Рішення

від 05.08.2015 по справі 910/13119/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2015Справа № 910/13119/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Сі Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПМ"

про стягнення 49 716, 93 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Сі Груп" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПМ" (далі - відповідач) про стягнення 49 716, 93 грн., з яких 44 007, 24 грн. інфляційних втрат та 5 709, 69 грн. 3% річних. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач обов'язок зі сплати грошової суми, покладений на нього в судовому порядку належним чином виконав лише 24.11.2014 р., що свідчить про прострочення ним виконання свого зобов'язання і є підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2015 р. порушено провадження у справі № 910/13119/15, її розгляд призначено на 16.06.2015 р.

11.06.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 16.06.2015 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 16.06.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.07.2015 р.

В судовому засіданні 08.07.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а також подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/13119/15 на п'ятнадцять днів.

Представник відповідача в судове засідання 08.07.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору та на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 28.07.2015 р.

30.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представники сторін в судове засідання 05.08.2015 р. не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 05.08.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2015 р. у справі № 910/362/15-г позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Сі Груп" були задоволені повністю; вирішено стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю"ВПМ" (03055, м. Київ, Шевченківський район, проспект Перемоги, буд. 22, кв. 145, код ЄДРПОУ 31031175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Сі Груп" (03680, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, кім. 525, код ЄДРПОУ 36392201) основний борг в розмірі 88 798 (вісімдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто вісім) грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 1827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

Означеним судовим рішенням було встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Сі Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПМ" (надалі відповідач) було досягнута усна взаємна домовленість про виконання протягом 2011 - 2013 років комплексу спеціальних будівельно-монтажних робіт по виготовленню та монтажу алюмінієвих фасадних конструкцій та вузлів примикання на об'єктах відповідача.

На виконання домовленостей про виконання протягом 2011 - 2013 років комплексу спеціальних будівельно-монтажних робіт по виготовленню та монтажу алюмінієвих фасадних конструкцій та вузлів примикання позивачем були виконані наступні роботи, що підтверджується, зокрема:

- актом № ОУ-0000008 від 12.03.2013 здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем було виконано, а відповідачем прийнято робіт на суму 12 420,25 грн., рахунок-фактура № СФ- 0000006 від 14.02.2013 на суму 12 420,25 грн.;

- актом № ОУ-000046 від 17.09.2013 здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем було виконано, а відповідачем прийнято робіт на суму 14 247,68 грн., рахунок-фактура № СФ-0000058 від 17.09.2013 на суму 14 247,68 грн.;

- актом № ОУ-000045 від 17.09.2013 здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем було виконано, а відповідачем прийнято робіт на суму 8 190,00 грн., рахунок-фактура № СФ-0000059 від 17.09.2013 на суму 8 190,00 грн.;

- актом № ОУ-ОООООН від 31.03.2012 здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем було виконано, а відповідачем прийнято робіт на суму 1 152,00 грн., рахунок-фактура № СФ- 0000009 від 29.03.2012 на суму 1 152,00 грн.;

- актом № ОУ-0000024 від 04.07.2012 здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем було виконано, а відповідачем прийнято робіт на суму 616,80 грн., рахунок-фактура № СФ- 0000026 від 04.07.2012 на суму 616,80 грн.

- актом № ОУ-000037 від 11.10.2012 здачі-прийняття робіт (надання послуг) Позивачем було виконано робіт на суму 10 002,00 грн.;

- актом № ОУ-000038 від 11.10.2012 здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем було виконано робіт на суму 39 270,00 грн.;

- актом № ОУ-0000016 від 22.12.2011 здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем було виконано, а відповідачем прийнято робіт на суму 900,00 грн.;

- актом № ОУ-0000017 від 22.12.2011 здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивачем було виконано, а відповідачем прийнято робіт на суму 2 000,00 грн.

Всього позивачем було виконано, а відповідачем не оплачено станом на день подання позовної заяви робіт на суму 88 798, 73 грн.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт, то позовні вимоги про стягнення з нього основного боргу в розмірі 88 798, 73 грн. суд визнав правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки відповідач так і несплатив заборгованість, яка була присуджена до стягнення рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2015 р. у справі № 910/362/15-г, позивач нарахував відповідачу 5 709, 69 грн. 3 % та 44 007, 24 грн. інфляційних втрат та звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Згідно з приписами ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки надані до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт та рахунок-фактури містить дані про види робіт, їх обсяг та ціну, слід дійти висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину підряду у спрощений спосіб.

Так, згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт, рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2015 р. у справі № 910/362/15-г було вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Сі Груп" основний борг в розмірі 88 798 грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 1 827 грн. 00 коп.

У даній справі позивач також вирішив реалізувати своє право, передбачене ст. 625 ЦК України та нарахував відповідачу 3% річних в сумі 5 709, 69 грн. та 44 007, 24 грн. інфляційних втрат.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 04.07.2011 р. у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 р. у справі № 6/433-42/183, від 23.01.2012 р. у справі № 37/64, від 14.11.2011 у справі № 12/207, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Як на тому наголошено в п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши викладений позивачем у позовній заяві розрахунок 3% річних в сумі 5 709, 69 грн. та інфляційних втрат в сумі 44 007, 24 грн., а також оцінивши подані докази, на яких ґрунтується означений розрахунок, суд вважає його невірним, оскільки позивач помилково визначає початок прострочення зобов'язання з оплати виконаних робіт за спірними актами.

Так, як вбачається з матеріалів справи, сторони не визначили окремою угодою строку оплати виконаних позивачем робіт.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи є письмова вимога позивача про оплату заборгованості за актами: № ОУ-0000008 від 12.03.2013 р. на суму 12 420, 25 грн., № ОУ-000046 від 17.09.2013 р. на суму 14 247, 68 грн., № ОУ-000045 від 17.09.2013 р. на суму 8 190, 00 грн., № ОУ-0000011 від 31.03.2012 р. на суму 1 152, 00 грн., № ОУ-0000024 від 04.07.2012 р. на суму 616, 80 грн., № ОУ-0000016 від 22.12.2011 р. на суму 900, 00 грн., № ОУ-0000017 від 22.12.2011 р. на суму 2 000, 00 грн.

Як доказ підтвердження направлення означеної вимоги відповідачу позивачем надано фіскальний чек та опис вкладення від 25.09.2014 р. (ШКІ 0208103170818).

Вказану вимогу відповідачу вручено не було, і повернуто поштовий конверт з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

Разом з тим, суд враховує, що фактично з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958, відповідач мав змогу отримати вказану вимогу 28.09.2014 р., а отже строк оплати згідно з зазначеними актами настав 06.10.2014 р.

Що стосується Актів № ОУ-0000037 від 11.10.2012 р. на суму 10 002, 00 грн. та № ОУ-0000038 від 11.10.2012 р. на суму 39 267, 76 грн., то в матеріалах справи є лист позивача № 11 від 31.07.2014 р. про направлення означених актів відповідачу для підписання з проханням оплатити їх вартість.

Як доказ підтвердження направлення означеної вимоги відповідачу позивачем надано опис вкладення від 02.08.2014 р., при цьому доказів отримання листа не представлено.

З урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958, відповідач мав змогу отримати вказану вимогу 06.08.2014 р., а отже строк оплати згідно з зазначеними актами настав 14.08.2014 р.

Інфляційні втрати та 3% річних позивач нараховував по актам: № ОУ-0000008 від 12.03.2013 р., № ОУ-000046 від 17.09.2013 р., № ОУ-000045 від 17.09.2013 р., № ОУ-0000011 від 31.03.2012 р. на суму 1 152, 00 грн., № ОУ-0000024 від 04.07.2012 р., № ОУ-0000037 від 11.10.2012 р., № ОУ-0000038 від 11.10.2012 р.

Здійснивши вірний розрахунок 3 % річних по обрану позивачем дату 15.04.2015 р., суд встановив, що вони мають складати: (36 625,93 х 3 % /365 х 191) + (49 269,76 х 3% / 365 * 244) = 1 563,08 грн.

У свою чергу, інфляційні втрати мають складати: (36 625,93 х 1,293 - 36 625,93) + (49 269,76 х 1,341 - 49 269,76) = 27 532,39 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати виконаних позивачем робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПМ» (03055, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 22, квартира 145; код ЄДРПОУ 31031175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Сі Груп» (03680, місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9А, кімната 525; код ЄДРПОУ 36392201) 1 563 (одну тисячу п'ятсот шістдесят три) грн. 08 коп. 3 % річних, 27 532 (двадцять сім тисяч п'ятсот тридцять дві) грн. 39 коп. інфляційних втрат та 1 069 (одну тисячу шістдесят дев'ять) грн. 20 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.08.2015 р.

Суддя В.С. Ломака