Рішення

від 20.08.2009 по справі 9/46

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/46

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

20.08.09 р.                                                                                     Справа № 9/46                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон”, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Лек-Сервіс”, м. Новогродівка

про стягнення 1 885грн.71коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

          Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон”, м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Лек-Сервіс”, м. Новогродівка про стягнення заборгованості в розмірі 1 885грн.71коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 862грн.03коп., пені в розмірі 100грн.42коп., штрафу в розмірі 86грн.20коп., 3% річних в розмірі 13грн.89коп., інфляційних витрат в розмірі 92грн.58коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 55грн.59коп. та збитків у вигляді витрат, понесених на оплату юридичної допомоги в розмірі 675грн.00коп.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки товару №0030/07 від 01.11.2006р., накладні №-2559221 від 15.10.2008р., №-2564140 від 21.10.2008р., №-2564141 від 21.10.2008р., договір про надання юридичних послуг №7/5-4 від 25.05.2009р., платіжне доручення №412 від 01.06.2009р.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами господарського суду від 23.06.2009р., 16.07.2009р., 06.08.2009р. заявлені вимоги не оспорив, відзив на позов не представив, в судові засідання не з'явився, тому згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, справу розглянуто за наявними матеріалами.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №869860 Товариство з обмеженою відповідальністю „Лек-Сервіс”, м. Новогродівка станом на 06.07.2009р. в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України значиться як юридична особа.

15.07.2009р. позивачем надане клопотання №1979 від 04.07.2009р., відповідно з яким останній зменшує розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 1 023грн.68коп., яка складається з пені в розмірі 100грн.42коп., штрафу в розмірі 86грн.20коп., 3% річних в розмірі 13грн.89коп., інфляційних витрат в розмірі 92грн.58коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 55грн.59коп. та збитків у вигляді витрат, понесених на оплату юридичної допомоги в розмірі 675грн.00коп.

Крім того, позивачем надане клопотання №2014 від 27.07.2009р., згідно до якого останній підтримує вимоги, викладені у вищевказаному клопотанні.

Суд розглядає зменшені позовні вимоги.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

11.11.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон”, м. Київ та Товариством з обмеженою відповідальністю „Лек-Сервіс”, м. Новогродівка укладений договір поставки товару №0030/07, відповідно з яким постачальник (позивач) зобов`язується поставити та передати у власність/повне господарське володіння/ лікарські засоби та вироби медичного призначення, надалі – товар, а покупець (відповідач) зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.5.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і в будь-якому випадку діє до виконання сторонами взаємних зобов`язань і проведення взаємних розрахунків.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами виникли господарські правовідносини щодо поставки товару за договором поставки товару №0030/07 від 01.11.2006р.

Згідно до п.4.1 договору, перехід права власності відбувається в момент отримання товару покупцем або уповноваженою ним особою від постачальника. Датою отримання товару у власність вважається дата приймання його покупцем згідно товарної накладної.

На виконання умов договору, позивачем на адресу відповідача була здійснена поставка товару на загальну суму 862грн.03коп., що підтверджується накладними №-2559221 від 15.10.2008р., №-2564140 від 21.10.2008р., №-2564141 від 21.10.2008р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується підписом представника відповідача на зазначених накладних в графі „отримав” та печаткою підприємства, на підставі чого суд вважає, що продукції прийнята відповідачем без заперечень.

Пунктами 3.1, 3.2 договору встановлено, що платежі за поставлений за даним договором товар проводиться покупцем в терміни, зазначені у видатковій накладній. Оплата за отриманий товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, згідно способу оплати, вказаному в п.3.1 даного договору не пізніше строку, визначеному в накладних.

Так, у накладній №-2559221 від 15.10.2008р. термін оплати встановлений до 14.11.2008р.; у накладній №-2564140 від 21.10.2008р. – до 20.11.2008р.; у накладній №-2564141 від 21.10.2008р. – до 20.11.2008р.

За приписом ч.1 ст530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За твердженням позивача, всупереч умовам договору та закону, відповідач не оплатив вартість отриманого товару, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви за останнім утворилась заборгованість в розмірі 862грн.03коп. Одночасно, як зазначено позивачем у клопотанні №1979 від 04.07.2009р., в процесі розгляду справи відповідачем здійснено повну оплату основного боргу, на підставі чого позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається (ст.525 ЦК України).

Аналогічно, ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки заборгованість в розмірі 862грн.03коп. погашена відповідачем вже після подання позовної заяви до суду, тому на момент звернення позивача до суду мало місце прострочення виконання зобов`язання з боку відповідача.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Так, п.7.3 договору встановлено, що покупець за порушення термінів оплати товари сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,7% від заборгованої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

На підставі зазначеного, з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, за розрахунком позивача, сума пені за період прострочення з 14.11.2008р. по 14.05.2009р. з урахуванням кожної окремої накладної становить 100грн.42коп.

Розглянувши представлений розрахунок суми пені, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 100грн.42коп. обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 86грн.20коп.

Відповідно до п.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписом ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що у випадку прострочення платежу покупець сплачує постачальнику одноразовий штраф у розмірі 10% від суми несплаченого в строк товару.

Договір в цій частині підписаний сторонами без заперечень, в судовому порядку недійсним не визнаний.

На підставі зазначеного, у відповідності до п.7.2 договору, за розрахунком позивача, розмір штрафу становить 86грн.20коп.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок штрафу, враховуючи несвоєчасну оплату товару, господарський суд вважає вимоги позивача в частині стягнення штрафу в розмірі 86грн.20коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач заявляє про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 13грн.89коп. та інфляційних витрат в розмірі 92грн.58коп.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, сума інфляційних витрат становить 92грн.58коп. за період прострочення з 14.11.2008р. по 02.06.2009р. та 3% річних становлять суму в розмірі 13грн.89коп. за відповідний період прострочення з урахуванням кожної окремої накладної.

