Рішення

від 05.08.2015 по справі 910/4363/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2015Справа №910/4363/15-г

За позовомПублічного акціонерного товариства «БГ БАНК» доТовариства з обмеженою відповідальністю «ТРАСТ КОНСАЛТИНГ Д»

провизнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину Головуючий суддя Підченко Ю.О.

Судді: Босий В.П.

Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача:Коломоєць М.І. - представник за довіреністю від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «БГ БАНК» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАСТ КОНСАЛТИНГ Д» про визнання нікчемного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про надання рекламних послуг №017 від 07.11.2014 р., укладений між позивачем та відповідачем, є нікчемним, оскільки внаслідок його укладення виконання грошових зобов'язань Банку перед іншими кредиторами стало неможливим повністю чи частково, а відтак позивач просить суд визнати його недійсним та застосувати наслідки недійсності такого правочину.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 23.03.2015 р.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, а також заборонити відповідачу відкривати нові рахунки, на яких можуть обліковуватись та зберігатися грошові кошти, які йому належать.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Згідно з п. 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Дослідивши матеріали справи, суд відмовляє в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, оскільки позивачем не надано доказів, з якими приписи ст. 66 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, разом з позовною заявою позивачем подано до суду клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив суд витребувати у ПАТ «Комерційний банк «Євробанк» виписки по поточному рахунку відповідача за період з 11.11.2014 р. по 13.11.2014 р.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів з огляду на недоведеність позивачем сукупності обставин, з якими положення ст. 38 Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість витребування доказів.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 23.03.2015 р. та 15.04.2015 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвал суду, розгляд справи відкладено на 15.04.2015 р. та 22.04.2015 р. відповідно.

В судовому засіданні 22.04.2015 р. судом вирішено здійснювати колегіальний розгляд справи №910/4363/15-г.

27.04.2015 р. після проведення автоматичного розподілу справи №910/4363/15-г, вказана справа була передана на розгляд колегії суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Комарова О.С., Мельник В.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2015 р. вказаною колегією суддів прийнято справу №910/4363/15-г до свого провадження та призначено її до розгляду на 25.05.2015 р.

Розпорядженням в.о. керівника апарату господарського суду міста Києва від 26.05.2015 р. у зв'язку із неможливістю здійснювати правосуддя суддею Пригуновою А.Б. було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/4363/15-г.

26.05.2015 р. в результаті повторного автоматичного розподілу справ у господарському суді міста Києва справу №910/4363/15-г передано для розгляду колегії суддів у складі Підченко Ю.О. (головуючий), Комарова О.С., Мельник В.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.05.2015 р. справу прийнято до свого провадження колегією суддів та призначено до розгляду на 08.07.2015 р.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/877 від 06.07.2015 р. у зв'язку із перебуванням судді Мельника В.І. було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/4363/15-г.

06.07.2015 р. в результаті повторного автоматичного розподілу справ у господарському суді міста Києва справу №910/4363/15-г передано для розгляду колегії суддів у складі: Підченко Ю.О. (головуючий), Комарова О.С., Босий В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2015 р. розгляд справи відкладено на 05.08.2015 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Представник позивача в судове засідання з'явився, на виконання вимоги ухвал суду надав додаткові пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та позов просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 05.08.2015 р. не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 05.08.2015 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.11.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАСТ КОНСАЛТИНГ Д» (виконавець) та Публічним акціонерним товариством «БГ БАНК» (замовник) було укладено договір про надання рекламних послуг №017 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець за цим договором зобов'язується надати замовнику послуги розміщення реклами в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник - прийняти та оплатити надані послуги на підставі рахунку, що надається виконавцем. Під наданням рекламних послуг сторони розуміють наступне: розробка рекламної кампанії; розміщення реклами в ЗМІ (друковані видання, наружна реклама, радіо, телебачення та мережа інтернет).

Згідно з п. 2.1 Договору загальна вартість послуг виконавця за цим договором становить 29 000 000,00 грн.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що цей договір набуває чинності з дня його укладення та діє до 31.12.2014 р.

12.11.2014 р. між сторонами було підписано додаткову угоду №1 до Договору за змістом якої пункти 2.2, 2.3 та 3.4 Договору були викладені в новій редакції.

