Рішення

від 21.07.2006 по справі 15/182

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/182

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33023 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

"21" липня 2006 р.                                                                            Справа  № 15/182

За позовом       Відкрите акціонерне товарисво “Завод залізобетонних виробів”

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “Екопінобетон”

про                  визнання договору недійсним

                                                            Суддя              Коломис В.В.

Секретар судового засідання: Михалевська Л.В.

За участю представників: від позивача    –Давидюк А.М. (дов. № 20/07 від 20.07.06 р.);

від відповідача– не з'явився.

Стаття 22 ГПК України роз'яснена.

СУТЬ СПОРУ: Позивач –ВАТ “Завод залізобетонних виробів” м. Рівне просить господарський суд визнати недійсним генеральний договір, укладений 07 квітня 2006 року з ТОВ “Екопінобетон” м. Рівне.

На думку позивача умови генерального договору від 07.04.2006 р. грубо порушують вимоги Закону України “Про захист економічної конкуренції”, відтак такий договір має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Відповідач в судове засідання не з'явився, витребуваних доказів суду не подав. При цьому, відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з відрядженням представника.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечує, в зв'язку з безпідставністю та необгрунтованістю поданого відповідачем клопотання.

Враховуючи, що подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з відрядженням представника не підкріплено жодним належним доказом, так само, як і те, що відповідачем не подано доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні інших представників, в тому числі керівника та засновників товариства, таке клопотання не може бути взяте судом до уваги.

Крім того, як вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення судової повістки (а.с. 11), відповідач отримав ухвалу суду від 30 червня 2006 року вже 10 липня 2006 року, відтак, мав достатньо можливості та часу для виконання вимог суду, в тому числі на підготовку та подання необхідних доказів.

Викладене свідчить про те, що відповідачем умисно затягується розгляд справи.

А так, суд вважає за можливе згідно ст. 75 ГПК України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки останні достатньо для вирішення спору по суті.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі фактичні докази у справі, давши цьому достатню і об'єктивну оцінку, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

При цьому суд встановив та врахував таке.

07 квітня 2006 року між сторонами у справі був укладений Генеральний договір (далі по тексту –Договір; а.с. 9).

Відповідно до п. 1.1 Договору, позивач надав відповідачу одноособове виключне право на реалізацію товару (пінобетонні блоки та інші види продукції) на території, а саме у м. Рівне, Рівненській області, всій території України, а також інших країнах.

При цьому, відповідно до п. 1.2 Договору, позивач зобов'язувався продавати товар на території виключно через відповідача і не мав права продавати товар самостійно або через інших дистриб'юторів або посередників.

З огляду на це, до відносин, що склалися між сторонами, слід застосувати положення ст. 2 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, (ст. 2; далі по тексту –Закон).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону, суб'єкти господарювання зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Під останніми законодавець, зокрема, розуміє антиконкурентні узгоджені дії, а саме укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання (ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 6 Закону).

Натомість, аналіз укладеного між сторонами Договору, а саме п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 2.1.1, 2.2.1, 2.2.4 та 3.6 Договору, свідчить про те, що він суттєво обмежує конкуренцію, оскільки, насамперед, встановлює умови придбання та реалізації товару одним способом –виключно через відповідача; одноосібний контроль над ринком збуту товарів позивача; розподіл ринку за одним продавцем (відповідачем); усунення з ринку інших продавців та обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без виправданих причин.

Таким чином, сторони, уклавши генеральний Договір, допустили антиконкурентні дії, передбачені п.п. 1, 2, 3, 5, 7, 8 ч. 2 ст. 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, а саме у вигляді:

ь          встановлення цін чи інших умов  придбання  або  реалізації товарів;

ь          обмеження виробництва,   ринків  товарів, техніко-технологічного  розвитку, інвестицій або   встановлення контролю над ними;

ь          розподілу ринків  чи  джерел постачання за територіальним принципом,  асортиментом  товарів,  обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

ь          усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

ь          укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань,  які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

ь          суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Враховуючи викладене, сторони, уклавши оспорюваний договір, вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до п. 5 ст. 10 Закону, вчинення узгоджених дій забороняється до отримання в установленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету України.

Однак, як вбачається з наявного в матеріалах справи роз'яснення Рівненського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (а.с. 7), сторони попередньо в органи Антимонопольного комітету України з заявою на отримання дозволу на узгоджені дії не звертались.

З огляду на вищенаведене, Генеральний договір є таким, що надає неправомірні переваги відповідачу у конкуренції шляхом порушення антимонопольного законодавства, оскільки останній фактично зайняв монопольне становище на ринку збуту продукції позивача, а з ринку збуту були усунуті інші суб'єкти господарських відносин, в результаті чого відповідач не зазнає конкуренції інших суб'єктів господарювання щодо реалізації продукції позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, Генеральний договір укладений 07 квітня 2006 року між ВАТ “Завод залізобетонних виробів” та ТОВ “Екопінобетон” грубо порушує законодавство про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона належними і достатніми доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач належними і достатніми доказами довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Позовні вимоги обгрунтовані, законні, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а так підлягають до задоволення.

Судові витрати, передбачені ст. 44 ГПК України і понесені позивачем  в зв`язку з зверненням до суду за захистом порушеного права на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд–

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити.

2. Генеральний договір, укладений 07 квітня 2006 року між ВАТ “Завод залізобетонних виробів” та ТОВ “Екопінобетон”,–визнати недійсним.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Екопінобетон” (33003, м. Рівне, вул. Гагаріна, 39, код ЄДРПОУ 34327539, р/р 26009040721800 в АКІБ “Укрсиббанк” м. Харків, МФО 351005),–на користь Відкритого акціонерного товариства “Завод залізобетонних виробів” (33027, м. Рівне, вул. Київська, 92, код ЄДРПОУ 01033591, р/р 260042444001 в РФ “Приватбанк”, МФО 333391),–203 грн. 00 коп. понесених судових витрат.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

   Суддя                                                                Коломис В. В.

Повний текст рішення складено в повному обсязі та підписано «24»липня 2006 року.