Рішення

від 05.08.2015 по справі 910/11545/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2015Справа №910/11545/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз», м.Сквира, ЄДРПОУ 35231884

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод», м.Київ, ЄДРПОУ 05503266

відповідача 2: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

про зобов'язання внести зміни до договору оренди земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії та скасування договору оренди земельної ділянки

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1 не з'явився

від відповідача 2: Самелюк К.О. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 22.07.2015р. оголошувалась перерва до 05.08.2015р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Продіз», м.Сквира звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод», м.Київ про:

- про витребування у Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» оригіналу договору б/н від 12.04.2006р. оренди земельної ділянки;

- зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» внести зміни до договору оренди №36-емз від 01.04.2015р. щодо визначення розміру земельної ділянки, яка передається наймачеві одночасно з правом найму офісних приміщень;

- зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» надати до Київської міської ради нотаріально посвідчену письмову згоду на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:90:114:0026 площею 5,0050 га, розташованої у м.Києві по вул.Будіндустрії, 6;

- скасування договору б/н від 12.04.2006р. оренди земельної ділянки, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» та Київською міською радою.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Продіз» на підставі договору №36-емз від 01.04.2015р. прийняло у користування нежитлові приміщення, а отже, на думку позивача, орендар має право і на отримання відповідної земельної ділянки для обслуговування орендованого майна.

Відповідач 1 у відзиві без номеру та дати, що надійшов до господарського суду м.Києва 15.06.2015р., проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що у відповідності до приписів чинного законодавства визначення розміру та меж земельної ділянки, яка передається наймачеві, є виключно правом наймодавця, а не його обов'язком.

Ухвалою від 07.05.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київську міську раду.

Ухвалою від 17.06.2015р. змінено статус Київської міської ради з третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на відповідача 2.

Відповідач 2 у письмових поясненнях №08/230-1398 від 16.06.2015р. та під час розгляду спору у судових засіданнях 22.07.2015р. та 05.08.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що ані позивачем, ані відповідачем 1 не подавалось до Київської міської ради заяв про надання згоди щодо передачі частині земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:90:114:0026 в суборенду. До того ж, за твердженнями наведеного учасником судового процесу, скасування договору не відповідає встановленим законодавством способам захисту прав.

У судовому засіданні 05.08.2015р. позивач та відповідач 1 не з'явились, представників не направили, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористались. Проте, наведені учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» та Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 22.07.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач 1 були обізнані про час та місце наступного слухання справи.

З приводу неявки сторін в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 20.07.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

За висновками суду, незважаючи на те, що сторони не з'явились в судове засідання 05.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 01.04.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Продіз» (орендар) та Публічним акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» (орендодавець) було укладено договір №36-емз оренди, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає орендареві за плату на певний строк у користування частину майнового комплексу за адресою: м.Київ, вул.Будіндустрії, 6, для здійснення орендарем своєї господарської діяльності. У користування за договором передається індивідуально визначене майно, що не втрачає у процесі користування своєї споживчої якості (не споживана річ).

У п.1.2 договору №36-емз від 01.04.2015р. зазначено, що орендар вступає у користування нежитловими приміщеннями, що належить орендодавцеві на праві власності. Об'єктом оренди для цілей цього договору є: офісне приміщення №1 площею 82 кв.м, офісне приміщення №2 площею 21 кв.м. Об'єкт оренди розташований за адресою: м.Київ, вул.Будіндустрії, 6, буд. Літ. «В2».

Строк оренди за договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта оренди та закінчується 28.02.2018р. (п.1.3 договору №36-емз від 01.04.2015р.).

Наявним в матеріалах справи актом б/н від 01.04.2015р. приймання-передачі об'єкта оренди підтверджується, що Публічним акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Продіз» прийнято у користування офісні приміщення №1, №2 загальною площею 103 кв.м, розташовані за адресою: м.Київ, вул.Будіндустрії, 6.

За своїм змістом та правовою природою укладений між позивачем та відповідач 1 правочин є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм статей 759 - 786 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №36-емз від 01.04.2015р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди нежитлових приміщень.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» внести зміни до договору оренди №36-емз від 01.05.2015р. щодо визначення розміру земельної ділянки, яка передається наймачеві одночасно з правом найму офісних приміщень, суд зазначає наступне.

Свобода договору визначена ст.3 Цивільного кодексу України як одна із засад цивільного законодавства.

Вказана засада договірного права в Господарському кодексі України прямо не закріплена, хоча і відповідає загальним принципам господарювання, що містяться у ст.6 Господарського кодексу України: свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом, вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України або обмеження незаконного втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини.

Таким чином, враховуючи зміст викладених вище норм діючого законодавства, свобода договору означає, перш за все, право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати у будь-які договірні відносини та змінювати їх.

За приписами ст.651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Суд зазначає, що жодних звичаїв ділового обороту, які б передбачали іншу форму внесення змін до договору сторонами суду не повідомлено.

За змістом ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача 1 не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Продіз» було направлено Публічному акціонерному товариству «Експериментально-механічний завод» листа, в якому орендар просив визначити межі та розмір земельної ділянки для обслуговування приміщень. Проте, вимоги орендаря було залишено без задоволення.

Суд зауважує, що позивачем не представлено до матеріалів справи жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського кодексу України доказів звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» до Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» з відповідним проектом угоди про внесення змін до договору №36-емз від 01.05.2015р., як і не надано такого проекту до суду.

При цьому, судом зазначалось, що зміни до договору вносяться за домовленістю сторін, тобто у судом не може бути зобов'язано одного з контрагентів в односторонньому порядку внести певні зміни до договору.

Крім того, слід зазначити, що за приписами ст.176 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.

Наразі, господарський суд зауважує, що передбачене статтею 796 Цивільного кодексу України право користування наймача земельною ділянкою виникає з договору найму будівлі у межах правовідносин з наймодавцем та не потребує державної реєстрації, наймач не набуває статусу суб'єкта земельних відносин в розумінні Земельного кодексу України, однак, його дії з використання земельної ділянки відповідно до договору найму передбачені законодавчо та є правомірними. Аналогічну позицію наведено у постанові від 12.08.2014р. Вищого господарського суду України по справі № 904/9175/13 .

Тобто, з наведеного вбачається, що визначення меж земельної ділянки, якою може користуватись орендар на підставі договору оренди нежитлового приміщення, не є обов'язком орендодавця, а є саме правом сторін, що реалізується ними на стадії укладання правочину.

При цьому, слід зауважити, що відсутність у договорі оренди нежитлового приміщення відомостей щодо меж земельної ділянки не нівелює права орендаря здійснювати користування земельною ділянкою, на якій розташоване передане у користування майно.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» внести зміни до договору оренди №36-емз від 01.05.2015р. щодо визначення розміру земельної ділянки, яка передається наймачеві одночасно з правом найму офісних приміщень.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» в частині зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» надати до Київської міської ради нотаріально посвідчену письмову згоду на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:90:114:0026 площею 5,0050 га, розташованої у м.Києві по вул.Будіндустрії, 6, суд вважає необґрунтованими та такими, що підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Як вказувалось вище, у ст.9 Земельного кодексу України зазначено, що до повноважень Київської міської ради, належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного правочину) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ч.1 ст.124 вказаного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Згідно із ч.2 ст.126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ст.ст.18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) зазначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.2 ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до п.п.3, 4, 12 Порядку державної реєстрації договорів, що затверджений Постановою №2073 від 25.12.1998р. Кабінету Міністрів України, який діяв на момент проведення державної реєстрації договору від 12.04.2006р., державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів. Факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Як встановлено судом, 12.04.2006р. між Відкритим акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі рішення №416/1826 від 15.07.2014р. Київської міської ради за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку.

Об'єктом оренди за договором є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул.Будіндустрії, 6 у Голосіївському районі м.Києва;

- розмір - 5, 0050 га;

- цільове призначення - для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих та складських будівель і споруд;

- кадастровий номер - 8 000 000 000:90:114:0026.

Договір укладено на десять років (п.3.1 договору б/н від 12.04.2006р.).

Договір оренди земельної ділянки скріплено підписом голови і печаткою Київської міської ради та 13.04.2006р. зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис №79-6-00425.

Отже, з огляду на наведене вище, суд приймає до уваги договір б/н від 12.04.2006р. оренди земельної ділянки в якості належної підстави для виникнення у Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» права користування земельною ділянкою з кадастровим номером №8000000000:90:114:0026 площею 5,0050 га, розташованої у м.Києві по вул.Будіндустрії, 6.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частина 2 ст. 14 Цивільного кодексу України встановлює, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

За приписами ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем (ст.96 Земельного кодексу України).

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

У ст.143 Земельного кодексу України зазначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Правові підстави для примусового вилучення земельної ділянки у землекористувача наведено у ст.149 Земельного кодексу України.

Тобто, з наведеного вбачається, що нормами чинного законодавства передбачено, що припинення права користування земельною ділянкою може здійснюватись або на підставі добровільної відмови землекористувача, або у примусовому порядку з підстав, наведених, в тому числі, у ст.143 та ст.149 Цивільного кодексу України.

