Рішення

від 10.08.2015 по справі 904/5386/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.08.15р. Справа № 904/5386/15

За позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Дніпропетровської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (м. Дніпропетровськ)

до Громадської організації "Екологічна Ліга" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4307-ОД від 24.01.2011 у загальному розмірі 11 597 грн. 61 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Анисимова О.В. - провідний юрисконсульт (довіреність № 12-111 від

17.04.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Дніпропетровської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Громадської організації "Екологічна Ліга" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4307-ОД від 24.01.2011 у загальному розмірі 11 597 грн. 61 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 7 324 грн. 75 коп. - основний борг;

- 732 грн. 48 коп. - штраф;

- 3 291 грн. 44 коп. - інфляційні втрати;

- 248 грн. 94 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4307-ОД від 24.01.2011 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з січня 2013 року по травень 2015 року у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 7 324 грн. 75 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 3.9. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від суми заборгованості в сумі 732 грн. 75 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з квітня 2013 року по травень 2015 року у сумі 3 291 грн. 44 коп. та 3% річних за період прострочення з 01.04.2013 по 01.06.2015 у сумі 248 грн. 94 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 16.07.2015.

Представник позивача у судове засідання 16.07.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 24.06.2015 у повному обсязі не виконав.

Представник відповідача у судове засідання 16.07.2015 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

Судом було наголошено на тому, що відповідач про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою і повернуто з посиланням на закінчення терміну зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Так, конверт з ухвалою суду від 24.06.2015 було повернуто до суду 08.07.2015 за закінченням терміну зберігання.

У судовому засіданні 16.07.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведені доводи в їх обґрунтування.

При цьому, судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне витребувати додаткові докази.

Так, ухвалою суду від 16.07.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.08.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 10.08.2015 з'явився представник позивача.

Так, усудовому засіданні 10.08.2015 представник позивача просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з підстав викладених у позові, а також зазначених у заяві про уточнення позовних вимог від 17.07.2015.

Представник відповідача 10.08.2015 у судове засідання вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 24.06.2015 (а.с.40), з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53300, Дніпропетровська область, м. Орджонікідзе, вулиця Тельмана, будинок 2А, квартира 109, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 16.07.2015 також було повернуто 30.07.2015 за зворотною адресою Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" з довідкою форми 20 від 29.07.2015 "за закінченням терміну зберігання".

Так, слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 24.06.2017 та від 16.07.2015 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 24.06.2015 та від 16.07.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 24.06.2015 та неотримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, крім того судом надано можливість реалізувати право на участь у судовому засіданні його представника, оскільки судом було відкладено розгляд справи з 16.07.2015 на 10.08.2015.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Суд вважає, що відповідачі не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 24.01.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Дніпропетровській області (далі - орендодавець, позивач) та Громадською організацією "Екологічна Ліга" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4307-ОД (далі - договір) (а.с.14-17), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення реєстровий номер 21560045400.ААА.ЖЕЛ.940 (далі - майно), площею 184,2 кв.м., розміщене за адресою: м. Орджонікідзе, вул. Тикви, 2-А, на першому поверсі одноповерхової будівлі, що перебуває на балансі Дніпропетровської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 16.12.2010 і становить за незалежною оцінкою (залишковою вартістю) 80 370 грн. 00 коп. (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення громадської організації, що не використовується для провадження підприємницької діяльності. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється.

Договір укладено строком на один рік, що діє з 24.01.2011 до 23.01.2012 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу або декларації наданої органами державного пожежного нагляду, договір, за заявою орендаря, щодо продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі (пункт 10.1. договору).

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду від 27.02.2012 про внесення змін до договору оренди, якою сторони погодили доповнити пункт 10.1. договору другим абзацом та викласти його в наступній редакції:

- "Цей договір є пролонгованим з 24.01.2012 по 23.01.2013 включно.".

