Рішення

від 03.08.2015 по справі 904/5906/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.08.15 Справа № 904/5906/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-3000", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВОМОСКОВСЬКИЙ ПОСУД", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Гудейчук І.В. - адвокат за дог. від 22.06.15

від відповідача: Галата О.В. - представник за дов. № 55 від 14.01.15

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК-3000» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд» про стягнення основного боргу у розмірі 46648, 02 грн., пені у сумі 19559, 09 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1816, 76 грн. та інфляційних втрат у сумі 33265, 75 грн. Також, позивач просить стягнуть з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у розмірі 10128, 97 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 113/12 від 25.01.2012 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 03.08.2015.

03.08.2015 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, просить суд застосувати сплив позовної давності до позовних вимог про стягнення пені у розмірі 19559, 09 грн. та зазначає, що заявлені до стягнення адвокатські витрати є завищеними, відсутні докази того, скільки часу реально було витрачено на надання таких послу та докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката.

У судовому засіданні 03.08.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК-3000» (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд» (далі - відповідач, покупець) був укладений договір № 113/12 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору на умовах, викладених в розділах цього договору, продавець зобов'язується здійснити поставку СИЗ, різного виробництва (далі - товар), а покупець - прийняти та оплатити товар. Асортимент, кількість, і ціна товару зазначаються у специфікації, оформленій у вигляді додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

У ході виконання цього договору за взаємною згодою сторін асортимент, кількість, ціна, строки та умови поставки товару можуть бути змінені. Будь-яка така зміна оформлюється у вигляді додатків до цього договору, підписується уповноваженими представниками сторін та стає невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 3.1 договору поставка товару за цим договором здійснюється автотранспортом продавця на умовах "СРТ, склад покупця, м. Новомосковськ" у відповідності до правил Інкотермс в редакції 2000 року. Такор поставляється узгодженими партіями протягом строку дії цього договору на підставі письмових замовлень покупця.

Додатковою угодою № 11 від 22.10.2013 сторони погодили поставку товару на загальну суму 71162, 40 грн. (арк. с. 20).

Відповідно до п. 7 додаткової угоди № 11 від 22.10.2013, розрахунок за поставлену за цією додатковою угодою партії товару здійснюється протягом 45 банківських днів з дати поставки.

Додатковою угодою № 17 від 23.01.2014 сторони погодили поставку товару на загальну суму 71162, 40 грн. (арк. с. 23).

Відповідно до п. 7 додаткової угоди № 17 від 23.01.2014 розрахунок за поставлену за цією додатковою угодою партію товару здійснюється протягом 45 банківських днів з дати поставки.

На виконання умов договору та додаткових угод до нього, позивач поставив з 13.11.2013 по 11.02.2014, а відповідач прийняв на підставі довіреностей, товар на загальну суму 46648, 02 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаних обома сторонами, та довіреностями на отримання товар (арк. с. 24-29).

Також, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату товару у вищезазначеній сумі (арк. с. 30-35).

Відповідач вартість поставленого товару не сплатив, таким чином, несплаченою залишається вартість поставленого товару у розмірі 46648, 02 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 46648, 02 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 46648, 02 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 19559, 09 грн. за період з 18.01.2014 по 22.06.2015.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.5 договору за порушення строків оплати покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, зазначає, що позивачем при здійсненні нарахування пені не враховано положення ст. 232 ГК України, а саме те, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Таким чином, нарахування пені за останньою накладною повинно було припинитися 24.10.2014. Та розмір пені за період з 18.01.2014 по 24.10.2014 мав скласти 4359, 57 грн.

Відповідач звернувся до суду із заявою про сплив строку позовної давності, викладеній у відзиві на позов, згідно якої останній просить суд застосувати до вимоги про стягнення пені позовну давність та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1 та 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 18.01.2014 по 22.06.2015.

Строк виконання зобов'язання за останньою накладною настав 24.04.2014. Таким чином, річний строк спеціальної позовної давності за даної накладною сплив 24.04.2015.

Позивач звернувся із позовом до суду 03.07.2015, про що свідчить штамп поштового відділення на конверті, у якому до суду надійшов позов (арк. с. 72).

Отже, позивачем звернувся до суду із вимогою про стягнення пені у розмірі 119559, 09 грн. за межами річного строку позовної давності.

Враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, період її нарахування, що вказаний позивачем у поданому ним розрахунку, вимоги ч. 2 ст. 258 ЦК України, суд відмовляє у позові в частині стягнення пені у сумі 119559, 09 грн. на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 14.11.2012 по 28.11.2013 у розмірі 3988, 18 грн. та інфляційні втрати за період лютий 2014 - травень 2015 у сумі 33265, 75 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у сумі 1816, 73 грн. Позивачем при здійсненні розрахунку трьох відсотків річних по кожній видатковій накладній, було невірно здійснено округлення сум нарахованих трьох відсотків річних. А саме, за видатковими накладними №№ ТК3176, ТК3177 від 16.12.2013 позивачем нараховано три відсотки річних у розмірі 733, 58 грн., тоді як правильно - 733, 57 грн., за видатковою накладною № ТК3178 від 16.12.2013 позивачем нараховано три відсотки річних у розмірі 24, 32 грн., тоді як правильно - 24, 31 грн. та за видатковою накладною № ТК70 від 11.02.2014 позивачем нараховано три відсотки річних у сумі 298, 17 грн., тоді як правильно 298, 16 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 33265, 75 грн., господарський суд задовольняє дану вимогу частково у розмірі 33108, 63 грн., оскільки позивачем при здійсненні нарахування інфляційних втрат не враховано положення п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1631, 47 грн.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 10128, 97 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, витяг з договору про надання правової допомоги № 12-2/76/КАУ від 12.11.2014 (арк. с. 59), договір про надання правової допомоги від 22.06.2015 (арк. с. 61), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1427 від 14.02.2007 (арк. с. 62), завдання № 4 від 22.06.2015 до договору № 12-2/76/КАУ від 12.11.2014 про надання правової допомоги (арк. с. 64), звіт наданих послуг адвокатом від 30.06.2015 № 1 (арк. с. 66), рахунок-фактура № СФ-0000046 від 24.06.2015 на суму 10128, 97 грн. (арк. с. 67), платіжне доручення від 25.06.2015 № 4817 на суму 10128, 97 грн. (арк. с. 68)

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013).

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено на 2015 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень.

Враховуючи наведене, мінімальний розмір заробітної плати станом на момент звернення позивача до суду, предмет даного спору, складність спору, ціну позову, помилки, допущені при нарахуванні пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, ненадання адвокатом витребуваних ухвалою суду від 03.08.2015 документів суд обмежує розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 10128, 97 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, підлягає частковому задоволенню в розмірі половини мінімальної заробітної плати, а саме у розмірі 609 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд» (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, 115; ідентифікаційний код 33905850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-3000» (61010, м. Харків, вул. Греківська, буд. 25; ідентифікаційний код 30752658) основний борг у сумі 46648, 02 грн., три відсотки річних у розмірі 1816, 73 грн., інфляційні втрати у розмірі 33108, 63 грн., витрати на плату послуг адвоката у сумі 609 грн. та 1718, 66 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 10.08.2015

Суддя В.І. Ярошенко