При цьому, слід зазначати, що відмова землекористувача від права користування земельної ділянки та надання згоди на її вилучення є саме правом, а не обов'язком особи, яка на відповідній правовій підставі (договір оренди) здійснює користування нею. Наведене свідчить про те, що землекористувач не може бути у примусовому порядку зобов'язаний подати орендодавцю заяву про відмову від землекористування.

За таких обставин, з приймаючи до уваги, що особа не може бути примушена до вчинення дій, що згідно чинного законодавства України не є для неї обов'язковими, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» в частині зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» надати до Київської міської ради нотаріально посвідчену письмову згоду на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:90:114:0026 площею 5,0050 га, розташованої у м.Києві по вул.Будіндустрії, 6, є необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині скасування договору б/н від 12.04.2006р. оренди земельної ділянки, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» та Київською міською радою. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

У ст.54 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Отже, при зверненні до суду з позовом про скасування договору позивач повинен, насамперед, довести обставини щодо порушення прав та законних інтересів заявника внаслідок укладення певного правочину.

Як було встановлено судом, 12.04.2006р. між Відкритим акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі рішення №416/1826 від 15.07.2014р. Київської міської ради за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з кадастровим номером №8000000000:90:114:0026 площею 5,0050 га, яка розташована у м.Києві по вул.Будіндустрії, 6.

Всупереч наведеним вище приписам господарського процесуального кодексу України позивач не було представлено до матеріалів справи жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» внаслідок укладання між відповідачами спірного правочину.

При цьому, обставини щодо отримання позивачем у 2015р. від відповідача1 у користування об'єктів нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером №8000000000:90:114:0026, ніяким чином не може свідчити про порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання договору оренди земельної ділянки 12.04.2006р.

Крім того, як вказувалось вище, з огляду на приписи ст.796 Цивільного кодексу України з отримання нежилих приміщень у користування, наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

До того ж, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою ст.16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Наразі, за висновками суду, обраний заявником спосіб захисту своїх прав фактично не призвів би до правових наслідків, які б могли б вплинути на права та обов'язки позивача.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» в частині витребування у Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» оригіналу договору б/н від 12.04.2006р. оренди земельної ділянки також підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, а також ст.20 Господарського кодексу України.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387 Цивільного кодексу України), на витребування майна від добросовісного набувача (ст.388 Цивільного кодексу України), витребування грошей та цінних паперів (ст.389 Цивільного кодексу України), захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст.391 Цивільного кодексу України), визнання права власності (ст.392 Цивільного кодексу України) тощо.

Тобто, фактично, позивачем заявлено вимогу, яка за своєю правовою природою направлена на захист права власності.

Таким чином, у даному випадку задоволення такої вимоги передбачає, насамперед, наведення заявником належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності майнових прав на певний об'єкт.

Проте, у даному випадку такі докази суду не наведено. Одночасно, як встановлено судом, витребуваний позивачем оригінал правочину укладено між Відкритим акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» та Київською міською радою.

Слід зауважити, що у суду відсутні підстави для витребування у відповідача 1 договору, стороною якого позивач не є, що виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку щодо залишення без задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз» до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» про:

- про витребування Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» оригіналу договору б/н від 12.04.2006р. оренди земельної ділянки;

- зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» внести зміни до договору оренди №36-емз від 01.04.2015р. щодо визначення розміру земельної ділянки, яка передається наймачеві одночасно з правом найму офісних приміщень;

- зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» надати до Київської міської ради нотаріально посвідчену письмову згоду на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:90:114:0026 площею 5,0050 га, розташованої у м.Києві по вул.Будіндустрії, 6;

- скасування договору б/н від 12.04.2006р. оренди земельної ділянки, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» та Київською міською радою.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про залишення судового збору за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Продіз», м.Сквира до відповідача 1, Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод», м.Київ, відповідача, 2 Київської міської ради, м.Київ про:

- про витребування у Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» оригіналу договору б/н від 12.04.2006р. оренди земельної ділянки;

- зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» внести зміни до договору оренди №36-емз від 01.04.2015р. щодо визначення розміру земельної ділянки, яка передається наймачеві одночасно з правом найму офісних приміщень;

- зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Експериментально-механічний завод» надати до Київської міської ради нотаріально посвідчену письмову згоду на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:90:114:0026 площею 5,0050 га, розташованої у м.Києві по вул.Будіндустрії, 6;

- скасування договору б/н від 12.04.2006р. оренди земельної ділянки, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Експериментально-механічний завод» та Київською міською радою.

У судовому засіданні 05.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 10.08.2015р.

Суддя Любченко М.О.