Рішення

від 09.07.2009 по справі 1872-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

1872-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

09.07.2009Справа №2-15/1872-2009

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія-Крим» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, 30, ідентифікаційний код 32966378)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМС-Буд» (98600, АР Крим, м. Ялта вул. Руданського, 23, ідентифікаційний код 32542323)

Про стягнення 33343, 24  грн.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Котелевець В.І., довіреність № 1/2 від 03.04.2009р. у справі.

Від відповідача –  Піщенков Д.А., довіреність № 106 від 01.07.2009р. у справі.

         Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія-Крим» звернулося до Господарського суду АР Крим із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМС-Буд» про стягнення 33343,24 грн., в тому числі 33209,96 грн. заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, 133,28 грн. річних.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару, в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 31797,06 грн., що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія-Крим» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов прости позовних вимог заперечує з тих підстав, що відносно відповідача була порушена судова процедура банкрутство, позивач не заявив свої кредиторські вимоги у встановлений законом строк та порядку в процесі банкрутства, отже відповідач вважає вимоги кредитора в сумі 33343,24 грн. погашеними.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального Кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви судове засідання було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений за клопотанням сторін в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

У період з 27.06.2008 р. по 19.09.2008 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія-Крим» було поставлено товар на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМС-Буд» на загальну суму 266167,02 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи видатковими накладними та рахунками.

Вказаний товар був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис уповноваженого представника у видатковій накладній а також довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, наявними в матеріалах справи.

Відповідачем у виконання свого зобов'язання було частково оплачено отриманий товар у розмірі 234369,96 грн.,  що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Проте відповідачем  не була здійснена оплата у повному обсязі за поставлену продукцію, в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 31797,06 грн., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Така вимога була направлена позивачем на адресу відповідача 21.01.2009 р., що підтверджується доданими до матеріалів справи претензією та квитанцією поштового відділення про відправлення. Вказана претензія була отримана відповідачем 03.02.2009 р.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Чинним законодавством України не передбачена обов'язкова форма договору як єдиного письмового документу.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку вчинення правочину щодо поставки товару підтверджується підписаною обома сторонами накладною на поставку товару, довіреністю на отримання та частковою оплатою відповідачем поставленого товару.

Відповідно до положень частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Так, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. (частина 2 статті 538)

Положеннями частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України встановлено якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав своє зустрічне зобов'язання щодо поставки товару.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства, зокрема статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання  оплати товару в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язків  щодо сплати отриманого товару у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 31797,06 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Судом також встановлено, що 27.02.2009 р. ухвалою господарського суду АР Крим було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «ПМС-Буд». Ухвалою ГС АР Крим від 09.06.2009 р. був затверджений реєстр вимог кредиторів.

Визначенням статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 N 2343-XII (далі - Закон), грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з приписами статті 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, -не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Проте, суд дійшов висновку, що вказане, оскільки позивач не звернувся із заявою до боржника з вимогою в процедурі банкрутства, не позбавляє його права звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості в межах позовного провадження.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія-Крим» підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задовленню.

Крім того, позивач  просить суд стягнути з відповідача 1412,90 грн. інфляційних втрат та 133,28 грн. річних за прострочення виконання зобов'язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, сума інфляційних втрат, заявлених позивачем до відшкодування підлягає зменшенню з огляду на вимоги частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Оскільки така вимга була отримана відповдачем лише 03.02.2009 р., то остаточний термін виконання зобов'язання відповідачем слід вважати 09.02.2008 р. Таким чином, термін прострочення боржником виконання зобовязання слід обчислювати з 10.02.2009 р.

Отже сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМС-Буд» підлягає зменшенню та згідно розрахунку, здійсненого судом, за період лютий 2009 р. становить 476,96 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума річних, заявлених позивачем до відшкодування, підлягає зменшенню з аналогічних підстав та за період з 10.02.2009 р. по 31.03.2009 р. становить  130,67 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог  відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішеня складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 14.07.2009 року.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85  Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМС-Буд» (98600, АР Крим, м. Ялта вул. Руданського, 23, ідентифікаційний код 32542323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничо-металургійна компанія-Крим» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, 30, ідентифікаційний код 32966378, п/р 26008102697001 ЗАТ «Альфа-Банк» м. Київ, МФО 300346) 31797,06 грн. основного боргу, 476,96 грн. інфляційних втрат, 130,67 грн. річних, 322,74 грн. державного мита та 114,22  грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.