Рішення

від 12.08.2015 по справі 910/16591/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2015Справа №910/16591/15

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській Г.С.

розглянувши справу № 910/16591/15

за позовом приватного підприємства «Світанок»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецтепло»

про стягнення 320 728,70 грн.

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецтепло»

до приватного підприємства «Світанок»

про визнання договору недійсним.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Бондар В.В., директор, наказ № 74 від 01.10.2013р.;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Хоруженко В.А., довіреність № 778 від 16.07.2015р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось приватне підприємство «Світанок» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецтепло» (надалі - відповідач) про стягнення 320 728,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 002/Д-14 від 22.04.2014р., внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 203 000,00 грн., за порушення сплати якої позивачем додатково нараховані: пеня у сумі 36373,00 грн., втрати від інфляції - 67396,00 грн., 5% річних - 3809,70 грн., штраф - 10150,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2015р. порушено провадження у справі № 910/16591/15 та призначено її розгляд на 21.07.2015р. в режимі відеоконференції.

Присутнім у судовому засіданні 16.07.2015р. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, з підстав наведених у позові.

Представник відповідача в засідання суду подав клопотання про перенесення розгляду справи, пославшись на несвоєчасне отримання ухвали про порушення провадження у справі та обмеження часу на підготовку відзиву на позовну заяву.

Представник позивача заперечив проти відкладення розгляду справи.

Водночас, суд встановив, що позивач не виконав вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 30.06.2015р. та не надіслав витребувані судом докази.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2015р. розгляд справи було відкладено на 12.08.2015р., у зв'язку неподанням сторонами витребуваних доказів.

До початку розгляду справи, 12.08.2015р. через канцелярію суду від відповідача, в порядку ст. 60 ГПК україни, надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору про надання безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 002/Д-14 від 22.04.2014р.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що директор ТОВ «Укрспецтепло» не підписував оспорюваний правочин. Крім того, відповідач звертався до позивача з проханням надати безповоротну фінансову допомогу, а не укладати договір про поворотну фінансову допомогу.

Враховуючи, що зустрічна позовна заява взаємнопов'язана з первісним позовом та оформлена з дотриманням вимог ст.ст. 54, 57 ГПК України, тому зустрічний позов прийнятий судом для спільного розгляду з первісним позовом.

Присутній у судовому засіданні 12.08.2015р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та надав суду для огляду оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засідання просив відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов. Крім того, представник відповідача подав клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.04.2014р. між позивачем (за договором - позикодавець) та відповідачем (за договором - позичальник) було укладено Договору про надання безпроцентної фінансової допомоги на поворотній основі № 002/Д-14, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов'язується повернути їх.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору, сума поворотної фінансової допомоги за договором не фіксована, але не більше 203 000,00 грн. Проценти за цим договором не нараховуються і не сплачуються.

Умовами пункту 4.1. договору встановлено строк повернення фінансової допомоги до 31 грудня 2014 року.

Згідно з п. 7.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Як встановлено судом, позивач виконав взяті на себе за договором зобов'язання та згідно з платіжними дорученнями № 626 від 30.04.2014р., № № 627 від 05.05.2014р. перерахував на рахунок відповідача кошти в розмірі 203 000,00 грн. При цьому, у вказаних платіжних дорученнях у рядку «призначення платежу» було зазначено: поворотна фінансова допомога безвідсоткова згідно договору № 002/Д-14 від 22.04.2014р.

Проте, відповідач в порушення умов п. 4.1. договору позику у визначений строк не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 203000,00 грн.

20.0.2015р. позивач рекомендованою поштою надіслав на адресу відповідача претензію за вих. № 7 від 20.02.2015р. з вимогою повернути кошти та сплатити штрафні санкції за порушення зобов'язання. Відповідач претензію позивача залишив без відповіді та задоволення.

Відповідач вказану вимогу позивача залишив без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Виходячи з умов укладеного сторонами договору № 002/Д-14 від 22.04.2014р., останній за своєю правовою природою є договором позики, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Приписом ст. 1046 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Суд відзначає, що жодних доказів відносно повернення відповідачем позивачеві суми позики в розмірі 203000,00 грн сторонами спору під час розгляду справи представлено не було.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 203000,00 грн. обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 36373,00 грн., штраф - 10150,00 грн., втрати від інфляції - 67396,00 грн., 5% річних - 3809,70 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.1 договору, при простроченні повернення фінансової допомоги (її частини), позичальник сплачує штраф у розмірі 5% від неповерненої суми фінансової допомоги.