Крім того, між позивачем та відповідачем було також укладено додаткову угоду від 25.01.2013 про внесення змін до договору оренди, якою сторони погодили доповнити пункт 10.1. договору другим абзацом та викласти його в наступній редакції:

- "Цей договір є пролонгованим з 24.01.2013 по 23.01.2015 (включно).".

Доказів повернення майна з оренди, а також доказів розірвання або припинення договору оренди сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4307-ОД від 24.01.2011, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами даного договору та акта приймання - передачі майна.

Так, 24.01.2011 на виконання умов договору між орендодавцем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі в оренду державного майна, що знаходиться на балансі Дніпропетровської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" за адресою: м. Орджонікідзе, вул. Тикви, 2-А, площею 184,2 кв.м. (а.с.20).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 24.01.2011, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду приміщення площею 184,2 кв.м., розміщеного за адресою: м. Орджонікідзе, вул. Тикви, 2-А на першому поверсі одноповерхової будівлі.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 3 договору були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати.

Згідно з пунктом 3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - грудень 2010 року 472 грн. 57 коп. Орендна плата за перший місяць оренди - січень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно чинного законодавства (пункт 3.2. договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.3. договору).

Згідно з пунктом 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:

- 70% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі 330 грн. 80 коп.;

- 30% балансоутримувачу у розмірі 141 грн. 77 коп. щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Вказаний пункт договору кореспондується з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Крім того, згідно з пунктом 5.2. договору відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні, визначеному у пункті 3.6. договору.

З приводу права позивача на звернення із позовною заявою про стягнення заборгованості за спірним договором, господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.

Балансоутримувачем об'єкту оренди є Дніпропетровська дирекція Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (позивач).

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 стаття 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Право балансоутримувача на частку орендної плати передбачено частиною 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, позивач є третьою особою у зобов'язанні, яке породжує для нього певні права щодо боржника (відповідача), зокрема право на отримання частини орендної плати, при цьому позивач не є стороною вказаного договору оренди.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем умови договору в частині повного та своєчасного внесення орендної плати позивачу за період користування орендованим майном з січня 2013 року по травень 2015 року у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 7 324 грн. 75 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.6. договору.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо сплати орендної плати у визначені договором терміни, відповідачем, починаючи з липня 2014 року, порушуються, орендна плата у повному обсязі не вноситься.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, орендну плату за період з січня 2013 року по травень 2015 року у встановлений договором строк у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 7 324 грн. 75 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період сумі 7 324 грн. 75 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за вказані періоди, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4307-ОД від 24.01.2011, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 7 324 грн. 75 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При укладенні договору, у пункті 3.9. сторони домовились, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Так, позивачем на підставі пункту 3.9. договору було нараховано штраф в сумі 732 грн. 48 коп. відповідно до наведеного розрахунку.

Здійснивши перевірку розрахунку штрафу, судом встановлено, що він відповідає умовам договору та обставинам справи, арифметично розрахований вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 732 грн. 48 коп. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати газу у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з квітня 2013 року по травень 2015 року у сумі 3 291 грн. 44 коп., 3% річних за період прострочення з 01.04.2013 по 01.06.2015 у сумі 248 грн. 94 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що в ньому вірно визначено періоди прострочення, а також застосовані вірні вихідні дані, арифметично розрахунки проведені вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наведений в позовній заяві, визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 3 291 грн. 44 коп. та 3% річних в сумі 248 грн. 94 коп. визнаються правомірними та підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача у повній сумі як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Громадської організації "Екологічна Ліга" (53300, Дніпропетровська область, м. Орджонікідзе, вулиця Тельмана, будинок 2А, квартира 109; ідентифікаційний код 35498398) на користь Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Дніпропетровської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Привокзальна, будинок 11; ідентифікаційний код 25771603) 7 324 грн. 75 коп. - заборгованості з орендної плати, 732 грн. 48 коп. - штрафу , 3 291 грн. 44 коп. - інфляційних втрат, 248 грн. 94 коп. - 3% річних, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко