Рішення

від 22.07.2009 по справі 14/66-1170

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/66-1170

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" липня 2009 р.Справа № 14/66-1170

Господарський суд Тернопільської області

у складі                

Розглянув справу

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Захід" вул. Копачівська, 1б, м. Волочиськ, Хмельницька область           

до  Приватного агропромислового підприємства "Таурус" вул. Володимира Великого,8а, м. Чортків, Тернопільська область            

про  cтягнення заборгованості в сумі 31252,94 грн.

За участю представників сторін:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Захід", м. Волочиськ, Хмельницька область звернулося у господарський суд Тернопільської області з позовом до Приватного агропромислового підприємства "Таурус" м. Чортків, Тернопільська область про cтягнення заборгованості в сумі 31252,94 грн.

Розгляд справи судом неодноразово відкладався з підстав, що викладені у відповідних ухвалах.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору поставки, що призвело до виникнення боргу, який просить стягнути з урахуванням пені, інфляційних нарахувань, штрафу та відсотків за користування чужими коштами в судовому порядку.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, участь повноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, в порядку ст.ст. 64, 77 ГПК України та п.19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. №01-8/482 (повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи).

Враховуючи викладене, справа відповідно до ст.75 ГПК України розглядається за наявними в ній матеріалами.

Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу у відповідності до ст. 81-1 ГПК України не здійснювалась за відсутності відповідного клопотання.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази,  господарським судом встановлено наступне:

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки  виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

09 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Захід" (Продавець) та Приватним агропромисловим підприємством "Таурус" (Покупець) укладено договір поставки №12/09-08 (надалі - Договір).

За умовами даного правочину Продавець (позивач по справі) продає, а Покупець купляє мульчувач рослинних залишків МР-2,7 (ВАТ "Уманьферммаш") (далі "Товар") в комплектації, по ціні і кількості згідно Специфікації (Додаток №1), яка прикладається до даного Договору і є його невід'ємною частиною.

Загальна сума договору складає 37 200 грн., з урахуванням ПДВ 20% (п. 2.1. Договору).

Продавець проводить передачу Товару по Акту прийому - передачі товару (п. 4.2. Договору).

Прийом-передача товару проводиться по кількості, згідно товаросупроводжуючих документів (п. 6.1. Договору).

 Відповідно до п.3.1. Договору Покупець зобов'язується провести оплату по даному договору на розрахунковий рахунок Продавця в порядку визначеному п.п. 3.1.1., 3.1.2., а саме провести передоплату в розмірі 18 600 грн., що складає 50% вартості у термін до 11 вересня 2008 року, а решту суми 18 600 грн. оплатити до 20 лютого 2009 року.  

На виконання вказаних домовленостей контрагентів за договором, відповідачем  проведено попередню оплату в сумі 18600 грн., що свідчить про виконання ним в цій частині  взятих на себе  договірних зобов'язань .

Позивачем в свою чергу, зобов'язання по Договору виконано в повному обсязі, зокрема передано Товар на загальну суму 37200 грн., що підтверджується Специфікацією №1 до договору, довіреністю серії ЯОО №187435 від 15.09.2008р., Актом прийому-передачі Пп-17091 від 17.09.2008р., видатковою накладною №РН-00393 від 17.09.2008р. (копії в матеріалах справи).

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічна за змістом норма міститься і в ст.509 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З наведеною правовою нормою кореспондуються і положення  ч.1 ст. 193 ГК України. Крім цього наведеною статтею Господарського кодексу України обумовлено, що до вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст.712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. Частиною 2 цієї статті передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Наявні у справі первинні документи дають суду підстави стверджувати, що наведені приписи цивільного законодавства в повному обсязі відповідачем не виконані, з урахуванням проведеної ним часткової оплати, сума заборгованості Покупця перед позивачем станом на 09.06.2009р. (дата звернення до суду) становить 18 600 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

А у відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що  прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, відомості якого ґрунтуються на наведених вище приписах законодавства, розмір інфляційних нарахувань за період з 21.02.2009р. по 28.05.2009р. становить 430 грн. 14 коп.

Відповідно до частини 2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 10.4. Договору, сторони встановили відповідальність за невиконання зобов'язання, зокрема у разі невиконання Покупцем п.3.1.2. даного договору Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня, від загальної вартості несвоєчасного оплаченого Товару за кожен день протермінування.      

Згідно розрахунків поданих позивачем розмір пені за прострочення виконання зобов'язання за період з 21.02.2009р. по 28.05.2009р. становить 2345 грн. 46 коп. Оцінивши даний розрахунок пені, суд вважає, що останній проведений не у відповідності з вимогами ст.ст. 549,550 ЦК України, оскільки відповідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а не від загальної вартості Товару, як це помилково вважає позивач, а відтак відповідно до ст. 232 ГК України та ст.ст. 549,550 ЦК України заявлена позивачем сума пені підлягає до задоволення в розмірі 1186 грн. 31 коп. В частині стягнення пені в розмірі 1159 грн. 15 коп. в позові слід відмовити.

Частиною 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або  у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 10.4. Договору, сторонами узгоджено, що у разі невиконання Покупцем умов п.3.1.2. даного договору Покупець, поряд із іншим, сплачує штраф у розмірі 25 % від вартості товару.   

Згідно розрахунку поданого позивачем розмір штрафу за неналежне виконання зобов'язання становить 9300 грн. (25% від 37200 грн. загальної вартості товару). Зважаючи що нарахування проведені у відповідності з вимогами ст. 231 ГК України та умовами договору, суд прийшов до висновку, що заявлена позивачем сума штрафу підлягає до задоволення.

В свою чергу у задоволенні позову в частині нарахованих з посиланням на ч.6 ст.231 ГК України відсотків за неправомірне користування чужими коштами за період з 21.02.2009р. по 28.05.2009р. в розмірі  577 грн. 34 коп. слід відмовити, оскільки наведена   вище правова норма встановлює правила обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а не додатковий вид відповідальності, як помилково вважає позивач, звернувшись із відповідною вимогою до суду.

При вирішенні спору суд враховує, що доведення законності і обґрунтованості своїх вимог з метою захисту власних інтересів є обов'язком кожного із учасників судового процесу (ст.ст. 32-34 ГПК України).

Всупереч вказаних норм, належних та допустимих доказів, які б свідчили про погашення відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості, відповідачем не надано, а судом не здобуто.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з Приватного агропромислового підприємства "Таурус" - 18 600 грн. заборгованості, 430 грн. 14 коп. інфляційних нарахувань, 1186 грн. 31 коп. пені, 9300 грн. штрафу, підлягають до задоволення як такі, що доведені позивачем у відповідності із ст.ст. 33-34 ГПК України належними і допустимими доказами та не заперечені у встановленому порядку відповідачем.

Державне мито та інші судові витрати згідно ст.ст. 44-49 ГПК України та Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного агропромислового підприємства "Таурус" (вул. Володимира Великого,8а, м. Чортків, Тернопільська область, Ідентифікаційний код 31274736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Захід" (вул. Копачівська,1б, м. Волочиськ, Хмельницька область, п/р 260030001501 в ЛФ АБ "Київська Русь" МФО 385543, ЄДРПОУ 22380575) - 18 600 (вісімнадцять тисяч шістсот) грн. заборгованості, 430 (чотириста тридцять) грн. 14 коп. інфляційних нарахувань, 1186 (одну тисячу сто вісімдесят шість) грн. 31 коп. пені, 9300 (дев'ять тисяч триста) грн. штрафу.

3. Стягнути з Приватного агропромислового підприємства "Таурус" (вул. Володимира Великого,8а, м. Чортків, Тернопільська область, Ідентифікаційний код 31274736) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донснаб-Захід" (вул. Копачівська,1б, м. Волочиськ, Хмельницька область, п/р 260030001501 в ЛФ АБ "Київська Русь" МФО 385543, ЄДРПОУ 22380575) - 295 (двісті дев'яносто п'ять) грн. 15 коп. в рахунок повернення сплаченого державного мита та 295 (двісті дев'яносто п'ять) грн. 13 коп. в рахунок повернення сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. В частині задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за неправомірне користування чужими коштами в розмірі  577 грн. 34 коп. та пені в розмірі 1159 грн. 15 коп. відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Суддя