Рішення

від 10.07.2006 по справі 5/133-1960

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/133-1960

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2006 р.Справа № 5/133-1960

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Андрушків Г.З.             

Розглянув справу

за позовом Закритого акціонерного товариства „Українська енергетична група” м. Київ, вул.Кіквідзе,13

до          Товариства з обмеженою відповідальністю „Скіф ВВ”, м.Тернопіль, вул.Камінна,6

За участю представників сторін:

Позивача:  Трач В.І. - представник (дов.б/н від 07.04.2006р.), Сорока Т.Й. –представник (дов. б/н від 18.05.2006р.)

відповідача: Жижін В.М. –в.о. директора,  Уставицький І.І. –представник (дов. від 26.12.2005р.)

Суть справи :  

       За клопотанням відповідача здійснюється технічна фіксація судового процесу на диску  СІС 01-54299.

         Закрите акціонерне товариство „Українська енергетична група” звернулося в господарський суд з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Скіф ВВ” 89150грн.55коп. із них 81416грн.05коп. боргу за договором позики від 22 жовтня 2002 року, 7734грн.50коп. –3% річних.

         Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що  на виконання умов договору позики, укладеного між сторонами 22 жовтня 2002 року та додаткової угоди до даного договору від 18 січня 2003 року ним надано відповідачу (перераховано)  грошові кошти в сумі 79500грн.00коп. для купівлі приміщення по вул.Камінній,6 та 1916грн.05коп. для  погашення нарахованої пені за несвоєчасну оплату договору купівлі-продажу даного приміщення, однак відповідач в установлений договором строк отримані кошти не повернув, у відповіді на на пред”явлену  йому 26.02.2003 року  претензію суму боргу (81416грн.05коп.) визнав повністю і запропонував в рахунок погашення боргу прийняти належне йому на праві власності приміщення, що знаходиться за адресою м.Тернопіль, вул.Камінна,6, однак в послідуючому укладений між сторонами 02.04.2003 року договір про передачу майна в рахунок погашення боргу по Договору позики б/н від 22 жовтня 2002 року рішенням господарського суду від 25 серпня 2005 року визнаний недійсним з моменту укладення, як такий, що не відповідає вимогам закону і відповідно кошти в сумі 81416грн.05коп. ТОВ „Скіф ВВ”, як позичальник, на даний час не повернуло, тому і просить дану суму стягнути з відповідача в примусовому порядку. При цьому позивач посилається на вимоги ст. 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності.

         Відповідач  у відзиві на позов (лист б/н від 17.05.2006р.) та його повноважні представники у судовому засіданні зазначають, що факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, а тому ТОВ „Скіф ВВ” не доказує повторно факти, встановлені рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.08.2005р. у справі №8/11-161(12/1-10) та від 14.10.2005р. у справі №14/79-2990, проте які саме факти встановлені даними рішеннями суду і відповідно мають значення для вирішення даного спору по суті відповідач не зазначає. У відзиві на позов, відповідач також посилається на лист позивача від 05.11.2002р., в якому останній, як стверджує відповідач, зазначає, що кошти в сумі 79500грн. –це помилково перераховані кошти, а не позика. Окрім того відповідач просить застосувати до цього позову правила ст.267 Цивільного кодексу України „Наслідки спливу позовної давності”.

         В листі від 08.06.2006р. відповідач узагальнюючи викладене в даному листі, робить висновок, що ніякої так званої позики по „договору займа” від 22 жовтня 2002 року від ЗАТ „Українська енергетична група” до ТОВ „Скіф ВВ” не поступало, а грошові кошти в сумі 79500грн. ТОВ „Скіф ВВ” отримувались у вигляді позики від ЗАТ „Укрексімнафтопродукт”, і це товариство після цього не висловлювало до ТОВ „Скіф ВВ” будь-яких претензій будь-якого характеру. В даному листі відповідач також зазначає, що представники позивача не є належними представниками, оскільки видані їм довіреності, підписані від імені ЗАТ „Українська енергетична група” МНИХ Романом Ярославовичем, тоді як згідно з витягу з Єдиного державного реєстру станом на 30.05.2006р. генеральним директором цього товариства є Іщенко Віталій Юрійович, додавши при цьому копію Витягу  з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців за станом на 30.05.2006р.

        Позивач у своєму листі-зверненні до суду №10-05.2 від 19.05.2006р. зазначає, що ЗАТ „Українська енергетична група” є засновником ТОВ „Скіф ВВ” з часткою уставного капіталу 50% і загальні збори товариства призначали директором товариства Сороку Т.Й., після цього загальні збори нового директора як і в.о. директора не призначали, тому підпис Жижіна В.М.  в якості в.о.директора на клопотаннях, дорученнях, інших правових документах не має юридичної сили.

         В судовому засіданні в порядку ст.77 ГПК України оголошувалася перерва з 07.07.2006 року до 15год. 00хв. 10.07.2006 року.

         Після перерви представник відповідача Уставицький І.І в судове засідання не з'явився.

         Розглянувши матеріали справи, додатково подані сторонами докази в обґрунтування відповідно своїх вимог і заперечень, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне:

-          22 жовтня 2002 року між Закритим акціонерним товариством „Українська енергетична група” як „Позикодавцем” і Товариством з обмеженою відповідальністю „Скіф ВВ” як „Позичальником” укладено договір позики б/н, згідно умов якого „Позикодавець” зобов'язувався, керуючись ст.ст.374-375 ЦК України передати протягом місяця після підписання даного договору „Позичальнику” 79500грн.00коп. (п.п.1-3 договору), а останній в свою чергу зобов'язувався повернути надані йому кошти в такій же сумі в строк до 15 лютого 2003 року (п.4 договору);

-          на виконання умов даного договору Закрите акціонерне товариство „Українська енергетична група”: „Позикодавець” за договором та позивач у справі пл. дорученням №237 від 05 листопада 2002р перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю „Скіф ВВ”: „Позичальнику” за договором та відповідачу по справі 79500грн.00коп., що підтверджується копією даного пл.доручення та про що не заперечує відповідач;

-          згідно ст.374 ЦК Української РСР від 18.07.1963 року, який діяв на момент виникнення між сторонами даних правовідносин, та ст.1046 ЦК України від 16.01.2003р., який застосовується до даних правовідносин відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками;

-          відповідно до вимог ст.ст.33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу відповідно своїх вимог і заперечень;

-          однак, як слідує з матеріалів справи, наданих позивачем до позовної заяви, а саме листа ЗАТ „Українська енергетична група” №215-02 від 05.11.2002р., виписки АППБ „Аваль” про рух коштів на рахунку ТОВ „Скіф ВВ”, банківської виписки №БВ-Пр00210 за 05.11.02 з р/р в АКБ „Правекс-Банк” ЗАТ „Торговий дім „Укрексімнафтопродукт”, відповідач отримавши 05.11.2002 року перераховані позивачем пл. дорученням №237 кошти в сумі 79500грн.00коп., призначення платежу „позика згідно договору займу б/н від 22.10.02р.” цього ж числа, тобто 05.11.2002 року на підставі листа позивача №215-02 від 05.11.2002р. перерахувало зазначені кошти ЗАТ „Торговий дім „Укрексімнафтопродукт”. Отримання останнім від ТОВ „Скіф ВВ” коштів в сумі 79500грн. підтверджується банківською випискою №БВ-Пр00210 за 05.11.02 з його р/р в АКБ „Правекс-Банк” як повернення помилкової позики, отриманої згідно пл.дор. №237 від 05.11.02р.;

-          Будь-яких інших доказів, які б свідчили про перерахування позивачем відповідачу 79500грн.00коп., крім тих, які зазначені вище, позивачем суду не надано, а судом не здобуто, а відтак позов в цій частині, тобто в частині стягнення 79500грн.00коп., слід визнати таким, що заявлений безпідставно і задоволенню не підлягає.

-          13 січня 2003 року між сторонами укладена додаткова угода №1 до договору позики від 22 жовтня 2002 року, згідно якої сторони виклали п.1 договору позики  б/н від 22 жовтня 2002 року в новій редакції „Позикодавець” керуючись ст.ст.374-375 ЦК України передає Позичальнику грошові кошти в сумі 81416грн.05коп., а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошей після закінчення строку позики, тобто до 15.02.2002 року (п.4 договору від 22.10.2002р.);

-          на виконання умов даної додаткової угоди позивач пл.дорученням №300 від 13.01.2003р. перераховує відповідачеві 1916грн.05коп., що підтверджується копією даного пл.доручення. Отримання відповідачем даних коштів підтверджується випискою АППБ „Аваль” про рух коштів на рахунку ТОВ „Скіф ВВ”, з якої слідує, що дані кошти поступили від позивача на рахунок відповідача як позика згідно договору позики б/н від 22.10.2002р.;

-          позивач стверджує, що відповідач і в цій частині не виконав свого обов”язку щодо повернення в установлений договором строк наданої йому позики в грошових коштах в сумі 1916грн.05коп. і на день заявлення позову за ним рахується борг також і в цій сумі;

-          відповідач на день розгляду спору не заперечив проти отримання ним від позивача позики в грошових коштах в сумі 1916грн.05коп. і не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили про виконання ним обов'язку щодо повернення в установлений в договорі строк (15.02.2003р.) даних коштів позивачеві;

-          Приймаючи до уваги, що згідно ст.71 ЦК Української РСР, який діяв на момент виникнення між сторонами даних правовідносин та ст.257 ЦК України, правила якого про позовну давність застосовуються судом до даного позову відповідно до вимог п.6  Прикінцевих та перехідних положень даного кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а згідно зп.3 ст.267 даного Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою  сторони у спорі, відповідач в листі б/н від 17.05.2006р. просить застосувати до даного позову правила ст.267 „наслідки спливу позовної давності”, і поскільки про порушення відповідачем обов'язку щодо повернення позики, отриманої в сумі  1916,05грн. позивач знав уже 16 лютого 2003 року, а позов ним заявлено в суд (нарочним) 21.04.2006р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції на позовній заяві, то навіть і з врахуванням відповіді відповідача на претензію позивача про визнання боргу, дана відповідь від 04.03.2003р. і з врахуванням поштопробігу отримана позивачем 08.03.2003року (ст.264 ЦК України), позивачем про стягнення даної суми пропущений строк позовної давності, що відповідно до п.4ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

-          При таких обставинах позов і в частині стягнення 1916,05грн. боргу задоволенню не підлягає із-за пропуску строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.

-          Не підлягає задоволенню позов і в частині стягнення 3% річних, нарахованих на суму 79500грн., оскільки річні на дану суму нараховані безпідставно, так як встановлено вище дана сума в день її отримання повернута відповідачем на вимогу самого ж позивача, а також не підлягає задоволенню позов і в частині нарахування 3% річних нарахованих на суму 1916,05грн. боргу відповідно до вимог ст.266 ЦК України.

     Посилання позивача на те, що підпис Жижіна В.М.  в якості в.о.директора ТОВ „Скіф ВВ” на клопотаннях, дорученнях, інших правових документах не має юридичної сили, так як загальні збори товариства призначали директором товариства Сороку Т.Й., після цього загальні збори нового директора як і в.о. директора не призначали, судом до уваги не може бути прийнято, оскільки на підтвердження своїх повноважень щодо підписання відзиву на позов, довіреностей відповідачем надана суду належним чином завірена копія наказу №2 від 22.03.2004р., підписаним директором цього ж товариства Сорокою Т.Й. про призначення в.о.директора ТОВ „Скіф ВВ” Жижіна В.М., а як встановлено рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.08.2005р. у справі №8/11-161(12/1-10) між тими самими сторонами, Що відповідно до вимог ст.35 ГПК України не доводиться при вирішення даного спору, Сорока Т.Й. звільнений з посади директора ТОВ „Скіф ВВ” за власним бажанням згідно наказу №4 від 01.06.2004р.

       Не приймаються судом до уваги і посилання відповідача на те, що представники позивача не є належними представниками, так як видані їм довіреності, підписані від імені ЗАТ „Українська енергетична група” МНИХ Романом Ярославовичем, тоді як згідно з витягу з Єдиного державного реєстру станом на 30.05.2006р. генеральним директором цього товариства є Іщенко Віталій Юрійович, оскільки такі твердження відповідача спростовуються наданим позивачем протоколом загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства „Українська енергетична група” від 14 лютого 2006р. ( належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи), з якого слідує, що з 14.02.2006р. генеральним директором цього товариства обраний МНИХ Р.Я.

               Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.          В позові –відмовити.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Суддя                                                                                          Г.З. Андрушків