Ухвала

від 04.08.2015 по справі 607/11599/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/11599/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Дуда О.О. Провадження № 22-ц/789/881/15 Доповідач - Парандюк Т.С. Категорія -

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2015 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

при секретарі - Панькевич Т.І.

з участю сторін - апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2; представника ДВС - Юрчака О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2014 року у справі за поданням державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон стосовно керівника приватного підприємства "Обрій-Т" ОСОБА_1, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2014 року державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції звернувся в суд із поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон керівника приватного підприємства "Обрій-Т" ОСОБА_1, посилаючись на те, що остання ухиляється від виконання судового рішення згідно зведеного виконавчого провадження № 43974380 від 21.03.2013 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2014 року подання державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон стосовно керівника приватного підприємства "Обрій-Т" ОСОБА_1 - задоволено.

Встановлено керівнику приватного підприємства "Обрій-Т" (код ЄДРПОУ 35218984) ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянці України, жительці АДРЕСА_1) тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - до виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, згідно зведеного виконавчого провадження №43974380 від 21.03.2013 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні подання відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи, викладені в ній. Крім того, у відповідності до вимог ст.6 ЗУ "Про виконавче провадження" відсутня умова ухилення її від виконання зобов"язання покладених на неї судовим рішенням - до виконання зобов"язання, оскільки суми боргу перед пенсійним фондом погашено ще у 2013 році.

Представник Другого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції апеляційної скарги не визнав, вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, мотивуючи тим, що є уже нові судові рішення по стягненню заборгованості перед іншими фізичними особами. Що ж стосується зведеного виконавчого провадження № 43974380 від 21.03.2013 р., то воно фактично частково виконано

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 312 ЦПК України розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Задовольняючи подання Другого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як керівник юридичної особи - боржника за виконавчим провадженням ПП "Обрій-Т" ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї судовими рішеннями, згідно зведеного виконавчого провадження №43974380 від 21.03.2013 року, а тому заборона виїзду його за кордон буде правомірною юридичною санкцією.

З таким висновком суду, колегія суддів не може погодитись, оскільки він не відповідає дійсним обставинам справи, а також порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Пунктом 5 ч.1 ст.6 вказаного Закону передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон - ухилення громадянина України від виконання ним зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

Згідно з п.18 ч.3 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи, або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Зі змісту наведених норм вбачається, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України можливе лише за умов ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього за рішенням суду або Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно вимог ч. 2 ст. 10 ЦПК України наявність умислу та обставин, які є предметом посилання державного виконавця у поданні про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню.

Обов'язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов'язань, відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, покладається в даному випаду на орган державної виконавчої служби, який звертається до суду із відповідним поданням.

Відповідно ст. 377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Другому відділу ДВС ТМУЮ знаходиться зведене виконавче провадження №43974380 від 21.03.2013 року про стягнення із ПП "Обрій-Т" на користь фізичних та юридичних осіб заборгованість в сумі 14227,23 грн..

Згідно відповіді Головного управління статистики у Тернопільській області № 05/3-9/212 від 04.09.2013 року керівником підприємства є ОСОБА_1.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що керівник підприємства-боржника вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання судових рішень, так як і не надано доказів того, що вона утримується від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання, або що вона за час виконання виїжджала за межі України, і це перешкоджало проведенню примусових виконавчих дій. Не вказано на ці факти і у поданні. Також, відсутні будь-які дані про ухилення керівника боржника від виконання зобов'язань покладених рішенням суду, а сам факт відсутності майна у боржника чи грошових коштів не свідчить про намагання його керівника ухилитись від виконання рішення, що перебуває на виконанні, тим більше шляхом виїзду за межі України. Не має даних про те, що під час виконання рішення суду, майно підприємства умисно було відчужене чи наявні грошові кошти умисно зняті з банківських рахунків.

Як пояснила у судовому засіданні апелянт, що основну частину вказаної заборгованості за зведеним виконавчим провадженням склав борг зі сплати єдиного соціального внеску, що виник перед Пенсійним фондом України під час ведення підприємницької діяльності.

Проте, вказану заборгованість ПП "Обрій-Т" сплачувало до вересня 2013 року в добровільному порядку, зокрема 07.08.2013 року сплачено 3000 грн. відповідно до квитанції № 1367.400.3 від 07.08.2012 року Тернопільської філії ПАТ "КБ ПРИВАТБАНК", 24.09.2013 року сплачено 6000 грн. відповідно до квитанції № 1367.1933.1 від 24.09.2013 року Тернопільської філії ПАТ "КБ ПРИВАТБАНК".

Крім того, постановами державного виконавця (від 03.09.2013 року, від 16.09.2013 року та інші) накладено арешт на кошти ПП "Обрій-Т", що містять на рахунках боржника у фінансових установах, в тому числі на рахунок НОМЕР_1, відкритий в АТ "УКРСИББАНК".

Згідно довідки за вих. №869 від 21.05.2015 року залишок коштів за вказаним рахунком станом на 21.05.2015 року складає 3715,83 грн. З цієї суми, як вбачається із виписки за вказаним особовим рахунком за період з 01.01.2012 року по 14.05.2015 року, кошти в сумі 3344,32 грн. зберігаються на вказаному особовому рахунку, арештованому державним виконавцем у 2013 році, ще із 15.05.2014 року, в тому числі і на момент постановлення оскаржуваної ухвали, та до сьогодні не списані державним виконавцем в погашення заборгованості за виконавчими документами в порядку встановленому Законом № 606-ХІV, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 року, Главою 5 Інструкції про безготівкові розрахунки України в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України №22 від 21.01.2004 року.

Розпорядитися вказаними коштами, в тому числі для спрямування їх на погашення заборгованості за вказаними документами, боржник можливості не має з огляду на арешт, накладений згідно постанов державних виконавців.

Окрім іншого, фактично звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем виконані вже всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження вказаного конституційного права громадянина.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до ст.312 ЦПК України підлягає скасуванню і постановленню нової про відмову в задоволенні подання заступника начальника Другого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції.

Керуючись ст. ст. 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2014 року скасувати і постановити нову ухвалу, якою в задоволенні подання Другого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон стосовно керівника приватного підприємства "Обрій-Т" ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк