Рішення

від 29.09.2009 по справі 56/200-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

56/200-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2009 р.                                                            Справа № 56/200-09

вх. № 6474/4-56

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача -

15.09.2009р. - Капинос Н.В. (довіреність б/н від 02.03.2009р.);

29.09.2009р. - не з'явився;

 відповідача -

25.09.2009р. та 29.09.2009р. - Євтушенко О.Д. (довіреність № 14/20-235-09 від 27.01.2009р.);

розглянувши справу за позовом

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево", с.Семенівка Шевченківського району  

до  Відкритого акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" в особі Харківської філії НАК "Украгролізинг",  смт.Солоницівка Дергачівського району  

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (с.Семенівка Шевченківського району) звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним Договору фінансового лізингу № 1фл від 20.03.2005р., укладеного між позивачем та відповідачем - Відкритим акціонерним товариством "Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" в особі Харківської філії НАК "Украгролізинг" (смт.Солоницівка Дергачівського району). Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

У відзиві на позовну заяву, який було надано до суду 25.08.2009р., відповідач проти позову заперечує повністю, вказує, що позивачем не доведено недійсність договору та звертає увагу суду на застосування позовної давності до позовних вимог відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні, яке розпочалося 15.09.2009р., представник позивача підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 29.09.2009р. до 11-30 год. для надання сторонами додаткових доказів по справі.

Після перерви представник позивача у судове засідання не з'явився; про причину нез'явлення суд не повідомив. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в обґрунтування заперечень проти позову посилається на те, що засновником та єдиним акціонером ВАТ "НАК "Украгролізинг" є держава в особі КМУ. Відповідно до п. 4 ст. 33 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009р.", джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2009р. у частині кредитування є повернення коштів у частині відшкодування вартості сільськогосподарської техніки, переданої суб'єктам господарювання на умовах фінансового лізингу. Згідно статті 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009р.", у 2009 році заборонено проводити реструктуризацію або списання заборгованості (недоїмки) суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковими платежами), надавати відстрочки щодо термінів її сплати, а також заборонено списання заборгованості (недоїмки) суб'єктів господарювання за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками, фінансовою допомогою на зворотній основі до бюджету. Представник відповідача також вказує, що лізингові платежі, які належить повернути згідно із затвердженим графіком, за вищевказаним Законом України є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України і використовується на закупівлю сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу та заходи з операцій фінансового лізингу.

Представник відповідача надав для долучення до матеріалів справи копію Статуту ВАТ "НАК "Украгролізинг" зі змінами, внесеними постановою КМУ від 11.03.2009р. № 231; копію Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи за операціями фінансового лізингу, затвердженого постановою КМУ від 10.12.2003р. № 1904.

Надані представником відповідача документи долучено судом до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

20.03.2005р. між відповідачем (лізингодавцем) та позивачем (лізинго-отримувачем) було укладено Договір № 1фл (фінансового лізингу).

Позивач вважає, що Договір був укладений з порушенням вимог законодавства, що регулює даний вид правовідносин, та має бути визнаний недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що пунктом 10.7. статті 10 Статуту СТОВ "Куйбишево", зареєстрованого Шевченківською районною державною адміністрацією 31.03.2000р., передбачено, що Директор може здійснювати угоди (укладати договори) на суми, що не перевищують еквівалент 50000 доларів у національній валюті України.

Згідно пункту 9.1. статті 9 Статуту позивача, до компетенції загальних зборів учасників товариства відноситься затвердження угод на суми, які перевищують еквівалент 50000 доларів у національній валюті України.

Оскільки загальна сума спірного Договору фінансового лізингу становить 612818,19 грн. (еквівалент 115778,99 доларів США), позивач вважає, що директор СТОВ "Куйбишево" Краля А.С. підписав Договір № 1 фл від 20.03.2005р. не маючи на це повноважень, наданих Статутом або законом, без узгодження з Вищим органом управління товариства.

Позивач наполягає на тому, що підписання особою (органом юридичної особи) договору без належних повноважень є підставою для визнання його недійсним, відповідно до пункту 9 Роз'яснень ВАС України від 12.03.1999р. № 02-5/11.

Також позивач зауважує на тому, що ціна предмету лізингу є завищеною та не відповідає цінам, що діяли на момент укладення договору.

Пункти 3.5.5., 8.2., 8.6. передбачає нерівні умови дострокового розірвання Договору.

Розділ "Відповідальність сторін" містить умови про стягнення неспіврозмірно великі штрафні санкції тільки у відношенні лізингоотримувача - позивача.  Відповідальність відповідача не передбачена.

Позивач також зазначає, що умови Договору є кабальними для лізингоотримувача та нав'язані лізингодавцем через його монопольне положення на ринку.

Таким чином, позивач вказує, що при укладенні договору між позивачем та відповідачем не були дотримані вимоги, необхідні для дійсності даної угоди, а саме: ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України (особа, яка уклала договір не мала на момент його укладення достатнього об'єму цивільної дієздатності); ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України (форма та порядок укладення договору не відповідає діючому законодавству); ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України (угода не направлена на реальне досягнення наслідків, обумовлених нею).

Ретельно дослідивши докази, надані сторонами в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево", виходячи з наступного.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.   Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній золі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;                5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частині 1 статті 215 Цивільного кодексу України (недійсність правочину) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною  2 статті 215 Цивільного кодексу України зазначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), тобто законом передбачено випадок недійсності правочину незалежно від рішення суду.

Частиною 3 статті 215 встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Тобто, законом встановлено випадки недійсності правочинів тільки тоді, якщо на те є рішення суду: правочини, укладені внаслідок помилки (ст.229 ЦК України), обману (ст.230 ЦК України), насильства (ст.231 ЦК України), зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст.232 ЦК України), під впливом тяжкої обставини (ст.233 ЦК України), правочин вчинений без ліценції (ст.227 ЦК України).

Недодержання форми правочину тягне за собою її недійсність лише у разі, якщо це прямо передбачено у законі (п.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" в редакції від 10.12.2004р.).

Отже, із позовної заяви не вбачається, на якій саме підставі, встановленій законом, позивач заперечує дійсність договору фінансового лізингу, укладеного 19.05.2005р.

Як встановлено у ході судового розгляду справи, Договір фінансового лізингу № 1 від 19.05.2005р. підписано повноважною особою, директором позивача Краля Анатолієм Степановичем, якого було призначено загальними зборами позивача, що підтверджується витягом із Протоколу № 2 від 21.12.2000р.

Згідно статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична  особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної  особи,  добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі Статутом позивача (ст.10.2.) директор є виконавчим органом позивача та здійснює всю поточну фінансово-господарську діяльність. Тобто, на момент    укладення договору Краля А.С. дійсно займав посаду директора та діяв на підставі Статуту, що не заперечує і сам позивач.

Відповідно до ст. 9.3. Статуту позивача, затвердження договорів (угод), які укладені на суму, котра перевищує 50 тисяч доларів США або еквівалент даної суми в нац.валюті (ст.10.7 Статуту) належить до компетенції зборів учасників товариства.

Спірний договір укладено 19.05.2005р., тобто чотири роки сторони фактично працюють за даним договором, договір має юридичну силу і позивач не відмовлявся від виконання договору.

Крім того, при укладенні договору фінансового лізингу з метою забезпечення виконання зобов'язань було укладено договір застави від 22.11.2005, який був нотаріально посвідчений, тобто повноваження директора позивача було перевірено нотаріусом та встановлено правоздатність позивача та дієздатність директора позивача (копія договору міститься в матеріалах справи).

Відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України, правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляє представник, який вчинив цей правочин з перевищенням повноважень, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як вказує відповідач, з боку позивача були частково здійснені лізингові платежі в частині відшкодування вартості техніки, що свідчить про схвалення СТОВ "Куйбишево" угоди, укладеної його директором. Так, згідно двостороннє підписаного Акту звірки розрахунків до договору фінансового лізингу від 19.05.2005р. № 1 фл, позивач здійснив лізингові платежі: 26.05.2005р. - в сумі 81818,18 грн., 12.12.2005р. - в сумі 81818,18 грн.; 09.06.2006р. - в сумі - 81818,18 грн.; 23.10.2008р. - в сумі 20000,00 грн.; 29.12.2008р. - в сумі 20000,00 грн. (копія Акту міститься в матеріалах справи).

Прийняття договору до виконання також підтверджується листуванням між позивачем та відповідачем, зокрема листом позивача № 16 від 26.02.2008р. про пролонгацію заборгованості; лист № 27/и від 27.03.2009р. про визнання боргу в сумі              183636,98 грн., прохання про пролонгацію боргу (копії листів містяться в матеріалах справи).

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", істотними умовами договору є предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу (позивачу) надається право користування предметом лізингу; розмір лізингових платежів.

Відповідно до п. 4.1. та п.4.2. Договору, розмір лізингових платежів визначено графіком лізингових платежів та черговість сплати кратна шести місяцям.

Згідно даного графіку, в рік укладення договору, тобто в 2005р. позивач мав сплатити 182250,00 грн., річна сума договору становила 34432,26 доларів США (по курсу НБУ: 1 грн. = 5,2930 доларів США). Таким же чином лізингові платежі встановлено і на наступні роки, до моменту повної сплати лізингових платежів.

З вищенаведеного вбачається, що норми Статуту позивача в цій частині не порушені.

Предмет лізингу, а саме зернозбиральні комбайни "Обрії" в кількості 2-х штук, зареєстровані відповідно до Правил державної реєстрації в інспекції державного технічного нагляду.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що в момент укладення Договору № 1 фл (прямий лізинг) від 20.03.2005р. сторонами було додержано усіх вимог, передбачених частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, а також вимогам глави 20 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг", тому суд не вбачає підстав для визнання даного Договору недійсним.

Крім того, відповідачем у відзиві заявлена вимога про застосування судом позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору, укладеного 20.03.2005р.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки позивачем не доведено відповідними доказами недійсність спірного договору, а також враховуючи, що позивачем не надано доказів поважності пропуску строку позовної давності, суд приймає рішення, яким відмовляє СТОВ "Куйбишево" у позові.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями  203, 215, 227, 229-233, 241, 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, главою 20 Господарського кодексу України, п. 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" в редакції від 10.12.2004р., статтями 1, 4, 12,  33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -   

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя                                                                                            

Повний текст рішення підписано "02" жовтня 2009 року.