Рішення

від 24.09.2009 по справі 2822-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

2822-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

24.09.2009Справа №2-24/2822-2009

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс" ( 98400, АР Крим,                  м. Бахчисарай, вул. Підгородна, 71-А, ідентифікаційний код 33407878)

До відповідача  -  Товариства з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг" ( 04119,                      м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 літера «Г», ідентифікаційний код 33880354)

про змінення та визнання недійсними деяких положень договорів.

Суддя ГС АР Крим  Г.Г. Колосова

                                        представники:

Від позивача – Аркатова В.В., довіреність б.н. від 01.09.2009 р., у справі, Іжетнікова Л.О. – представник, довіреність № від 08.03.2009р., паспорт ЕС 042319 від 04.12.1995р.

Від відповідача –  Варданян К.А. – представник, довіреність № 413 від 29.01.2009р., паспорт ЕС 050812 від 03.11.1995р., Локшина А.В., довіреність № 3380 від 17.07.2009 р., у справі

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс" звернулося до Господарського суду АР Крим  з позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг" про визнання  недійсними пунктів 11.2.3.,  11.2.4., 11.2.5.,  14.2., 14.8., ст. 10 Договорів фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А та   № 080818-155/ФЛ-Ю-А від  18 серпня 2008 року  та додаткових  угод до нього  від 18 серпня 2008р., укладених між Товариством  з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг"  та Товариством  з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс", а також дій Товариства з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг"  зі зняття номерного знаку  АА 6095 НР з автомобілю КАМАЗ, про внесення  змін до Договорів фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А та  № 080818-155/ФЛ-Ю-А від  18 серпня 2008 року  у редакції позивача, про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"  повернути Товариству з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс"  по акту прийому-передачі  номерний знак АА 6095 НР  та зупинити дію  пункту 3.1 Договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А  від 18 серпня 2008 року з 30 квітня 2009 року  до фактичного  повернення  номерного знаку.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача   судові витрати зі сплати державного мита та витрати  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Так, 18 серпня 2008 року  між позивачем та відповідачем по справі  були укладені  два договори фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А та № 080818-155/ФЛ-Ю-А. Відповідно до вказаних договорів Товариство з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг"  передало  у лізинг  два  вантажних автомобіля  марки КАМАЗ 65201 вартістю  488 тис. грн..  за один автомобіль. Позивач  зазначає, що  деякі  окремі положення  вказаних договорів  не відповідають  принципам справедливості, розумності  та вимагають від  лізингоотримувача  сплати непропорційно великого розміру  санкцій  за  порушення  зобов'язань та не встановлює аналогічних санкцій  за невиконання зобов'язань  лізингодавцем.

Крім того, позивач у позовній  заяві зазначає, що  він  був  змушений укласти  додаткові угоди  до Договорів фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А та № 080818-155/ФЛ-Ю-А,  які на його думку мають бути визнані  недійсними, оскільки  виконання покладених  на Товариство  з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг" зобов'язань  не входять до його компетенції.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що  представник Товариства з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг" зняв номерний знак АА 6095 НР  з автомобіля КАМАЗ,  який до теперішнього часу  не повернутий, що  позбавляє позивача  можливості  користуватися  автомобілем  у відповідності  з Договором № 080818-154/ФЛ-Ю-А  від 18 серпня 2008 року.

09 червня 2009 року до Господарського суду АР Крим   від Товариства з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс" надійшла заява  про зміну та  доповнення  позовних вимог, відповідно до якої  позивач просить : в п.2 резолютивної частини  позовної заяви слова « а також дії Товариства з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг"  зі зняття номерного знаку  АА 6095 НР з автомобілю КАМАЗ виключити»,  пункт 4  прохальної частини  позовної заяви  викласти  у наступній редакції «Визнати незаконними дії  Товариства з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг" зі зняття номерного знаку  АА 6095 НР з автомобілю КАМАЗ, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг"  повернути Товариству з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс"  по акту прийому-передачі номерний знак АА 6095 НР та зупинити дію  пункту 3.1 Договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А  від 18 серпня 2008 року з 30 квітня 2009 року  до фактичного  повернення  номерного знаку», прохальну частину  позовної заяви  доповнити пунктом 6 та викласти його   у наступній редакції  «Відмінити  повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг"   за вихідними номерами № 2746 та № 2747 від 25.05.2009р. про розірвання  Договорів  фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А та  № 080818-155/ФЛ-Ю-А від  18 серпня 2008 року.

Ухвалою Господарського суду АР Крим  від 18 червня 2009 року  заява позивача про зміну та  доповнення  позовних вимог прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні  03 вересня 2009 року позивачем надана заява про  доповнення  та уточнення  позовних вимог, відповідно до якої Товариство  з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс"  просить змінити пункти 3.1 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від  18.08.2008р.,виклавши їх в наступній редакції: «Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору).Лізингові платежі включають: 3.1.1 платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна; 3.1.2  винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг Майно.», змінити пункти 3.3 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від  18.08.2008р., виклавши їх в наступній редакції: «Загальна сума винагороди   (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно за кожним договором складає суму без ПДВ 20% - 193 815,55грн. (сто дев'яносто три тисячі вісімсот п'ятнадцять грн.. 55коп.)», змінити умови договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від  18.08.2008р.,виключивши з них пункти 3.4.1; 3.4.2; 3.4.5, визнати недійсними п. 3.5 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині слів: «У випадку перерахування Лізингоодержувачем платежів за цим договором (як

чергових лізингових платежів, так і простроченої заборгованості) у порушення вищевказаної черговості,    Лізингодавець   має   право    самостійно    перерозподілити        отримані   від Лізингоодержувача кошти, у відповідності з черговістю, викладеною в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок.», визнати недійсними пункти 3.11 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р.  в частині слів:  «У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової  угоди  та/або  акту  коригування  вартості  Майна,  Лізингодавець  має  право розірвати    даний    Договір,    після чого Лізингоодержувач зобов'язаний   повернути Лізингодавцю Майно протягом  5 (п'яти)  діб  з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають», визнати недійсними пункти  12.5,  пункти 14.3  та пункти  16.6  договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від  18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині умов про неповернення всіх раніше сплачених    Лізингоодержувачем    лізингових    платежів,    які    відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна, визнати недійсними пункти   10.1-10.2,  пункти   14.8,  пункти   18.10,   18.11 договору   фінансового   лізингу   № 080818-154/ФЛ-Ю-А   від   18.08.2008р.   та   договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 03.09.2009 р. зазначені зміни позовних вимог прийняті судом до розгляду.

