Рішення

від 20.03.2009 по справі 15/8

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000,

м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

20.03.09                                                                                

Справа № 15/8

За позовом Приватного

підприємства «Прінт-Медіа», м. Луганськ,

до Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області, -

про стягнення 3 240 грн. 83 коп.

          Суддя

господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судових засідань

Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача - Карвацька

Є.О., представник за довіреністю № 27 від 19.01.09 року;

від відповідача - не

з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

встановив:

          суть спору: позивачем заявлено

вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в

сумі 3 142,91 грн., яка вникла наслідок неналежного виконання відповідачем умов

договору  за договором  купівлі-продажу № 100, укладеного між

сторонами 15.09.08 року; пені за порушення строків проведення розрахунків в

сумі 97,92 грн., а також судових витрат.

На підставі ст. 77 ГПК України

розгляд справи було відкладено з 20 січня до 03 лютого 2009 року та з 03 лютого

до 27 лютого 2009 року -у зв'язку з необхідність надання сторонам можливості

подати до суду додаткові докази.

02.02.09 року позивач   подав 

до суду клопотання про припинення провадження по справі у зв'язку з тим,

що ним припинено підприємницьку діяльність, - тобто  на підставі п. 6 ч. 1 ст.80 ГПК України (том

2, а.с. 20).

Суд ухвалою від 03.02.09 року

відмовив у задоволенні цього клопотання, пославшись на те, що відповідач не

надав до справи документальних доказів внесення до ЄДР запису про державну

реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною

особою-підприємцем  ОСОБА_1, оскільки

згідно з частиною 3 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію  юридичних осіб та фізичних

осіб-підприємців»фізична особа-підприємець позбавляється статусу суб'єкта

підприємницької діяльності тільки з моменту здійснення такої реєстрації (том

2,а.с.45).

Розпорядженням заступника голови

господарського суду Луганської області -в.о. голови суду Рябцевої О.В. від

27.02.09 року у зв'язку хворобою судді Пономаренка Є.Ю. розгляд справи доручено

судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України

розгляд справи було відкладено з 27 лютого до 20 березня 2009 року -у зв'язку з

неявкою відповідача.

У судовому засіданні, яке відбулося

20.03.09 року, представник позивача позов підтримав у повному обсязі та

заявив клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу

технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК

України, а тому його судом задоволено.

Відповідач

до цього судового засідання не з'явився, участь у ньому свого представника не

забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд справи

за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином поставлений до

відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами

справи.

Згідно його відзиву на позов (том

2, а.с. 29-31) та додатковим поясненням 

по справі (том 2, а.с.52-53), відповідач позов не визнав, пославшись на

те, що позивач не довів  документально

наявності у відповідача  боргу перед ним,

- а відповідач, навпаки, довів, що він не має будь-якого боргу перед позивачем,

при цьому він, на його думку, не тільки сплатив основну суму боргу у розмірі

3142,91 грн., але надав до справи та позивачу документальні докази

(накладна  про повернення №ВН-0004388 від

14.11.08 року на суму 10578,88 грн.(том 2, а.с. 56-61)), згідно яким ним

повернуто на користь позивача товарно-матеріальних цінностей на значно більшу

суму, ніж вимагає позивач.

Судом звернуто увагу на те, що

сторони, незважаючи на неодноразові вимоги суду, не здійснили взаємозвірку

стану розрахунків за спірним договором, при цьому представник позивача

посилається на те, що відповідач ухиляється від здійснення такої взаємозвірки

(відповідні докази надано до справи).

І. Заслухавши представника

позивача, розглянувши наявні у справі докази, суд дійшов наступного.

1.  15.09.08 року між позивачем (Продавець) та

відповідачем (Покупець) укладено договір №100, згідно якому Продавець

зобов'язується впродовж дії цього договору передати Покупцеві періодичні

друковані видання та канцелярські товари окремими партіями за цінами, в

асортименті (за номенклатурою) та у кількості, які узгоджуються сторонами у

накладних, які є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець

зобов'язаний  прийняти товар та сплатити

його вартість на умовах, встановлених цим договором (п.1.1 договору).

Ціна на товар визначаються

сторонами у накладній на момент передачі партії товару (п.1.2).

Продавець передає товар окремими

партіями згідно з заявою покупця, у кількості та асортименті, узгоджених

сторонами (п.2.1).

Розрахунок здійснюється Покупцем у

гривнях шляхом перерахування вартості отриманого товару на поточний рахунок

Продавця або у касу наступного дня після його отримання (визначається датою,

вказаною у накладній). За згодою сторін Покупець має право здійснювати розрахунок

(повністю або частково) готівковими коштами через касу продавця у встановленому

чинним законодавством порядку (п.2.3).

