Постанова

від 11.04.2012 по справі 2а/0470/1060/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/1060/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Янектур" до Державної податкової інспекеції у Кіровському районі м.Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення від 11 серпня 2011 року за №0001692302, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Янектур» звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.08.2011 року за № НОМЕР_1.

В обґрунтування позову зазначено, що Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська було складено акт за № 1604/232/30797510 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Турагенство № 1» з питання дотримання податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ПП «Контур Пак». На підставі висновків, викладених в Акті перевірки, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 11.08.2011 року за № НОМЕР_1. В Акті перевірки відповідач робить висновки щодо нічемності укладених договорів із контрагентом ПП «Контур Пак». При цьому як на підставу висновків про нікчемність правочину відповідач посилається на те, що вироком суду директора ПП «Контур Пак» ОСОБА_2 визнано винним у здійсненні фіктивного підприємсництва. Факти реальності виконання договору з ПП «Контур Пак» підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Усі вищезазначені документи в повній мірі відповідають вимогам до первинних документів, встановленим чинним законодавством, а саме вимогам, передбаченим ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за № 88. Крім того, не було встановлено фактів того, що правочини порушують публічний порядок. Позивач вважає вищезазначені висновки відповідача безпідставними та необґрунтованими. На підставі вищевикладених обставин, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просив позов задовольнити, заявив клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується розпискою від 10.02.2012р., яка міститься у матеріалах справи, надав до суду заперечення проти позову, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, в обґрунтування своєї позиції зазначив, що під час проведення перевірки та винесення оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах законодавства.

За даних обставин суд, керуючись положеннями ч. 6 ст.128 КАС України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності; достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори, крім Національного банку України та його установ.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності такої обставини - якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні» для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами розроблено «Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (затверджений наказом Державної податкової адміністрації України за № 327 від 10.08.2005р.), який був чинний на момент проведення перевірки (далі по тексту - Порядок № 327 від 10.08.2005р.).

Пунктом 1.3. Порядку № 327 від 10.08.2005р. закріплено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

На підставі наказу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська від 30.06.2011р. за № 590 «Про проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Турагенство №1» (код ЄДРПОУ 30797510)» та листа ВВБ при ДПА у Дніпропетровській області УВБ ДПА України від 28.04.2011р. за № 873/8/27-021-8, згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК України та інших нормативно-правових актів головним державним ревізором - інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб, інспектором 1 рангу ОСОБА_3 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Турагенство №1» (код ЄДРПОУ 30797510) з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ПП «Контур Пак» за період з 01.04.2008р. по 31.03.2010 року. Перевірка проводилась у період з 06.07.2011 року по 12.07.2011 року.

За результатами перевірки складено акт за № 1604/232/30797510 від 13.06.2011 року.

Відповідно до п. 1.5. Порядку № 327 від 10.08.2005р. акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Пунктами 1.6 - 1.7 Порядку № 327 від 10.08.2005р. встановлено, що за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У ході перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

- п. 5.1 ст.5, п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підриємств» від 28.12.1994р. за № 334/94-ВР (чинний на час проведення перевірки) (далі - Закон №334/94-ВР) в результаті чого завищено валові витрати у 3 кварталі 2009р. на загальну суму 9421,00 грн., як наслідок - у 3 кварталі 2009р. занижено податок на прибуток на загальну суму 2355,00 грн.;

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР (чинний на час проведення перевірки) (далі - Закон № 168/97-ВР) в результаті чого завищено податковий кредит у загальній сумі ПДВ 1884,00 грн., в т.ч. за липень 2009р. на суму 700,00 грн., за серпень 2009р. на суму 1184,00 гривень.

Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.08.2011 року:

- за № НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2355,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 589,00 грн.;

- за № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1884,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 471,00 гривень.

Відповідно до п. 56.2 ст. 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Підпунктом 56.3 ст. 56 ПК України встановлено, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Позивач звернувся із первинною скаргою (вих. № 08/09-1/2011 від 08.09.2011р.) на податкові повідомлення-рішення від 11.08.2011 року за № НОМЕР_2 та за № НОМЕР_1 до Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області.

Відповідно до п. 55.1 ст. 56 ПК України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

За результатами розгляду первинної скарги (вих. № 08/09-1/2011 від 08.09.2011р.) Державною податковою адміністрацією у Дніпропетровській області було скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.08.2011 року за № НОМЕР_2, а податкове повідомлення-рішення за № НОМЕР_1 - залишено у силі.

Крім того, за результатами розгляду скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 28.11.2011р. за № 6319/6/10-2115, яким податкове повідомлення-рішення від 11.08.2011 року за № НОМЕР_1 - залишено у силі.

З 10.11.2011р. ТОВ «Турагенство №1» змінило назву на ТОВ «Янектур», що підтверджується матеріалами справи.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між ТОВ «Турагенство №1» та ПП «Контур Пак» було укладено договір від 01.06.2009р. за № 1/2009 про надання інформаційних послуг по доступу до Бази професійної версії системи «TURE.in.ua» та додаткових послуг.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦКУ.

Частиною 1 ст. 203 ЦКУ встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦКУ правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним вищезазначеного договору, укладеного ТОВ «Турагенство №1» та ПП «Контур Пак».

Правовідносини, що виникають у зв'язку із визначенням та формуванням платником податку на прибуток та податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту регулюються положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. за № 334/94-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.10.2009р. по справі № 1-378/2010 визнано винним громадянина ОСОБА_2 - директора ПП «Контур Пак» у вчиненні злочину, встановленому ч.2 ст.28 «Вчинення злочину групою осіб, за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією», ч. 1 ст. 205 «Фіктивне підприємництво» КК України.

Положеннями ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Така вимога міститься і в положеннях Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до вимог ч.4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, суд вважає, що відсутня необхідність у дослідженні правомірності вказаного рішення, а тому враховує постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.10.2009р. по справі № 1-378/2010, як належний доказ у справі, яким встановлені факти, що мають істотне значення для цієї адміністративної справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було віднесено до складу валових витрат суми у зв'язку з придбанням послуг у ПП «Контур Пак».

Відповідно до п.п. 5.1. ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 1.8 статті 1 Закону України Про податок на додану вартість, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Така норма відповідає визначенню бюджетного відшкодування, яке надано у п. 1.8 ст. 1 Закону, згідно з яким, це сума, що підлягає поверненню платнику у зв'язку з надмірною сплатою податку.

Відповідно до п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону, джерелом сплати бюджетного відшкодування є загальні доходи Державного бюджету.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів і складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків протягом звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону про ПДВ, дату виникнення права платника податків на податковий кредит вважається зокрема дата одержання податкової накладної, що підтверджує факт одержання платником податків товарів.

З аналізу змісту вищевказаних приписів закону можна зробити висновок про те, що виникнення у об'єкта оподатковування, права на податковий кредит, визначення його розмірів і т.д. Закон України «Про податок на додану вартість» ставить у залежність лише від наявності операцій по постачанню товарів, суб'єктами яких є постачальник і покупець цих товарів. Така правова регламентація відносин податкового кредиту не містить вказівок на які-небудь дії третіх осіб, у тому числі і проміжних постачальників, що оцінювалися б як юридичні факти, внаслідок яких виникає право покупця на податковий кредит.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що факти наявності або відсутності правосуб'єктності проміжних постачальників є юридично байдужими для цілей формування податкового кредиту у кінцевого покупця - позивача у справі.

Відповідно до п.п.7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закону № 168/97-ВР поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Підпунктом 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п.7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.1.6, п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Абзацом 1 п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може відносити суми на валові витрати, якщо вони підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами і вони виписані особами, які мають відповідні на те повноваження.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну , повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також у вищевказаному листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінуватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У процесі розгляду справи позивачем було надано для огляду суду оригінали наступних первинних документів на підтвердження фактів здійснення господарських операцій з контрагентом, сумнівність діяльності якого підіймається в акті перевірки, а саме: ПП «Контур Пак» - акти виконаних робіт від 27.07.2009р. на суму 4200,00 грн. та від 31.08.2009р. на суму 7105,02 грн., податкові накладні від 27.07.2009р. за № 399 та від 31.08.2009р. за № 453.

Відповідно до ст. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, первинні документи ПП «Контур Пак» не відповідають вище переліченим вимогам, адже були підписані фактично не уповноваженою особою - громадянином ОСОБА_2, яка займалась фіктивним підприємництвом на посаді директора ПП «Контур Пак».

Абз. 2 п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені дл складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Таким чином, зважаючи на викладені факти позивач неправомірно сформував податковий кредит за операціями з ПП «Контур Пак» та заявив його до бюджетного відшкодування. За таких обставин підлягають застосуванню до позивача і штрафні санкції.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.08.2011 року за № НОМЕР_1 прийняте обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, пропорційно, зокрема, з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому не підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Янектур» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.08.2011 року за № НОМЕР_1 - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 КАС України.

Суддя В.В ОСОБА_1