Рішення

від 06.08.2009 по справі 2206-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2206-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

06.08.2009Справа №2-24/2206-2009

За позовом  Науково-виробничого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю  "Адьюстаж" (83048,  м. Донецьк, вул. Байдукова, 7, ідентифікаційний код 21997919)

до  відповідача –  Відкритого акціонерного товариства  "Кримзалізобетон" ( 95493, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 3,  ідентифікаційний код 01267308)

Про стягнення  78 401,54 грн.  

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача –  Гузар А.С. – представник, довіреність № б/н  від 18.05.2009р., паспорт ВВ 783126 від 22.04.1999р.

Від відповідача –  Кутас А.В. – представник,  довіреність  № 13/21 від 13.01.2009р., паспорт ЕС 543985 від 20.01.1998р.

 Обставини справи: Позивач – Науково - виробниче підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю  "Адьюстаж" звернувся до Господарського суду АР Крим  з позовом до відповідача – Відкритого акціонерного товариства  "Кримзалізобетон" про стягнення з відповідача на користь Науково-виробничого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю  "Адьюстаж" 78 401,54 грн., а саме: суми  заборгованості  у розмірі 73 840,06 грн., а також суми пені у розмірі 4 561,48 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем  у порушення умов Договору поставки № 01/10 від 01.10.2008р., відповідно до яких  Відкрите акціонерне товариство "Кримзалізобетон" повинно було оплатити  вартість  поставленого товару  на протязі 10 календарних днів з моменту відвантаження  зі складу, було сплачено  частину суми боргу  у розмірі 15 000,00 грн. 21.01.2009р. У позовній заяві позивач зазначає, що виконав зобов'язання перед відповідачем  згідно Договору поставки № 01/10 від 01.10.2008р. у повному обсязі, про що свідчить  видаткова накладна № РН – 0000921 від 25.12.2008р. на суму 88 840,06 грн. та довіреність № 1037 від 25.12.2008р. Між позивачем та відповідачем  було підписано акт  звірки станом на 31 січня 2009 року, відповідно до якого сума заборгованості відповідача за  вказаним Договором поставки склала 73 840,06 грн. Крім того, позивачем по справі на суму заборгованості була нарахована  пеня у розмірі  4 561,48 грн.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов № 13/343 від 06.08.2009 р. Так, відповідач посилається на те, що не отримував рахунок на сплату товару, а отже відповідно до умов договору відсутній обов'язок сплатити товар. Крім того, відповідач посилається на те, що він взагалі не отримував товар за накладною № РН-0000921 від 25.12.2008 р., оскільки підпис особи у накладній про отримання товару не відповідає підпису особи, яка відповідно до довіреності № 1037 від 25.12.2008 р. на отримання товаро – матеріальних цінностей була уповноважена відповідачем.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України. Строк розгляду справи був продовжений в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

01.10.2008 р. між Науково-виробничим підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю  "Адьюстаж"  (Постачальник) та ВАТ   "Кримзалізобетон" (Покупець) був укладений договір поставки № 01/10 (а.с. 8-11).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Постачальник своїми силами та за свій рахунок зобов'язується поставити на склад Покупця на умовах DDU – м. Сімферополь, вул. Монтажна, 3 (Інкотермс 2000) металопрокат у асортименті відповідно доданої Специфікації (далі – Товар), а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно виконати його сплату на умовах дійсного Договору.

Асортимент, кількість, ціна за одиницю, загальна сума поставки вказується у розрахункових накладних та у специфікаціях на даний Товар. Специфікації є невід'ємною частиною дійсного Договору (п.  1.2 Договору).

Специфікаціями  № б.н., № 2 , № 3, № 4 до договору сторони погодили найменування товару, що буде поставлятися, його кількість та ціну (а.с.12-15).

Відповідно до п. 2.2 Договору, сторони погодили, що розрахунок у розмірі повної оплати партії поставленого Товару Покупець виконує після поставки Товару у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок Продавця, протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку – фактури після підписання Сторонами акту приймання – передачі або інших документів, що свідчать про прийняття Товару Покупцем.

Даний договір вважається укладеним з дати підписання його Сторонами та діє до 31.12.2008 р. (п. 9.1 Договору).

Як свідчать матеріали справи, зокрема розрахункова накладна № РН-0000921 від 25.12.2008 р., рахунок № 531 від 25.12.2008 р. позивачем на адресу відповідача був поставлений товар, обумовлений специфікаціями до договору на загальну суму 88840,06 грн. (а.с.16-17).