Перевіривши арифметичний розрахунок суми 3% річних та інфляційних витрат, суд вважає, що зазначені суми не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 13грн.89коп. та інфляційних витрат в розмірі 92грн.58коп. підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 55грн.59коп. суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.3 ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 1, 2 ст. 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При розрахунку відсотків за користування грошовими коштами позивач застосовував облікову ставку Національного банку України, посилаючись на положення ч.6 ст.231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Одночасно, згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Тобто, суд зазначає, що вказаний у ч.6 ст.231 ГК України розмір відсотків встановлюється виключно для штрафних санкцій, а проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафними санкціями в розумінні ч.6 ст.231 ГК України.

Таким чином, застосування позивачем облікової ставки Національного банку України при розрахунку відсотків за користування грошовими коштами є необґрунтованим, оскільки зазначений розмір процентів (в розумінні ч.2 ст. 536 ЦК України) договором не встановлений, законом та іншим актом цивільного законодавства не передбачений.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 55грн.59коп. суперечать нормам чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

Крім викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді витрат, понесених на оплату юридичної допомоги в розмірі 675грн.00коп.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на п.7.1 договору, відповідно з яким за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує завдані даними діями, а рівно бездіяльністю, збитки, в тому числі відшкодовує не отриманий прибуток у відповідності до чинного законодавства та усі витрати, пов`язані з юридичним забезпеченням повернення заборгованості чи відновленням будь-якого порушеного права.

Між позивачем (замовник) та Приватним підприємством „Юридична фірма ”ЕВІДЕНС” (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг №7/5-4 від 25.05.2009р., відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати роботи по поверненню суми заборгованості та відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю „Лек-Сервіс”. Пунктом 2.1 даного договору передбачені обов`язки виконавця.

Так, відповідно до акту №1978 від 09.07.2009р. виконаних робіт по наданню юридичних послуг за договором №7/5-4 від 25.05.2009р. виконавець надав замовнику наступні послуги: складання позову, складання розрахунку штрафних санкцій до позову, юридичні консультації, організаційні послуги з підготовки, відправки матеріалів до господарського суду Донецької області. Загальна сума послуг становить 675грн.00коп.

Платіжним дорученням №412 від 01.06.2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” сплатило на користь Приватного підприємства „Юридична фірма ”ЕВІДЕНС” грошові кошти в розмірі 675грн.00коп.

Таким чином, на думку позивача, відповідно до п.7.1 договору поставки товару №0030/07 від 01.11.2006р. відповідач має сплатити на користь позивача суму збитків в розмірі 675грн.00коп.

За приписом ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Суд зазначає, що необхідними умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є:

1) протиправність поведінки;

2) збитки, як результат протиправної дії;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою і завданими збитками;

4) вина особи, що заподіяла збитки.

Частиною 2 ст.22 Цивільного кодексу України до збитків віднесені: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічно, стаття 224 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Крім того, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню, включається, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З наведеного вбачається, що у розумінні зазначених норм, збитки позивача понесені останнім за сплату юридичних послуг в розмірі 675грн.00коп. є додатковими витратами (вартість додаткових робіт).

Однак, суд не приймає посилання позивача, оскільки в розумінні ст.22 Цивільного кодексу України, ст.225 Господарського кодексу України додаткові витрати (вартість додаткових робіт) вважаються збитками, якщо вони сплачені іншим суб'єктам або реально понесені потерпілим. При цьому, відповідно до ч.2 ст.623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Втім, розрахунок спричинених збитків, на думку суду не може вважатися обґрунтованим, оскільки позивачем не представлено суду жодних документів, які б достовірно підтверджували вартість наданих юридичних послуг.

Таким чином, посилання позивача на понесені збитки в розмірі 675грн.00коп. є недоведеними, оскільки позивачем жодним чином не обґрунтовано їх розмір.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення збитків в розмірі 675грн.00коп. є необґрунтованими, недоведеними, а тому підлягають залишенню без задоволення.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.22, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 611, 623, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 224, 225, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

                                                             ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон”, м. Київ до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Лек-Сервіс”, м. Новогродівка про стягнення заборгованості в розмірі 1 023грн.68коп., яка складається з пені в розмірі 100грн.42коп., штрафу в розмірі 86грн.20коп., 3% річних в розмірі 13грн.89коп., інфляційних витрат в розмірі 92грн.58коп., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 55грн.59коп. та збитків у вигляді витрат, понесених на оплату юридичної допомоги в розмірі 675грн.00коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Лек-Сервіс” (за адресою: вул. Леніна, 12, м. Новогродівка, Донецька область, 85483, р/р 260093148 у Відділенні Ощадного Банку №5484 м. Селідово, МФО 394307, код ЄДРПОУ 30562018) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аптека Біокон” (за адресою: вул. Березняківська, 29, м. Київ, 02098, р/р 260040234800 в АБ „Брокбізнесбанк”, м.Києва, МФО 300249, код ЄДРПОУ 30263519) пеню в розмірі 100грн.42коп., штраф в розмірі 86грн.20коп., 3% річних в розмірі 13грн.89коп. та інфляційні витрати в розмірі 92грн.58коп., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 15грн.85коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 48грн.57коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У судовому засіданні 20.08.2009р. оголошено повний текст рішення.

Суддя