Постанова

від 04.08.2015 по справі 917/2608/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2015 р. Справа № 917/2608/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників:

прокурор - Ногіна О.М., службове посвідчення № 032167 від 11.02.2015.

відповідача-1 - Кривохижа Ю.А., за довіреністю № 04.2-17/2/1315 від 21.05.2015.

відповідач -2 - ФОП Бандюкова Л.М. (особисто).

третя особа - 1 - не з"явився.

третя особа - 2 - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Полтавської міської ради (вх. №3102 П/3-10) та Фізичної особи-підприємця Бандюкової Л.М. (вх. 3105 П/3-10) на рішення господарського суду Полтавської області від 06 травня 2015 року по справі №917/2608/14,

за позовом Прокурора міста Полтави, м. Полтава

до 1. Полтавської міської ради, м. Полтава

2. Фізичної особи-підприємця Бандюкової Л.М., м. Полтава

треті особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: 1. Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, м. Полтава,

2. Управління з питань містобудування та архітектури, м. Полтава,

про визнання недійсним і скасування рішення Полтавської міської ради від 18.03.2014 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у м. Полтаві по вул. Великотирновській,30 для експлуатації торгівельного павільйону та встановлення особистого строкового земельного сервітуту з оформленням відповідного договору в установленому порядку Фізичній особи-підприємця Бандюкової Л.М.;

визнання недійсним і скасування рішенням Полтавської міської ради від 05.09.2013 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині: надання дозволу строком на 1 рік для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Полтави Фізичній особи-підприємця Бандюкової Л.М.;

зобов'язання Фізичну особу-підприємця Бандюкову Л.М. звільнити земельну ділянку загальною площею 0,0016 га, шляхом: а) винесення тимчасової споруди за її межі та б) повернення у комунальну власність на користь Полтавської міської ради,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 06.05.2015 по справі №917/2608/14 (суддя Погрібна С.В. ) позов задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним і скасовано рішення Полтавської міської ради від 18.03.2014 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у м. Полтаві по вул. Великотирновській,30 для експлуатації торгівельного павільйону та встановлення особистого строкового земельного сервітуту з оформленням відповідного договору в установленому порядку Фізичній особи-підприємця Бандюковій Л.М.

Визнано недійсним і скасовано рішення Полтавської міської ради від 05.09.2013 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині: надання дозволу строком на 1 рік для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Полтави Фізичній особі-підприємця Бандюковій Л.М. площею 0,0016 кв. м. у м. Полтаві, по вул. Великотирновській, 30 за рахунок земель житлової та громадської забудови, надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), нарахування та стягнення плати за користування землею на умовах земельного сервітуту з дня прийняття цього рішення, зобов'язано Фізичну особу-підприємця Бандюкову Л.М. оформити паспорт прив'язки тимчасової споруди чи внести відповідні зміни.

Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Бандюкову Л.М. звільнити земельну ділянку загальною площею 0,0016 га, розташовану у м. Полтава по вул. Великотирновській, 30 кадастровий номер: 5310137000:18:001:0450 шляхом винесення тимчасової споруди за її межі та повернути у комунальну власність на користь Полтавської міської ради.

Стягнуто з Полтавської міської ради в доход Державного бюджету України 2436,00 грн. судового збору. Стягнуто з Фізичній особи-підприємця Бандюкової Л.М. в доход Державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Полтавська міська рада звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 06.05.2015 по справі №917/2608/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Водночас, Фізична особа-підприємць Бандюкова Л.М., вважаючи, що при прийнятті рішення господарським судом не в повному обсязі були з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 06.05.2015 по справі №917/2608/14 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.

Враховуючи те, що апеляційні скарги Полтавської міської ради та Фізичної особи-підприємця Бандюкова Л.М. стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, предметом оскарження є рішення господарського суду Полтавської області від 06.05.2015 по справі №917/2608/14, колегія суддів об`єднала зазначені скарги в одне апеляційне провадження.

Прокурор міста Полтави у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідачами у апеляційних скаргах не спростовано обставини, які встановлено судом першої інстанції, не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Просить рішення залишити без змін, а апеляційні скарги залишити без задоволення.

Від Управління з питань містобудування та архітектури на адресу суду була скерована заява, в якій останній підтримує доводи викладені в апеляційних скаргах. Крім того, просить розглядати справу за відсутності його представника.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, дослідивши правильність застосування господарським судом Полтавської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

В ході перевірки, проведеної прокуратурою, з'ясовано, що рішенням Полтавської міської ради від 05.09.2013 «Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності» дозволено фізичній особі-підприємцю Бандюковій Л.М. строком на однин рік розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності по вул. Великотирновській, 30 м. Полтава та надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Надалі, 18.03.2014 рішенням Полтавської міської радою «Про затвердження документації із землеустрою на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та встановлено фізичній особі-підприємцю Бандюковій Л.М. особистий строковий земельний сервітут у м. Полтава по вул. Великотирновській, 30 для експлуатації торгівельного павільйону з оформленням відповідного договору в установленому порядку.

07.04.2014 між Полтавською міською радою (власник - відповідач-1) та фізичною особою-підприємцем Бандюковою Л.М. (землекористувач - відповідач-2) укладено договір особистого строкового сервітуту №68-37, за умовами якого власник на підставі рішення тридцять третьої сесії Полтавської міської ради від 05.09.2013 «Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності» та рішення позачергової сорокової сесії Полтавської міської ради від 18.03.2014 «Про затвердження документації із землеустрою на розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності» встановлює сервітутне землекористування (обмежене платне користування) на земельну ділянку для розміщення торговельного павільйону, яке знаходиться за адресою: України, Полтавська область, м. Полтава, вул. Великотирновській, 30 (землі житлової та громадської забудови).

Пунктом 2.1 договору визначено, що в сервітутне землекористування передається земельна ділянка загальною площею 16 кв.м згідно з планом (схемою), що є невід'ємною частиною цього договору.

Сторонами погоджено строк дії договору, а саме: з 05.09.2013 по 05.09.2014.

Плата за сервітутне землекористування земельною ділянкою згідно умов даного становить 819,12 грн. на рік (пункт 4.1 договору) .

Земельна ділянка передається в сервітутне землекористування землекористувачу для здійснення останнім господарської діяльності. Цільове призначення земельної ділянки, що є об'єктом сервітутного землекористування - розміщення торгівельного павільйону (пункт 5.1., 5.2 договору).

Вважаючи, що рішенням Полтавської міської ради від 05.09.2013 «Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), встановлення фізичній особі-підприємцю Бандюковій Л.М. особистого строкового земельного сервітуту у м. Полтава по вул. Великотирновській, 30 для експлуатації торгівельного павільйону з оформленням відповідного договору в установленому порядку та рішення Полтавської міської ради від 05.09.2013 «Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності», яким дозволено фізичній особі-підприємцю Бандюковій Л.М. строком на однин рік розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності по вул. Великотирновській, 30 м. Полтава та надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення земельної ділянки в натурі (на місцевості) вчинені з порушенням норм матеріального права, прокурор звернувся до господарського суду з позовом для відновлення порушених прав і інтересів територіальної громади міста Полтава.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційні скарги відповідачів не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.

Відповідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Предметом оскарження у даній справі є акти органу місцевого самоврядування (Полтавської міської ради) щодо реалізації ними волевиявлення територіальної громади міста Полтава, яке стосується окремого учасника цивільно - правових відносин - Фізичної особи-підприємця Бандюкової Л.М. відносно встановлення їй сервітутного землекористування (обмеженого платного користування) на земельну ділянку для розміщення торговельного павільйону, яке знаходиться за адресою: України, Полтавська область, м. Полтава, вул. Великотирновській, 30.

З огляду на правові приписи статті 401 Цивільного кодексу України вбачається, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Частиною 1 статті 404 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Таким чином, сервітут - це право обмеженого користування чужим майном. Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби іншим способом, якто встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

В силу статті 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Види права земельного сервітуту визначає стаття 99 Земельного кодексу України, а саме: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд, інші земельні сервітути.

Названа стаття визначає й конкретних суб'єктів між якими виникають відносини щодо сервітуту. А саме, частина 1 статті 99 Земельного кодексу України визначає, що вимагати встановлення видів земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок.

В розрізі визначеного, вбачається, що ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.

Лише на вимогу власника земельної ділянки або землекористувача його право на обмежене користування чужою земельною ділянкою може бути встановлено договором, який укладається з власником земельної ділянки або її володільцем.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач-2 взагалі не мав права ініціювати перед відповідачем-1 питання щодо встановлення на його користь земельного сервітуту, оскільки він не є власником або землекористувачем земельної ділянки, якому надається право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки.

Крім того, у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Так, зокрема пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено проведення державної реєстрації права користування (сервітуту) земельною ділянкою.

Проте, як свідчать матеріали справи, земельна ділянка, яка надана відповідачу-2 в якості особистого строкового сервітуту, не була створена як об'єкт реєстрації у відповідному порядку, внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру не відбулося.

Тобто, при укладенні договору на встановлення земельного сервітуту сторонами (Полтавською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Бандюковою Л.М.) не дотримано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Строкове платне використання земельної ділянки, необхідної для проведення підприємницької та інших видів діяльності, згідно статті 1 Закону України "Про оренду землі", становить зміст оренди землі.

За умовами договору від 07.04.2014 про встановлення особистого строкового сервітуту, Полтавська міська рада надала відповідачу-2 у користування земельну ділянку на певний строк за визначену плату, що відповідає змісту договору оренди, викладеному в статті 13 Закону України «Про оренду землі» та статті 792 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких договором оренди земельної ділянки є договір, за яким орендодавець зобов'язується за плату передати орендарю земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зміст договору не залежить від його назви, а назва договору не змінює суті правовідносин сторін, тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності-у користування визначений Земельним кодексом України.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 1 16 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до частини 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та в оренду врегульовано статтями 123, 124 Земельного кодексу України.

Процедура надання земельних ділянок державної та комунальної власності у користування встановлена у частинах 2-11 статті 123 Земельного кодексу України, яка включає необхідність подачі клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування разом із документами, передбаченими цією статтею, розробку проекту відведення земельної ділянки, узгодженого із контролюючими органами, прийняття рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами частин 1, 3, 4 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що прокурором доведено суду, що спірний договір, який насправді є договором оренди землі, укладено з порушенням встановлених чинним законодавством України вимог, встановлених для договорів оренди землі, з огляду на відсутність в ньому всіх істотних умов, необхідних для укладення договору оренди, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні локальні акти органу місцевого самоврядування про надання відповідачу-2 права на розміщення на території м. Полтава малих архітектурних форм (об'єктів торгівлі).

Як вказано у Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. який затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068, тимчасової споруди (ТС) розташовуються відповідно до схеми розміщення ТС на підставі паспорта прив'язки ТС. Паспорт прив'язки ТС це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території.

Комплексна схема розміщення ТС розробляються за рішенням сільської, селищної, міської, районної ради суб'єктом господарювання, який має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, та затверджуються рішенням (розпорядженням, наказом) виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації. Розроблення комплексної схеми розміщення ТС та архітипу здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством (пункт 1.6. Порядку).

Для розміщення групи ТС (але не більше п'яти) розробляється єдиний паспорт прив'язки ТС з прив'язкою кожної окремої ТС з відображенням благоустрою прилеглої території та інженерного забезпечення (на топографо-геодезичній основі М 1:500) (п.1.10. Порядку).

Станом на 10.09.2014 термін дії паспортів прив'язки тимчасових споруд відповідача-2 закінчився, та в матеріалах справи відсутні будь-які докази здійснення останнім необхідних дій, пов'язаних із зверненням до державних органів (Управління з питань містобудування та архітектури) щодо оформлення паспорту прив'язку на подальшу експлуатацію малих архітектурних форм.

Крім того, апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження відповідачів, що прокурором не було доведено належними та допустимими доказами - чиє право (інтереси) було порушено на момент звернення позивача до суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз Господарський процесуальний кодекс України), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Враховуючи те, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У справі, яка розглядається, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки в користування та повернення у власність територіальної громади землі, яка тимчасово вибула з її власності.

Враховуючи наявність порушень прав та інтересів держави, правомірність звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в сфері земельних відносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення в повному обсязі позовних вимог прокурора.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційних скарг.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 06.05.2015 по справі №917/2608/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційні скарги Полтавської міської ради та Фізичної особи-підприємця Бандюкової Л.М. не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Полтавської міської ради залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бандюкової Л.М. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 06 травня 2015 року по справі №917/2608/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10 серпня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.