У випадку, коли у Покупця виникли

труднощі  з реалізацією газет, він має

право здійснити повернення нереалізованого товару у розмірі не більше 10%.

Повернення здійснюється 1 раз на тиждень (понеділок) згідно з Переліком,

переданим Продавцю електронною поштою (п.2.4).

За порушення умов договору сторони

несуть взаємну цивільно-правову 

відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п.3.1).

У разі порушення Покупцем термінів

та порядку здійснення розрахунків, а також у випадку несвоєчасного

повернення  накладних Продавець залишає

за собою право припинити постачання товару до усунення Покупцем порушення договірних

зобов'язань (п. 3.2).

За порушення термінів розрахунків

(п.2.3) Покупець сплачує  Продавцеві  пеню у розмірі подвійної облікової ставки

НБУ, яка діяла у період прострочення оплати, від суми простроченого платежу за

кожний день прострочення (п.3.3).

У випадку порушення Покупцем

терміну здійснення повернення нереалізованого товару (п.2.4 договору) Продавець

не приймає такий товар (п.3.4).

Накладні про відпуск  товару Покупцеві та про його повернення

Продавцеві вважаються невід»ємною частиною цього договору (п.4.1).

Будь-які правовідносини, що

виникають із цього договору, але які не врегульовані ним,  регламентуються чинним Цивільним кодексом

України та іншими актами чинного законодавства України (п.4.2).

Договір набирає чинності з моменту

його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31 грудня 2008

року, а в частині розрахунків -до їх повного завершення (п.5.1) (том 1, а.с.

10).

          На виконання умов договору Продавець

відпустив Покупцеві товар на загальну суму 109755,96 грн., що підтверджується

доданими до справи видатковими накладними, остання з яких (за хронологією) -

№РН-0007404 на суму 1292,87 грн. датована 312.11.08 року (том 1, а.с.67-135;

том 2, а.с. 2-17)).

          Як стверджує позивач, відповідач,

отримавши цей товар, вжив заходів до його:

          оплати на суму 76524,06 грн., що

підтверджується доданими до справи платіжними документами (том 1, а.с.11-53);

         повернення на загальну суму 30088,99

грн., що підтверджується долученими до справи 

накладними про повернення товару (том 1, а.с.54-66).

         Отже, загальна вартість документально

підтвердженого оплаченого та повернутого товару становить 106613,05 грн.

(76524,06 грн.+30088,99 грн.).

          Станом на 30.11.08 року сторони

здійснили взаємозвірку та склали відповідний акт, згідно якому на вказану дату

сума боргу становила 17035,42 грн.; акт підписано обома сторонами (том 1,

а.с.136).

          Далі позивач стверджує, що відповідач

не повністю розрахувався з ним за товар, отриманий згідно видатковим накладним

№РН-0007394 від 12.11.08 року на суму 1860,50 грн. та №РН-7404 від 12.11.08

року на суму 1292,87 грн. (всього -на суму 3153,37 грн.) (том 2, а.с. 1).

          На підтвердження наявності у

відповідача боргу перед ним, позивач надав до справи:

           проект підписаного ним акту

взаємозвірки стану розрахунків з відповідачем станом на 20.01.09 року, згідно

якому сума боргу складає 3142,91 грн. (том 2, а.с. 41);

          документальні докази спрямування

цього акта на адресу відповідача, - однак 

відповідач ухилився від участі у взаємозвірці та підписання

вищезгаданого акту (інше у цій частині не доведено);

розрахунок заборгованості  відповідача за постачання товару за договором

купівлі-продажу товару №100 від 15.09.08 року за період з 15.09.08 року по

12.11.08 року (том 2, а.с. 48-49), згідно якому відповідач:

1)станом на 31.10.08 року мав

заборгованість у розмірі 15045,61 грн.;

2)за період з 01.11.08 року по

12.11.08 року включно отримав від позивача товар на загальну суму 20782,99

грн., - у зв'язку з чим повинен був сплатити позивачу (повернути

нереалізований товар) на загальну суму 35828,60 грн. (15045,61

грн.+20782,99грн.);

3)за період з 01.11.08 року по

14.11.08 року він сплатив на користь позивача вартість отриманого товару у

загальній сумі 13456,56 грн.;

4)за період з 01.11.08 року по

14.11.08 року включно  повернув позивачу

отриманий від нього нереалізований товар на загальну суму 18386,34 грн.

(включаючи і накладну на повернення № ВН-0004388 від 14.11.08 року на суму

10713,16 грн.).

Позивач стверджує, що залишок боргу

станом на 30.11.08 року становить 3985,70 грн., що підтверджується також

розрахунком, здійсненим судом.

Далі позивач стверджує, що 15.12.08

року згідно прибутковому касовому ордеру відповідач сплатив до каси позивача

842,79грн., а тому залишок боргу станом на 31.12.08 року  дійсно становить 3142,91 грн.

Крім суми основного боргу, позивач

просить стягнути з відповідача пеню за прострочення його сплати за  період з 14.11.08 року по 31.12.08 року у

сумі 97,92 грн.

          Відповідач, заперечуючи проти позову,

посилається на те, що він повернув на користь позивача на підставі накладної

№ВН-0004388 від 14.11.08 року товару на суму 10713,16 грн., - що значно

перевищує суму боргу, яку просить з нього стягнути позивач.

Як вбачається з вищесказаного,

доводи відповідача не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у ній

доказам.

2.Судом вжито заходів до

дослідження питання про те, чи припинено відповідачем підприємницьку діяльність

шляхом прийняття ним відповідного рішення.

Згідно довідці АГ №157708 від 16.03.09

року, виданій державним реєстратором виконавчого комітету Луганської міської

ради, державна реєстрація  факту

припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця  ОСОБА_1 станом на 16.03.09 року не здійснена.

При вирішенні цього спору суд

керується частиною  3 ст. 46

вищецитованого Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та

фізичних осіб-підприємців».

          ІІ.Заслухавши представника

позивача, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов

підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.            

            1.Згідно частинам 1-2 статті

11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки  виникають 

із  дій  осіб, 

що передбачені актами цивільного законодавства,  а також із дій осіб, що  не 

передбачені  цими  актами, 

але  за  аналогією 

породжують

цивільні права та обов'язки.

Підставами   виникнення   цивільних 

прав  та  обов'язків,

зокрема, є договори та інші

правочини.

          Правочином є дія особи,  спрямована на набуття,  зміну або припинення цивільних прав та

обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

          Договором є домовленість двох або

більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав

та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Зобов'язанням є правовідносини, в

яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони

(кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу,

сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право

вимагати від боржника   виконання його

обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон -ст.525 ЦКУ - не передбачає

права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання

повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього

Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що

боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання

особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті

зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ,

якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає

виконанню у цей строк (термін).

          Правовідносини, які існують між

сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

          Тобто відповідач, отримавши від

позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором  строк оплатити їх вартість, однак зробив це

не у повному обсязі.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу

одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у

власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає  або зобов'язується прийняти майно (товар) і

сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином

виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену

договором кількість товару.

           Відповідач припустився порушення

вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

           Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що

покупець    зобов'язаний    оплатити  

товар   за   ціною, встановленою  у 

договорі  купівлі-продажу,  або, 

якщо  вона   не встановлена  у 

договорі  і не може бути визначена

виходячи з його умов,  - за ціною,  що визначається відповідно до статті 632

цього Кодексу,  а  також вчинити за свій рахунок дії,  які відповідно до договору,  актів цивільного законодавства або

вимог,  що  звичайно ставляться, необхідні для здійснення

платежу.

            Якщо  ціну 

встановлено  залежно  від 

ваги  товару,  вона визначається за вагою нетто, якщо

інше  не 

встановлено  договором

купівлі-продажу.

            Якщо договором купівлі-продажу

встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників,  що зумовлюють ціну  товару (собівартість,  затрати тощо),  але при цьому не визначено способу її

перегляду,  ціна визначається

виходячи  із  співвідношення  цих показників  на 

момент  укладення  договору 

і на момент передання товару.

           Якщо продавець прострочив виконання

обов'язку щодо  передання товару,   ціна  

визначається   виходячи   із 

співвідношення  цих показників

на  момент  укладення 

договору  і  на 

день  передання товару,

встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором,  - на день, 

визначений відповідно до статті 530 

цього Кодексу. 

           Положення цієї    частини   

про   визначення   ціни  

товару застосовуються,  якщо  інше 

не  встановлено   актами  

цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

           Отримавши від позивача товар,

відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов

пунктів 1.1 та 4.1 договору.

           Такий його обов'язок передбачено

частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний

оплатити товар після його прийняття або прийняття  товаророзпорядчих  документів  

на   нього,   якщо договором  або 

актами  цивільного  законодавства 

не встановлений інший строк оплати товару, - а також п.2.4 договору (з

урахуванням змін до нього).

           Покупець  зобов'язаний 

сплатити  продавцеві  повну  

ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено

розстрочення платежу.

