Рішення

від 10.08.2015 по справі 904/6428/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.08.15р. Справа № 904/6428/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Савікс" (м. Дніпропетровськ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайс" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 1-14 від 20.01.2014 у загальному розмірі 673 838 грн. 78 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Стольберг Р.Ф. - представник (довіреність від 15.07.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Савікс" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайс" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 1-14 від 20.01.2014 у загальному розмірі 673 838 грн. 78 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 596 285 грн. 33 коп. - основний борг;

- 61 588 грн. 87 коп. - пеня;

- 12 885 грн. 14 коп. - інфляційні втрати;

- 3 079 грн. 44 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 1-14 від 20.01.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 05.03.2015 та 06.05.2015 товар у встановлений договорами строк, наявністю боргу у сумі 596 285 грн. 33 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.3. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 06.05.2015 по 20.07.2015 в загальному розмірі 61 588 грн. 87 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з травня по червень 2015 року у розмірі 12 885 грн. 14 коп. та 3% річних за період прострочення з 06.05.2015 по 20.07.2015 у сумі 3 079 грн. 44 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 10.08.2015.

У судове засідання 10.08.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 10.08.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.07.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Булата, будинок 12, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2015 було вручене відповідачу 29.07.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994527541824 (№ 4902201599138, яке повернулося до суду з відповідною відміткою про отримання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 21.07.2015 була надіслана відповідачу завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958. Слід звернути увагу, що відповідно до заяви (вх.суду № 49892/15 від 31.07.2015) представник відповідача був ознайомлений з матеріалами справи 31.07.2015, про що міститься розписка на вказаній заяві.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 21.07.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.07.2015 та отриманна відповідачем завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Так, у судовому засіданні 10.08.2015 представником позивача було викладено зміст позову, наведені доводи в його обґрунтування.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

20.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Савікс" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трайс" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 1-14 (далі - договір) (а.с.27-28), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати покупцю за його заявками у власність непродовольчі товари (далі - товар) належної якості, а покупець зобов'язався отримати товар, та здійснювати оплату його вартості покупцеві, відповідно до умов і на протязі дії договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони обумовили, що договір вступає у дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2014, якщо жодна сторона не заявить письмово про бажання його розірвати не пізніше, ніж за місяць до закінчення терміну дії договору. Дія договору вважається продовженою, якщо жодна сторона не заявить письмово про бажання його розірвати не пізніше, ніж за місяць до закінчення терміну дії договору.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин від 20.01.2014 за своїм змістом та правовою природою є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Так, згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, відповідно до умов пункту 1.2. договору конкретний асортимент, кількість, ціна та вартість товару визначаються у видаткових накладних на товар, які становлять невід'ємну частину договору, після їх підписання уповноваженими на те особами сторін.

Згідно з пунктами 1.3. та 1.4. договору сума договору складає приблизно 6 000 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 1 000 000 грн. 00 коп. Загальна сума договору може бути збільшена.

Ціна за одиницю товару вказується у видатковій накладній, за якою товар передається покупцю (пункт 3.1. договору).

Ціни на товар не є фіксованими. Загальна ціна договору складається із суми вартостей усіх товарів, вказаних у видаткових накладних (пункт 3.2. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

При цьому, у пунктах 2.2. та 2.3. договору сторони визначили, що перехід ризиків випадкової втрати чи ушкодження товару, перехід права власності на товар від продавця до покупця, здійснюється в момент прийняття товару покупцем від перевізника, а в разі самовивозу товару транспортом покупця - в момент відпуску товару. Поставка товару здійснюється продавцем в межах асортименту та кількості, вказаних у видатковій накладній. Датою постачання товару є дата вказана у видатковій накладній.

На виконання умов договору позивач 05.03.2015 та 06.05.2015 поставив відповідачу товар на загальну суму 965 434 грн. 20 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 4 від 05.03.2015 на суму 844 520 грн. 40 коп. (а.с. 31);

- видаткова накладна № 6 від 06.05.2015 на суму 120 913 грн. 80 коп. (а.с. 35).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представником відповідача за довіреністю.

До кожної видаткової накладної додані довіреність (а.с.32,37) та товарно-транспортна накладна (а.с.33,36).

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, а отже весь товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем кожної спірної накладної без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пункті 3.3. договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату за товар шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця. Остаточний розрахунок за придбаний товар здійснюється покупцем не пізніше 60 календарних днів з моменту отримання товару. Зобов'язання покупця по оплаті товару вважаються виконаними з моменту надходження коштів по його оплаті на розрахунковий рахунок продавця.

Так, в порушення умов договору, відповідачем в порядку та строки, узгоджені сторонами в пункті 3.3. договору отриманий товар у повному обсязі оплачений не був. Так, позивач посилається на те, що відповідач поставлений 05.03.2015 та 06.05.2015 товар оплатив лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 596 285 грн. 33 коп.

Слід зазначити, що в матеріалах справи міститься копія акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.02.2014 по 23.06.2015 між позивачем та відповідачем за договором поставки № 1-14 від 20.01.2014, відповідно до якого сторонами підтверджена наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 596 285 грн. 33 коп. Акт підписаний позивачем та відповідачем та скріплений їх печатками (а.с.31-32).

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості в сумі 596 285 грн. 33 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 596 285 грн. 33 коп.

Так, представник позивача у судовому засіданні зазначав, що ним вживалися заходи для досудового врегулювання вказаного спору.

Позивачем було наслано відповідачу вимогу від 15.07.2015 № 1, в якій він просив погасити суму заборгованості за спірним договором у загальному розмірі 596 285 грн. 33 коп. (а.с.41-44). Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Як зазначав представник позивача, станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу на погашення існуючої заборгованості не здійснив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 596 285 грн. 33 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.3. договору сторони погодили, що за порушення строків розрахунку за поставлений товар покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення оплати.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 06.05.2015 по 20.07.2015 у загальному розмірі 61 588 грн. 87 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що наведений в позовній заяві, судом встановлено, що при визначенні періоду прострочення за видатковою накладною № 6 від 06.05.2015 позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 06.07.2015, а отже періодом прострочення з оплати товару за цією накладною є період з 07.07.2015 по 20.07.2015, з урахуванням меж, визначених позивачем.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 4 від 05.03.2015 на суму 844 520 грн. 40 коп. граничний строк оплати - 05.05.2015, а отже, в період прострочення з 06.05.2015 по 20.07.2015 пеня складає 59 388 грн. 88 коп. ;

- за видатковою накладною № 6 від 06.05.2015 на суму 120 913 грн. 80 коп. граничний строк оплати - 06.07.2015, а отже, в період прострочення з 07.07.2015 по 20.07.2015 пеня складає 2 782 грн. 67 коп. , а всього 62 171 грн. 55 коп.

При цьому, після проведеного розрахунку, судом було визначено розмір пені, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 61 588 грн. 87 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 61 588 грн. 87 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за травень-червень 2015 року у загальному розмірі 12 885 грн. 14 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він не відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, а отже, також визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 4 від 05.03.2015 на суму 844 520 грн. 40 коп. граничний строк оплати - 05.05.2015, а отже, інфляційні втрати за червень 2015 року складають 1 901 грн. 49 коп. ;

- за видатковою накладною № 6 від 06.05.2015 на суму 120 913 грн. 80 коп. граничний строк оплати - 06.07.2015, а отже, інфляційні втрати за липень 2015 року відсутні.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 901 грн. 49 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в загальний період з 06.05.2015 по 20.07.2015 у сумі 3 079 грн. 44 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що наведений в позовній заяві, судом встановлено, що він містить такі ж помилки, що і розрахунок пені, а саме: при визначенні періоду прострочення за видатковою накладною № 6 від 06.05.2015 позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 06.07.2015, а отже періодом прострочення з оплати товару за цією накладною є період з 07.07.2015 по 20.07.2015, з урахуванням меж, визначених позивачем.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 4 від 05.03.2015 на суму 844 520 грн. 40 коп. граничний строк оплати - 05.05.2015, а отже, в період прострочення з 06.05.2015 по 20.07.2015 3% річних складають 2 969 грн. 44 коп. ;

- за видатковою накладною № 6 від 06.05.2015 на суму 120 913 грн. 80 коп. граничний строк оплати - 06.07.2015, а отже, в період прострочення з 07.07.2015 по 20.07.2015 3% річних складають 139 грн. 13 коп. , а всього 3 108 грн. 57 коп.