В уточненнях позивач зокрема посилається на те, що  обставини, обумовлені  фінансовою кризою, а саме:  зростання курсу  гривні  до долару  США призвели  до фундаментальної зміни рівноваги  договірних обов'язків сторін в силу збільшення  для Товариства з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс" вартості виконання.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує. Так відповідач посилається на те, що на даний час між сторонами не існує договірних зобов'язань у зв'язку з тим, що відповідач був вимушений відмовитися від договору у зв'язку з несплатою позивачем лізингових платежів більш 30 днів, а отже договір є розірваним у зв'язку з односторонньою відмовою від договору відповідача. Крім того,  у відзиві на заяву про доповнення та уточнення позовних вимог відповідач посилається на відсутність обставин, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України для зміни умов спірних договорів. Також відповідач зазначає, що договір фінансового лізингу є різновидом договору найму (оренди), а лізинговий платіж є платежем за користування майном, а тому обов'язок його повернення відсутній.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду справи продовжувався в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

                  Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

18 серпня 2008р. між ТОВ “ВіЕйБі Лізинг”  (Лізингодавець) та ТОВ “Аір-Нк-Плюс”  (Лізингоодержувач) був укладений договір № 080818-154/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу  (а.с.10-14).

Відповідно до п.1.1 Договору предметом даного Договору є надання Лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладання Договору наведена в Специфікації (додаток №2 до Договору) –далі “майно” або “предмет лізингу”, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Згідно до п.2.1 Договору строк користування Лізингоодержувачем Майном становить 37 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі Майна згідно з п.4.3 даного Договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування Майном за цим Договором.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1-3.4.5 цього Договору.

Лізингові платежі включають: платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна; винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг Майно, з врахуванням коригування, вказаного в п.3.4.1 –3.4.5 Договору (п.п.3.1.1 –3.1.2).

Загальна сума винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно за цим Договором складає суму без ПДВ 20 % - 193815,55 грн., за умовами дотримання Лізингоодержувачем встановленого договором Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору). Вказана сума може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1 -3.4.5 Договору (п. 3.3 Договору).

Пункт 3.4 Договору визначає, що платежі за Договором здійснюються в національній валюті України (гривнях). Всі платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавцю у порядку, визначеному п.3.4.1.

В свою чергу п.3.4.1 встановлює, що Лізингоодержувач здійснює платежі за цим Договором відповідно до Графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу) та даний пункт Договору встановлює порядок розрахунку суми, що підлягає сплаті на користь Лізингодавця на дату фактичного виконання платежу (крім авансового платежу).

Відповідно до п.3.4.2 Договору порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, передбачений п.3.4.1 цього Договору, застосовується у випадку, коли курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США, встановлений на дату фактичного виконання лізингового платежу, перевищує курс гривні до долару США, за якими Банківська установа, по дорученню Лізингодавцю, фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих Лізингодавцем для придбання Майна та його подальшої передачі Лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.

Пунктом 3.4.5 Договору встановлено, що коригування розмірів лізингових платежів згідно пунктів 3.4.1-3.4.4 цього Договору не призводить до збільшення загальної вартості Майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів –винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно.

Згідно до п.3.11 Договору у разі зміни розмірів лізингових платежів Лізингодавець та Лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного Договору, а також, на вимогу Лізингодавця, підписують акт коригування вартості Майна. У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості майна, Лізингодавець має право розірвати даний Договір, після чого Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавцю Майно протягом 5 діб з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Пункт 4.1 Договору встановлює порядок передачі Лізингодавцем Лізингоодержувачу Майна.

Приймання Лізингоодержувачем Майна в лізинг оформлюється шляхом складання Акту приймання-передачі Майна, що підтверджують якість, комплектність, справність Майна і відповідність Майна техніко-економічним показникам та умовам Договору. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін і скріплюється печатками сторін (п.4.3 Договору).

Згідно п.  10.1 Договору, Лізингодавець має право вилучити Майно у таких випадках:

Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого Графіком сплати лізингових платежів  (додаток № 1 до договору) (п. 10.1.1);

Лізингоодержувач використовує майно не у відповідності до умов Договору або його призначення (п. 10.1.2);

Якщо Лізингоодержувач  порушує п. 5.3, 5.54 цього Договору (п.10.1.3);

Якщо Лізингоодержувач не виконує умов гарантії на Майно, не підтримує майно в стправному стані ( в т.ч. не проводить капітальний ремонт майна в разі, якщо такій ремонт потрібен) (п.10.1.4);

Якщо Лізингоодержувач порушує умови статті 7 цього Договору (п. 10.1.5).

У випадку виникнення будь – якої з підстав, передбачених в п. 10.1.1- 10.1.5 даного Договору, Лізингодавець направляє Лізінгоодержувачу повідомлення про вилучення  Майна із зазначенням строку його передачі. Документом, що підтверджує факт прийняття Лізингодавцем рішення про розірвання Договору, є рекомендований або цінний лист Лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, на протязі 7 робочих днів з моменту направлення Лізингодавцем на адресу Лізингоодержувача відповідної вимоги, повернути Майно Лізингодавцю. Примусове вилучення майна здійснюється у відповідності з чинним законодавством України (п. 10.2 Договору).

У випадку розірвання (дострокового припинення) цього Договору, з причин зазначених у даному Договорі та/або законодавстві України, раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають (п. 16.6 Договору).

Пункт 18.1 Договору встановлює, що даний Договір набирає чинності (вважається укладеним) з моменту його підписання сторонами і стає обов'язковим для сторін. Дія Договору продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов договору між сторонами був підписаний акт приймання-передачі майна, переданого у лізинг, а також погоджений Графік сплати  лізингових платежів (а.с.15, 62).

18 серпня 2008р. сторонами була укладена Додаткова угода №1 до договору фінансового лізингу №080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., згідно до якої сторони домовились додати до Договору п.18.10 –п.18.12 (а.с.28).

Відповідно до п.18.10 –п.18.11 сторони домовились, що в якості додаткового забезпечення виконання умов за цим Договором, Лізингоодержувач зобов'язаний до 01.09.2008 р. забезпечити укладання нотаріально посвідчених договорів поруки між Лізингодавцем, як Кредитором, та фізичними особами Жаровим Р.Р., Поліводою І.Ю., як Поручителями, по зобов'язанням Лізингоодержувача. У випадку якщо вищезгадані договори поруки не будуть укладені, Лізингодавць має право в односторонньому порядку розірвати даний договір, а Лізингоодержувач зобов'язаний повернути майно, отримане в лізинг протягом 3 робочих днів з дати направлення Лізингодавцем повідомлення про розірвання Договору та сплатити Лізінгодавцю штраф у розмірі 20 % від вартості майна.

Крім того, згідно з п. 18.12, Лізингоодержувач зобов'язаний до 01.09.2008 р. з метою забезпечення виконання власних обов'язків за цим Договором перед Лізингодавцем, забезпечити укладання між Ніконовим А.В., як Заставодавцем, та Лізингодавцем, як Заставодержателем, договору застави майна, а саме: Сідловий тягач МАЗ -64229 1998 року випуску, самоскидний напівпричіп МАЗ 950600-020 2007 року випуску. Заставодавець зобов'язаний самостійно та за власний рахунок здійснити страхування майна на користь Заставодержателя у ЗАТ «ВіЕйБі Страхування», та призначити Заставодержателя (Лізингодавця) вигодонабувачем. У випадку, якщо вищезгаданий договір застави та договір страхування не будуть укладені протягом зазначеного строку, Лізингодавць має право в односторонньому порядку розірвати даний договір, а Лізингоодержувач зобов'язаний повернути майно, отримане в лізинг протягом 3 робочих днів з дати направлення Лізингодавцем повідомлення про розірвання Договору та сплатити Лізінгодавцю штраф у розмірі 20 % від вартості майна.

18 серпня 2008р. між ТОВ “ВіЕйБі Лізинг” ( Лізингодавець) та ТОВ “АІР-НК-ПЛЮС” (Лізингоодержувач) був також укладений договір № 080818-155/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу (а.с.19-23).

Умови договору № 080818-155/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 18 серпня 2008р. та додаткової угоди до нього ідентичні умовам договору № 080818-154/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 18 серпня 2008 р. з додатковою угодою до нього, номери усіх пунктів договорів та додаткових угод співпадають.

На виконання умов договору між сторонами був підписаний акт приймання-передачі майна, переданого у лізинг, а також погоджений Графік сплати  лізингових платежів (а.с.24, 63).

18 серпня 2008р. сторонами була укладена Додаткова угода №1 до договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., згідно до якої сторони домовились додати до Договору п.18.10 –п.18.12 (а.с.29).

Відповідно до заяви про доповнення та уточнення позовних вимог від 03.09.2009 р. позивач просить суд внести відповідні зміни до договорів  на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, а також визнати окремі положення договорів недійсними.

Відповідач – ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» у відзиві на позов зазначив, що на момент розгляду справи між позивачем та відповідачем не існує договірних зобов'язань, оскільки він, як Лізингодавець, відмовився від спірних договорів фінансового лізингу внаслідок прострочки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів більше 30 днів, а отже, і відсутній предмет спору по даній справі.

За твердженням відповідача, таке право Лізингодавця на односторонню відмову від договорів передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 16 договорів фінансового лізингу.

Оцінивши вказані доводи відповідача, суд не погоджується з ними та вважає, що спірні договори фінансового лізингу є чинними, з наступних підстав.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

Дійсно, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що Лізингодавець  має  право відмовитися від договору лізингу  та вимагати повернення предмета лізингу  від  лізингоодержувача  у  безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не  сплатив  лізинговий  платіж  частково  або  у

повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Проте, ст. 627 Цивільного кодексу України обумовлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.           

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Можливість і порядок розірвання договорів фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А та № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. погоджені сторонами у ст. 16 договорів, проаналізувавши положення яких суд встановив, що умовами укладених між сторонами по справі договорів передбачено право Лізингоодержувача на односторонню відмову від договорів фінансового лізингу лише в односторонньому випадку, виключно коли Лізингодавець прострочив передачу Лізингоодержувачу Майна на строк більше ніж 30 (тридцять) днів (п. 16.2 договорів).

Що стосується можливості Лізингодавця в односторонньому порядку відмовитися від договорів, то таке право договорами не встановлено, а лише передбачено перелік випадків, при яких на вимогу Лізингодавця договори можуть бути достроково  розірвані ним у односторонньому порядку (п. 16.3 договорів). До такого переліку належить і несплата Лізингоодержувачем лізингового платежу (частково або в повному обсязі) та прострочення становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого в Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договору) (п.п. 16.3.2 п. 16.3 договорів).

За таких обставин, суд вважає, що встановлене погодженими сторонами умовами договорів фінансового лізингу право Лізингодавця вимагати дострокового розірвання договорів  не є його правом на односторонню відмову від договору, адже це різні правові поняття.

В силу ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому, порядок зміни або розірвання договорів встановлено ст. 188 Господарського кодексу України, у якій зазначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач з відповідною пропозицією про розірвання договору до позивача не звертався, доказів звернення до суду з цього приводу відповідачем також не надано.

Оцінивши в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні в матеріалах справи повідомлення ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» від 25.05.2009р., суд вважає, що вказані повідомлення не є пропозиціями про розірвання договорів, а є вимогами про повернення майна, направленими на підставі п. 10.2 договорів фінансового лізингу від 18.08.2008р. за передбачене п. 10.1.1 порушення – несплату Лізингоодержувачем  лізингового платежу (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого в Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договору).

В силу ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Слід зазначити, що позивачем до матеріалів справи були надані рахунки № СФ-913198 від 02.09.2009 р., № СФ-913198 від 02.09.2009 р., складені відповідачем, відповідно до яких відповідачем нарахована комісія лізингодавця, що склалася за різницею курсів між датами 26.12.2008 р. та 01.09.2009 р. Крім того, позивачем до матеріалів справи додані поштові відправлення відповідача на адресу позивача із вимогою підписати додані поліси страхування об'єктів лізингу.

Дані документи пред'явлені відповідачем на виконання умов договорів лізингу, що також спростовує ствердження відповідача щодо припинення правовідносин між сторонами, що витикають зі спірних договорів лізингу.

За таких обставин, підстав вважати спірні договори розірваними суд не вбачає, а тому вважає за необхідне розглянути справу, виходячи з того, що спірні договори є чинними і права та обов'язки сторін по ним не припинилися.

Позивач відповідно до заяви про зміну та уточнення позовних вимог просить суд змінити пункти 3.1 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., виклавши їх в наступній редакції: «Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору). Лізингові платежі включають: 3.1.1 платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна; 3.1.2 винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг Майно.». Також позивач просить суд змінити пункти 3.3 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., виклавши їх в наступній редакції: «Загальна сума винагороди  (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно за кожним договором складає  суму без ПДВ 20% - 193 815,55грн. (сто дев'яносто три тисячі вісімсот п'ятнадцять грн.. 55коп.)». Крім того, позивач просить змінити умови договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., виключивши з них пункти 3.4.1; 3.4.2; 3.4.5.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України.

Так, позивач зазначає, що настання світової фінансової кризи, офіційно визнаної  нормативними актами наприкінці жовтня 2008р., та істотна зміна курсу гривні до долару США є непередбачуваними обставинами, що виникли після укладення позивачем договорів фінансового лізингу.

Оскільки умовами договору передбачено, що розмір лізингових платежів не є фіксованим, а підлягає коригуванню на зміну курсу гривні до долару США, позивач зазначає, що значне зростання курсу гривні до долару США призвели до фундаментальної зміни рівноваги договірних обов'язків сторін в силу збільшення для позивача вартості виконання.

Враховуюче викладене, позивачем, з метою збереження основного змісту договору, в лютому 2009р., були направлені на адресу ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»  пропозиції за вих. № 10 від 17.02.2009 р., № 11 від 17.02.2009 р. щодо внесення змін до договорів, де, зокрема, пропонувалося: 1) Пункт 3.1 викласти в наступній редакції: «Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору). Лізингові платежі включають: 3.1.1 платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна; 3.1.2 винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг Майно. 2). Пункт 3.3 викласти в наступній редакції: «Загальна сума винагороди  (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно за кожним договором складає  суму без ПДВ 20% - 193 815,55грн. (сто дев'яносто три тисячі вісімсот п'ятнадцять грн.. 55коп.). 3). Пункти 3.4.1; 3.4.2; 3.4.5 виключити з договору (а.с.30-32).

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за  згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір  може  бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у  разі  істотного  порушення  договору другою  стороною  та в інших випадках,  встановлених договором або законом.

Статтею 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин,  якими сторони  керувалися при укладенні договору,  договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін,  якщо  інше  не  встановлено  договором  або  не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити,  вони не уклали б  договір  або уклали б його на інших умовах.

              Якщо  сторони  не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами,  які істотно змінились, або щодо його розірвання,   договір   може   бути   розірваний,   а  з  підстав, встановлених  частиною  четвертою  цієї  статті,  -  змінений   за рішенням  суду  на  вимогу  заінтересованої  сторони  за наявності одночасно таких умов:

              1) в момент укладення договору сторони виходили  з  того,  що така зміна обставин не настане;

              2) зміна  обставин  зумовлена  причинами,  які заінтересована сторона  не  могла  усунути   після   їх   виникнення   при   всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

             3) виконання  договору  порушило  б  співвідношення  майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того,  на що вона розраховувала при укладенні договору;

             4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

          Отже, стаття 652 Цивільного кодексу України формулює розгорнені правила, спрямовані на захист інтересів сторін договору у разі істотної зміни обставин.

Підставою зміни або розірвання договору може бути істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Визначення істотності змін обставин наводиться в абзаці другому частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України.

          Частина 2 статті 652 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі недосягнення між сторонами договору згоди щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду. Це можливе за наявності одночасно всіх умов, що встановлені пунктами 1 - 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу  України.

Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору, повинна довести, що на момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусуненні причин, які привели до зміни обставин, відсутня.

Розглянувши матеріали позову, суд вважає що у даному випадку наявні всі обставини, з якими закон пов'язує можливість внесення змін до договорів у разі істотної зміни обставин,  якими сторони  керувалися при укладенні договорів.