          З огляду на те, що відповідач не

вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст.

692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення 

оплати  товару  продавець 

має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за

користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце

неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення

зобов'язань).

          Порушенням зобов'язання є його

невиконання або виконання з порушенням 

умов,   визначених  змістом 

зобов'язання  (неналежне

виконання) (ст. 610 ЦКУ).

          Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу

у разі порушення зобов'язання настають 

правові  наслідки, встановлені

договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та

моральної шкоди.

              Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ

визначено, що боржник  вважається  таким, 

що  прострочив,  якщо 

він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у 

строк, встановлений договором або законом.

          Боржник,  який прострочив   виконання  

зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням

збитки  і 

за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних

у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів  наявність вини відповідача у невиконанні умов

договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за

наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом

або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання,

повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених

порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання

встановлено  неустойку,  то вона  

підлягає   стягненню   у 

повному  розмірі,  незалежно 

від відшкодування збитків.

           Договором може  бути 

встановлено  обов'язок  відшкодувати збитки лише в тій частині, в

якій вони не покриті неустойкою.

          Договором може бути встановлено

стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за

вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Згідно частинам 1 та 3 статті 549

Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно,

які   боржник   повинен 

передати  кредиторові  у 

разі  порушення боржником

зобов'язання. Пенею  є  неустойка, 

що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного 

грошового зобов'язання  за  кожен  

день прострочення виконання.

          Частиною 6

ст. 232 Господарського кодексу України(далі -ГКУ), встановлено, що нарахування

штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється

через шість місяців після виникнення права на їх нарахування.

          Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦКУ для

стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено річний термін.

          Позивач дотримався усіх

перелічених вимог закону щодо стягнення пені.

          Вирішуючи цей спір, суд виходить з

того, що однією з найважливіших засад господарського судочинства є змагальність

сторін, відповідно до якої сторони та 

інші  особи,  які  

беруть участь   у   справі, обґрунтовують свої вимоги і

заперечення поданими суду доказами. Господарський суд  створює 

сторонам  та  іншим 

особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення

фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства (ст.4-3

ГПК).

          Доказами у справі є будь-які фактичні

дані, на підставі  яких

господарський   суд   у 

визначеному  законом  порядку 

встановлює наявність  чи  відсутність 

обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші

обставини, які мають значення для

правильного вирішення

господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і

речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників

сторін та інших  осіб,  які 

беруть участь  в  судовому процесі. В необхідних випадках на

вимогу судді пояснення  представників

сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути

викладені письмово (ст. 32 ГПК).

           Кожна сторона повинна  довести 

ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і

заперечень. Докази подаються сторонами 

та  іншими   учасниками судового процесу (ст.33 ГПК).

           Згідно ст. 34 ГПК України

господарський   суд  приймає 

тільки  ті  докази, 

які  мають значення для справи.

Обставини справи, які  відповідно  до 

законодавства  повинні

бути  підтверджені 

певними  засобами  доказування, не  можуть підтверджуватись іншими засобами

доказування.

          Спосіб захисту порушеного права,

обраний позивачем, відповідає вимогам ст. 16 ЦКУ та ст. 20 ГКУ.

Відповідач не надав до справи

доказів, які б спростували позовні вимоги.

          Таким чином, оцінивши доводи

сторін та наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають

задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Що стосується судових витрат, то

суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України, 

покладає  їх  на відповідача як на сторону, яка порушила умови

договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

          На

підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655,

691 та 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20 та 232 Господарського кодексу

України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34, 43,44, 47-1, частиною 2 ст. 49 та

ст.ст.75, 82, 84, 85 ГПК України,  суд

в и р і ш и в :

          1.Позов задовольнити  у повному обсязі.   

         2.Стягнути з Фізичної

особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка мешкає за адресою:

АДРЕСА_1, - на користь Приватного підприємства «Прінт-Медіа», ідентифікаційний

код 33619805, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Ватуіна, 89-а,

-  основний борг у сумі 3142 (три тисячі

сто сорок дві) грн. 91 коп., пеню у сумі 97 (дев'яносто сім) грн. 92 коп., а

також витрати по сплаті  державного мита

у сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу у сумі 118 

(сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

          Видати

наказ після набрання рішенням законної сили.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у

судовому засіданні 20.03.2009 року за згодою 

представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини

рішення.

          Рішення набирає законної сили після

закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно

до ст. 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржено до

Луганського апеляційного господарського суду 

у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі

та підписано -  23 березня 2009 року.

Суддя                                                                                               

А.П.Середа