Рішення

від 13.08.2015 по справі 904/6398/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.08.15р. Справа № 904/6398/15

За позовом Приватного акціонерного товариства "Укртехприлад Торговельний Дім" (м. Київ)

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за поставлену продукцію згідно договору № 131/77 від 27.08.2013 у загальному розмірі 22 107 грн. 81 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 25/12 від 25.12.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Укртехприлад Торговельний Дім" (далі - позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому, на момент звернення до суду, просило суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (далі - відповідач) заборгованість за поставлену продукцію згідно договору № 131/77 від 27.08.2013 у загальному розмірі 28 500 грн. 18 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 16 562 грн. 09 коп. - основний борг;

- 5 881 грн. 82 коп. - інфляційних втрат;

- 261 грн. 61 коп. - 3% річних;

- 5 794 грн. 66 коп. - збитків, завданих різницею між вартістю товару станом на день подання позовної заяви та вартістю товару в момент поставки.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 131/77 від 27.08.2013 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений 10.11.2014 та 01.12.2014 товар, у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 16 562 грн. 09 коп. При цьому, відповідно до умов специфікації № 6 від 19.09.2014 позивач розрахував збитки, завдані різницею між вартістю товару станом на день подання позовної заяви та вартістю товару в момент поставки а сумі 5 794 грн. 66 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути інфляційні втрати в сумі 5 881 грн. 82 коп. та 3% річних в сумі 261 грн. 61 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 13.08.2015.

У судове засіданні 13.08.2015 з'явився представник позивача.

У судове засідання 13.08.2015 представник відповідача не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.07.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Сухий Острів, будинок 3, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2015 була отримана відповідачем 28.07.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994527541891 (4994307454793), на якому міститься відповідна відмітка про отримання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 21.07.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, відповідач з 28.07.2015 мав достатньо часу для подання своїх заперечень проти позовних вимог позивача, а також долучення до справи доказів, на підтвердження своєї правової позиції. При цьому, від відповідача станом на момент розгляду справи не надійшло жодного доказу, на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

Позивачем у судовому засіданні 13.08.2015 було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач, користуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексуУкраїни, просить суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача:

- суму боргу за специфікацією № 6 та видатковою накладною № Д-2216 від 10.11.2014 у розмірі 845 євро, що в еквіваленті на грошову одиницю гривню станом на 13.08.2015 становить 20 157 грн. 81 коп. (за офіційним курсом євро до гривні станом на 13.08.2015 - 23,855405 за 1євро);

- суму заборгованості за специфікацією № 7 та видатковою накладною № Д-2336 від 01.12.2014 у розмірі 1 950 грн. 00 коп., а всього 22 107 грн. 81 коп.

Відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Отже, фактично, відповідач відмовився від позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, а також включив курсову різницю в суму основного боргу. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Судом встановлено, що відповідно до довіреності № 25/12 від 25.12.2014 представник позивача - ОСОБА_1 наділена правом на зменшення розміру позовних вимог.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 22 107 грн. 81 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судовому засіданні 13.08.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 13.08.2015 Вимоги ухвали суду позивачем були виконані.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 13.082015 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 27.08.2013 між Приватним акціонерним товариством "Укртехприлад Торговельний Дім" (далі - продавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 131/77 (далі - договір) (а.с.13-15), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити продукцію, а покупець прийняти та оплатити продукцію відповідно доданих специфікацій (додаткових угод, додатків), які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу після його підписання та діє до 31.12.2014. У випадку якщо жодна із сторін договору за один місяць до закінчення строку дії договору не сповістить іншу сторону про свій намір не продовжувати строк дії договору, строк дії договору вважається продовженим на один календарний рік, і так на кожний наступний строк, без обмеження кількості строків.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пунктах 2.1., 3.4. та 4.3. договору сторони визначили наступне:

- вартість, ціна, найменування та кількість продукції, що постачається за договором, зазначається в специфікації;

- в процесі реалізації договору сума договору можу бути змінена та складатиме суму доданих специфікацій;

- строк поставки за договором зазначається в специфікації.

У відповідно до вказаних умов договору, між позивачем та відповідачем було підписано, зокрема наступні специфікації :

- специфікацію № 6 від 19.09.2014 до договору, якою сторони визначили найменування товару, його кількість та ціну, а також загальну вартість. Також у специфікації сторони визначили суму специфікації, строк, умови поставки та строк оплати (а.с.16);

- специфікацію № 7 від 22.10.2014 до договору, якою сторони визначили найменування товару, його кількість та ціну, а також загальну вартість. Також у специфікації сторони визначили суму специфікації, строк, умови поставки та строк оплати (а.с.17).

На виконання умов договору, позивачем 10.11.2014 та 01.12.2014 було поставлено відповідачу товар відповідно до наступних документів:

- згідно видаткової накладної № Д-2216 від 10.11.2014 на суму 1 950 грн. 00 коп. (а.с.18) та товарно-транспортної накладної до неї від 10.11.2014 № 20 2900 1004 8855 (а.с.26);

- згідно видаткової накладної № Д-2336 від 01.12.2014 на суму 14 612 грн. 09 коп. (а.с.19) та товарно-транспортної накладної до неї від 01.12.2014 № 20 2900 1088 1765 (а.с.26).

При цьому, судом враховано, що на видатковій накладній № Д-2336 від 01.12.2014 на суму 14 612 грн. 09 коп. відсутній підпис отримувача, при цьому, отримання товару підтверджується товарно-транспортною накладною до неї від 01.12.2014 № 20 2900 1088 1765, в якій містяться дата та час отримання, ПІБ отримувача - ОСОБА_2, а також паспортні дані отримувача - представника відповідача.

При цьому суд зауважує, що товар, визначений у специфікаціях у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно вказаних видаткових накладних за найменуванням, кількістю, цінами та загальною вартістю, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, а також товарно-транспортної накладної є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає розділ 5 договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

При цьому, у пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони погодили, що покупець здійснює 100% оплату по факту поставки протягом 10 календарних днів з моменту поставки продукції на склад покупця, якщо інший строк оплати не зазначений в специфікації.

Так, у специфікації № 6 від 19.09.2014 до договору сторони узгодили наступне :

- сума по специфікації складає 14 612 грн. 09 коп. з урахуванням ПДВ 20%. Зазначена сума 14 612 грн. 09 коп. відповідає базовій сумі 845,00 євро, при офіційному курсі євро 17,292416 грн., встановленим НБУ на 19.09.2014. При зміні курсу НБУ ця сума підлягає корегуванню, у відповідності до фактичного курсу НБУ на дату перерахування грошових коштів;

- строк оплати: протягом 30 календарних днів після поставки (а.с.16).

Отже, у заяві про зменшення розміру позовних вимог, позивач навів розрахунок корегування вартості товару, поставленого за видатковою накладною № Д-2336 від 01.12.2014, та визначив його вартість станом на 13.08.2015 в сумі 20 157 грн. 81 коп. (845 х 23,855405).

З приводу передбаченого у вказані специфікації корегування вартості товару суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 189 Господарського кодексу України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Згідно зі статтею 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а частиною 2 цієї статті встановлено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відтак, чинним законодавством України передбачено, що договір може містити умови, що передбачають порядок зміни (у тому числі збільшення) ціни товару і обов'язок боржника сплатити кредитору змінену (у тому числі збільшену) ціну товару (тобто доплатити суму збільшення ціни товару).

При цьому, законодавство України, у тому числі статті 265, 190 Господарського кодексу України, статті 632 і 655 Цивільного кодексу України, не містять імперативних приписів про те, що ціна товару в договорі повинна бути тільки фіксованою, тобто такою, що не може бути зміненою після укладення договору.

Згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Також, частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України закріплено принцип свободи договору, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Отже, суд приходить до висновку, що укладаючи договір, сторонами не були порушені вимоги чинного законодавства в цій частині.

При цьому, судом враховано, що в специфікації № 6 від 19.09.2014 сторони прив'язали офіційний курс НБУ до дати перерахування коштів, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Датою платежу вважається дата прийняття судового рішення, а тому позивач правомірно перерахував суму боргу за офіційним курсом євро до гривні, який встановлений Національним банком України на момент прийняття рішення суду (13.08.2015)

Вказаний висновок наводиться також в постанові Вищого господарського кодексу України № 11/70-09 від 14.01.2010.

Крім того, у специфікації № 7 від 22.10.2014 до договору, сторони визначили, що строк оплати за нею: протягом 40 календарних днів після поставки.

Відповідач у визначені в специфікаціях № 6 від 19.09.2014 та № 7від 22.10.2014 строки отриманий ним товар не оплатив.

Суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за передану йому 10.11.2014 та 01.12.2014 не виконав, оплату в установлені в договорі (специфікаціях) строки, не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у загальній сумі 22 107 грн. 81 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача за отриманий товар є доведеною та підтвердженою належними доказами.

Крім того, судом перевірений офіційний курс євро до гривні, встановлений Національним банком України на 13.08.2015, та встановлено, що позивачем у розрахунку застосовані вірні значення. При цьому, суд виходить із того, що ця інформація є загальновідомою та судом самостійно зроблено роздруківку курсів з офіційного сайту Національного банку України станом на 13.08.2015.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 22 107 грн. 81 коп.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо фактичного зменшення позивачем ціни позову по відношенню до ціни, що була визначена ним при зверненні із позовною заявою до суду, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову станом на момент звернення із позовною заявою до суду становила 28 500 грн. 18 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати). При цьому, після фактичного зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову стала складати 22 107 грн. 81 коп., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати також 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Отже, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 49, 55, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Сухий Острів, будинок 3; ідентифікаційний код 00168076) на користь Приватного акціонерного товариства "Укртехприлад Торговельний Дім" (02140, м.Київ, вулиця Бориса Гмирі, будинок 1/2; ідентифікаційний код 34342578) - 22 107 грн. 81 коп. - основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3