Рішення

від 12.08.2015 по справі 198/220/15-ц

ЮР'ЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

198/220/15-ц

2/0198/116/15

12.08.2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.07.2015 року ЮрВ»ївський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Маренич С.О., при секретарі Літвіченко В.О. , за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, прокурора Павлоградської міжрайонної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. м. т. ЮрВ»ївка цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю » Украгрополісся» м. Дніпропетровськ, третя особа по справі - відділ Держземагентства в ОСОБА_5»ївському районі Дніпропетровської області ,

про визнання правочину недійсним,

В с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання правочину недійсним, в обґрунтування заявлених вимог вказуючи на те, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії 11-ДП № 120228, виданого 12.03.2002 року Юр'ївською селищною радою Юр'ївського району Дніпропетровської області, вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9, 775 га, що розташована на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області.

Вказана земельна ділянка була передана нею в оренду гр. ОСОБА_6 строком на 10 років, на підставі укладеного між ними 02.08.2013 року договору оренди земельної ділянки, який 24.09.2013 року зареєстрований Реєстраційною службою Юр'ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області та до теперішнього часу не припинявся і не розривався.

У грудні 2014 року, у зв'язку з розглядом Юр'ївським районним судом Дніпропетровської області цивільної справи за позовом ТОВ «Украгрополісся» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 1 від 02.08.2013 року, укладеного між позивачем і ОСОБА_6 та скасування його державної реєстрації, позивачці стало відомо, про те, що 21.09.2012 року між нею та ТОВ «Украгрополісся» вже був укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки за № 22, відповідно до якого позивачка , належну їй земельну ділянку передала в оренду відповідачу ТОВ «Украгрополісся» строком на сім років.

Разом з тим, позивачка вказувала, що наміру укладати договір з ТОВ «Украгрополісся» та передавати в оренду вказаному підприємству свою земельну ділянку не мала, при цьому договір оренди земельної ділянки № 22 від 21.09.2012 року, що начебто укладений між нею та відповідачем ТОВ «Украгрополісся», вона ніколи не підписувала, так само як і будь - яких додатків до нього, а відтак вважала вказаний договір недійсним.

Посилаючись на ст. ст. 16, 202, 203, 215, 236, 373, 391, 638, 792 ЦК України, позивачка просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 22 від 21.09.2012 року, укладений між нею та відповідачем по справі ТОВ «Украгрополісся», стягнувши з останнього на її користь судові витрати по справі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги повністю підтримав та просив такі задовольнити, при цьому позивачка ОСОБА_4, що була опитана в судовому засіданні 28.05.2015 року, журнал якого є невід'ємною частиною даного судового засідання, позовні вимоги повністю підтримала, пояснивши, що договір укладений між нею та ТОВ «Украгрополісся» від 21.09.2012 року, а також будь - яких додатків до нього ніколи не підписувала, орендної плати за вказаним договором ніколи не отримувала та будь - яких відносин з ТОВ «Украгрополісся» наміру мати не мала та не має.

Представник відповідача по справі ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги повністю не визнав.

Третя особа по справі на стороні відповідача без самостійних вимог відділ Держземагенства в Юр'ївському районі Дніпропетровської області, що були залучені до участі у розгляді справи на підставі ухвали суду від 08.04.2015 року (ас. 23-24), в судове засідання не з'явилися, надавши суду телефонограму про розгляд справи в їх відсутності, заперечень проти позовних вимог не надали (ас. 110).

Прокурор Павлоградської міжрайонної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3, допущений до участі у розгляді справи на підставі ухвали суду від 28.05.2015 року (ас. 80), в судовому засіданні проти позовних вимог позивача не заперечував та просив такі задовольнити.

Заслухавши пояснення сторін по справі, їх представників, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного:

- так, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії 11-ДП № 120228, виданого 12.04.2002 року Юр'ївською селищною радою Юр'ївського району Дніпропетровської області, вбачається, що позивачка ОСОБА_4 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9, 775 га, що розташована на території Юр'ївської селищної ради Юр'ївського району Дніпропетровської області (ас. 11).

Згідно копії договору оренди земельної ділянки за № 22 від 21.09.2012 року, укладеного між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем ТОВ «Украгрополісся» , а також копії акту прийому - передачі земельної ділянки від 21.09.2012 року, вбачається, що позивач передав відповідачеві в оренду, з метою вирощування сільськогосподарської продукції, належну йому земельну ділянку площею 9, 775 га , строком на 7 повних календарних років, при цьому договір оренди земельної ділянки зареєстрований у відділі Держкомзему Юр'ївського району Дніпропетровської області 27 вересня 2012 року за № 122590004001527 (ас. 8-10).

Відносини пов'язані з орендою землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», тощо.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Закону України «Про оренду землі» (в чинній на день укладення договору редакції), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 125 ЦК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Оскільки спірний договір, як встановлено в судовому засіданні, зареєстровано у відділі Держкомзему Юр'ївського району, то останній є укладеним.

Разом з тим, в судовому засіданні представник позивача, так само як і сама позивачка, зазначав, що ОСОБА_4 договір оренди землі, укладений між нею та відповідачем ТОВ «Украгрополісся», ніколи не підписувала, при цьому повноважень на підписання такого договору від її імені будь - яким особам не надавала та орендної плати за вказаним договором не отримувала.

Ті обставини, що безпосередньо позивачка ОСОБА_4 спірний договір оренди та будь - які додатки до нього не підписувала, представник відповідача по справі ОСОБА_2 не оспорював та повністю визнав, пояснивши, що насправді вказаний договір був підписаний замість позивачки її сином ОСОБА_7, про що також свідчать покази допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які пояснили, що спірний договір дійсно був підписаний сином позивачки ОСОБА_7, при цьому, свідок ОСОБА_8 вказала, що саме вона давала ОСОБА_7 на підпис оспорюваний договір, при цьому, не цікавилась чому саме він підписує від імені матері вказаний договір та чи має він на це відповідні повноваження. Безпосередньо свідок ОСОБА_7 пояснив, що вказаний договір він підписав тому, що керівник ТОВ «Украгрополісся» ОСОБА_5 пообіцяв дати йому за це 500 грв..

Оскільки обставини того, що позивачка ОСОБА_4 оспорюваний нею договір оренди землі дійсно не підписувала, сторонами по справі в судовому засіданні визнані, суд вважає, що згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, такі не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є не додержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тобто, волевиявлення учасника правочину має бути : вільним (формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи, тощо, в умовах за яких особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику, тощо); таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб'єктів правочину. Тому, у разі коли воля суб'єкту правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тобто, обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину.

Проте, в судовому засіданні встановлено і не оспорювалося жодною із сторін, що договір оренди землі позивачка не підписувала. Натомість, замість неї такий договір уклав та підписав її син, оскільки, як пояснив свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні, останній проживає разом з позивачкою, а тому вважали, що він може підписати договір замість матері.

Правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення є важливим чинником без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою ст. 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки. Відсутність підпису позивачки ОСОБА_4 в оспорюваному нею договорі оренди землі свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладення даного договору оренди, що є прямою підставою для визнання його недійсним (п. 3 ст. 203, 215 ЦК України).

Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом який підлягає встановленню судом, є спрямованість волі сторін на укладення договору.

Так як позивачка оспорюваний договір не підписувала та відповідач навіть не намагався з'ясувати його думку щодо можливості укладення з ним такого договору, суд вважає доведеними доводи представника позивача щодо відсутності у позивача вільного волевиявлення на укладення оспорюваного правочину та його відповідності внутрішній волі останнього.

Не визнаючи позовні вимоги, представник відповідача ОСОБА_2 посилався на положення ст. 241 ЦК України, зазначаючи, що дійсно договір оренди землі, що був укладений від імені позивачки її сином, вчинений таким з перевищенням повноважень, однак, в подальшому позивачка схвалила вчинення такого правочину сином, оскільки отримувала за спірним договором орендну плату.

Разом з тим, вказані доводи представника відповідача не заслуговують на увагу з огляду на наступне:

- так, відповідно до ст. 241 ЦК України, правочин вчинений представником з перевищенням повноважень створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно ч. 3 ст. 237 ЦК України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Варто зазначити, що положення ст. 241 ЦК України поширюються лише на випадки добровільного представництва. Добровільне представництво здійснюється на підставі договору, тобто узгодженого волевиявлення того, кого представляють, і представника.

Натомість, в судовому засіданні представником відповідача не зазначено жодних доказів на підтвердження наявності у сина позивачки відповідних повноважень, оформлених належним чином, на представництво інтересів своєї матері ОСОБА_4, а в тому числі і на укладення від її імені будь - яких договорів оренди земельної ділянки .

Оскільки в судовому засіданні не встановлено наявності у сина позивачки належно оформлених повноважень на вчинення від імені позивачки правочинів, враховуючи пояснення представника позивачки, що остання таких повноважень нікому не надавала, суд вважає доводи представника відповідача про те, що позивачка уповноважила свого сина на підписання договору лише припущеннями, які нічим об'єктивно не підтверджені, однак рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

В обґрунтування схвалення позивачкою правочину, а зокрема договору оренди землі № 22 від 21.09.2012 року, що був укладений від імені останньої її сином, представник відповідача ОСОБА_2 зазначав про те, що за вказаним договором позивачка , на підставі видаткового касового ордеру № 16 від 23.01.2012 року, отримала орендну плату у вигляді 3 500 грв., а також на підставі відомості про видачу орендної плати за 2012 рік отримала 16.11.2012 року 1 000 грв. (ас. 87 , 90).

Представник позивача ОСОБА_1 та безпосередньо сама позивачка ОСОБА_4, що була опитана в судовому засіданні 28.05.2015 року, заперечували факт отримання позивачкою орендної плати.

Доводи представника позивача та самої позивачки про неотримання нею орендної плати за оспорюваним договором, суд вважає такими, що заслуговують на увагу з огляду на наступне:

- так, в обгрунтування отримання позивачкою орендної плати за 2012 рік за договором оренди земельної ділянки від 22.09.2012 року, представник відповідача ОСОБА_2 посилався на видатковий касовий ордер від 23.01.2012 року, згідно якого позивачка отримала 3 500 грв..

Разом з тим, вказаний ордер, на думку суду, не є належним доказом отримання орендної плати позивачкою саме за оспорюваним нею договором, оскільки грошові кошти, видані в січні 2012 року, в той час як договір укладено у вересні 2012 року, тобто набагато раніше, ніж укладено сам договір оренди, що не може безумовно свідчити про отримання таких грошових коштів, саме в рахунок сплати орендної плати за оспорюваним договором.

Щодо отримання за спірним договором орендної плати у розмірі 1 000 грв. згідно відомості за 2012 рік (ас. 90), то позивачка в судовому засіданні категорично заперечувала факт отримання нею таких коштів, та те, що підпис в даній відомості належить їй.

Представник відповідача, навпаки, наполягав на тому, що підпис у вищезазначеній відомості належить позивачці.

Натомість, жодна із сторін не виявила бажання провести по даній справі почеркознавчу експертизу для встановлення даної обставини, а відтак, в судовому засіданні достовірно не встановлено, чи виконаний підпис в відомості про отримання орендної плати 16.11.2012 року саме позивачкою чи іншою особою, при цьому відповідачем, обставини виконання такого підпису саме позивачкою, в судовому засіданні належними доказами не доведені.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що видатковий касовий ордер № 16 від 23.01.2012 року не свідчить про отримання позивачкою орендної плати за договором, що був укладений набагато пізніше, а саме 21.09.2012 року, при цьому, належних доказів, про те, що підпис у відомості про отримання позивачкою 16.11.2012 року орендної плати в розмірі 1 000 грв., виконана саме нею, стороною відповідача не надано, суд критично ставиться до доводів представника відповідача щодо схвалення позивачкою своїми діями оспорюваного правочину, так як, в судовому засіданні не доведено, які ж саме конкретні дії вчинила безпосередньо сама позивачка, що давали би підстави стверджувати про схвалення нею спірного договору.

Суд зауважує, що навіть отримання орендодавцем орендної плати саме по собі не обов'язково свідчить про схвалення ним договору, оскільки воно може сприйматися ним як отримання компенсації за безпідставне використання його майна.

Право на звернення до особи, яку представляють, щодо схвалення укладеного правочину, має не тільки представник, але й особа, що уклала правочин із представником який перевищив повноваження. Це випливає зі змісту ст. 241 ЦК України, де йдеться про схвалення дій представника, а отже, в тому числі й договору з третьою особою, котра виступає тут як суб'єкт чиї інтереси можуть бути порушені внаслідок перевищення представником повноважень.

Разом з тим, в судовому засіданні не встановлено, що безпосередньо орендар звертався до позивачки з питання схвалення нею правочину, що був укладений від імені останньої її сином.

З огляду на викладене, в судовому засіданні, обставин прийняття виконання оспорюваного правочину саме позивачкою ОСОБА_4 не встановлено, так само, як і надання останньою повноважень на укладення такого правочину будь-яким особам.

Окрім того, прийняття виконання може бути підставою для визнання дійсним договору, момент укладення якого не пов'язується із нотаріальним посвідченням (державною реєстрацією), у разі усної домовленості сторін про предмет цього договору та коли сторони були уповноваженими на його вчинення (ч.3 ст. 218 ЦК).

Як роз'яснено у п. 8 постанови пленуму Верховного суду України від 06 листопад 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не дійсними», відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до ст. 210 ЦК України, ст. 125 ЗК України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом встановлено, що державна реєстрація спірного договору оренди землі відбулась.

Відповідно до роз'яснень п. 8 постанови пленуму Верховного суду України від 06 листопад 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», недійсним може бути визнаний лише укладений договір.

Таким чином, оскільки в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію спірного договору оренди землі, він є укладеним, а отже оспорюваним та за рішенням суду може бути визнаний недійсним.

За викладених вище обставин, суд знаходить, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування судових витрат по справі судовий збір в розмірі 243, 60 грв..

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 208, 213, 215, 218, 294 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю » Украгрополісся» м. Дніпропетровськ про визнання правочину недійсним - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 22 від 21 вересня 2012 року, що укладений між ОСОБА_4 Георгієвною та Товариством з обмеженою відповідальністю » Украгрополісся», зареєстрований у відділі Держкомзему Юр'ївського району Дніпропетровської області 27 вересня 2012 року за № 122590004001527, згідно якого в оренду передана земельна ділянка загальною площею 9, 775 га, з кадастровим № 1225955100:04:002:0081.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю » Украгрополісся» м. Дніпропетровськ на користь позивачки ОСОБА_4 на відшкодування судових витрат по справі 243, 60 грв. ( двісті сорок три грв. 60 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя : С.О.Маренич