При простроченні повернення фінансової допомоги (її часттини), позичальник додатково до штрафу, передбаченого п. 6.1. договору, сплачує проценти в розмірі 5% річних, виходячи з неповерненої суми за весь час прострочення. При цьому, позичальник зобовязаний повернути суму фінансової допомоги (її неповернену частину в разі дострокового повернення частини фінансової допомоги), збільшену з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з приписами ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами Договору № 002/Д-14 від 22.04.2014р., сторони не передбачили в ньому такого виду відповідальності за порушення виконання зобов'язання як пеня, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 36 273,00 грн. пені задоволенню не підлягають.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування позивачем штрафу задовольняє його в сумі 10150,00 грн.

Крім того статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу, у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Водночас, як вбачається з умов п. 6.2. договору, сторони передбачили інший розмір річних за користування чужими коштами, ніж передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме: 5% річних від простроченої суми.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України) та умовах договору, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення річних, підлягають задоволенню в сумі 3809,70 грн., а в частині втрат від інфляції в сумі 67396,00 грн., згідно розрахунків позивача, які є арифметично вірними.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, відтак підлягають частковому задоволенню.

Водночас, суд вважає заявлені позовні вимоги за зустрічною позовною заявою такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 Цивільного кодекс України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змістом вказаних норм вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, а його умови є обов'язковими до виконання.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Визначаючи договір як основний акт регулювання правовідносин між його учасниками, Цивільний кодекс України наділяє сторін правом самостійно врегулювати свої відносини, відступивши від актів цивільного законодавства (ст. 6). Договір, як юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків, є дією осіб. Доведення настання даного юридичного факту, тобто вчинення сторонами дій щодо досягнення згоди, повинно здійснюватись при вирішенні спору щодо стану виконання сторонами своїх обов'язків з метою встановлення підстав їх виникнення. Відсутність ж даної згоди свідчить про відсутність такого юридичного факту як договір. В свою чергу, відсутність договору як юридичного факту свідчить про відсутність у ньому будь-яких дефектів, у тому числі і щодо змісту та щодо його правових результатів. А тому правочин, якого не існує, не може бути предметом оскарження та визнання недійсним за відсутності такого. Отже, недійсним може бути визнано правочин, який відбувся як юридичний факт.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 Цивільного Кодексу України).

Як вбачається з укладеного між сторонами Договору № 002/Д-14 від 22.04.2014р., оригінал якого був оглянутий в судовому засіданні, останній зі сторони позивача за зустрічним позовом був підписаний директором Волобуєвим В.Ю,

За твердженнями позивача за зустрічним позовом, підпис на договорі не належить директору ТОВ «Укрспецтепло», як і проставлена печатка Товариству.

Водночас, позивач за зустрічним позовом під час розгляду справи не заперечував факт отримання позики у розмірі 203000,00 грн. згідно платіжних доручень № 626 від 30.04.2014р., № 627 від 05.05.2014р. із призначенням платежу: поворотна фінансова допомога безвідсоткова згідно договору № 002/Д-14 від 22.04.2014р.

Доказів, що позивач намагався повернути позику або уточнити призначення платежу щодо отриманих коштів суду представлено не було.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, прийнявши кошти у розмірі 203000,00 грн. з призначенням платежу: поворотна фінансова допомога безвідсоткова згідно договору №002/Д-14 від 22.04.2014р., своїми діями схвалив укладений сторонами договір позики, надавши йому юридичної сили.

Отже, відсутність підпису директора ТОВ «Укрспецтепло» Волобуєва В.Ю. на договорі № 002/Д-14 від 22.04.2014р., не впливає на виконання позивачем за зустрічним позовм взятих зобов'язань щодо повернення отриманої позики у визначений строк.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом не відповідають зібраним у справі доказам та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Оскільки суд не вбачає підстав для задоволення зустрічної позовної заяви, відповідно не підлягає задоволенню клопотання позивача про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, за первісним позовом покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, за зустрічним позовом - на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецтепло» (03058, м. Київ, вул. Польова, 61-а, офіс 21; код ЄДРПОУ 38993517) на користь приватного підприємства «Світанок» (48650, Тернопільська область, Заліщицький район, с. Дзвиняч, вул. Промислова, 3; код ЄДРПОУ 32166263) 203000,00 грн. - заборгованості, 10150,00 грн. - штрафу, 67 396,00 грн. - втрат від інфляції, 3809 грн. 70 коп. - 5% річних, 5687 грн. 11 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17.08.2015р.

Суддя А.І. Привалов