Зокрема, пунктом 2.2 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 12.11.2014 р. визначено, що протягом 10 банківських днів з моменту підписання цього договору замовник сплачує на рахунок виконавця передплату у розмірі 20 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.3 вказаної редакції Договору протягом 3 банківських днів з моменту отримання від виконавця рахунку-фактури та підписання сторонами акту наданих послуг замовник сплачує на рахунок виконавця 9 000 000,00 грн.

За змістом п. 3.4 Договору в редакції додаткової угоди №1 від 12.11.2014 р. виконавець зобов'язаний до 12.12.2014 р. надати проект рекламної кампанії та погодити його із замовником; надати послуги з розміщення реклами до 31.12.2014 р.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору ПАТ «БГ БАНК» було перераховано на користь відповідача грошові кошти у розмірі 17 800 000,00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами №9328 від 11.11.2014 р., №9327 від 12.11.2014 р., №12702 від 13.11.2014 р. та №12969 від 13.11.2014 р.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 27.11.2014 р. № 745 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БГ БАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2014 р. № 131 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БГ БАНК», згідно з яким з 28.11.2014 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Банку.

Спір у справі виник у зв'язку із наявністю підстав для визнання недійсним Договору.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання недійсним Договору позивач вказує на те, що такий правочин є нікчемним, тобто таким, недійсність якого встановлена приписами ч 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 27.11.2014 р. № 745 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БГ БАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2014 р. № 131 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БГ БАНК», згідно з яким з 28.11.2014 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Банку.

Після запровадження у Банку тимчасової адміністрації, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було встановлення факт укладання з відповідачем Договору, за змістом якого на користь відповідача Банком було перераховано грошові кошти у розмірі 17 800 000,00 грн.

Підпунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Як вбачається із матеріалів справи, сума оскаржуваного Договору згідно його пункту 2.1 становила 29 000 000,00 грн.

В той же час, пунктом 6.3 Статуту ПАТ «БГ Банк» в редакції, чинній на момент укладення Договору, статутний капітал банку становить 265 000 000,00 грн. і розподілений на 265 000 000 простих іменних акцій номінальною вартістю 1,00 грн. кожна. Акції Банку розміщуються та існують в бездокументарній формі.

Таким чином, вартість послуг, які мали бути оплачені ПАТ «БГ Банк» за укладеним між сторонами Договором становив суму, яка перевищує 10% його статутного капіталу.

Більш того, у період з 11.11.2014 р. по 13.11.2014 р. з рахунку ПАТ «БГ Банк» на рахунок ТОВ «ТРАСТ КОНСАЛТИНГ Д» були перераховані грошові кошти у розмірі 17 800 000,00 грн. в якості часткової оплати за послуги за Договором.

При цьому, з 28.11.2014 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Банку.

Вказані обставини дають підстави вважати, що внаслідок укладення оспорюваного Договору та перерахування відповідачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 17 800 000,00 грн., виконання грошових зобов'язань Банку перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

З огляду на викладене, є доведеним належними та допустимими в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами факт укладення між сторонами Договору, згідно умов якого Банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

За таких обставин суд приходить до висновку про існування підстав, з якими приписи частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачають нікчемність Договору.

Відповідно до п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. №11 за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

На підставі викладеного та враховуючи висновок суду про нікчемність Договору, позовні вимоги про визнання недійсним такого Договору є правомірним та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з ч. 5 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі меморіальних ордерів №9328 від 11.11.2014 р., №9327 від 12.11.2014 р., №12702 від 13.11.2014 р. та №12969 від 13.11.2014 р. позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 17 800 000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням факту визнання судом Договору недійсним, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 17 800 000,00 грн.

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір на надання рекламних послуг №017 від 07.11.2014 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «БГ БАНК» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАСТ КОНСАЛТИНГ Д».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАСТ КОНСАЛТИНГ Д» (03134, м. Київ, вул. Симиренко, 14/9, кв. 198; ідентифікаційний код 39230722) на користь Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48; ідентифікаційний код 20717958) грошові кошти у розмірі 17 800 000 (сімнадцять мільйонів вісімсот тисяч) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. Стягнути з обмеженою відповідальністю «ТРАСТ КОНСАЛТИНГ Д» (03134, м. Київ, вул. Симиренко, 14/9, кв. 198; ідентифікаційний код 39230722) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.08.2015 р.

Головуючий суддя Ю.О. Підченко

Судді В.П. Босий

О.С. Комарова