Рішення

від 04.08.2015 по справі 910/15572/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2015Справа № 910/15572/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азов Трейд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтрассервіс»

про стягнення 90 268, 64 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Поліщук О.А. за довіреністю № 229 від 16.04.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ТРЕЙД» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» (далі - відповідач) про стягнення 90 268, 64 грн., в тому числі 65 572, 18 грн. основного боргу та 24 441, 46 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та відповідачем 16.01.2013 р. було укладено Договір транспортного експедирування № 150/01, за умовами якого відповідач зобов'язався надавати позивачу транспортно-експедиційні послуги. Відповідно до тверджень позивача ним на виконання умов Договору було перераховано відповідачу 447 400, 00 грн., проте як відповідачем було надано послуги на загальну суму 381 572, 82 грн. Таким чином, сума грошових коштів, яка була сплачена в оплату послуг, які наразі є ненаданими, становить 65 572, 18 грн. Враховуючи зазначене та оскільки 31.12.2013 р. сплив строк дії Договору і позивач листом від 27.11.2014 р. повідомив відповідача про відмову від його пролонгації, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення надміру сплачених коштів. Оскільки відповідач вимог позивача не виконав, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/15572/15, розгляд справи призначено на 14.07.2015 р.

Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 14.07.2015 р. не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2015 р. розгляд справи, з огляду на неяку представника відповідача, було відкладено на 04.08.2015 р.

Представник позивача в судове засідання 04.08.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника відповідача в судовому засіданні надійшло клопотання про оголошення в судовому засіданні перерви для надання часу для врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди.

Розглянувши вказане клопотання, суд вирішив в його задоволенні відмовити, оскільки у сторін було достатньо часу для мирного врегулювання спору й наразі, з урахуванням строків вирішення спору, передбачених ст. 69 ГПК України, суд не вбачає підстав для чергового відкладення розгляду справи.

Водночас, суд роз'яснив право сторін укласти мирову угоду на стадії виконання прийнятого у даній справі рішення.

У судовому засіданні 04.08.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.01.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ТРЕЙД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» було укладено Договір транспортного експедирування № 150/01 (далі - Договір), умовами якого передбачено, що позивач доручив, а відповідач прийняв на себе зобов'язання, за плату і за рахунок позивача, надати транспортно-експедиційні послуги, пов'язані з організацією і забезпеченням перевезень всіх вантажів відповідно до умов даного договору і письмових заявок позивача.

Відповідно до п. 6.1.1. Договору, вартість наданих послуг відповідача визначається сторонами в додаткових угодах. Загальний розмір плати відповідачу визначається сумою вартості послуг відповідача, вказаних в актах виконаних робіт.

Згідно з п. 6.1.3. Договору, оплата проводиться безготівковим платежем відповідно до виставлених позивачу рахунків у вигляді 100% передоплати, шляхом перерахування позивачем грошових коштів на рахунок відповідача протягом 2 банківських днів з дати отримання рахунків від відповідача.

Відповідно до п. 11.1. Договору він вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 р.

Згідно з п. 11.2. Договору, у випадку відсутності заяв однієї із сторін про припинення чи зміну умов даного договору за місяць до моменту спливу терміну договору, вказаного в п. 11.1., даний договір вважається автоматично пролонгованим на 1 рік на тих же умовах.

При цьому, пунктом 12.1. Договору сторони передбачили, що він може бути достроково розірваний за ініціативою однієї із сторін шляхом направлення іншій стороні відповідного повідомлення за десять днів до запланованої дати розірвання.

Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, між сторонами було підписано Додаток № 1 від 16.01.2013 р. Договору на суму 78 000,00 грн., № 2 від 17.01.2013 р. на суму 80 400,00 грн., № 3 від 24.01.2013 р. на суму 53 600,00 грн., № 4 від 15.02.2013 р. на суму 53 600,00 грн., № 5 від 19.02.2013 р. на суму 130 000,00 грн., № 6 від 28.02.2013 р. на суму 15 600,00 грн., № 7 від 06.03.2013 р. на суму 31 200,00 грн.

Загалом між сторонами було укладено додатків на надання транспортно-експедиційних послуг на суму 442 400,00 грн.

З метою здійснення попередньої оплати послуг відповідач виставив позивачу рахунки на загальну суму 462 400, 00 грн.

Як свідчать матеріалами справи, позивачем було оплачено виставлені відповідачем рахунки на суму 447 400,00 грн. згідно з платіжними дорученнями № 49 від 17.01.2013 р., на суму 78 000, 00 грн., № 50 від 18.01.2013 р. на суму 80 400, 00 грн., № 70 від 24.01.2013 р. на суму 32 160, 00 грн., № 84 від 31.01.2013 р. на суму 21 440, 00 грн., № 139 від 15.02.2013 р. на суму 53 600, 00 грн., № 168 від 27.02.213 р. на суму 100 000, 00 грн., № 180 від 28.02.2013 р. на суму 15 000, 00 грн., № 200 від 05.03.2013 р. на суму 15 600, 00 грн., № 203 від 06.03.2013 р. на суму 31 200, 00 грн., № 263 від 29.03.2013 р. на суму 20 000, 00 грн.

При цьому, в подальшому відповідачем було надано послуг на загальну суму 381 572,82 грн., що підтверджується актами надання послуг № 2 від 31.01.2013 р. на суму 78 812, 42 грн., № 18 від 31.03.2013 р. на суму 169 993, 20 грн., № 12 від 28.02.2013 р. на суму 132 767, 20 грн.

Таким чином, із загальної суми попередньої оплати відповідачем не було надано послуг на суму 65 827,18 грн.

Сторони підписали Акт звіри взаємних розрахунків, відповідно до якого визначили, що станом на 31.12.2013 р. борг відповідача перед позивачем складає 65 827, 18 грн.

Листом від 08.01.2014 р. за № 08/01 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути надміру сплачені кошти.

У відповідь листом від 23.01.2014 р. за № 014/01 відповідач відзначив, що після повернення актів виконаних робіт, підписаних зі сторони позивача, спірні кошти будуть повернуті.

Листом від 10.02.2014 р. за № 10/02 позивач направив відповідачу підписані акти виконаних робіт № 2 від 31.01.2013 р. та № 18 від 31.03.2013 р.

У відповідь листом від 18.02.2014 р. за № 024/02 відповідач повідомив позивача, що буде повертати кошти щомісяця з 20 квітня 2014 року по 10 000, 00 грн. по вересень та у вересні до 20 числа - 5 827, 00 грн.

Оскільки відповідач так і не повернув спірних коштів, позивач в травні 2014 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» про стягнення 73 688,08 грн., з яких: надмірно сплачена попередня оплата у розмірі 65 827,18 грн., 3% річних у сумі 649,25 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 225,08 грн. та пеня у сумі 2 986,57 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2014 р. у справі № 910/9499/14 в задоволенні вказаних позовних вимог було відмовлено.

Приймаючи зазначене рішення, суд виходив з того, що у відповідача на день винесення рішення у справі не виникло обов'язку повернути позивачеві перераховані кошти в розмірі 65 827,18 грн. на виконання умов Договору № 150/01 від 16.01.2013 р., оскільки останній був чинним на момент прийняття рішення у справі, а сам факт ненадання відповідачем послуг, на які ним були виставлені рахунки для оплати, може мати наслідок у вигляді накладення штрафних санкцій або підставою для розірвання договору, однак, позивач заявляє вимоги про стягнення заборгованості, яка не являються за своєю правовою природою такою.

В подальшому 27.11.2014 р. позивач направив відповідачу лист № 1, яким повідомив його про те, що не має більше наміру продовжувати відносини за Договором і просив вважати строк дії Договору закінченим 31.12.2014 р. При цьому, позивач просив повернути борг в сумі 65 827, 18 грн.

Крім того, 29.01.2015 р. позивач направив відповідачу претензію № 2 від 27.01.2015 р., якою вимагав повернути спірні кошти.

Оскільки вимоги позивача залишились без задоволення, позивач вирішив звернутись за захистом своїх прав та законних інтересів до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно з абзацом 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Як зазначалось вище, позивач оплатив надані відповідачем послуги шляхом здійснення попередньої оплати.

Разом з тим, сума внесених позивачем коштів в розмірі 65 572, 18 грн. залишилась невикористаною станом на момент припинення відносин сторін за Договором, з огляду на що позивач вимагає її повернення.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем належними та допустимими доказами доведено, що сплачені ним кошти в розмірі 65 572, 18 грн. є безпідставно набутими відповідачем, оскільки вони хоча і були сплачені на підставі укладеного між сторонами Договору, проте наразі він припинив свою дію внаслідок відмови позивача він подальшої його пролонгації.

Таким чином, кошти в розмірі 65 572, 18 грн. знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави.

На підставі зазначеного суд вважає позовні вимоги у вказаній частині доведеними та такими, що мають бути задоволені.

У свою чергу, що стосується вимог про стягнення 24 441, 46 грн. інфляційних втрат, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України в постанові від 16.09.2014 р. № 3-90гс14, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України.

Отже, повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням).

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи зазначене, суд визнає безпідставними вимоги про стягнення 24 441, 46 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» (04080, місто Київ, вулиця Фрунзе, будинок 40, ЛІТЕРА «Г»; код ЄДРПОУ 35465163) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВ ТРЕЙД» (01601, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16, офіс 11; код ЄДРПОУ 32582497) 65 572 (шістдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 18 коп. основного боргу та 1 327 (одну тисячу триста двадцять сім) грн. 15 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог про стягнення 24 441 (двадцять чотири тисячі чотириста сорок одна) грн. 46 коп. інфляційних втрат відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.08.2015 р.

Суддя В.С.Ломака