Відповідач заперечує проти отримання рахунку про сплату товару, а отже обов'язок щодо сплати товару, на його думку, не настав. Крім того, відповідач заперечує проти отримання товару з тих підстав, що підпис особи у накладній про отримання товару не відповідає підпису особи, яка відповідно до довіреності № 1037 від 25.12.2008 р. на отримання товаро – матеріальних цінностей була уповноважена відповідачем на отримання товару від позивача.

Суд зазначені заперечення не приймає у зв'язку з наступним.

Як свідчить довіреність № 1037 від 25.12.2008 р., остання була виписана відповідачем на отримання від Науково-виробничого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю  "Адьюстаж" цінностей за рахунком № 531 від 25.12.2008 р., тобто на час складання зазначеної довіреності відповідач мав у себе відповідний рахунок позивача на сплату товару.

А отже твердження відповідача про неотримання рахунку є неспроможними.

Щодо заперечень відповідача про неотримання товару за накладною взагалі, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи наявна виписка з банківського рахунку позивача, з якого вбачається, що 21.01.2009 р. відповідачем була здійснена часткова сплата у розмірі 15000,00 грн. із призначенням платежу «проволока за накладною № 921 від 25.12.2008 р.» (а.с.39).

Суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 3.8 Постанови Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Враховуюче викладене, суд приходить до висновку, що відповідач отримував товар за накладною № РН-0000921 від 25.12.2008 р. на суму 88840,06 грн. та здійснив часткову оплату отриманого товару саме за згаданою накладною.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами, з якого вбачається, що відповідач відповідно до накладної № 921 від 25.12.2008 р. мав заборгованість у розмірі  88840,06 грн., після здійснення сплати у розмірі 15000,00 грн. заборгованість відповідача складає 73840,06 грн. (а.с.41).

Слід зазначити, що акт звірки – це бухгалтерський документ, що фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін.

Отже, відповідач не в повній мірі виконав свої обов'язки за договором щодо оплати отриманого товару у повному обсязі та у строк, визначений сторонами у договорі, в результаті чого за ним склалася заборгованість  за отриманий товар з урахуванням сплати у розмірі 73840,06 грн., що і послужило підставою для звернення Науково-виробничого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю  "Адьюстаж" із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідачем не було надано доказів виконання свого зобов'язання щодо сплати отриманого товару у повному обсязі, в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу  України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Отже, матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що позивачем виконано своє зобов'язання за договорами,  поставлений товар на суму 88840,06 грн., а відповідачем зазначений товар був прийнятий, але сплачений лише частково. У зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 73840,06 грн. заборгованості за договором поставки № 01/10 від 01.10.2008 р. підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 7.2 Договору, у випадку несвоєчасної сплати поставленого Товару у відповідності з п. 2.3 договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день  прострочення.

Суд зазначає, що умови оплати товару за зазначеним договором визначені п. 2.2, а п. 2.3 взагалі відсутній у договорі. У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що у даному випадку при посиланні у п. 7.3 договору на п. 2.3 має місце описка і зазначений пункт слід читати як п. 2.2.

На підставі зазначеного положення договору позивач просить суд стягнути з відповідача 4561,48 грн. пені.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу  України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Причому, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” N 543/96-ВР  від 22 листопада 1996 року.  

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок позивача, суд вважає, що нарахована пеня підлягає перерахуванню відповідно до формули.

З 05.01.2009 р. по 21.01.2009 р. – 88840,06 грн.(сума заборгованості) х 16 дн. (кількість днів прострочення) х 24% (подвійна облікова ставка НБУ) / 365 дн. =     934,65  грн.

З 22.01.2009 р. по 31.03.2009 р. – 73840,06 грн. х  69 дн. х 24% / 365 = 3350,11 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню сума пені  у розмірі 4284,76 грн.

В частині стягнення 276,72 грн. пені у задоволенні позову відмовлено.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 11.08.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства  "Кримзалізобетон" ( 95493, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 3,  ідентифікаційний код 01267308) на користь Науково-виробничого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю  "Адьюстаж" (83048, м. Донецьк, вул. Байдукова, 7, ідентифікаційний код 21997919) 73840,06 грн. заборгованості, 4284,76 грн. пені, 781,25 грн. державного мита та 117,58 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення 276,72 грн. пені у задоволенні позову відмовити.

     Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.