Ухвала

від 29.07.2015 по справі 813/396/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/40089/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Горбая Р.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 травня 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року

у справі №813/396/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергіпсбуд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергіпсбуд» (далі - ТОВ «Інтергіпсбуд», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0001172210/10136 від 26 грудня 2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 6 травня 2014 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0001172210/10136 від 26 грудня 2013 року

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інтергіпсбуд» з питань формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаєморозрахунках з ТОВ «Вайз Юніон ЛТД» за жовтень - грудень 2012 року, з ПП «Евдіаліт» за лютий - червень 2013 року, з ТОВ «Капістрано» за серпень 2013 року, з ТОВ «Континент Профі» за травень 2013 року, з ТОВ «Конді 50» за вересень - грудень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт №330/142/22-1009/35943306 від 12 грудня 2013 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 283443,00 грн.

На підставі названого акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001172210/10/36 від 26 грудня 2013 року на суму 354304,00 грн., в тому числі 70861,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій позивача із спірними контрагентами підтверджується первинними документами, а тому зазначили про відсутність законних підстав для визначення йому податкового зобов'язання.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПП «Шива» (замовник) при виконанні договорів підряду №24/09 від 24 вересня 2012 року та №15/11 від 15 листопада 2012 року, предметом яких є виконання робіт по оздобленню приміщень на об'єкті замовника: «Фізкультурно-оздоровчий комплекс з вбудованим підприємством торгівлі на вул. Зубрівській, 38 у м. Львові»; з ТОВ «Вайз Юніон ЛТД» (підрядник) при виконанні договору підряду №22/11 від 22 листопада 2012 року, предметом якого є виконання робіт на об'єкті замовника: «Фізкультурно-оздоровчий комплекс з вбудованим підприємством торгівлі на вул. Зубрівській, 38 у м. Львові»; з ТОВ «Континент Профі» (підрядник) при виконанні договору підряду № 20/03 від 20 березня 2013 року, предметом якого є виконання робіт на об'єкті замовника: «Фізкультурно-оздоровчий комплекс з вбудованим підприємством торгівлі на вул. Зубрівській, 38 у м. Львові»; з МНВАП «Авіокон проект» (замовник) при виконанні договору підряду №31/07 від 31 липня 2013 року, предметом якого є виконання робіт з оздоблення офісних приміщень «Офісний центр по вул. Угорській, 14 в м. Львові»; з ТОВ «Капістрано» (підрядник) при виконанні договору підряду №02/08 від 2 серпня 2013 року, предметом якого є виконання робіт з оздоблення офісних приміщень «Офісний центр по вул. Угорській, 14 в м. Львові»; з ТОВ «Конді 50» (постачальник) при виконанні договору поставки будівельних матеріалів №28/09 від 28 вересня 2012 року; з ПП «Евдіаліт» (постачальник) при виконанні договору поставки будівельних матеріалів №08/02 від 8 лютого 2013 року, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: довідками про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат, актами приймання виконаних будівельних робіт, актами виконаних робіт, актами приймання-передачі матеріалів, підсумковими відомостями ресурсів, наказами про призначення відповідальної особи за проведення монтажно-будівельних робіт, специфікаціями, сертифікатами відповідності, висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи, протоколами на будівельні матеріали, проектною документацією по об'єктам, податковими та видатковими накладними, накладними, платіжними дорученнями.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Зокрема, відзначається, що не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту поставки або виконання робіт у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування податкового кредиту. По-друге, чинним законодавством України передбачено обов'язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення.

В розрізі викладеного колегія суддів касаційної інстанції, також, звертає увагу, що право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не обмежено поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та подавати докази на підтвердження таких заперечень, надається платникові як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу (на яких допускається подання учасником процесу нових доказів).

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод поставки та підряду товарів і робіт для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару і робіт в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 травня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев