Ухвала

від 01.03.2007 по справі 5/3326-13/383а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/3326-13/383А

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

01.03.07                                                                                           Справа  № 5/3326-13/383А

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Процик Т.С.

                                                            Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства „Науково-виробничого об”єднання „Пластикпром”, с.Туринка Жовківського району

на постанову Господарського суду Львівської області від 19.12.2006р.

у справі № 5/3326-13/383А

за позовом Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області, м.Жовква

до Приватного підприємства „Науково-виробниче об”єднання „Пластикпром”, с.Туринка Жовківського району

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова фірма „Сфера”, м.Київ

про визнання недійсним господарського зобов”язання та застосування юридичних наслідків, передбачених ст.208 ГК України, визнання недійсною податкової накладної № 98 від 01.12.2005р.

За участю представників сторін:

від позивача: Бойчук Ю.М. –начальник юридичного відділу.

від відповідача 1: Потинський А.М., - представник, Босак О.Є.- представник.

від відповідача 2: не з”явився.

Особам, які беруть участь у справі, права і обов”язки, передбачені ст.ст. 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз”яснено. Заяв про відвід суддів не поступало.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 19.12.2006р. у справі № 5/3326-13/383А задоволено позов Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області, м. Жовква в частині визнання недійсним договору № 01/12 від 01.12.2005р., укладеного між Приватним підприємством “Науково-виробниче об”єднання “Пластикпром”, с.Туринка Жовківського району та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельна фірма “Сфера”, м. Київ, в частині позовних вимог про застосування наслідків визнання угоди недійсною-позов залишено без розгляду, в частині визнання недійсною податкової накладної №98 від 01.12.2005р. – провадження в справі закрито.

Постанова місцевого господарського суду мотивована тим, що рішенням Солом”янського районного суду м.Києва № 2-1702 від 21.04.2006р., визнано недійсними установчі документи ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера” з моменту державної реєстрації (30.05.2005р.) та свідоцтво про реєстрацію платника на додану вартість № 6115055 ін. п. № 336288326584 від 15.07.2005р. з моменту внесення в Реєстр платників ПДВ. Окрім того, згідно відповіді на запит ДПІ у Жовківському районі з питань взаєморозрахунків між ПП НВО “Пластикпром” та ТзОВ “Торгівельна “Сфера”, ДПІ у Солом”янському районі м. Києва повідомлено, що ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера” за 2005 рік звітності не подавала.

Скаржник, відповідач 1 у справі, з постановою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить постанову суду скасувати, у задоволенні позову відмовити, з підстав, наведених в апеляційній скарзі. При цьому, Скаржник зазначає, що оскаржувана постанова суду першої інстанції винесена із порушенням ч.1 ст.18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ст.61 Конституції України та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст.ст.207, 208 ГК України,

Скаржник вказує на відсутність у діях Відповідачів мети, яка б суперечила інтересам держави й суспільства та стверджує, що спірний договір відповідає чинному законодавству.

В заперечення оскаржуваної постанови суду першої інстанції скаржник покликається також на те, що на час укладення оспорюваного договору, відповідач 2 (ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера”) був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мав свідоцтво платника податку на додану вартість. При цьому, визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів Відповідача-2, його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання раніше укладених ним з іншими суб'єктами господарювання господарських зобов”язань недійсними.

Позивач у запереченні на апеляційну скаргу та представник позивача в судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, мотивуючи це тим, що згідно інформації ДПІ у Солом”янському районі м. Києва ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера” за 2005рік звітності не подавало. А відповідно до рішення Солом”янського районного суду  м. Києва від 21.04.2006р., судом визнано недійсними установчі документи ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера” з моменту державної реєстрації (30.05.2005р.) та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту внесення в реєстр платників ПДВ. Наведене, на думку Позивача, вказує на те, що господарське зобов”язання яке виникло на підставі укладеного договору №01/12 від 01.12.2005р. завідомо порушує інтереси держави і суспільства та правомірно визнано судом недійсним.

Відповідач 2 явки представника не забезпечив, пояснень по суті справи суду не надав.

В процесі розгляду справи апеляційним господарський судом встановлено наступне.

15.09.2006р. ДПІ у Жовківському районі Львівської області проведено планову документальну перевірку Приватного підприєства “Науково-виробниче об”єднання “Пластикпром” з питань дотримання податкового та валютного законодавства.

В ході перевірки встановлено, що між ПП “НВО “Пластикпром” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельна фірма “Сфера” було укладено договір № 01/12 від 01.12.2005р. про купівлю-продаж горілчаних ковпачків торгових марок “Хортиця” та “Благов”.

ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера” було виписано ПП “НВО Пластикпром” накладну на суму 307560,63 грн. На підставі здійсненої оплати ПП “НВО Пластикпром” вартості отриманого товару, ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера”” було надано ПП “НВО Пластикпром” податкову накладну №98 від 01.12.2005р. на суму придбаного товару –307560,63 грн. в тому числі податок на додану вартість в сумі 51260,10 грн.

В ході перевірки ДПІ у Жовківському районі було направлено запит з питань взаєморозрахунків між ПП “НВО “Пластикпром” та ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера” до ДПІ у Солом”янському районі м. Києва.

Згідно з повідомленням ДПІ у Солом”янському районі м.Києва ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера” за 2005рік звітності не подавало. Відповідно до рішення Солом”янського районного суду м.Києва № 2-1702 від 21.04.2006р., судом визнано недійсними установчі документи ТзОВ “Торгівельна фірма“Сфера” з моменту державної реєстрації (30.05.2005р.) та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №36115055 ін. податковий №336288326584 від 15.07.2005р. з моменту внесення в Реєстр платників ПДВ.

Згідно з довідкою Головного міжрегіонального управліня статистики у м. Києві від 14.02.2007р. № 12/1-7/272, станом на 01.02.2007р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Торгівельна фірма “Сфера” (ідентифікаційний код 33628830) значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, доводи позивача, наведені в запереченні на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що постанову місцевого господарського суду слід часткового скасувати, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент укладення спірного договору ТзОВ “Торгівельна фірма“Сфера” перебувало в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво платника податку на додану вартість. Окрім того, довідкою Головного міжрегіонального управліня статистики у м. Києві від 14.02.2007р. № 12/1-7/272, підтверджується знаходження Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна фірма “Сфера” (ідентифікаційний код 33628830) в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України також станом на 01.02.2007р.

Отже, з огляду на ч.1 ст.18 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості що знаходяться в ЄДРПОУ щодо ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера” є достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Оскаржувана постанова господарського суду першої інстанції, якою визнано недійсним договір № 01/12 від 01.12.2005р. мотивована наявним рішенням Солом”янського районного суду м.Києва № 2-1702 від 21.04.2006р., яким визнано недійсними установчі документи ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера” з моменту державної реєстрації (30.05.2005р.) та свідоцтво про реєстрацію платника на додану вартість №6115055 ін. п. №336288326584 від 15.07.2005р. з моменту внесення в Реєстр платників ПДВ.

Таким чином, на час укладення оспорюваного договору, Відповідач-2 (ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера”) був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мав свідоцтво платника податку на додану вартість, тому саме по собі визнання в судовому порядку недійсними установчих документів ТзОВ “Торгівельна фірма “Сфера”, його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання раніше укладеного договору № 01/12 від 01.12.2005р. таким, що укладений з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Чинним законодавством України на сторону цивільно (господарського)- правової угоди не покладено обов'язку по перевірці відповідності діючому законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 208 ГК України, передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

По переконанню суду апеляційної інстанції, положення ст.ст.207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, за відсутності належних доказів в матеріалах справи не знаходить правових підстав для висновку про нікчемність спірного договору.

Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

В свою чергу, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів іншої сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є зокрема відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності відповідача 2.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Тобто, порушення у вигляді несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), контролюючий орган, відповідно до пп.4.2.2 п.4.2 ст.4, ст.ст. 5, 21, 81 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зобов'язаний самостійно визначати суму податкового зобов'язання платника податків в разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки декларацію. Ухилення однією із сторін від сплати податків після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності.

Окрім того, п.9.8 ст.9 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачає перелік випадків анулювання реєстрації платником податку на додану вартість. Вказаним п.9.8 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що реєстрація діє до дати її анулювання. При цьому, вказаною нормою не передбачено можливість анулювання реєстрації платника податку на додану вартість попередньою датою або датою видачі свідоцтва платника податку на додану вартість. Наведене не було враховано судом першої інстанції під час розгляду справи та дослідження і оцінки письмових доказів.

Частиною 1 ст.208 ГК передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому, такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.

Застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України відбувається при визнанні недійсним судом господарського зобов”язання, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Окрім того, ст.250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Спірний договір № 01/12 був укладений 01.12.2005р., а отже вказане свідчить про прострочення самих строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій передбачених ст.208 ГК України до сторін вказаного Договору.

Відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. В свою чергу, підставою для юридичної відповідальності є наявність вини.

Позивачем не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено наявність умислу відповідача 1 та відповідача 2, на укладення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, як можливої підстави для визнання недійсним господарського зобов”язання в порядку ст. 207, 208 ГК України.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що постанова Господарського суду Львівської області прийнята з порушенням вищезгаданих норм чинного законодавства та без врахування фактичних обставин справи, що є підставою для її скасування.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задоволити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 19.12.2006р. у справі № 5/3326-13/383А в частинах: визнання недійсним договору № 01/12 від 01.12.2005р.; залишення без розгляду позовної вимоги про застосування наслідків визнання угоди недійсною; стягнення з ПП “НВО Пластикпром” в доход державного бюджету 3,40 грн. судового збору - скасувати та в цій частині постановити нове рішення, яким в позові ДПІ у Жовківському районі відмовити.

В частині закриття провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання недійсною податкової накладної постанову Господарського суду Львівської області від 19.12.2006р. у справі № 5/3326-13/383А - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, згідно із ст.212 КАС України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя                                                                      Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                          Процик Т.С.

Суддя                                                                                          Галушко Н.А.