Рішення

від 02.07.2009 по справі 5/110-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/110-09

                          ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

      01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                     тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"02" липня 2009 р.                                                                          Справа № 5/110-09          

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфініті”, с. Крюківщина

про стягнення 106351,48 грн.

за участю представників:

позивача:Локшин А.В. –дов. від 01.07.2008р. № 1374

відповідача:не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг” (далі –Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфініті” (далі –Відповідач) про стягнення 106351,48 грн., з яких 80628,82 грн. основного боргу, 2790,02 грн. пені, 348,70 грн. 3% річних, 1420,95 грн. інфляційних втрат та 21162,99 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати лізингових платежів.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду від 06.05.2009р. та від 02.06.2009р. в судове засідання двічі не з'явився, відзиву на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір фінансового лізингу від 04.04.2008р. № 080404-30/ФЛ-Ю-А, відповідно до умов якого позивач - лізингодавець надає в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу відповідачу - лізингоодуржувачу предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладання договору якого наведена в специфікації (додаток № 2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів (п. 1.1 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу у лізинг майно - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, 2008 року випуску, державний номер АА-1351ВО, номер кузова JTMHT05j605009140, номер двигуна 2UZ1283791, а відповідач прийняв зазначене майно в користування про що свідчить акт прийому-передачі майна в користування від 17.05.2008р., який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств, завірена копія якого долучена до матеріалів справи. Вартість майна на момент передачі становить 529074,87 грн.

Разом з тим, відповідач всупереч прийнятих обов'язків, зобов'язання за договором щодо сплати періодичних лізингових платежів виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим за останнім за період з грудня 2008р. по березень 2009р. включно утворилась заборгованість в розмірі 80628,82 грн..

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до положень ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Доказів, які б свідчили про належне виконання умов договору фінансового лізингу, зокрема, щодо сплати лізингових платежів за вищезазначений період відповідач суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 80628,82 грн.  заборгованості зі сплати лізингових платежів.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати лізингових платежів, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку позивача інфляційні втрати за період з      17.10.2008 р. по 31.03.2009 р. складають 1420,95 грн., три проценти річних з простроченої суми за вказаний період складають 348,70 грн.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідає  вимогам законодавства та обставинам справи.

Також позивач на підставі п. 11.2.1 договору просить суд стягнути з відповідача за порушення строків сплати лізингових платежів пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати, яка за розрахунком позивача становить 2790,02 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.  

Крім того, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснений позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно п. 8.2.1 договору, боржник зобов'язаний щоквартально письмово інформувати кредитора про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення кредитору звіту у формі встановлені сторонами.

Проте, протягом строку дії договору звіт в установленій формі боржник не надавав.

Відповідно до п. 11.2.3. договору за використання майна не за призначенням, невиконання обов'язку з утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1. договору, порушення умов пункту 14.7. договору боржник сплачує кредитору штраф у розмірі 1 (один) відсоток загальної вартості майна на момент укладення відповідного договору за кожен випадок такого порушення.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Оскільки звіти відповідачем не подавались на протязі 4 кварталів то штраф за неподання звітності за розрахунком позивача складає 21162,99 грн.

Розрахунок  штрафу відповідає  вимогам законодавства та обставинам справи.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати лізингових платежів в сумі 80628,82 грн., 2790,02 грн. пені, 1420,95 грн. інфляційних втрат, 348,70 грн. трьох процентів річних та 21162,99 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.  Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфініті” (08136, Київська область, Києво - Святошинський р-н, с. Крюківщина, вул. Мічуріна, 10-А, код ЄДРПОУ 32619605) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, код ЄДРПОУ 33880354) 80628 (вісімдесят тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 82 коп. основного боргу, 2790 (дві тисячі сімсот дев'яносто) грн. 02 коп. пені, 1420 (одну тисячу чотириста двадцять) грн. 95 коп. інфляційних втрат, 348 (триста сорок вісім) грн. 70 коп. 3% річних, 21162 (двадцять одну тисячу сто шістдесят дві) грн. 99 коп. штрафу, 1063 (одну тисячу шістдесят три) грн. 52 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

           Суддя