Так, лізингові платежі та порядок розрахунків було встановлено сторонами у ст. 3 вищевказаних договорів.

При цьому, положення  вказаної статті договорів містять посилання на те, що розмір лізингових платежів не є фіксованим, а підлягає коригуванню на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу).

За змістом п. 3.4.5 договорів коригування розмірів лізингових платежів не призводить до збільшення загальної вартості Майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів – винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно.

Настання світової фінансової кризи, що було офіційно визнано Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України» від 20.10.2008р., Указом Президента України «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України від 24.10.2008р. № 965/2008, Законом України «Про першочергові заходи з попередження негативних наслідків фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 31.10.2008р. № 639-VІ, призвело до істотної зміни  курсу гривні до долару США, у порівнянні з тим, що існував при укладенні спірних договорів.

Прийняття вказаних нормативних актів, як зазначено в Указі Президента України «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України від 24.10.2008р. № 965/2008, опублікованого в Офіційному віснику Президента України № 44 від 05.11.2008р., обумовлено розгортанням світової фінансово-економічної кризи, неготовністю національної економіки до протидії цій кризі та наявністю низки загроз економічній безпеці держави та громадянам.

В свою чергу, у преамбулі вказаного Указу Президента зазначено, що визначені ним заходи вводяться з метою забезпечення конституційних прав громадян, гарантування економічної безпеки держави, недопущення та мінімізації можливих збитків від фінансової кризи, для антикризової діяльності державних органів у фінансово-кредитній сфері та враховуючи, що забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку, оздоровлення фінансово-кредитної сфери, зменшення позабанківського обігу грошової маси відповідно до статті 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" є одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки в економічній сфері.

Настання світової фінансової кризи, офіційно визнаної вищезазначеними нормативними актами лише наприкінці жовтня 2008р., та істотна зміна курсу гривні до долару США є непередбачуваними обставинами, що виникли після укладення позивачем договорів фінансового лізингу, і якби позивач міг їх передбачити, то або взагалі не уклав би вищевказаних  договорів, або уклав їх на інших умовах, зокрема зафіксувавши в договорах певний курс гривні до долару США.

Вказані обставини, а саме – обумовлене світовою фінансовою кризою значне зростання курсу гривні до долару США призвели до фундаментальної зміни рівноваги договірних обов'язків сторін в силу збільшення для позивача вартості виконання.

Крім того, виконання даних договорів на укладених умовах безумовно порушує співвідношення майнових інтересів  сторін і позбавляє позивача як сторону у договорах того, на що він розраховували  при їх укладенні.

Так, укладаючи спірні договори, позивач виходив з певного співвідношення загальної вартості товару за кожним договором (з урахуванням ПДВ 488тис.грн. – п. 3.2 договорів) та визначеною договорами сумою винагороди (комісії) виходячи з курсу гривні до долару США станом на дату укладання договорів (18.08.2008р.) в розмірі 193 815,55грн. (п. 3.3 договорів), тобто такого співвідношення, при якому сума винагороди передбачалася майже вдвічі менше від вартості товару.

Таке співвідношення гарантувало певну рівність сторін та майнову доцільність укладення даних договорів.

Погоджуючись на зазначення в договорах положень про коригування лізингових платежів в частині винагороди, позивач не передбачив і не міг передбачити, як і не міг своїми діями упередити, настання світової фінансової кризи та виникнення в економіці та на фінансовому ринку України таких обставин, за яких сума винагороди за договорами фінансового лізингу буде вдвічі, а то і більше перевищувати суму відшкодування вартості майна.

Так, як вбачається з акту звірки станом на 03.08.2009р. за договором № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., в частині сум нарахування відповідачем лізингових платежів (рядки 4-5)  протягом двох місяців (вересень-жовтень) вказане співвідношення зберігалось (наприклад, у вересні 2008р.  відшкодування частини вартості майна складає 23786,86грн., а нарахування по винагороді (комісії) – 6921,83грн., у жовтні 2008р. – відшкодування вартості майна становить 23293,49грн., а винагорода – 8947,18грн.).

Проте, починаючи з офіційного визнання державою світової кризи на Україні наприкінці жовтня 2008р., з листопада 2008р. суми нарахування лізингових платежів значно змінились.

Так, наприклад (рядки 8, 9, 23 акту звірки), у грудні 2008р. відповідачем нараховано до відшкодування вартості майна 15206,67грн., а винагороди – 25978,04грн., у січні 2009р. відповідачем нараховано до відшкодування вартості майна 14859,55грн., а винагороди – 25711,89грн, у лютому 2009р. відповідачем нараховано до відшкодування вартості майна 14623,00грн., а винагороди – 25559,51грн.).

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Виходячи з цього, перерахунок суми до сплати за офіційним курсом валюти на день платежу можливе виключно у випадку, коли у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Отже, сторони мали право передбачати коригування лізингових платежів виключно за умови визначення у договорах грошового еквіваленту в іноземній валюті, що у спірних договорах відсутнє.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що настання світової фінансової кризи, офіційно визнаної нормативними актами у жовтні 2008 р., а також істотна зміна курсу гривні до долар США є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Вказані істотні зміни виникли поза волею сторін, не могли бути передбачені ними при укладанні спірних договорів тому доводи відповідача суд до уваги не приймає, а  позовні вимоги в частині зміни пунктів 3.1 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., шляхом викладення їх в наступній редакції: «Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору). Лізингові платежі включають: 3.1.1 платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна; 3.1.2 винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг Майно.», зміни пунктів 3.3 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., шляхом викладення їх в наступній редакції: «Загальна сума винагороди  (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно за кожним договором складає  суму без ПДВ 20% - 193 815,55грн. (сто дев'яносто три тисячі вісімсот п'ятнадцять грн.. 55коп.)», зміни умов договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., шляхом виключення з них пункти 3.4.1; 3.4.2; 3.4.5. підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до заяви про доповнення та уточнення позовних вимог від 03.03.2009 р. позивач просить суд визнати недійсними п. 3.5 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині слів: «У випадку перерахування Лізингоодержувачем платежів за цим договором  (як чергових лізингових платежів, так і простроченої заборгованості) у порушення вищевказаної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити  отримані від Лізингоодержувача кошти, у відповідності з черговістю, викладеною в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок.», пункти 3.11 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині слів: «У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості Майна, Лізингодавець має право розірвати даний Договір, після чого Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавцю Майно протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають», пункти 12.5, пункти 14.3 та пункти 16.6 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині  умов про неповернення всіх раніше сплачених Лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна, недійсними пункти 10.1-10.2, пункти 14.8, пункти 18.10, 18.11 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р.

Позовні вимоги в цій частині позивач обґрунтовує тим, що ряд пунктів вищезазначених договорів фінансового лізингу на момент їх укладення суперечили вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг», а тому вони підлягають визнанню недійсними.

Так, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Слід зазначити, що загальні правові та економічні принципи фінансового лізингу визначені ст.ст. 806-809 Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997р., з наступними змінами і доповненнями.

При цьому, у ст. 2 вказаного Закону та ст. 806 ЦК України зазначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найом (оренду), купівлю-продаж, поставки з урахуванням особливостей, які встановлюються цим Законом.

Пункти 3.5 договорів фінансового лізингу від 18.08.2008р. визначають порядок погашення Лізингоодержувачем заборгованості перед Лізингодавцем.

Частина 2 п. 3.5 договорів передбачено, що у випадку перерахування Лізингоодержувачем платежів за цим договором  (як чергових лізингових платежів, так і простроченої заборгованості) у порушення вищевказаної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити  отримані від Лізингоодержувача кошти, у відповідності з черговістю, викладеною в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок.

Позивач вважає, що в даній частині (ч. 2 п. 3.5), обмежуючи право власника на розпорядження своїми коштами, умови договору суперечать ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України та п. 1.7, п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/89/76.

Розглянувши умови укладених договорів, суд прийшов до наступного висновку.

Так, ст. 41 Конституції України чітко визначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Аналогічні положення про непорушність права власності закріплені і у ст. 321 ЦК України.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001р. №2346-Ш з наступними змінами і доповненнями при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Дата прийняття  розрахункового документу на виконання фіксується банком. При цьому, під переказом розуміється рух певної  суми грошових коштів з метою їх зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі (ст. 1 Закону).

Згідно з п.п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. № 679-XIV із змінами і доповненнями, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Так, пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому, згідно з п.п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повну інформацію визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Крім того, суд зазначає, згідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість виконання яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 р., ратифікованого Україною 17.07.1997 р., передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого права, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В ч. 2 цієї ж статті зазначено, що попередні положення ніяким чином не обмежують права держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням   майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Отже, зі змісту ч. 2 ст. 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини вбачається, що будь –які обмеження з використання юридичною особою власного майна, зокрема перерахування коштів, можливе лише за згодою такого платника або за рішенням суду.

Відповідно до п. 3 ст. 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

Із зазначеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, з чого слідує, що самостійно перерозподіляти отримані від Лізингоодержувача кошти Лізингодавець не в праві.

Не надано таке право лізингодавцю і жодною нормою Закону України «Про фінансовий лізинг».

Враховуючи викладене, суд задовольняє вимоги позивача щодо визнання недійсними п. 3.5 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині слів: «У випадку перерахування Лізингоодержувачем платежів за цим договором  (як чергових лізингових платежів, так і простроченої заборгованості) у порушення вищевказаної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити  отримані від Лізингоодержувача кошти, у відповідністю з черговістю, викладеної в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок.».

Що стосується п. 3.11 укладених між сторонами договорів фінансового лізингу, то ними передбачено: «У разі зміни розмірів лізингових платежів Лізингодавець та Лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного Договору, а також, на вимогу лізингодавця, підписують акт коригування вартості Майна. У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості Майна, Лізингодавець має право розірвати даний Договір, після чого Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавцю Майно протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають».

Відповідно до ч. 2 ст. 6  Закону України «Про фінансовий лізинг» розмір лізингових платежів відноситься до істотних умов договору лізингу.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Позивач вважає, що п. 3.11 договорів в частині слів: «У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості Майна, Лізингодавець має право розірвати даний Договір, після чого Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавцю Майно протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають» суперечать ст.ст. 3, 12, 13, 14, 202, 203, 626-628 Цивільного кодексу України.

Розглянувши умови укладених договорів, суд доходить наступного висновку.

Так, відповідно до п. 3 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є  свобода договору.

Саме у зв'язку з цим п. 15.1 та п. 15.2 спірних договорів передбачено, що договір може бути змінений та/або доповнений Сторонами в період його дії на підставі взаємної згоди. Будь-які зміни і/або доповнення умов даного Договору мають силу в тому випадку, якщо вони оформлені письмово, підписані повноважними представниками Сторін і скріплені печатками Сторін.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

При цьому, згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, в силу ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, в силу ч. 4 ст. 202 ЦК України дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

В силу ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, передбачене першим реченням даного пункту (п. 3.11) підписання додаткової угоди сторонами, зокрема Лізингоодержувачем, є його правом, а не обов'язком.

Проте, другим реченням вказаного пункту договорів, саме в частині слів: «У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості Майна, Лізингодавець має право розірвати даний Договір, після чого Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавцю Майно протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають» вказане право Лізингоодержувача порушується, адже фактично під загрозою одностороннього розірвання Лізингодавцем договорів, виникнення обов'язку повернути майно та неповернення при цьому раніше сплачених лізингових платежів, він примушується до підписання додаткових угод на запропонованих Лізингодавцем умовах, навіть якщо вони будуть вкрай невигідними для Лізингоодержувача та їх підписання буде суперечити його внутрішній волі.

В той же час, згідно зі ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

В силу ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Вказане, на думку суду, є підставою для визнання недійсним п. 3.11 спірних договорів фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині слів: «У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості Майна, Лізингодавець має право розірвати даний Договір, після чого Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавцю Майно протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають».

Також позивач посилається на те, що п. 12.5, п. 14.3 та п. 16.6 договорів суперечать цивільному законодавству і в частині положень про неповернення, в разі розірвання (припинення) договору, раніше сплачених Лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна, у зв'язку з чим зазначені пункти повинні бути визнані недійсними.

Розглянувши умови укладених договорів, суд доходить наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі включають не тільки винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, але і суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, а отже за своєю правовою природою вказані договори містять елементи як договору найму (оренди) – щодо винагороди, так і договору купівлі-продажу (щодо відшкодування частини вартості предмету лізингу).

Саме у зв'язку з цим, як зазначено у ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 806 Цивільного кодексу України, відносини з фінансового лізингу регулюються, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Ст. 655 Цивільного кодексу України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначає, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до п. 1.2 укладених між сторонами договорів фінансового лізингу майно є власністю Лізингодавця протягом усього строку дії даних договорів, тому суд вважає, що в разі розірвання договору та повернення майна Лізингодавцю, отримані ним кошти від Лізингоодержувача в частині, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, є набуттям ним майна без достатньої правової підстави.

У зв'язку з цим суд погоджується із твердженням позивача, що п. 3.11, 12.5, 14.3 та п. 16.6 спірних договорів в частині положень про неповернення всіх раніше сплачених Лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна, суперечать ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння;  повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

До того ж, в силу ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З цього слідує, що Лізингоотримувач не набуває права власності на майно у випадку його повернення, тому принаймні, має право на повернення частково сплачених в рахунок відшкодування вартості майна кошти.

Доводи відповідача щодо того, що положення договору купівлі – продажу застосовуються до договору лізингу лише  у частині вимог лізингоодержувача до продавця предмету лізингу стосовно якості та комплектності товару суд до уваги не приймає, оскільки складовою частиною лізингових платежів є саме відшкодування вартості майна.

За такими обставинами, пункти 12.5, пункти 14.3 та пункти 16.6 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині  умов про неповернення всіх раніше сплачених Лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна підлягають визнанню недійсними.

Також позивач просить суд відповідно до заяви про доповнення та уточнення позовних вимог визнати недійсними  пункти 10.1-10.2 та пункт 14.8 спірних договорів фінансового лізингу.

Що стосується пунктів 10.1-10.2 спірних договорів, то ними передбачено випадки, за яких Лізингодавець має право вилучити Майно, а також порядок такого вилучення.

Позивач вважає, що вказані пункти підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Розглянувши умови укладених договорів, суд доходить наступного висновку.

Так, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що якщо лізингоодержувач не  сплатив  лізинговий  платіж  частково  або  у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів, Лізингодавець  має  право вимагати повернення предмета лізингу  від  лізингоодержувача  у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Правом вимагати повернення предмета лізингу (а не вилучати) наділений Лізингодавець і відповідно до п. 4 та п. 7 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Передбачене п. 10.1-10.2 договорів вилучення майна суперечить ч. 3 ст. 8 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої предмет лізингу не може бути  конфісковано,  на  нього  не може  бути  накладено  арешт  у  зв'язку  з  будь-якими  діями або бездіяльністю лізингоодержувача, а також ст. 13 вказаного Закону, якою передбачено, що з  моменту   передачі   предмета   лізингу   у   володіння  лізингоодержувачу   ризик  випадкового  знищення  або  випадкового  пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором.

В той же час, про перехід ризику випадкового  знищення  або  випадкового

пошкодження предмета лізингу до Лізингодавця в разі вилучення майна у п. 10.1-10.2 взагалі не йдеться.

Пунктом же 7.4 спірних договорів чітко обумовлено, що ризик випадкового знищення, викрадення або випадкового пошкодження Майна несе Лізингоодержувач з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі.

До того ж, в силу ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувачем є фізична або  юридична  особа,  яка отримує право   володіння   та   користування   предметом   лізингу    від  лізингодавця

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувачу  (сублізингоодержувачу) забезпечується захист   його   прав  на  предмет  лізингу  нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати,

у тому числі й від лізингодавця,  усунення будь-яких порушень його

прав на предмет лізингу.

Вказане, на думку суду, є підставою для визнання недійсними п.п. 10.1-10.2 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р.

Позивач також вважає, що підлягають визнанню недійсними і п. 14.8 укладених між сторонами спірних договорів, як такій, що суперечить  ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Даним пунктом договору встановлено: «В разі, якщо Лізингоодержувач прострочить сплату будь-якого чергового лізингового платежу за цим договором на строк понад 30 (тридцять) днів, Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача дострокової сплати усієї несплаченої на момент направлення відповідної письмової вимоги частини загальної вартості майна, а Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити її Лізингодавцю протягом 10 (десяти)  днів з моменту направлення йому вимоги Лізингодавцем відповідної письмової вимоги. Сторони прийшли до згоди про те, що з моменту направлення Лізингодавцем вищевказаної вимоги, строк погашення усієї несплаченої Лізингоодержувачем частини загальної вартості Майна вважається таким, що настав.»

Згідно ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» у випадку прострочення сплати лізингових платежів Лізингодавець має право стягувати заборгованість та вимагати повернення предмету лізингу.

Правом вимагати при цьому також дострокової сплати усієї несплаченої на момент направлення відповідної письмової вимоги частини загальної вартості майна Лізингодавець не наділений.

Крім того, такий пункт договорів, оскільки не передбачає перехід права власності на Майно в разі дострокової сплати усієї несплаченої частини загальної вартості майна,  суперечить ст. 655 ЦК України, відповідно до якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.  

До того ж, відповідальність за порушення грошового зобов'язання визначена у ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Право Лізингодавця вимагати від Лізингоодержувача сплати усієї несплаченої частини загальної вартості майна при простроченні будь-якого чергового платежу жодною нормою цивільного законодавства України не передбачено.

У зв'язку з чим, суд задовольняє вимоги позивача щодо визнання недійсними п.п. 14.8  договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р.

Крім того, позивач просить суд визнати недійсними пункти 18.10 та 18.11 договорів фінансового лізингу, оскільки останні суперечать закону.

18.08.2008р. між сторонами договорів фінансового лізингу були укладені аналогічні за змістом додаткові угоди № 1, відповідно до умов яких сторони доповнили умови договорів пунктами 18.10 та 18.11, якими передбачено, що в якості додаткового забезпечення виконання Лізингоодержувачем перед Лізингодавцем умов за цим Договором, Лізингоодержувач зобов'язаний до 01 вересня 2008р. забезпечити укладення  нотаріально посвідченого договору поруки між Лізингодавцем, як Кредитором, та фізичною особою Жоровим Романом Романовичем (згідно з п. 18.10) та Поліводою Ігорем Юрійовичем (згідно з п. 18.11), як Поручителем, по зобов'язанням Лізингоодержувача. У випадку, якщо вищезазначений договір поруки не буде укладений, Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір, а Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Майно, отримане в лізинг протягом 3 (трьох) робочих днів з дати направлення Лізингодавцем повідомлення про розірвання Договору та сплати Лізингодавцю штрафу у розмірі 20% від вартості Майна.

Розглянувши умови укладених договорів та додаткових угод до нього, суд доходить наступного висновку.

Так, сторонами у зобов'язаннях за спірними договорами фінансового лізингу, згідно зі ст. 510 ЦК України, є боржник (ТОВ «АІР-НК-ПЛЮС») і кредитор (ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»).

В силу ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Отже, відповідно до даних положень законодавства основною підставою для укладання договору поруки має бути перш за все вільне волевиявлення щодо цього від самого поручителя.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

В силу ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

В силу ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Отже, покладений на позивача обов'язок по укладенню договору поруки жодним чином не породжує відповідний обов'язок у Поручителів, вказаних у договорах лізингу, а примушування їх до вчинення відповідних дій суперечить ч. 2 ст. 14 ЦК України, відповідно до якої особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Встановлення ж умовами спірних пунктів ще і відповідальності за неукладення договорів поруки з Поручителями суперечить ст. 614 ЦК України, відповідно до якої особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За таких обставин справи, суд приходить до висновку, що пункти 18.10, 18.11 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. слід визнати недійсними.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Слід зазначити, що відповідно до заяви про доповнення та уточнення позовних вимог позивач фактично збільшив позовні вимоги, проте державне мито за збільшені вимоги доплачено позивачем не було.

Так, відповідно до заяви про доповнення та уточнення позовних вимог позивача, останнім заявлено 7 вимог немайнового характеру щодо зміни умов договорів та визнання недійсними декілька їх положень.

Відповідно до підпункту ”б” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» в новій редакції із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 85, 00 грн., тоді як згідно платіжного доручення № 134 від 21.05.2009 р., платіжного доручення № 166 від 04.06.2009 р. державне мито сплачене у загальному розмірі 340,00 грн., тоді як потрібно у розмірі 595,00 грн.

Отже, сума державного мита у розмірі 255,00 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс" в доход Державного бюджету України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України  29.09.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Змінити пункти 3.1 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., виклавши їх в наступній редакції: «Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору). Лізингові платежі включають: 3.1.1 платежі, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна; 3.1.2 винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг Майно.».

3.          Змінити пункти 3.3 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., виклавши їх в наступній редакції: «Загальна сума винагороди  (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно за кожним договором складає  суму без ПДВ 20% - 193 815,55грн. (сто дев'яносто три тисячі вісімсот п'ятнадцять грн. 55коп.)».

4.          Змінити умови договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р., виключивши з них пункти 3.4.1; 3.4.2; 3.4.5.

5.          Визнати недійсними п. 3.5 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині слів: «У випадку перерахування Лізингоодержувачем платежів за цим договором  (як чергових лізингових платежів, так і простроченої заборгованості) у порушення вищевказаної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити  отримані від Лізингоодержувача кошти, у відповідністю з черговістю, викладеної в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок.».

6.          Визнати недійсними пункти 3.11 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині слів: «У разі відмови Лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості Майна, Лізингодавець має право розірвати даний Договір, після чого Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавцю Майно протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від Лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають».

7.          Визнати недійсними пункти 12.5, пункти 14.3 та пункти 16.6 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. в частині  умов про неповернення всіх раніше сплачених Лізингоодержувачем лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості Майна.

8.          Визнати недійсними пункти 10.1-10.2, пункти 14.8, пункти 18.10, 18.11 договору фінансового лізингу № 080818-154/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р. та договору фінансового лізингу № 080818-155/ФЛ-Ю-А від 18.08.2008р.

9.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю   "ВіЕйБі Лізинг" ( 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21 літера «Г», ідентифікаційний код 33880354) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс" ( 98400, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Підгородна, 71-А, ідентифікаційний код 33407878; п/р 26004122766 в Райффайзен Банк Аваль, МФО 380805) 595,00 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

10.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  "Аір-Нк-Плюс" ( 98400, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Підгородна, 71-А, ідентифікаційний код 33407878) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405)  державне мито в розмірі  255,00 грн.

Видати накази після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.