Ухвала

від 08.07.2015 по справі 804/12781/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2015 рокусправа № 804/12781/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року у справі №804/12781/14 за позовом: до відповідача: про Публічного акціонерного товариства «Верхньодніпровський ливарно-механічний завод ім.1-го травня» Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Верхньодніпровський ливарно-механічний завод ім.1-го травня» (далі по тексту - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001412201, №0001422201, №0001432201 від 17.07.2014 р.

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позові, зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані рішення, є неправомірними та незаконними.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року у справі №804/12781/14 адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована, зокрема, тим, що первинні документи, копії яких долучені до матеріалів справи, містять усі передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реквізити та виходячи зі змісту акту перевірки від 02 липня 2014 року №798/04-16-22-01-00292853, відповідачем не оскаржується їх наявність та не зазначається про їх дефектність.

Відповідач, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року у справі №804/12781/14 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач, зокрема, зазначив, що факти реального здійснення господарської діяльності відсутні. Належного обґрунтування щодо підстав реалізації продукції за цінами нижче собівартості або об'єктивних умов щодо надання таких знижок контрагентам посадовими особами позивача не наведено.

Відповідач також вказує, що ПАТ «ВЛМЗ ім..1-го Травня» завищено валові витрати підприємства на суму 1536729 грн., у тому числі: 211885 грн., - за рахунок віднесення на витрати всіх витрат, що складають собівартість продукції (901079 гр.), яка обліковувалась на рах. 26 станом на 01.04.2011року та реалізована протягом 2-4 кварталів 2011 року у той час, як у відповідності із ст. 138 Податкового кодексу України підприємство мало право відносити на собівартість тільки прямі матеріальні витрати (689194,42 грн.)

Позивачем надано письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, зокрема, зазначає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на ст. 39 Податкового кодексу України, на підставі якої відповідач робить висновок про заниження ціни продажу виготовленої продукції ТОВ «МЕГА-ПАСКАЛЬ» та ТОВ «ГАЛИВАН», у результаті чого підприємству завдано збитків на загальну суму 679669 грн., не є коректним, оскільки зазначеною правовою нормою, яка набрала чинності з 01 січня 2013 року та п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка діяла до цього, звичайною ціною вважають ціну, визначену сторонами договору, яка встановлюється з врахуванням інформації про кількість укладених договорів на такі товари, об'єми товарних партій, умови платежів, існуючі надбавки та скидки до ціни і т.і.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку, свого представника для участі у її розгляді не направив.

За таких обставин, з урахуванням думки представників позивача, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі відповідача.

Представники позивача у судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити без змін оскаржуване судове рішення.

У судовому засіданні, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, посадовими особами відповідача було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ПАТ «Верхньодніпровський ливарно-механічний завод імені 1-го Травня» вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р., результати якої оформлено актом від 02.07.2014 р. №798/04-16-22-01-00292853.

Висновками зазначеного акту встановлено, порушення позивачем:

- пп.14.1.27, пп.14.1.228 п.14.1 ст.14, пп.135.4.1 ст.135.4 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.10 р. зі (змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за перевіряємий період на суму 493268 грн.;

- п.198.1., п.198.2, п.198.6 ст.198; пп В«бВ» п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.10 р. зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 264972 грн., у т.ч. по періодах за травень 2011 р. на суму 9825 грн., червень 2011 р на суму 21070 грн., липень 2011 року на суму 604 грн., серпень 2011 р. на суму 374 грн., вересень 2011 р. на суму 374 грн., вересень 2011 р. на суму 3747 грн., листопад 2011 р. на суму 507 грн., грудень 2011 р. на суму 34024 грн., січень 2012 р. на суму 34340 грн., лютий 2012 р. на суму 750 грн., березень 2012 р. на суму 10247 грн., квітень 2012 р. на суму 125 грн., травень 2012 р. на суму 19235 грн., червень 2012 р. на суму 48 грн., липень 2012 р. на суму 18776 грн., вересень 2012 р. на суму 18728 грн., листопад 20120 р. на суму 15648 грн., грудень 2012 р. на суму 19 грн., березень 2013 р. на суму 8712 грн., травень 2013 р. на суму 14339 грн., червень 2013 р. на суму 100 грн., липень 2013 р. на суму 18038 грн., серпень 2013 р. на суму 6866 грн., вересень 2013 р. на суму 26032 грн., жовтень 2013 р. на суму 2818 грн., що призвело завищення р.24 Декларації з податку на додану вартість на загальну суму 44835 грн., а саме: за травень 2011 р. на суму 7487 грн., червень 2011 р. на суму 3384 грн., січень 2012 р. на суму 7142 грн., липень 2012 р. на суму 7361 грн., вересень 2012 р. на суму 4666 грн., листопад 2012 р. на суму 13459 грн., червень 2013 р. на суму 100 грн., вересень 2013 р. на суму 1236 грн. Порушення заповнення Декларації з податку на додану вартість призвели до завищення р.24 Декларації на загальну суму 115138 грн., а саме: за травень 2013 р. на суму 13877 грн., за червень 2013 р. на суму 65801 грн., за жовтень 2013 р. на суму 3333 грн., грудень 2013 р. на суму 32127 грн.;

- п.п.168.1.5 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного перерахування (сплати) до бюджету утриманих сум ПДФО;

- ст. 267 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) за весь період, за що передбачена відповідальність згідно вимог ст.125 ПКУ від 02.12.2010 р. №2755-VI).

На підставі акту від 02.07.2014 р. №798/04-16-22-01-00292853 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.07.2014 р. №0001412201 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 627926 грн., у тому числі 491466 грн. - основний платіж та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 136460 грн.; №0001422201 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 270166,25 грн., у тому числі 220137 грн. - основний платіж та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50029,25 грн.; №0001432201 про зменшення у податкових деклараціях, поданих у 2013 - 2014 році розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 159973 грн.

Податковий орган в акті перевірки вказує, що ПАТ «Верхньодніпровський ливарно-механічний завод імені 1-го Травня» мало взаємовідносини з ТОВ «НВП Металелектромаш» (код ЄДРПОУ 33421370), ТОВ «Інтайм Сервіс» (код ЄДРПОУ 37588027), ТОВ «ДАЛЕКС» (код ЄДРПОУ 37617796), ПП «Аверс» (код ЄДРПОУ 31312556), ПП «Гал-Текс» (код ЄДРПОУ 25011476), ТОВ «Технопромгруп» (код ЄДРПОУ 37301047), ТОВ «Діалог Ліберті» (код ЄДРПОУ 2415966), ТОВ ВТП «Промресурси» (код ЄДРПОУ 31434194).

Виходячи з висновків стосовно того, що господарські операції за участі названих осіб фактичного не відбувались, податковий орган в акті перевірки зазначив, що товари, стосовно яких оформлено документи бухгалтерського обліку з посиланнями на ТОВ «НВП Металелектромаш», ТОВ «Інтайм Сервіс», ТОВ «ДАЛЕКС», ПП «Аверс», ПП «Гал-Текс», ТОВ «Технопромгруп», ТОВ «Діалог Ліберті», ТОВ ВТП «Промресурси», слід вважати безоплатно отриманими від третіх осіб, які не є встановленими.

Внаслідок названих висновків, податковий орган вважає, що підприємством занижено показник «доход від операційної діяльності» на загальну суму 774511 грн.та завищено показник собівартості реалізованої продукції ( п.138.2 ст.138 ПК) на загальну суму 645175 грн..

Названі висновки також стали підставою для встановлення податковим органом факту завищення позивачем показників податкового кредиту на суму 129036 грн..

З зазначеним не можна погодитись, виходячи з такого.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентами, зокрема, надано копії видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів звертає увагу на те, що акт перевірки не містить зауважень щодо змісту вищевказаних первинних документів на предмет їх відповідності вимогам закону, крім недоліків, що містяться у 5 товарно-транспортних накладних, складених за операціями за участі ТОВ «Діалог Ліберті» (т.1 а.с. 27) та ТОВ ВТП «Промресурси» (т.1 а.с.42).

Однак, за наявності документів на оплату товару та наявності останнього, суд апеляційної інстанції вважає, що зазначені в акті перевірки недоліки товарно-транспортних накладних не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем порядку формування показників податкового обліку.

Крім того, слід зазначити, що податковим органом не надано доказів отримання товарів від третіх осіб, а заниження показників «доходи від операційної діяльності» визначено податковим органо на підставі документів, виданих саме ТОВ «НВП Металелектромаш», ТОВ «Інтайм Сервіс», ТОВ «ДАЛЕКС», ПП «Аверс», ПП «Гал-Текс», ТОВ «Технопромгруп», ТОВ «Діалог Ліберті», ТОВ ВТП «Промресурси», достовірність яких податкова спростовує.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні копії судових рішень або вироків суду, які набрали законної сили, на підтвердження здійснення контрагентом позивача фіктивної діяльності, підробки документів, тощо.

Стосовно посилань відповідача в акті перевірки на висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, необхідно зазначити, що згідно діючого законодавства названі документи складається у разі, коли проведення зустрічної звірки в порядку, встановленому законодавством, є об'єктивно неможливим. Заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних та інших бухгалтерських документів суб'єкта господарювання, виходячи із зазначеного, не можуть вважатися діями по фактичному проведенню зустрічної звірки. За таких обставин, посилання податкового органу на вищевказані акти судом апеляційної інстанції до уваги не приймається.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність вищезазначених порушень при формуванні позивачем показників податкової звітності відповідачем не доведено.

