяте) число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання предмету лізингу.

Відповідачем зобов'язання в установлений договором строк не виконувались належним чином, у зв'язку з чим за період з лютого по березень 2015 року утворилась заборгованість у загальній сумі 30 712,74 грн., яка так і не була оплачена.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати лізингових платежів настав.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, що наведено вище у даній постанові.

Доводи апелянта про те, що позивач необґрунтовано вимагає оплати лізингових платежів, нарахованих за період часу, коли правовідносини між сторонами за договором припинились, відхиляються колегією суддів, з наступних підстав.

Апелянт, в обґрунтування обставин розірвання договору, посилається на листи (від 24.02.2015 № 15/2002-01И, від 25.02.2015 № 15/2502-02И та від 12.03.2015 № 15/1203-02И), з якими він звертався до відповідача з пропозицією щодо припинення правовідносин за договором та прийняття предмету лізингу в якості зарахування викупних платежів.

Разом з тим, зазначені листи (від 24.02.2015 № 15/2002-01И та від 25.02.2015 № 15/2502-02И) не містять пропозиції відповідача щодо розірвання договору. У них лише міститься пропозиція щодо погодження оцінки ринкової вартості предмету лізингу та його повернення лізингодавцю.

Лише у листі від 12.03.2015 № 15/1203-02И відповідач пропонує позивачу вважати припиненими правовідносини за договором.

Проте, відповідач дійшов хибного висновку, що з моменту направлення листів правовідносини між сторонами за договором припинились.

Згідно ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Так, умовами договору фінансового лізингу № 131119-58/ФЛ-Ю-А від 19.11.2013 не передбачено право лізингоодержувача на розірвання договору в односторонньому порядку.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 2, 3 ст. 188 Господарського кодексу України).

Відповідачем доказів погодження позивача із розірванням договору раніше ніж 23.04.2015 до суду не надано.

Отже, направлення відповідачем лише пропозиції про розірвання договору не свідчить про припинення правовідносин за ним між сторонами.

Як вже зазначалось, 23.04.2015 між сторонами підписано Акт прийому-передачі, за яким позивачу було повернуто предмет лізингу, тобто позивач приймаючи його погодився із припиненням правовідносин з відповідачем за договором.

Таким чином, саме з дати повернення предмету лізингу позивачу правовідносини між сторонами є припиненими.

Відповідно до частин другої і третьої статті 653 Цивільного кодексу України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору (п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Крім цього, пунктом 6.6.4 договору передбачено, що припинення або розірвання договору не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів (в т.ч. викупного платежу), передбачених договором.

Як вже зазначалось, заборгованість зі сплати лізингових платежів виникла у відповідача ще до припинення правовідносин за договором (лютий та березень 2015р.).

За наведених обставин, відповідач не може бути звільнений від виконання своїх грошових зобов'язань за договором.

Отже, доводи апелянта в наведеній частині є необґрунтованими, та відповідно висновок суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати лізингових платежів в сумі 30 712,74 грн. - вірним.

Також, окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 1 552, 53 грн., 30% річних в сумі 827, 58 грн. та штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна в сумі 4 557, 00 грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її максимальний розмір, що може бути стягнуто встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в постанові від 27.04.2012 р. по справі №06/5026/1052/2011.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 Договору передбачено, що за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених Договором та/або чинним законодавством України, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочки, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочки.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1 552, 53 грн., розрахунок якої перевірено судом та не суперечить чинному законодавству.

Згідно підпункту 7.1.3 пункту 7.1 Договору за ненадання при інспектуванні для огляду або при поверненні (вилучені) предмета лізингу технічної документації, отриманої лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, порушення умов пункту 2.17, підпункту 4.1.2 пункту 4.1, пунктів 5.2, 10.2 Договору, сплачує штраф у розмірі 1% остаточної загальної вартості предмета лізингу за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 Договору встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіт у формі встановленою додатком "довідка" до Договору.

Відповідачем умова зазначеного пункту договору виконана не була, у зв'язку з чим, вимога про стягнення штрафу в сумі 4 557, 00 грн. також обґрунтовано задоволена судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Відповідно до п. 2.8 Договору якщо лізингоодержувач прострочив сплату лізингових платежів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингоодержувач зобов'язується сплачувати 30% річних від простроченої суми протягом всього періоду існування простроченої заборгованості.

Отже, враховуючи те, що збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу не суперечить нормам чинного законодавства, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 30% річних в сумі 827, 58 грн.

Доводи апелянта про те, що оскільки позивач попередньо, тобто до подачі позову до суду не звертався до нього з вимогою про сплату штрафних санкцій, то таке нарахування є безпідставним, відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Пунктом 1.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 передбачено, що попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

З огляду на викладене доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Технології Будівництва" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/10423/15 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 910/10423/15 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді С.А. Гончаров

Л.Г. Сітайло