Рішення

від 16.06.2009 по справі 2231-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2231-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.2009Справа №2-7/2231-2009

За позовом  Медведівської сільської ради (96121, с. Медведівка, Джанкойський район, вул. Леніна, 16, ідентифікаційний код 04367832)

До відповідача  Джанкойського міськрайонного центру зайнятості (96100, м. Джанкой, вул. Леніна, 8/1, ідентифікаційний код 20742815)

Про стягнення 1130,30 грн.

Суддя ГС АР Крим І.І.Дворний

представники:

Від позивача –  не з'явився.

Від відповідача – не з'явився (клопотання).

Суть справи: Медведівська сільська рада звернулась до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Джанкойського міськрайонного центру зайнятості 1 130,30 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх обов'язків по повній та своєчасній оплаті вартості наданих за договором від 17.03.2008 р. послуг у вигляді організації оплачуваних громадських робіт, через що заборгованість Джанкойського міськрайонного центру зайнятості  перед Медведівської сільської ради складає 1130,00 грн., яка до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що вказана справа підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, відповідач також посилається на те, що на підставі рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р. у справі №10-рп/2008 вважається недійсним Порядок фінансування за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття оплачуваних громадських робіт для безробітних, яким керувалися сторони при укладенні договору від 17.03.2008 р., у зв'язку з чим на теперішній час діє Положення про порядок організації і проведення оплачуваних робіт №578 від 27.04.1998 р. а оплата вказаних робіт не може фінансуватися за рахунок коштів Фонду.

Відповідач у судове засідання не з'явився, однак надіслав на адресу суду клопотання  в якому зазначив, що з позовними вимогами не згоден з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Позивач явку представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

17.03.2008 р. між Джанкойським  міськрайонним  центром  зайнятості (Фонд) та Медведівською сільською радою (Роботодавець) був укладений договір №010708031700013 про організацію оплачуваних громадських робіт, предметом якого, згідно з п. 1.1, є створення учасниками договору необхідних умов для забезпечення тимчасовою роботою осіб, які не мають постійного місця роботи.

Відповідно до п. 1.2 Договору Фонд організовує направлення на громадські роботи осіб, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні.

Роботодавець створює робочі місця та організовує оплачувані громадські роботи (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.1.2. Фонд приймав на себе зобов'язання щодо фінансування витрат Роботодавця на оплату праці безробітних, направлених на оплачувані громадські роботи, сплату страхових внесків роботодавців на загальнообов'язкове державне страхування, оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності таких безробітних, згідно з поданими розрахунками (кошторисом), по мірі надходження фінансування.

Пунктом 2.2.6. Договору встановлено, що Роботодавець зобов'язується до першого числа кожного місяця інформувати Фонд про кількість осіб, які брали участь у оплачуваних громадських роботах, їх заробітному плату та кількість відпрацьованих людино-днів, шляхом надання:

-          табеля врахування робочого часу;

-          розрахунково-платіжної відомості;

-          акта виконаних робіт;

-          рахунку.

В пункті 3.2 Договору сторони передбачили, що оплата праці робітників, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством. Заробітна плата особам, які беруть участь у громадських роботах, фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем були організовані оплачувані громадські роботи, про що свідчать укладені з робітникам трудові договори та табель обліку робочого часу.

Як свідчить наявний в матеріалах справи акт виконаних робіт від 11.06.2008 р., всього було виконано робіт на 2483,86 грн. (нарахована заробітна плата та внески до Фонду соціального страхування). Саме на вказану суму позивачем був виставлений рахунок-фактура СФ-№9 від 17.06.2008 р.

Проте, зі вказаної сум відповідачем було оплачено лише 1353,56 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою.

Таким чином, заборгованість Джанкойського міськрайонного центру зайнятості перед Медведівською сільською радою складає 1 130,30 грн., що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 1 130,30 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору № 010708031700013 від 17.03.2008 р. в частини повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг з організації  оплачуваних громадських робіт, через що позовні вимоги Медведівської сільської ради є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд не може погодитися з твердженням відповідача про те, що вказану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Так, статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

При цьому, згідно цієї ж статті, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень і, отже, спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.

В пункті 6 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 27.06.2007 р. N 04-5/120 зазначено, що господарським судам слід мати на увазі, що не всі угоди, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів. Згідно зі статтею 3 КАС України адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди. Тобто зі змісту адміністративного договору вбачається наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від цивільних угод. У разі ж укладання цивільної угоди між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності договірні відносини між сторонами ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Тому до адміністративних договорів не відносяться угоди, укладені за правилами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного або господарського законодавства.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли між сторонами не на підставі якогось нормативного акта, а в силу укладеного договору №010708031700013 від 17.03.2008 р., який не є адміністративним договором. Вказаний договір є дійсним, у судовому порядку сторонами не оспорювався, а отже, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання. Отже, вказаний спір носить цивільно-правовий характер, а тому, відповідно до статті 12 ГПК України, підлягає вирішенню в господарських судах України.

Не можуть бути прийняті до уваги й посилання відповідача на рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р. у справі №10-рп/2008, оскільки Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 21 лютого 2008 року N61 «Про затвердження Порядку фінансування за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття оплачуваних громадських робіт для безробітних», яким, за твердженням відповідача, керувалися сторони при укладенні договору №010708031700013 від 17.03.2008 р., втратив чинність лише 15 серпня 2008 року на підставі Міністерства праці та соціальної політики України N370, у той час рахунок на оплату громадських робіт був виставлений позивачем 17.06.2008 р. Більш того, лише втрата чинності відповідним Порядком не призводить до недійсності укладеного між сторонами договору та не звільняє Джанкойський міськрайонний центр зайнятості від виконання прийнятого на себе зобов'язання.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Джанкойського міськрайонного центру зайнятості (96100, м. Джанкой, вул. Леніна, 8/1, ідентифікаційний код 20742815) на користь Медведівської сільської ради (96121, с. Медведівка, Джанкойський район, вул. Леніна, 16, ідентифікаційний код 04367832)  заборгованість у розмірі 1130,30 грн., 102,00  грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.