Рішення

від 28.07.2015 по справі 911/2880/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2015 р. Справа № 911/2880/15

Розглянувши матеріали справи за позовом Прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м.Київ

до Публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд», м.Сімферополь, АР Крим

про стягнення 163633,20 грн., розірвання договору, зобов'язання вчинити певні дії

Суддя А.Ю.Кошик

За участю представників сторін:

Позивача - ОСОБА_1

Відповідача - не з'явився

Прокурора - Секретар В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України та Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» до Публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд» про стягнення 163633,20 грн., розірвання договору, зобов'язання вчинити певні дії.

Позов було прийнято Господарським судом Київської області у відповідності до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.07.2015 року порушено провадження у справі №911/2880/15 та призначено судове засідання на 28.07.2015 року.

У відповідності до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України суд зазначає, що оскільки зазначена у вступній частині позову сума 163633,20 грн. Не відповідає фактичним обставинам справи, правильною ціною позову є сума 54274,93 грн.

В судовому засіданні 28.07.2015 року позивачем подано заяву про збільшення пзовних вимог, в якій здійснивши перерахунок заборгованості та штрафних санкцій у зв'язку з простроченням чергового лізингового платежу за червень 2015 року, позивач просить стягнути з відповідача всього 103146,90 грн.

Однак, відповідач у судове засідання 28.07.2015 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.

Судом враховано рекомендації Вищого господарського суду України, що викладені в інформаційному листі від 05.06.2014 року № 01-06/745/2014 «Про деякі питання практики застосування у судовій практиці Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», яким визначено, що неможливість надсилання будь-яких поштових відправлень на адресу учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України, підтверджується повідомленням від 04.04.2014 № 33-20.606 Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» про тимчасове призупинення приймання до пересилання поштових відправлень адресованих одержувачам населених пунктів Автономної Республіки Крим.

Тимчасове призупинення поштових відправлень одержувачам населених пунктів Автономної Республіки Крим також підтверджується доповідною запискою керівника апарату Господарського суду Київської області у справі №911/2880/15.

Інформація про час і місце розгляду справи №911/2880/15 була розміщена на офіційному веб-порталі Господарського суду Київської області 13.07.2015 року.

Відтак, суд здійснив всі заходи для належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи №911/2880/15.

За таких обставин суд розглядає справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивачів та прокуратури, дослідивши надані докази, господарський суд встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», найменування якого змінено постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 року № 951 на Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (позивач, Лізингодавець), і Відкрите акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд» (відповідач, Лізингоодержувач) уклали Договір фінансового лізингу № 1-08-562 бфл/374 від 09.10.2008 року (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору Лізингодавець передає Лізингоодержувачу в користування на визначений строк предмет лізингу на підставі акту приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 21 від 30.12.2008 року, а саме: два зернозбиральні комбайни КЗС-9-1 «Славутич», який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного Лізингоодержувачем, та визначений у додатках до договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу», що є специфікацією Предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору (пункт 1).

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що за користування Предметом лізингу Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості Предмета лізингу; винагороду в розмірі 7 відсотків річних від залишкової невідшкодованої вартості Предмета лізингу.

Лізингоодержувач після укладення Договору, перераховує на рахунки Лізингодавця попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості Предмета лізингу в розмірі 15 відсотків його вартості (включаючи ПДВ) та в частині винагороди в розмірі 7 відсотків невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ. (п. 4.3)

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а п. 3 ч. 2 ст. 11 цього Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Положеннями п. 4.1 Договору передбачено, що з моменту підписання тристороннього акта приймання-передачі Лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачує Лізингодавцю лізингові платежі. Черговість сплати лізингових платежів кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання тристороннього акту. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання тристороннього акту, подальші платежі - через кожні три місяці.

Згідно з п. 3.4.3 Договору відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до договору «Графік сплати лізингових платежів».

Пунктом 5.1 Договору визначено, що Предмет лізингу передається Лізингоодержувачу по тристоронньому акту приймання-передачі за умови сплати попереднього лізингового платежу, визначеного п. 4.3 Договору.

Додатком № 2 до Договору № 1-08-562 бфл/374 від 09.10.2008 року сторони погодили графік сплати лізингових платежів.

Свої зобов'язання за Договором позивач виконав належним чином, передавши у користування відповідачу лізингове майно. Факт отримання майна відповідачем підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №21 від 30.12.2008 року.

Однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі свої зобов'язання зі сплати лізингових платежів не виконав, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, який не заперечений та не спростований відповідачем, утворилась заборгованість в сумі 88642,86 грн. за період з 30.03.2015 року по 19.05.2015 року, та з 31.03.2015 року по 18.05.2015 року та за червень 2015 року.

У зв'язку з чим, позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 6848,57 грн., індекс інфляції в сумі 7313,04 грн. та 3% річних в сумі 342,43 грн.

За порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожен календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня (п. 7.1 Договору).

Умовами п. 8.3 Договору визначено, що Лізингодавець має право ініціювати дострокове припинення дії Договору за несплату Лізингоодержувачем протягом 30 днів лізингового платежу.

Згідно із п.п. 3.1.2, 3.4.4 Договору, Лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу переданого в лізинг, якщо Лізингоодержувач не сплатив частково або повністю лізингові платежі більше 30 календарних днів, а Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Лізингодавцю предмет лізингу разом з технічною документацією, одержаною від постачальника, згідно акту приймання - передачі.

Відповідно до п.7 ч.2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

За таких обставин відповідач не має правових підстав для набуття у власність майна, наданого позивачем на підставі існуючих лізингових правовідносин, які виникають з Договору фінансового лізингу, адже існуючий факт порушення грошових зобов'язань зі здійснення лізингових платежів унеможливлює набуття Лізингоодержувачем предмету лізингу у власність в порядку п.5.6. Договору фінансового лізингу.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань є підставою для повернення предмету лізингу, а саме: двох зернозбиральних комбайнів КЗС-9-1 «Славутич», залишковою вартістю 109358,27 грн. та підтверджує факт порушення відповідного зобов'язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Систематичність порушення умов договору, в тому числі неналежного виконання зобов'язань з боку відповідача встановлена рішенням Господарського суду Київської області від 18.05.2015 року у справі №911/1443/15, що у свою чергу підтверджує грубе порушення інтересів держави в особі позивача.

У розумінні частин 1, 3, 7 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором лізингу. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 Цивільного кодексу України та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ст. 806 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються спеціальним законом та положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно повинно бути виконано у цей строк.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно до частини 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач відзив на позов суду не надав, доказів належного виконання своїх зобов'язань за Договором та сплати лізингових платежів суду не представив, доводи прокурора не спростував.

За таких обставин, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо сплати лізингових платежів, відповідно вимога прокурора про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 88642,86 грн. є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктами 7.1 та 7.7 Договору встановлено, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня. Нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов'язань в повному обсязі.

Відповідно до положень частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд здійснивши перевірку розрахунку належних до стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних втрат за заявлений прокурором період, тобто не виходячи за межі заявленого прокурором періоду нарахування, встановив, що розрахунок позову є арифметично вірним і з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 6848,57 грн., індекс інфляції в сумі 7313,04 грн. та 3% річних в сумі 342,43 грн.

Оскільки, відповідач неналежно виконував зобов'язання в частині сплати лізингових платежів і прострочення становить більше 30 днів, прокурор просить суд розірвати Договір фінансового лізингу та зобов'язати відповідача повернути за актом приймання-передачі предмет лізингу.

Згідно положень пункту 1 частини 1 ст. 611 та частини 2 ст. 849 Цивільного кодексу України умовою дострокової односторонньої відмови від зобов'язання є порушення умов зобов'язання іншою стороною, яке має полягати в простроченні його виконання або у його невиконанні.

Відповідно до частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Так, пунктом 8.3. Договору сторони погодили, що лізингодавець має право повністю або частково відмовитись від Договору з підстав, зокрема, за несплату лізингоодержувачем протягом 30 календарних днів лізингового платежу. При цьому Договір вважається розірваним починаючи з 10 (десятого) дня дати відправлення цінного листа з повідомленням про відмову від Договору на адресу лізингоотримувача.

В силу ст. 180 Господарського кодексу України істотними є такі умови, які за законом є необхідними для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк договору.

Таким чином, ціна договору є у будь-якому випадку істотною умовою Договору, відповідно несплата відповідачем-1 лізингових платежів у строки, визначені Договором, істотно порушує інтереси позивача, оскільки позбавляє його результату договору, заради якого даний Договір було укладено - отримання лізингових платежів.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання з оплати лізингових платежів Лізингоодержувач належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості за Договором.

Системний аналіз викладеного вище свідчить про наявність підстав для розірвання Договору фінансового лізингу через порушення лізингоодержувачем строку внесення лізингових платежів більше ніж на 30 днів, що відповідно до пункту 8.3. Договору є підставою для розірвання договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002 визначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом або договором. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судових захист.

Отже, недотримання вимог частини 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова Верховного Суду України від 17.06.2008р. справа №8/32пд).

Частина 5 ст. 188 Господарського кодексу України встановлює, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

За загальним правилом, датою розірвання договору за рішенням суду є дата набрання таким рішенням законної сили. Водночас якщо в рішенні суду вказана дата, з якої договір розривається, датою розірвання договору є дата, зазначена в рішенні.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до пункту 7 частини 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором.

У відповідності з пункту 7 частини 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмету лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

З урахуванням викладеного позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути за актом приймання-передачі предмет лізингу є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню судом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги прокурора обґрунтованими, законними, задовольняє позов повністю.

Прокурором заявлено до суду вимоги про стягнення боргу, розірвання договору та витребування майна. За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (частина 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до статті 49 ГПК України на відповідача покладається сплата судового збору з майнової вимоги в сумі 2062,93 грн. та 2187,16 грн. з майнової вимоги про повернення майна, що разом становить 4250,09 грн. та 1218 грн. з немайнової вимоги про розірвання договору. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню до Державного бюджету України всього 5468,09 грн. судового збору.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 65, 69, 75 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд» (95006, ОСОБА_1 Республіка Крим, м. Сімферополь, Залізничний р-н, вул. Карла Лібкнехта, 39/41, код 01416501) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16а, код 30401456) 88642,86 грн. основного боргу, 6848,57 грн. пені, 7313,04 грн.інфляційних та 342,43 грн. 3% річних.

3. Розірвати Договір фінансового лізингу № 1-08-562 бфл/374 від 09.10.2008 року, укладений між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» і Відкритим акціонерним товариством «Кримгідроспецбуд».

4. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Кримгідроспецбуд» (95006, ОСОБА_1 Республіка Крим, м. Сімферополь, Залізничний р-н, вул. Карла Лібкнехта, 39/41, код 01416501) повернути Державному публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16а, код 30401456) за актом приймання-передачі предмет лізингу - два зернозбиральні комбайни КЗС-9-1 «Славутич» залишковою вартістю 109 358,27 грн.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кримгідроспецбуд» (95006, ОСОБА_1 Республіка Крим, м. Сімферополь, Залізничний р-н, вул. Карла Лібкнехта, 39/41, код 01416501) в доход Державного бюджету України 5468,09 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ю. Кошик