Рішення

від 10.08.2015 по справі 530/219/15-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/219/15-ц

Номер провадження 2/530/184/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2015 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., при секретарі Удовенко О.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1 до ТОВ СТ "Трипілля", Державної реєстраційної служби Зіньківського РУЮ про розірвання договору оренди землі та зобов"язання вчинити певні дії та зустрічним позовом ТОВ СТ "Трипілля" до ОСОБА_1, третя особа ПП "Голд Грейн" про відшкодування моральних збитків, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ТОВ СТ «Трипілля», Державної реєстраційної служби Зіньківського РУЮ про визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки.

В судовому засіданні позивачка, ОСОБА_1, змінила заявлені вимоги і просила розірвати договір оренди та зобов»язати вчинити певні дії

Відповідач, ОСОБА_2, та представник відповідача, ОСОБА_3, не визнали уточнених позовних вимог і просили відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача, Державної реєстраційної служби Зіньківського РУЮ, ОСОБА_4, уточнені позовні вимоги не визнала.

ТОВ СТ «Трипілля» було подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про відшкодування моральних збитків та підтримано його вимоги в судовому засіданні.

Відповідачка, вона ж позивачка, ОСОБА_1 позовні вимоги зустрічного позову не визнала та просила відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши сторони та дослідивши наявні матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги сторін не обґрунтовані і такі, що не підлягають до задоволення.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 В«Про судове рішення у цивільній справіВ» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України, нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частина1 ст.4 Закону України В«Про оренду земліВ» говорить, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Ст.5 Закону України В«Про оренду земліВ» вказує, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 14 Закону України В«Про оренду земліВ» визначено, що договір оренди укладається у письмовій формі, статтею 18 Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є:об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до п.2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 25.12.1998 року за № 2073, державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

У відповідності до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1,2,3,4,5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частина 1 ст.215 ЦК України вказано - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

У відповідності до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - ч.2 ст.207 ЦК України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, ОСОБА_1, згідно державного акта ЯЛ №540931, виданого 03 червня 2011 року Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області і Відділом Держкомзему у Зіньківському районі Полтавської області та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №532138531000417 є власником земельної ділянки площею 5,1800 га, розташованої на території Пишненківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.11).

07.06.2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ СТ В«ТрипілляВ» , було укладено договір оренди даної земельної ділянки строком на 15 років (а.с. 5-6).

07.06.2012 року ОСОБА_1 та ТОВ СТ «Трипілля» було укладено додаткову угоду про внесення змін до пункту 8 та пункту 9 договору про оренду земельної ділянки, яка теж була підписана стронами (а.с.12).

Відповідно до п. 21 постанови ПВС України № 7 від 16.04.2004р. "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" при вирішенні спорів щодо порядку користування землею насамперед має враховуватись воля сторін (власника та користувача) договору.

Згідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ч.2 ст.637 ЦК України у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст.213 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.14 ЗУ "Про оренду землі" типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту укладеного між сторонами договору оренди землі вбачається, що він відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2004 року №220 (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ №1724 від 13.12.2006 року, №780 від 03.09.2008 року).

Відповідно до п.1 укладеного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Пишненківської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області.

Ч.4 ст.15 Закону України В«Про оренду земліВ» визначено, що невід'ємною частиною договору оренди землі зокрема є план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання - передачі об'єкта оренди.

Згідно копії акта приймання-передачі земельної ділянки по договору оренди земельної ділянки орендодавець, ОСОБА_5 передає орендарю, директору ТОВ СТ В«ТрипілляВ» , свою земельну ділянку площею 5,1800 га, розташовану на території Пишненківської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.9).

Відповідно до копії акта встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (кадастровий номер №5321385300:00:012:0002) від 05.2009 року акт складено на підставі договору оренди землі в присутності орендодавця, ОСОБА_5, орендаря, в особі директора ТОВ СТ «Трипілля» земельну ділянку площею 5,1800 га, розташовану на території Пишненківської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області. Зауваження у сторін: В«відсутніВ» (а.с.7-8).

На момент укладання договору ОСОБА_1, сторони задовольняли його умови, про що свідчать їх підписи у договорі. Також реєстратор провів реєстрацію договору як такого, що відповідає чинному законодавству, що ніким не оспорювалось.

Суд вважає, що між сторонами договору була досягнута домовленість щодо строку дії договору, оскільки у п.43 укладеного договору чітко визначено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, що цілком відповідає законодавству, яке існувало на час укладення договору, а саме ч.1 ст.20 Закону України В«Про оренду земліВ» , в якій вказано, що укладений договір підлягає державній реєстрації, ч. 1 ст.210 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що правочин, який підлягає державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації, ч.2 ст.125 Земельного кодексу України, в якій визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації та ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України де зазначено, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Згідно визначення строку наданому ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, він визначається роками, місяцями тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України). Сторонами узгоджено строк дії договору, який становить 20 років (п.1.1 додаткової угоди. З огляду на вказане, суд вважає, що сторонами досягнуто істотної умови договору, а саме, його строку, і підстави визнання договору недійсним у зв'язку з недосягненням даної істотної умови відсутні.

Умови недійсності правочину встановлені ст.215 Цивільного кодексу України, а саме підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України (ч.1), недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (ч.2), якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3). Відповідно до п.3 ст.3 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч.1 ст.792 ЦК України - за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. У ч. 2 ст. 792 ЦК України вказано, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. В п.8, визначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

На момент укладання договору оренди відповідно до ст.15 Закону України В«Про оренду земліВ» ( в редакції від 01.01.2006 року) істотними умовами договору оренди землі являлися: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Таким чином договір оренди земельної ділянки площею 5,1800 га укладений між ОСОБА_5 з однієї сторони та ТОВ СТ В«ТрипілляВ» , відповідачем по справі, з іншої відповідали нормам чинного законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Орендар та орендодавець після підписання договорів віднесли його для реєстрації в Зіньківський районний відділ Полтавської регіональної філії Державного підприємства В«Центр державного земельного кадаструВ» , тобто виконали всі дії, як того вимагав закон. Зіньківський районний відділ Полтавської регіональної філії Державного підприємства В«Центр державного земельного кадаструВ» , в свою чергу перевірив відповідність договору чинному законодавству, та повноваження сторін. Підстав для відмови у реєстрації підписаних сторонами договорів у реєстратора не було.

Частиною другою ст. 15 Закону України В«Про оренду земліВ» встановлено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Здійснюючи державну реєстрацію правочину, держава не обмежила раніше висловлену волю сторін, а лише визнала наслідки їх волевиявлення відповідно до ст.. 319 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в належній формі уклали договір оренди землі та додаткову угоду, дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору і погодили їх підписами. В договорі оренди земельної ділянки сторони передбачили всі умови у відповідності до вимог ст.15 ЗУ В«Про оренду земліВ» .

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької діяльності та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 цього Закону об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян юридичних осіб, комунальної або державної власності.

Договір оренди землі, згідно зі ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» , - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди відповідає вимогам ст. ст. 14 - 15 ЗУ «Про оренду землі» : має письмову форму, зазначені всі істотні умови договору.

Згідно зі ст. 18 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до вимог чинного земельного законодавства, зокрема ст. 125 ЗК України, якою передбачено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав, 28.11.2014 договір оренди від 07.06.2012 року був зареєстрований сторонами у Відділі Держкомзему Зіньківського району.

Відповідно до ст. 31 ЗУ «Про оренду землі», який є спеціальним законом, що регулює земельні відносини в Україні, договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Відповідно до ст. ст. 2 - 4 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Правовідносини щодо оренди землі регулюються ст. 792 ЦК України загальним законом та спеціальними законами, а саме ст. ст. 124 - 126 ЗК України.

Частиною 2 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Право на оренду земельної ділянки відповідно до ч. 2 ст. 125 ЗК України виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі згідно ч. 2 ст. 126 ЗК України оформляється договором, який реєструється відповідно до Закону.

В ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" вказано, що істотними умовами договору оренди землі є: об"єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду, відповідальність сторін.

Догові оренди землі укладений між позивачкою та ТОВ СТ «Трипілля» відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ч. 1ст. 25 ЗУ "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи.

Ст. 19 ЗУ "Про плату за землю" визначено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЗУ "Про оренду землі" орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Позивачка отримувала орендну плату, з вимогою про перегляд умов оренди землі, в тому числі, про збільшення розміру орендної плати чи зміни форми її оплати не зверталася, проти чого сторони не заперечували в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. ст. 651 - 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з п. 39 договорів оренди земельної ділянки, розірвання договору оренди в односторонньому порядку можливе за умови сестиматичної несплати орендної плати, втім докази несплати одержаних платежів відсутні. Отже приписи п. 39 договору оренди між сторонами виконано належним чином. Згідно ст. 28 ЗУ «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди земельної ділянки може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов`язків, передбачених ст. ст. 24, 25 цього Закону та договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України та іншими законами України.

Підстави розірвання договору оренди між сторонами перелічені у пункті 38 договору оренди земельної ділянки, втім позивачем не надано суду доказів на підтвердження жодної з цих підстав. Орендар на правових підставах згідно з договором оренди використовує земельну ділянку позивачки та без затримки сплачує орендну плату.

Отже, в судове засідання не надано доказів щодо порушення відповідачем умов договору оренди, укладеного між позивачем та відповідачем чи невиконання своїх обов'язків, як орендаря.

За таких обставин позовні вимоги необхідно залишити без задоволення, відмовивши позивачці в їхній вимозі про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 88 ЦПК України вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки позивачу в позові відмовлено.

В підтвердження вимог зустрічної позовної заяви, ТОВ СТ «Трипілля» наведено факти розповсюдження гр..ОСОБА_1 відомостей про підробку підписів в документах ТОВ СТ «Трипілля», які нібито завдали шкоди діловій репутації товариства.

В судовому засідання і в матеріалах справи ні директором ТОВ СТ «Трипілля» ні його представником не було надано ні рішення суду у справі про захист ділової репутації, чи доказу фактів звернення ТОВ СТ «Трипілля» до органів внутрішніх справ по питанню притягнення гр..ОСОБА_1 до відповідальності за розповсюдження нею неправдивих відомостей.

В судовому засіданні не встановлено наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже позовні вимоги ТОВ СТ «Трипілля» до ОСОБА_1 про відшкодування моральних збитків не знайшли свого підтвердження і не підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У відповідності до ст.88 ЦПК України - понесені позивачем судові витрати необхідно покласти на його рахунок.

На основі викладеного та керуючись Рішення Конституційного суду України від 11 травня 2005 року № 4-рп/2005 у справі № 1-11/2005 , ст. ст. 124 - 126 ЗК України , ст. ст. 6 , 14 - 15 , 21 , 23-25 , 31-32 ЗУ "Про оренду землі" ,ст.ст. 626, 627, 637, 638, 639, 640,651, 652 ЦК України, Законом України В«Про оренду земліВ» , ст. ст. 3, 10, 11,15, 27, 30, 31, 57-61, 79, 88, 212-223 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ СТ "Трипілля", Державної реєстраційної служби Зіньківського РУЮ про розірвання договору оренди землі та зобов"язання вчинити певні дії - відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ СТ "Трипілля" до ОСОБА_1, третя особа ПП "Голд Грейн" про відшкодування моральних збитків - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 13.08.2015 р.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_6