Рішення

від 03.08.2009 по справі 50/67-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

50/67-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2009 р.                                                            Справа № 50/67-09

вх. № 4438/2-50

Суддя господарського суду Усатий В.О. 

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Гура О.В., дов. від 01.06.2009 р.

 відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "АРКА Компани", м. Харків  

до  ВАТ "Вовчанський маслоробний завод" м. Вовчанськ  

про стягнення 104847,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути з відповідача ВАТ "Вовчанський маслоробний завод" 23614,41 грн. - основного боргу та 81233,57 грн. пені, у зв"язку з невиконанням зобов"язань за договором поставки нафтопродуктів № АР 185 від 07.04.2008 р.

Ухвалою суду від 09.06.2009 р. задоволено клопотання позивача про забезпечення позову та накладений арешт на грошові кошти в межах суми 104847,98 грн., які знаходяться на розрахункових рахунках Закритого акціонерного товариства «Вовчанський маслоробний завод».

В судове засідання 13.07.2009 р.  представник позивача з"явився, однак витребуваних попередньою ухвалою суду від 09.06.2009 р. документів не представив.

В судове засідання 13.07.2009 р. відповідач не з"явився та витребуваних документів не представив.

Враховуючи нез"явлення відповідача та ненадання сторонами витребуваних документів, суд  відклав розгляд справи на 03.08.2009 р.

В судовому засіданні 03.08.2009 р. позивач надав уточнення до позовних вимог, в яких просить суд стягнути з відповідача 23614,41 грн. основного боргу,  2796,89 грн. пені,   2563,24 грн. інфляційних,  417,50 грн. 3% річних, які прийняті судом відповідно до  ст.22 ГПК України та подальший розгляд справи здійснювався з їх урахуванням.

В судове засідання 03.08.2009 р. відповідач знов не з"явився,  витребуваних документів не надав, хоча був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та надані документи, суд зазначає наступне.

07.04.2008 р.  між   сторонами    укладений   договір  поставки  нафтопродуктів № АР 185, відповідно умов якого  позивач зобов"язався передати у встановлені  в цьому договорі строки нафтопродукти (далі - товар) у власність відповідача, а відповідач зобов"язався  прийняти та оплатити товар.

Відповідно до підпунктів 3.1,3.2,3.4  Договору, поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі письмової заявки  відповідача на протязі 2-х банківських днів з моменту здійснення 100% передплати, позивач  має право  відвантажити товар відповідачу  на підставі заявки до отримання 100% передплати. Датою поставки товару вважається дата приймання  товару до перевезення , вказана  в видатковій накладній.

Згідно п.4.2 Договору, оплата здійснюється на умов 100% передплати шляхом перерахування грошових коштів  на поточний рахунок позивача на протязі 1-ого банківського дня  з моменту отримання рахунку.

Згідно  п.4.4 Договору, датою здійснення оплати вважається зарахування грошових коштів  на поточний рахунок позивача.

Як свідчать надані документи, позивач поставив відповідачу  товар на загальну суму 36614,41 грн., що підтверджується видатковими накладними  № ВН14-11/2 від 14.11.2008 р.   на суму 15375,01 грн. та № ВН14-11/7 від 14.11.2008 р. на суму 21239,40 грн., а відповідач отримав товар, однак  проплату за нього здійснив частково в сумі 15000,00 грн., що підтверджується виписками банку.

Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, у відповідача  виникла заборгованість по Договору  в сумі 23614,41 грн., що стало підставою  для звернення позивача  з позовом до суду.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські  зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

          Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

 Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити за нього грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.265 ГК України, за   договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені  строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний  товар (товари) і сплатити  за нього певну грошову суму.  Договір поставки укладається   на  розсуд  сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ст. 266 ГК України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби  з найменуванням,  зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах  чи товарознавчих  довідниках.  Предметом  поставки можуть  бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів,  що підлягають  поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України,  зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі  його порушення, невизнання або оспорювання.

          Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських  судах  здійснюється  на засадах змагальності. Сторони та інші  особи,  які   беруть  участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно  до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України,  сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі,  подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, враховуючи вищевикладене, а також те, що  відповідач не виконав покладені на нього  умовами Договору зобов"язання щодо оплати за отриманний товар в повному обсязі, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 23614,41 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема  сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до п. 6.2 Договору сторонами була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання покупцем (відповідачем за первісним позовом)   грошових зобов'язань щодо оплати обладнання   у вигляді пені у розмірі 2%  від суми заборгованості  за кожний день прострочки.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок   по   оплаті   в термін,  встановлений договором, нарахована з 01.01.2009 р.  по  01.07.2009 р.   позивачем пеня в сумі  2796,89 грн. відповідає  вимогам Договору та діючому законодавству України та підлягає стягненню. В іншій частині пені в сумі 78436,68 грн. суд, відповідно до п.4 ст.80 ГПК України,  припиняє провадження у справі у зв"язку з наданням позивачем уточнень, які свідчать про  відмову позивача від позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст.625 ЦК України,  боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначену норму закону, позивачем за порушення відповідачем грошового зобов"язання на суму заборгованості нараховано  2563,24 грн. інфляційних та 417,50 грн. 3% річних, вимоги позивача щодо стягнення яких, суд вважає  обґрунтованими та такими, що  підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд вважає за необхідне державне мито у розмірі 293,90 грн. та 87,59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодувати позивачу за рахунок  відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19,55, 124, 129 Конституції України, статтями 15, 16, 525, 526, 530, 546, 548, 610, 611, 612,  625,  712, 628, 629 Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, 232, 265, 266, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, п.4 ст.80, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України,  суд –

ВИРІШИВ:

Прийняти уточнення позовних вимог позивача.

Позов задовольнити  частково.

Стягнути з  Закритого акціонерного товариства "Вовчанський маслоробний завод"  (код 00447422, Харківська область, м.Вовчанськ, вул.Терешкової, 22) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АРКА-Компані" (код 32763326, м.Харків, вул.Сумська, 68) - 23614,41 грн. основного боргу,  2796,89 грн. пені,   2563,24 грн. інфляційних,  417,50 грн. 3% річних, 293,90 грн. держмита та 87,59 грн.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог провадження у справі припинити.

Суддя                                                                                            Усатий В.О.