Рішення

від 28.08.2009 по справі 10/120-09-2919

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/120-09-2919

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2009 р.Справа  № 10/120-09-2919

за позовом Закритого акціонерного товариства «Кіровоградграніт»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський будівельний  комбінат»

про стягнення 81080,95 грн.

                     Суддя     Смелянець Г.Є.

за участю представників сторін   

від позивача Степаненко В.О. за довіреністю від 06.08.2009р. №34/01

від відповідача не з'явився

Суть спору: ЗАТ «Кіровоградграніт»звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ТОВ «Одеський будівельний комбінат»81080,95 грн., з яких, 73879,61 грн. –основний борг за поставлений позивачем товар; 2511,90 грн. –інфляційні, що нараховані відповідачу з квітня по травень 2009р. та 527,06 грн. –3% річних, що нараховані відповідачу з 07.04.2009р. по 02.07.2009р. на підставі ст.625 ЦК України, а також  4162,38 грн. – проценти за користування чужими грошовими коштами, що нараховані відповідачу з 07.04.2009р. по 02.07.2009р. на підставі ч.1 ст.536, ч.2 ст.231 ГК України.

Відповідач у судові засідання не з'явився, але  у відзиві на позов від 28.08.2009р. за вх.№21707 не заперечує наявність боргу за поставлений позивачем товар в сумі 73879,61 грн. та  просить суд відмовити позивачу у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача індексу інфляції в сумі 2511,90 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 4162,38 грн., з посиланням при цьому на те, що величина  індексу інфляції, яка застосована позивачем при нарахуванні інфляційних не відповідає дійсності, оскільки за даними Державного комітету статистики України величина індексу інфляції у квітні 2009 року становила 100,9%, а у травні 2009 року –100,5%. Також позивач посилається на те, що позивач не має право нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.536 ЦК України, оскільки розмір  процентів не встановлений у договорі та проценти в розмірі 3% річних нараховані позивачем на підставі ст.625 ЦК України.   

У судовому засіданні представник позивача погодився із доводами відповідача про помилкове застосування позивачем величини індексу інфляції у квітні –травні  2009 року та просив суд застосувати ці величини відповідно до даних Державного комітету статистики України, які вказані відповідачем.  

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника  позивача, суд встановив:

У період з 28.05.2008р. по 25.09.2008р. включно на підставі замовлень відповідача позивач відвантажив  відповідачу щебінь на загальну суму 694435,44 грн., а саме, 28.05.2008р. позивач  відвантажив відповідачу щебінь у кількості  344400 кг загальною вартістю 29962,80 грн., про що свідчить квитанція про приймання вантажу до перевезення №4174957 від 28.05.2008р., видаткова накладна №938 від 28.05.2008р. та рахунок №1352 від 26.05.2008р.  У червні  2008 року позивач відвантажив відповідачу щебінь у кількості 2824700 кг на загальну суму 143890,43 грн., про що свідчать квитанції про приймання вантажу до перевезення №41749955 від 24.06.2008р., №41897037 від 28.06.2008р., №41897057 від 29.06.2008р., №41897071 від 30.06.2008р.; видаткові накладі №1256 від 24.06.2008р., №1305 від 28.06.2008р., №1311 від 29.06.2008р., №1313 від 29.06.2008р., №1314 від 30.06.2008р. та рахунки на оплату №1412 від 17.06.2008р., №145 від 26.06.2008р., №1451 від 26.06.2008р., №1450 від 26.06.2008р.  У липні 2008 року позивач відвантажив відповідачу щебінь у кількості 895800 кг вартістю 80622 грн., про що свідчать квитанції про приймання вантажу до перевезення №41897522 від 28.07.2008р., №41897572 від 31.07.2008р.; видаткові накладні №1631 від 28.07.2008р., №1656 від 31.07.2008р. та рахунки на оплату №1526 від 24.07.2008р., №1241 від 29.07.2008р.  У серпні 2008 року позивач відвантажив відповідачу щебінь у кількості 2348100 кг вартістю 218230,81 грн., про що свідчать квитанції про приймання вантажу до перевезення №41897633 від 05.08.2008р., №41897695 від 09.08.2008р., №41897706 від 10.08.2008р., №41897829 від 19.08.2008р., №41897984 від 30.08.2008р.; видаткової накладні №1713 від 05.08.2008р., №1762 від 09.08.2008р., №1761 від 10.08.2008р., №1912 від 19.08.2008р., №2072 від 30.08.2008р. та рахунки на оплату №1267 від 08.08.2008р., №1272 від 18.08.2008р., №1354 від 18.09.2008р.  У вересні 2008 року позивач відвантажив відповідачу щебінь у кількості 2410400 кг вартістю 221729,40 грн., про що свідчать квитанції про приймання вантажу до перевезення №41985019 від 02.09.2008р., №41985165 від 11.09.2008р., №41985166 від 11.09.2008р., №41985287 від 20.09.2008р., №41985301 від 21.09.2008р., №41985364 від 25.09.2008р.; видаткові накладні №2104 від 02.09.2008р., №236 від 11.09.2008р., №2237 від 11.09.2008р., №2298 від 20.09.2008р., №2299 від 21.09.2008р., №2361 від 25.09.2008р. та рахунки на оплату.  

В свою чергу відповідач за поставлений позивачем щебінь розрахувався частково в сумі 620555,83 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями, які до того ж свідчать, що підставою перерахування грошових коштів відповідачем позивачу є оплата за щебінь згідно рахунків, що виставлені позивачем.

Оскільки залишок боргу в сумі 73879,61 грн. відповідач позивачу не сплатив, останній звернувся до відповідача з претензію від 23.02.2009р. за вих.№68/02 з вимогою про оплату боргу в сумі 73879,61 грн. Вказану  претензію відповідач одержав 31.03.2009р., що підтверджується повідомленням про  вручення поштового відправлення, але борг позивачу не сплатив, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У ч.1 ст.11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», який в силу вимог ч.2 ст.4 ЦК України є актом цивільного законодавства, всі юридичні особи зобов'язані вести бухгалтерський облік та фінансову звітність згідно з законодавством, а у ч.1 ст.9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З огляду на вищевикладене, господарський суд вважає, що наявні у матеріалах справи заявки відповідача на поставку товару, квитанції про приймання вантажу до перевезення, згідно з якими, позивач здійснював поставку товару відповідачу, відповідні рахунки на оплату поставленого позивачем товару та оплата відповідачем грошових коштів згідно виставлених позивачем рахунків,  фіксують факт здійснення господарських операцій щодо поставки товару позивачем відповідачу, а дії сторін щодо приймання –передачі цього товару на підставі вказаних документів є такими конклюдентними діями сторін, які свідчать про виникнення між ними зобов'язання, зокрема, зобов'язання позивача щодо поставки товару відповідачу та зобов'язання відповідача щодо розрахунку за поставлений позивачем товар.

Як встановлено матеріалами справи,  позивач свої зобов'язання щодо поставки товару відповідачу виконав належним чином, а саме у період з  28.05.2008р. по 25.09.2008р. включно поставив відповідачу товар на загальну суму 694435,44 грн., який відповідачем оплачений частково в сумі 620555,83 грн. Залишок боргу в сумі 73879,61 грн. відповідач позивачу не сплатив.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України,  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.  В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.  Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.

Згідно з вимогами ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а відповідно до вимог ч.2 вказаної статті ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, вимогу позивача про сплату боргу в сумі 73879,61 грн. відповідач одержав 31.03.2009р., а відтак, перерахувати позивачу грошові кошти в сумі 73879,61 грн. відповідач зобов'язаний в строк до 06.04.2009р.

Між тим грошові кошти в сумі 73879,61 грн. не перераховані відповідачем позивачу ані в строк до 06.04.2009р., ані в подальшому, ані під час розгляду даної справи у суді. При цьому наявність цього боргу не заперечується самим відповідачем у відзиві на позов.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 73879,61 грн. є обґрунтованими і правомірними, а тому задовольняються господарським судом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача індексу інфляції в сумі 2511,90 грн. та 3% річних в сумі 527,06 грн., господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому в силу вимог ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється   від   відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з розрахунком 3% річних, який здійснений позивачем, сума нарахованих  відповідачу 3% річних   становить 527,06 грн. Згідно  з розрахунком індексу інфляції, який здійснений позивачем, величина індексу інфляції у квітні 2009р. становила 101,9%, а у травні 2009р. –101,5%, а тому сума інфляційних нарахувань становить 2511,90 грн.  

Між тим,  згідно з повідомленням Державного комітету статистики України,  велична індексу інфляції у квітні 2009 року становила 110,9%, а у травні 2009 року –100,5%. Отже,  сума інфляційних нарахувань за квітень 2009 року становить 664,92 грн. (73879,61 грн.х100,9%/100%-73879,61 грн.), а сума інфляційних нарахувань за травень 2009 року становить 369,40 грн. (73879,61 грн. х100,5%/100%-73879,61 грн.), що не заперечується представником позивача у судовому засіданні.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача  індексу інфляції задовольняються господарським судом частково в сумі 1034,32 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами господарський суд виходить з наступного.

Згідно з розрахунком позивача, сума нарахованих відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами становить 4162,38 грн., а підставою цього нарахування є вимоги ст.536 ЦК України та вимоги ч.6 ст.231 ГК України, зокрема щодо розміру процентів.

Між тим господарський суд вражає, що проценти, які нараховуються на підставі ст.536 ЦК України за своєю правовою природою не є штрафними санкціями за порушення грошового зобов'язання. В свою чергу вимогами ч.6 ст.231 ГК України встановлений розмір процентів, нарахування яких передбачено саме за порушення грошового зобов'язання, що в сою чергу унеможливлює застосування цього розміру процентів при їх нарахуванні на підставі ст.536 ЦК України, а тому господарський суд відмовляє у задоволені позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст.44, 49 ГПК України судові витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.     

Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82–85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Закритого акціонерного товариства «Кіровоградграніт»задовольнити частково.  

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський будівельний  комбінат» (65025, м. Одеса, 21-км. Старокиївської дороги, буд.22, код ЄДРПОУ 05392542, р/р 26005234731 в АКБ «МТБ», МФО 328168) на користь Закритого акціонерного товариства «Кіровоградграніт»(27641, Кіровоградська область, Кіровоградський район, с. Соколівське, вул. Шосейна,50, код ЄДРПОУ 13744297, р/р 26006180815097 в КФ ЗАТ КБ «Приватбанк», МФО 323583) основний борг в сумі 73879 (сімдесят три тисячі вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 61 коп., інфляційні в сумі 1034 (одна тисяча тридцять чотири) грн. 32 коп., 3% річних в сумі 527 (п'ятсот двадцять сім) грн. 06 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 754 (сімсот п'ятдесят чотири) грн. 05 коп., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 292 (двісті дев'яносто дві) грн. 95 коп.  

3.В решті позовних вимог відмовити.  

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.

        Рішення підписане  31 серпня 2009 року.

Суддя