При цьому, після проведеного розрахунку, судом було визначено розмір 3% річних за загальний період прострчоення з 06.05.2015 по 20.07.2015, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 3 079 грн. 44 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 3 079 грн. 44 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивач разом з позовною заявою подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову (вх.суду 47115/15 від 20.07.2015), в якій просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на розрахунковий рахунок відповідача, а саме: п/р 26001210211147 в АТ "ПроКредитБанк" в рамках суми 673 838 грн. 78 коп.;

- накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача, що знаходиться за адресою: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Булата, будинок 12 в рамках суми 673 838 грн. 78 коп.

Вказана заява позивача мотивована тим, відповідач не відреагував на надіслані йому вимоги щодо сплати заборгованості, жодної відповіді не надав, заборгованість протягом трьох місяців не погасив. Крім того, позивач посилається на значний розмір заборгованості, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Так, позивач зазначає, що ухилення від оплати перед позивачем знаходить своє відображення у проведенні розрахунків відповідачем з іншими контрагентами, а тому позивач вважає, що існує реальна загроза того, що на момент винесення рішення, у відповідача будуть відсутні грошові кошти та майно в рамках суми забезпечення.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

При цьому слід зауважити, що абзац 3 частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір передбачає зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі.

Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду (пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України").

Як вбачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Савікс" сплачений судовий збір у сумі 13 476 грн. 78 коп. згідно з платіжним дорученням № 40 від 17.07.2015 (а.с.129), а також за подання заяви про забезпечення позову - у сумі 1 827 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 41 від 17.07.2015 (а.с.48).

Між тим, позовна заява та заява про забезпечення позову подана до господарського суду Дніпропетровської області в один день, що підтверджується штампами господарського суду про реєстрацію позовної заяви (вх.суду 6435/15 від 20.07.2015) та заяви про забезпечення позову (вх.суду 47115/15 від 20.07.2015).

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору підлягає зменшенню на суму 1 827 грн. 00 коп., а зазначена сума відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Савікс".

Також слід зазначити, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (пункт 2.1 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата з 1 січня 2015 року становить 1 218 грн. 00 коп.

При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 13 476 грн. 79 коп. згідно з платіжним дорученням № 40 від 17.07.2015 на суму 12 000 грн. 00 коп. (а.с.12) та платіжним дорученням № 42 від 20.07.2015 на суму 1 476 грн. 79 коп. (а.с.13), в той час, як при ціні позову в 673 838 грн. 78 коп. підлягав до сплати судовий збір в сумі 13 476 грн. 78 коп.

Таким чином, при звернені з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 0 грн. 01 коп. (13 476,79 грн. - 13 476,78 грн.).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, з державного бюджету України підлягає поверненню позивачу надмірно сплачений судовий збір в розмірі 0 грн. 01 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайс" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Булата, будинок 12; ідентифікаційний код 37733364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Савікс" (49006, м. Дніпропетровськ, проспект Пушкіна, будинок 6; ідентифікаційний код 38955356) - 596 285 грн. 33 коп. - основного боргу, 61 588 грн. 87 коп. - пені, 1 901 грн. 49 коп. - інфляційних втрат, 3 079 грн. 44 коп. - 3% річних, 13 257 грн. 10 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Савікс" (49006, м. Дніпропетровськ, проспект Пушкіна, будинок 6; ідентифікаційний код 38955356) надмірно сплачений судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. , перерахований згідно з платіжним дорученням № 41 від 17.07.2015, оригінал якого повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Савікс".

Ухвалою суду повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Савікс" (49006, м. Дніпропетровськ, проспект Пушкіна, будинок 6; ідентифікаційний код 38955356) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 01 коп. , перерахований згідно з платіжним дорученням № 42 від 20.07.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко