Рішення

від 05.08.2015 по справі 918/563/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2015Справа №918/563/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн», м.Рівне, ЄДРПОУ 31299436

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», м.Київ, ЄДРПОУ 09807856

про стягнення 90 446,63 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Масалов С.О. - по дов.

від відповідача: не з'явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.08.2015р. оголошувалась перерва.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комлайн», м.Рівне звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», м.Київ про стягнення 93 225,38 грн.

Ухвалою від 27.05.2015р. господарського суду Рівненської області порушено провадження по справі №918/563/15.

Ухвалою від 11.06.2015р. господарського суду Рівненської області матеріали справи №918/563/15 направлено за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

21.07.2015р. до господарського суду м.Києва надійшла заява б/н від 17.07.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн», в якій позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 90 446,63 грн., з яких залишок з розрахункового рахунку в сумі 88 270,11 грн. та штрафні санкції в розмірі 2176,52 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 17.07.2015р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на неналежне виконання Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» умов договору №25061 від 20.03.2015р. на розрахунково-касове обслуговування та приписів чинного законодавства в частині повернення залишку грошових коштів з рахунку на вимогу клієнта, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 05.08.2015р., як і в попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 04050, м.Київ, вул.Артема, буд.60.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 22.07.2015р. метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з вказаною вище ухвалою було вручено адресату, що підтверджується поштовим повідомленням №0103034467920.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на отримання вказаним учасником судового процесу судової кореспонденції, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зауважує, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 15.07.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 22.07.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а розгляд справи з огляду на неявку відповідача та ненадання витребуваних судом документів вже один раз відкладався.

Судом також прийнято до уваги відсутність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач не з'явився в судове засідання 05.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2015р. між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комлайн» (клієнт) було укладено договір №25061 на розрахунково-касове обслуговування, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок №26005015662701 в національній валюті та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку в порядку та на умовах, визначених договором.

За умовами п.4.1 договору №25061 від 20.03.2015р. за розрахунково-касове обслуговування рахунку клієнт сплачує банку винагороду у розмірах та строки, встановлені діючими тарифами банку.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом невизначеного часу (п.8.1 договору №25061 від 20.03.2015р.).

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором банківського рахунку, який підпадає під правове регулювання норм статей 1066-1076 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №25061 від 20.03.2015р. на розрахунково-касове обслуговування як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ст.1068 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч.ч.1, 3 ст. 1075 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

У п.20.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, яку затверджено Постановою №492 від 12.11.2003р. Правління Національного банку України, зазначено, що поточні рахунки клієнтів банків закриваються, в тому числі, на підставі заяви клієнта.

Пунктом 20.5 вказаної Інструкції передбачено, що закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов'язкових реквізитів: найменування банку; найменування (прізвища, ім'я, по батькові), коду за ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) власника рахунку; номера рахунку, який закривається; дати складання заяви. Заява про закриття поточного рахунку юридичної особи підписується керівником юридичної особи або іншою уповноваженою на це особою і засвідчується відбитком печатки (за наявності) юридичної особи.

Банк за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви клієнта, здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів згідно з дорученням клієнта тощо) (п.20.6 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, яку затверджено Постановою №492 від 12.11.2003р. Правління Національного банку України).

Як свідчать матеріали справи, 16.04.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Комлайн» було направлено на адресу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», яка відповідає зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, заяву про закриття рахунку №26005015662701 та перерахування залишку грошових коштів на рахунок №26001301943704, відкритий у філії Рівненського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк».

Про отримання 20.04.2015р. відповідачем вказаної заяви свідчить відмітка на поштовому повідомленні №3302816531613.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалами від 23.06.2015р. та від 22.07.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» заяви б/н від 16.04.2015р. про закриття рахунку та повернення залишку грошових коштів.

Проте, як зазначалось, відповідачем правової позиції по суті спору висловлено не було, факт отримання вказаної заяви від позивача не спростовано.

Одночасно, судом встановлено, що банківською випискою з рахунку №26005015662701 Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» підтверджується, що залишок на рахунку заявника станом на момент подання заяви складав 88 270,11 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, керуючись приписами чинного законодавча України, господарський суд дійшов висновку, що строк повернення залишку з рахунку №26005015662701 Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» настав.

Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» виконано не було, залишок грошових коштів в сумі 88 270,11 грн. не повернуто.

З представленої позивачем до матеріалів справи банківської виписки з рахунку №26005015662701 Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» вбачається, що у період з 16.04.2015р. по 13.07.2015р. грошові кошти з рахунку позивача списано не було та на вказаному рахунку обліковується залишок в сумі 88 270,11 грн.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалами від 23.06.2015р. та від 22.07.2015р. було зобов'язано відповідача надати докази перерахування позивачу залишку грошових коштів.

Проте, відповідачем витребуваних документів не представлено, факт неповернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Комлайн» залишку з рахунку №26005015662701 в сумі 88 270,11 грн. не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення залишку грошових коштів в сумі 88 270,11 грн. є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 2176,52 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем нараховано штрафні санкції на підставі ч.6 ст.231 Господарського кодексу України на рівні облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення, які фактично за своєю правовою природою є неустойкою у вигляді пені.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Проте, умовами договору №25061 від 20.03.2015р. на розрахунково-касове обслуговування, з якого між сторонами і виникли взаємні права та обов'язки, не передбачено обов'язку банку сплатити клієнту пеню у разі несвоєчасного повернення залишку з рахунку.

При цьому, суд також зазначає, що доказів забезпечення виконання зобов'язань банку за вказаним договором пенею у розмірі облікової ставки Національного банку України у формі, що передбачена чинним цивільним законодавством, сторонами до матеріалів справи не представлено.

Одночасно, посилання позивача на приписи ч.6 ст.231 Господарського кодексу України суд вважає безпідставними з огляду на таке.

За змістом ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За висновками суду, наведеною нормою передбачено порядок формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань, а не розмір неустойки, що може бути застосована до сторони, яка порушила свої зобов'язання.

Аналогічну правову позицію наведено у п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Таким чином, оскільки контрагентами не було визначено відповідальність відповідача у формі пені у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання (порядок її сплати та розмір), господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 2176,52 грн. Аналогічні висновки наведено у постановах від 16.06.2014р. та від 01.07.2014р., від 25.03.2015р. Вищого господарського суду України по справах №904/10238/13, №905/9180/13 та №916/4205/14.

Таким чином, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки за порушення зобов'язань з повернення залишку за рахунку позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення залишку з розрахункового рахунку в сумі 88 270,11 грн. та штрафних санкцій в розмірі 2176,52 грн.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги в сумі 2000 грн. господарський суд зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України регулює питання розподілу господарських витрат, в тому числі витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розподіл судових витрат, визначених законом, здійснюється судом за результатами судового провадження, спору, у межах якого такі витрати здійснені, а тому не можуть бути предметом окремого судового провадження. Розподіл господарських витрат відбувається при розгляді спору, а не стягується пред'явленням окремого позову. За приписами вказаної статті суми, які підлягають сплаті, зокрема, за послуги адвоката при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Пунктом 6.3. Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п.1 ст.1 та ч.1ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у рішенні №6-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного Суду України у справі №1-4/2013. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

В обґрунтування вимог про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги позивачем представлено до матеріалів справи договір б/н від 10.03.2015р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комлайн» та адвокатом Масаловим Сергієм Олександровичем, свідоцтво №953 від 08.09.2012р. про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер №009 від 10.03.2015р. на надання правової допомоги та платіжне доручення №50 від 11.06.2015р.

З огляду на висновки суду щодо часткового задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» суд зазначає, що витрати на адвокатські послуги підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам, тобто, в сумі 1951,87 грн.

При цьому, за висновками суду, вказаний розмір витрат на адвокатські послуги є співмірним з ціною позову та відповідає фактичному обсягу роботи, що була проведена адвокатом Масаловим Сергієм Олександровичем з метою захисту прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн», м.Рівне до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», м.Київ про стягнення залишку з розрахункового рахунку в сумі 88 270,11 грн. та штрафних санкцій в розмірі 2176,52 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Артема, буд.60, ЄДРПОУ 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комлайн» (33028, Рівненська область, м.Рівне, вул.Міцкевича, буд.10, ЄДРПОУ 31299436) залишок грошових коштів в сумі 88 270,11 грн., судовий збір в сумі 1783,03 грн. та витрати на послуги адвоката в розмірі 1951,87 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 10.08.2015р.

Суддя М.О. Любченко