Також відповідач вказує, що в ході перевірки було встановлено, що за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року позивачем реалізовано на експорт трубопроводну арматуру по ціні нижче собівартості і дані угоди спрямовані винятково на зменшення бази оподаткування та не мають розумної, економічно-обґрунтованої, необхідної і достатньої ділової (господарської) мети.

Внаслідок зазначеного, підприємством безпідставно віднесено до складу собівартості реалізованої продукції 679669 грн., що складає собівартість продукції, реалізованої на експорт за ціною, яку податковий орган вважає нижчою за собівартість продукції.

Крім того, податкова вважає, що обсяг операцій, розрахований виходячи з перевищення фактичної виробничої собівартості над фактичною ціною реалізації, не формує вартості експортованого товару, і нульова ставка до такого обсягу не застосовується.

Висновки податкової не можна визнати обґрунтованими, виходячи з такого.

По-перше, згідно п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконання робіт, надання послуг.

Як свідчать матеріали справи, факт виробництва та реалізації товарів на експорт податковим органом не спростовується, що свідчить про зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю позивача.

По-друге, відповідач не привів реальних розрахунків, за допомогою яких він визначив суми витрат, безпідставно віднесених до витрат підприємства при визначенні бази оподаткування, враховуючи той факт, що продукція, номенклатура якої складала більше як 50 найменувань, реалізовувалась протягом трьох років, при різній собівартості та за різними цінами. Не вказав, яку саме собівартість продукції він застосовував для розрахунку зменшення витрат (повну, виробничу, виготовленої чи реалізованої продукції, планову чи фактичну, сформовану за який саме період - місяць, рік), на якій підставі та які ціни він вважає обгрунтованими. Крім того, з акту перевірки неможливо визначити, чи враховані при розрахунках розбіжності в визначені собівартості в бухгалтерському та податковому обліку. Адже згідно п.п. 14.1.228 І Розділу ПКУ „ Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділуВ» . В бухгалтерському обліку до складу повної собівартості реалізованої продукції крім прямих витрат включаються також адміністративні, збутові, загальновиробничі витрати, які розподіляються на собівартість продукції згідно до облікової політики підприємства.

В Акті перевірки Відповідачем не вказані ні формули розрахунків, ні вихідні дані для розрахунків, не вказано первинних документів на підставі яких встановлено собівартість продукції, не вказано нормативно-правові акти, якими керувались працівники Відповідача при розрахунку збитків.

Що стосується податку на додану вартість. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Ст.188.1 Податкового кодексу України зазначає, що база оподаткування при постав ках товарів визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче : звичайних цін, визначених у відповідності із статтею 39 цього кодексу.

Тільки 28 грудня 2014 року у ст.188.1 ПК України внесені зміни, у відповідності з якими база оподаткування при реалізації виготовленої продукції не може бути нижчою їх собівартості (Закон № 71- V ІІІ від 28.12.2014 р), до 28.12.2014 року такої заборони не було.

Крім того, висновок Відповідача про те, що різниця між ціною продажу і собівартістю про даного товару повинна оподатковуватись ПДВ за основною ставкою не має під собою правових підстав, оскільки ст.6 Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» та ст. 195.1 Податкового кодексу України встановлюють нульову ставку з експорту товарів, якщо їх експорт підтверджено митною декларацією, оформленою у відповідності з законодавством.

В акті перевірки також зазначено, що ПАТ «ВЛМЗ ім..1-го Травня» завищено валові витрати підприємства на суму 1536729 грн., у тому числі: 211885 грн., - за рахунок віднесення на витрати всіх витрат, що складають собівартість продукції (901079 гр.), яка обліковувалась на рах. 26 станом на 01.04.2011року та реалізована протягом 2-4 кварталів 2011 року у той час, як у відповідності із ст. 138 Податкового кодексу України товариство мало право відносити на собівартість тільки прямі матеріальні витрати (689194,42 грн.).

З приводу зазначеного, колегія суддів зазначає наступне

Згідно з Законом України від 28.12.2014 року № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємствВ» валові витрати підприємства формувались по правилу першої події - отримання товарів, матеріалів, робіт, послуг чи передплати за такі товари, матеріали, роботи та послуги. Тобто всі придбані матеріали, нарахована заробітна плата, амортизація та інші витрати включались до складу валових витрат. В кінці звітного періоду, згідно з п. 5.9 Закону, всі матеріальні ресурси, не використані на виробництво і не реалізовані, включались в додаток К1/1 до Декларації про прибуток підприємства, збільшуючи балансову вартість таких запасів. Цей приріст включався до складу доходів (рядок 01.2 Декларації). Таким чином, витрати підприємства зменшувались на суму матеріальної складової залишків запасів на кінець звітного періоду, а нематеріальна складова витрат (заробітна плата, амортизація, відрахування на соціальні заходи) залишалась у складі витрат того періоду, в якому вони були нараховані. В подальшому, в наступних звітних періодах, при реалізації товарів, готової продукції, списанню матеріалів на виробництво, залишки матеріалів зменшувались, і цей убуток відображався в додатку К1/1 до Декларації про прибуток підприємства та у складі валових витрат у рядку 04.2 Декларації. Таким чином, реалізація запасів в наступних податкових періодах збільшувала витрати на сумму їх матеріальної складової.

Податковий Кодекс України змінив методологію податкового обліку реалізації запасів: витрати відображаються в повному обсязі в момент переходу покупцю права власності на такий товар (продукцію).

Як вказано у ст. 137.1 Податкового кодексу України, дохід від реалізації товарів визнається по даті переходу покупцю права власності на такий товар.

У ст. 138.4 Податкового кодексу України вказано, до витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, визнаються витратами того звітного періоду, у якому визнані доходи від реалізації таких товарів, отже, якщо не має реалізації товарів то не має і доходу, а не має доходу - не має і витрат, які формують собівартість реалізованих товарів.

Спростовуючи доводи податкового органу, платник податків вказує, що для вірного відображення в податковому обліку реалізації залишків готової продукції після набуття чинності III розділу ПКУ, підприємством на кінець 2010р. і було включено в додаток К1/1 до Декларації про прибуток підприємства та у склад валових доходів всю балансову вартість готової продукції (всю виробничу собівартість, яка | рахувалась на 26 рахунку „Готова продукціяВ» ). Так, на початок року рахунок 26 -1 613 461 грн., матеріальна складова (додаток К1/1 до Декларації про прибуток підприємства) - 1 2001 415 грн. (74,4%), на кінець року рахунок 26 -1 541 874 грн., включено в додаток К1/1 до Декларації про прибуток підприємства - 1 541 874 грн. (100,0%). Результатом цього є приріст балансові вартості готової продукції в сумі 341 459 грн., включення цієї суми до складу валових доходів та нарахування на цю суму податку на прибуток по ставці 25% - 85 365 грн. Якби підприємством була включена в додаток К1/1 тільки матеріальна складова готової продукції ( 74,4%), то тоді вартість готової продукції склала би 1 147 154 грн.(1 541 874 х 74,4%), що призвело би до убутку балансової вартості в сумі 53 261 грн., включенню його до складу валових витрат і відповідному зменшенню податку на прибуток підприємства.

Фактично, відображення залишків готової продукції на кінець 201О року по балансовій вартості (повній виробничій собівартості) призвело до перерозподілу прибутку і податку на прибуток по періодах: у 2010 році прибуток збільшився на 341 459 грн., а у 2011 році прибуток зменшився на 341 459 грн. в зв'язку з відображенням у складі витрат повної собівартості реалізованої продукції при реалізації залишків. Крім того, це дозволило підприємству вирівняти залишки готової продукції в бухгалтерському і податковому обліку після набуття чинності розділом 111 ПКУ, вірно відображати витрати підприємства згідно ПКУ, так-як прийнятий на підприємстві згідно облікової політики середньозважений метод вибуття запасів не зміг би відобразити в обліку, які саме запаси вибувають - ті, що були в залишках та уже відображені у складі витрат в долі нематеріальної складової, чи ті, що вироблені після набуття чинності ПКУ та повинні відображатись у складі витрат у повній виробничий собівартості.

Таку ж позицію про відображення в податковому обліку перехідних запасів займає і Міністерство доходів та зборів, про що свідчить його роз'яснення в ЄБНЗ, підрозділ 102.07.03.

У роз'ясненнях Міністерства доходів і зборів України в ОСОБА_1 Податкових Знань (підрозділ 102.07.03) вказано, що на дату відвантаження товарів продавець може у звітному періоді, в якому відбувся перехід права власності на товар покупцеві у складі витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, врахувати балансову вартість запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції станом на кінець звітного податкового періоду, що передував даті набрання чинності р.3 ПКУ.

Пояснень та доказів, які б спростовували доводи позивача, податковий орган не надав.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

За викладених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що доводи позивача щодо належного формування показників податкової звітності у перевіряємий період підтверджуються належними та допустимими доказами.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено законність і обґрунтованість прийнятих ним рішень.

З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог є правомірним, доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду від 24 вересня 2014 року, виходячи з чого дане судове рішення необхідно залишити без змін.

керуючись ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року у справі №804/12781/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

(Ухвала в повному обсязі виготовлена 05.08.2015 року)

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко