Рішення

від 13.08.2015 по справі 904/6416/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.08.15р. Справа № 904/6416/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Стар" (м. Київ)

до Приватного підприємства "Сємікс Плюс" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 13 від 13.01.2015 у загальному розмірі 30 787 грн. 60 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 27.02.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Стар" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Сємікс Плюс" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 13 від 13.01.2015 у загальному розмірі 30 787 грн. 60 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 29 148 грн. 48 коп. - основний борг;

- 1 521 грн. 78 коп. - пеня;

- 41 грн. 27 коп. - інфляційні втрати;

- 76 грн. 07 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 13 від 13.01.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 29.04.2015 по 29.05.2015 товар у встановлений договорами строк, наявністю боргу у сумі 29 148 грн. 48 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.4. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 30.05.2015 по 14.07.2015 в загальному розмірі 1 521 грн. 78 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за червень 2015 року у розмірі 41 грн. 27 коп. та 3% річних за період прострочення з 30.05.2015 по 14.07.2015 у сумі 76 грн. 07 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 13.08.2015.

У судове засідання 13.08.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 13.08.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 20.07.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49028, м. Дніпропетровськ, мкр. Таромське, провулок Лікарняний, будинок 15, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2015 було вручене відповідачу 28.07.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994527541883 (№ 4902800063211), яке повернулося до суду з відповідною відміткою про отримання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 21.07.2015 була надіслана відповідачу завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 21.07.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.07.2015 та отримана відповідачем завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Так, у судовому засіданні 13.08.2015 представником позивача було викладено зміст позову, наведені доводи в його обґрунтування.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

13.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Стар" (далі - постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Сємікс Плюс" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 13 (далі - договір) (а.с.14-17), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти покупцеві кормові добавки, у кількості в асортименті та по цінам, що узгоджуються у накладних, що є невід'ємними частина договору (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити його договірну вартість.

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір вступає в дію з дати підписання та діє до 31 грудня 2015 року. Продовження договору здійснюється в наступному порядку: якщо за 30 днів до закінчення поточного календарного року жодна з сторін письмово не заявила про небажання продовжити договір, договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах

Доказів зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин від 13.01.2015 за своїм змістом та правовою природою є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Так, згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 3.1. договору сторони зазначили, що загальна кількість товару, що поставляється за договором, його часткове співвідношення (асортимент) за групами, видами, марками та типами товару визначаються у накладних, що є невід'ємною частинами договору.

Крім того, згідно з пунктом 1.2. договору сторони дійшли згоди, що дія договору поширюється на будь-яку поставку здійснену постачальником та прийняту покупцем в період дії цього договору.

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.4. договору:

- поставка товару здійснюється на умовах EXW "Франко завод", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Автопаркова, 7, або на умовах згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс-2010 (пункт 2.1.);

- момент виконання постачальником обов'язку щодо передачі товару покупцю визначається обраним терміном Інкотермс-2010, та є:

- для умов EXW дата підписання накладних;

- для умови FCA - дата передання товару перевізнику (пункт 2.4.).

При цьому, право власності на товар і ризики його випадкового ушкодження чи погіршення переходять в момент передачі товару та підписання видаткових накладних уповноваженим на те особам (пункт 2.5. договору).

Згідно з пунктом 6.1. договору сума договору визначається як сума вартості усього товару поставленого постачальником та прийнятого покупцем під час строку дії договору за усіма накладними.

Накладні, за якими поставляється товар за договором, а також додаткові угоди та інші двосторонні документи до договору, що підписані уповноваженими представниками сторін, вважаються невід'ємною частиною договору (пункт 11.2. договору).

Так, на виконання умов договору позивач в період з 29.04.2015 по 29.05.2015 поставив відповідачу товар на загальну суму 29 148 грн. 48 коп. , що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 219 від 29.04.2015 на суму 10 320 грн. 48 коп. (а.с.18);

- видаткова накладна № 249 від 13.05.2015 на суму 9 360 грн. 00 коп. (а.с.19);

- видаткова накладна № 282 від 29.05.2015 на суму 9 468 грн. 00 коп. (а.с.20).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представником відповідача за довіреністю.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, а отже весь товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

Крім того, у пункті 4.7. договору сторони погодили, що до підписання товаросупровідних документів покупець зобов'язаний перевірити дотримання постачальником умов цього договору та замовлення покупця щодо кількості, асортименту, ціни товару, неушкодженості упаковки, належності маркування та наявності товаросупровідних документів. Підписання накладних свідчить про те, що постачальник належним чином виконав умови договору та замовлення щодо кількості, асортименту, ціни, упаковки, маркування та передачі товаросупровідних документів.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем кожної спірної накладної без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пункті 7.1. договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний здійснити оплату вартості поставленого товару з відстрочкою платежу 30 календарних днів, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

В порушення умов договору, відповідачем в порядку та строки, узгоджені сторонами в пункті 7.1. договору отриманий товар оплачений не був.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості в сумі 29 148 грн. 48 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 29 148 грн. 48 коп.

Як зазначав представник позивача, станом на момент вирішення спору, відповідач жодного платежу на погашення існуючої заборгованості не здійснив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 29 148 грн. 48 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.4. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату за товар покупець сплачує постачальнику пеню за кожен день прострочення, у розмірі подвійної ставки НБУ.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 30.05.2015 по 14.07.2015 у загальному розмірі 1 521 грн. 78 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що наведений в позовній заяві, судом встановлено, що при визначенні періоду прострочення за видатковою накладною № 282 від 29.05.2015 позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 29.06.2015, а отже періодом прострочення з оплати товару за цією накладною є період з 30.06.2015 по 14.07.2015, з урахуванням меж, визначених позивачем.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 219 від 29.04.2015 на суму 10 320 грн. 48 коп. граничний строк оплати - 29.05.2015, а отже, в період прострочення з 30.05.2015 по 14.07.2015 пеня складає 780 грн. 40 коп. ;

- за видатковою накладною № 249 від 13.05.2015 на суму 9 360 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 12.06.2015, а отже, в період прострочення з 13.06.2015 по 14.07.2015 пеня складає 492 грн. 36 коп. ;

- за видатковою накладною № 282 від 29.05.2015 на суму 9 468 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 29.06.2015, а отже, в період прострочення з 30.06.2015 по 14.07.2015 пеня складає 233 грн. 46 коп. , а всього 1 506 грн. 22 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 506 грн. 22 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за червень 2015 року у розмірі 41 грн. 27 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наведеного розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, але арифметично проведений невірно, а отже, також визнається судом необґрунтованим.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, застосувавши положення частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом встановлено, що за видатковою накладною № 219 від 29.04.2015 на суму 10 320 грн. 48 коп. граничний строк оплати - 29.05.2015, а отже, інфляційні втрати за червень 2015 року складають 41 грн. 28 коп.

При цьому, після проведеного розрахунку, судом було визначено розмір інфляційних втрат, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 41 грн. 27 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 41 грн. 27 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в загальний період з 30.05.2015 по 14.07.2015 у сумі 76 грн. 07 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що наведений в позовній заяві, судом встановлено, що він містить такі ж помилки, що і розрахунок пені, а саме: при визначенні періоду прострочення за видатковою накладною № 282 від 29.05.2015 позивачем не було враховано, що останній день строку для оплати припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, в даному випадку - 29.06.2015, а отже періодом прострочення з оплати товару за цією накладною є період з 30.06.2015 по 14.07.2015, з урахуванням меж, визначених позивачем.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 219 від 29.04.2015 на суму 10 320 грн. 48 коп. граничний строк оплати - 29.05.2015, а отже, в період прострочення з 30.05.2015 по 14.07.2015 3% річних складають 39 грн. 02 коп. ;

- за видатковою накладною № 249 від 13.05.2015 на суму 9 360 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 12.06.2015, а отже, в період прострочення з 13.06.2015 по 14.07.2015 3% річних складають 24 грн. 62 коп. ;

- за видатковою накладною № 282 від 29.05.2015 на суму 9 468 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 29.06.2015, а отже, в період прострочення з 30.06.2015 по 14.07.2015 3% річних складають 11 грн. 67 коп. , а всього 75 грн. 31 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 75 грн. 31 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Сємікс Плюс" (49028, м. Дніпропетровськ, мкр.Таромське, провулок Лікарняний, будинок 15; ідентифікаційний код 36162388) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Стар" (01010, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 35196835) - 29 148 грн. 48 коп. - основного боргу, 1 506 грн. 22 коп. - пені, 41 грн. 27 коп. - інфляційних втрат, 75 грн. 31 коп. - 3% річних, 1 826 грн. 03 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2