Рішення

від 13.08.2015 по справі 904/6300/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.08.15р. Справа № 904/6300/15

За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правди-117" (м. Дніпропетровськ)

до Приватного підприємства "Спортивно-оздоровчий клуб "Пілігрим" (м. Дніпропетровськ)

про виселення з нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Правди, 117 (підвал)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Логвінов С.С. - представник (довіреність від 12.01.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правди-117" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд виселити Приватне підприємство "Спортивно-оздоровчий клуб "Пілігрим" (далі- відповідач) з нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Правди, 117 (підвал).

Позовні вимоги мотивовані тим, договір оренди приміщення від 01.03.2014 припинив свою дію 01.01.2015, але у відповідності до умов пункту 7.1. договору, відповідачем вказане приміщення за актом передано позивачу не було, що і є причиною спору.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 13.08.2015.

У судове засідання 13.08.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 13.08.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.08.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м.Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", будинок 117, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 17.07.2015 було повернуто 29.07.2015 за зворотною адресою Українським державним підприємством поштового зв'язку "Укрпошта" з поміткою "За закінченням терміну зберігання".

Так, слід зазначити, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 17.07.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 17.07.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.08.2015 та неотримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Слід зазначити, що представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.03.2014 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Правди-117" (далі - орендодавець, позивач)та Приватним підприємством "Спортивно-оздоровчий клуб "Пілігрим" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди приміщення (далі - договір) (а.с.11-14), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння приміщення за адресою: пр.Правди, 117 (підвал) під розміщення ділового офісу (пункти 1.1. та 2.1. договору).

У пункті 3.1. сторони строк оренди не зазначили, але у пункті 3.2. договору вказали, якщо жодна із сторін в строк до 01.07.2014 до закінчення договору оренди приміщення не заявить про намір його розірвати, договір автоматично продовжується на строк до 01.01.2015.

далі - орендар, відповідач) (Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди приміщення від 01.03.2014 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що будівля (житловий комплекс), розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", 117 перебуває на балансі позивача (а.с.20).

При цьому, після закінчення строку дії оренди підвальне приміщення, що було надано в оренду відповідачу на строк до 01.01.2015 (пункт 3.2. договору), не було повернуто у відповідності до умов пункту 7.1. договору.

Так, у пункті 7.1. договору сторони визначили, що після закінчення строку оренди орендар зобов'язаний передати орендодавця орендоване приміщення протягом 3 місяців з моменту закінчення строку оренди за актом передачі.

Отже, судом встановлено, що строк повернення орендованого приміщення позивачу є таким, що настав.

При цьому, позивач звертався до відповідача із заявою від 27.04.2015 № 001, в якій вимагав в строк до 01.05.2015 звільнити займане приміщення та передати його орендодавця за актом приймання-передачі (а.с.17-18).

Однак вказана заява була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (частина 1 статті 325 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд зазначає, що право власності - це передбачене й гарантоване законом право власника здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Тобто особам (фізичним або юридичним) заборонено порушувати таке право і створювати перешкоди в його здійсненні.

Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, пунктом 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що припинення дії, яка порушує право, є одним із способів захисту права власності.

Відповідно до статті 16 вказаного Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу положень статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд зазначає, що усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.

Слід зазначити, що, захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому, предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, в даній справі, визначений позивачем предмет позову в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача в даному випадку права вимагати виселення відповідача з нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Правди, 117 (підвал), оскільки строк дії договору оренди закінчився 01.01.2015, та приміщення відповідно до умов пункту 7.1. договору повинно було бути повернуто відповідачем позивачу протягом 3 місяців, отже в строк до 02.04.2015.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Виселити Приватне підприємство "Спортивно-оздоровчий клуб "Пілігрим" (49000, м.Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", будинок 117; ідентифікаційний код 32781062) з нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", будинок 117 (підвал).

Стягнути з Приватного підприємства "Спортивно-оздоровчий клуб "Пілігрим" (49000, м.Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", будинок 117; ідентифікаційний код 32781062) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правди-117" (49074, м.Дніпропетровськ, проспект Газети "Правда", будинок 117; ідентифікаційний код 39008819) - 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко