Рішення

від 09.09.2009 по справі 61/152-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

61/152-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2009 р.                                                            Справа № 61/152-09

вх. № 5455/4-61

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Цвітненко Д.М., за довіреністю б/н від 19.06.2009р.;

відповідача - не з"явився;  

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженною відповідальністю "Мода-Інвест", м. Київ  

до  Акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" м. Харків  

про стягнення 173700,87 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач - ТОВ "Мода-Інвест", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до АТ  "Концерн АВЕК та Ко"  про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 173700,87 грн. (основна сума боргу – 101000,00 грн., проценти за безпідставне збереження грошових коштів – 19225,97 грн.,  3% річних – 4806,49 грн., інфляційні – 30751,13 грн. та  сума недоотриманих прибутків (упущеної вигоди) – 17917,28 грн.), яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов"язань, передбачених попереднім договором оренди нерухомого майна №20 від 28.11.2006р. Також позивач просить покласти на відповідача витрати по веденню справи.

04.08.09р. позивач звернувся до суду з письмовими поясненнями по справі, в яких повідомив суд, що 02.08.2009 року відповідачем в добровільному порядку  було сплачено основну суму заборгованості  в розмірі 101000,00 грн., а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 72700,87 грн.: проценти за безпідставне збереження грошових коштів – 19225,97 грн.,  3% річних – 4806,49 грн., інфляційні – 30751,13 грн. та  сума недоотриманих прибутків (упущеної вигоди) – 17917,28 грн.

Присутній в судовому засіданні 09.09.2009р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання , призначене на 09.09.2009р. не з"явився. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Присутній в судовому засіданні 09.09.2009 року представник позивача вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 07.08.2009 року сторони було повідомлено , що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви,  заслухавши пояснення представника позивача , повно та всебічно дослідивши  обставини справи та докази на їх підтвердження,  суд встановив наступне.

28.11.2006 р. між ТОВ "Мода-Інвест" (позивач по справі) та АТ  "Концерн АВЕК та Ко"   (відповідач по справі) було укладено попередній договір оренди нерухомого майна №20.

Відповідно до умов договору (п.1.1.) між сторонами виникло зобов"язання щодо укладення в майбутньому (протягом 11 місяців з терміну укладання договору) договору оренди нежитлового приміщення для магазину площею 200 кв.м., розташованого на 1-му поверсі будівлі (що будується) Торгово – офісного центру, який розташований за адресою : м.Харків, вул.Сумська, 10.

Згідно з п.3.3.  попереднього договору позивач зобов"ячався протягом 30 днів після підписання договору сплатити відповідачеві авансові платежі, які є забезпеченням зобов'язань в розмірі 101000,00 грн. Дана сума зараховується  в рахунок орендної плати за останній місяць строку дії договору оренди.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем було сплачено авансовий платіж у розмірі 101000,00 грн., на час розгляду справи вказані кошти на рахунок позивача не повернуті.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства строк дії попереднього договору скінчився, нового попереднього договору або основного договору оренди між сторонами укладено не було, а тому кошти в сумі 101000,00 грн. є такими, що безпідставно отримані відповідачем та підлягають поверненню позивачу. У зв'язку вказаним,позивач і звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом.

Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України попереднім  є  договір,   сторони   якого   зобов'язуються протягом  певного  строку  (у  певний  термін)  укласти  договір в майбутньому (основний договір) на умовах,  встановлених попереднім договором. Законом може   бути   встановлено   обмеження   щодо   строку (терміну),  в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови   основного   договору,   що   не   встановлені попереднім  договором,  погоджуються  у   порядку,   встановленому сторонами   у   попередньому   договорі,  якщо  такий  порядок  не встановлений актами цивільного законодавства.  Попередній договір  укладається  у  формі,  встановленій  для основного   договору,   а   якщо   форма   основного  договору  не встановлена, - у письмовій формі.  Сторона,  яка  необгрунтовано  ухиляється  від   укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій  стороні  збитки,  завдані  простроченням,  якщо  інше   не встановлено    попереднім    договором   або   актами   цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 182 Господарського кодексу України  за    попереднім договором    суб'єкт    господарювання зобов'язується  у  певний  строк,  але  не  пізніше  одного року з моменту  укладення   попереднього   договору,   укласти   основний господарський   договір   на   умовах,   передбачених   попереднім договором. Попередній договір повинен містити  умови,  що  дозволяють визначити предмет,  а також інші істотні умови основного договору. До укладення  попередніх  договорів  не  застосовується  загальний порядок укладення господарських договорів. У  разі  якщо  сторона,  яка  уклала  попередній  договір, одержавши  проект  договору  від  іншої  сторони,  ухиляється  від укладення  основного  договору,  друга  сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Відповідно до пункту 5 статті 182 Господарського кодексу України  відносини  щодо укладення попередніх договорів регулюються  Цивільним кодексом України з урахуванням  особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 3 статті 635 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання,   встановлене     попереднім     договором, припиняється,  якщо  основний договір не укладений протягом строку (у термін),  встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. А пунктом 4 статті 182 Господарського кодексу України  визначено, що зобов'язання   укласти   основний   договір,   передбачене попереднім договором,  припиняється,  якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір,  одна  із  сторін  не надішле проект такого договору другій стороні.

Пунктом 3.15 попереднього договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 11 місяців. При наявності об'єктивних обставин та взаємної згоди, керуючись затвердженим планом спільних дій, сторони зобов'язались укласти новий попередній договір на аналогічних умовах та на новий строк.

Відповідно до пункту 3.12 попереднього договору сторони зобов'язуються укласти  основний договір оренди протягом 30 календарних днів з моменту оформлення орендодавцем (відповідач) права власності на об'єкт після  затвердження у встановленому  порядку  відповідним органом виконавчої влади або органом міського самоврядування акта введення в експлуатацію об'єкта оренди. Введення в експлуатацію повинно відбутися у грудні 2007 року.

Згідно з пунктом 3.9  відповідач зобов'язаний був направити проект договору оренди позивачу не пізніше 30.06.2007 року.

З вказаного вбачається, що сторони визначили строк укладення основного договору таким, що пов'язаний з отриманням відповідачем свідоцтва на право власності на об'єкт оренди.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач суду доказів на підтвердження отримання ним свідоцтва на право власності на Торгово – офісний центр, який розташований за адресою : м.Харків, вул.Сумська, 10, не надав, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Отже, відповідно до пункту 3.15 попереднього договору сторони були зобов'язані  укласти новий попередній договір на новий строк.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення відповідача до позивача з пропозицією щодо укладання нового попереднього договору на новий строк, відповідач суду таких доказів не надав.

Як вже було зазначено вище, відповідно до ч.3 ст.635 Цивільного кодексу України та з ч.4 ст.182 Господарського кодексу України зобов"язання укласти основний договір, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором , або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладання.

З аналізу приписів наведених норм права (основний договір має бути укладений у строк, визначений попереднім договором, але  не  пізніше  одного року з моменту  укладення   попереднього   договору), а також з урахуванням обставин справи, умов попереднього договору, суд дійшов висновку, що попередній договір припинив свою дію у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено -  28.10.2007 року.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа , яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов"язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов"язана повернути майно і тоді , коли підстава , на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до вимог зазначеної статті для виникнення зобов"язання з безпідставного збагачення необхідна наявність хоча б двох умов : перше - збільшення або збереження майна однією стороною (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого); друге - відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення або збагачення за підставою, яка згодом відпала.

Отже, з аналізу матеріалів справи та приписів чинного законодавства , суд дійшов висновку  про обгрунованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 101000,00 грн.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи відповідач самостійно перерахував суму 101000,00 грн. на рахунок відповідача, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору за даним позовом в частині суми 101000,00 грн.  

Відповідно до п.1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності предмету спору господарський суд припиняє провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи, що предмет спору в сумі 101000,00 грн.  за даним позовом відсутній, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Щодо позову про стягнення з відповідача 3% річних – 4806,49 грн. та інфляційних – 30751,13 грн. , суд зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін). З тексту договору вбачається, що сторони не передбачили певного терміну, протягом якого відповідач має повернути грошові кошти позивачу у разі не укладення основного договору оренди.

Відповідно до п.2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк  (термін)  виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.  

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення суми боргу у розмірі 101000,00 грн., зокрема лист № 25/12-7 від 25.12.2008 року  позивач відправив 12.02.2009 року, а відповідачем він отриманий 19.02.2009 року, про що свідчать наявні у справі опис поштового вкладення та повідомлення про вручення поштового відправлення.

З вказаного вбачається, що відповідно до приписів п.2 ст. 530 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення позивачу спірної суми 101000,00 грн. протягом 7 днів  з 19.02.09р.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується факт невиконання у вказаний термін ним зобов'язання щодо повернення грошових коштів позивачу.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити  суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З вказаного вбачається, що стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання незалежно від того, чи були відповідні положення передбачені умовам договору.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідач 3% річних та інфляційних є обґрунтованими, проте суми, заявлені позивачем є хибними з огляду того, за який період позивач їх нарахував.  Суд , перераховуючи суми 3% річних та інфляційних виходить з того, що порушення зобов'язання щодо своєчасної сплати відповідачем грошових коштів почалося з 27.02.2009 року, а тому задоволенню підлягають 3% річних за період з 27.02.09 по 09.07.09р. у сумі 1095,78 грн. та інфляційні за вказаний період у сумі – 5569,70 грн., в іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних (3710,7 грн.) та інфляційних (25181,43 грн.)  суд відмовляє як в необґрунтованих та безпідставних.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за безпідставне збереження грошових коштів у сумі 19225,97 грн., суд відмовляє з огляду їх недоведеності в частині розміру відсоткової ставки, оскільки ні договором ні законом не передбачено такого розміру відсотків , та з огляду на необґрунтованість періоду нарахування вказаної суми.

          Щодо позову в частині стягнення з відповідача суми недоотриманих прибутків (упущеної вигоди) – 17917,28 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 Цивільного кодексу України  кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов”язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов”язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (позадоговірна шкода).

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов”язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб”єкту або суб”єктом господарювання.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.  Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, підставою для стягнення збитків є наявність в діях заподіювача шкоди складу цивільно-правової відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, прямий причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, наявність вини.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками  судових експертів; поясненнями представників сторін та інших  осіб,  які  беруть участь  в  судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення  представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені  письмово.

Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається протиправність поведінки відповідача, винність його дій щодо невчасного виконання грошового зобов'язання, проте позивачем не доведено суду наявність шкоди саме у розрахованому позивачем розмірі , не надано доказів того, що у позивача був дійний намір розмістити грошові кошти  на депозитному рахунку та здійснив всі необхідні дії для того, щоб розмістити спірні грошові кошти  на депозитному рахунку,  а тому суд не вбачає прямого причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, яка , на думку позивача була йому завдана.

На підставі вказаного суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми недоотриманих прибутків (упущеної вигоди) – 17917,28 грн., необґрунтованими, недоведеними  та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку,  що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме:

- провадження у справі в частині стягнення з відповідача 101000,00 грн. підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору;

- в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 27.02.09 по 09.07.09р. у сумі 1095,78 грн. та інфляційні за вказаний період у сумі – 5569,70 грн. позов підлягає задоволенню;

- в іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних (3710,7 грн.) та інфляційних (25181,43 грн.) , суми недоотриманих прибутків (упущеної вигоди) – 17917,28 грн., та процентів за безпідставне збереження грошових коштів у сумі 19225,97 грн. суд відмовляє.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати послуг адвоката у сумі 30000,00 грн.

Відповідно до статті 44 ГПК України до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено  відповідними фінансовими документами.

В матеріалах справи міститься свідоцтво на право зайняття адвокатською  діяльністю, видане на ім'я  Цвітненко Д.М., договір про надання адвокатських послуг, акт до договору  щодо його виконання та  у якості доказу оплати  - квитанція до прибуткового касового ордера № 1 від 24.06.09р., з якої вбачається, що  адвокату Цвітненко Д.М. позивачем було сплачено лише 15000,00 грн.  Отже, суд при розгляді вказаних вимог виходить з доведеного документально розміру сплачених сум з оплати послуг адвоката – 15000,00 грн.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України  суми, які підлягають  сплаті  за послуги адвоката у разі  часткового задоволення позову   покладаються на  обидві сторони пропорційно  розміру задоволених вимог, а тому на відповідача покладаються витрати зі сплати послуг адвоката у розмірі 9150,00 грн., в іншій частині ці витрати покладаються на позивача.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі часткового задоволення позовних вимог, покладаються на обидві сторони пропорційно  розміру задоволених вимог. Отже, витрати зі сплати державного мита у сумі 1076,65 грн. та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 192,15 грн. покладаються на відповідача, в іншій частині – на позивача.

Керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 16, 22, 509,   530, 610, 611, 612, 625, 635, 1166, 1192,  1212  Цивільного кодексу України, статтею 174, 182, 193  Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 80, 82-85 , 121, Господарського процесуального кодексу України, - суд    

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Провадження у справі в частині 101000,00 грн. припинити.

Стягнути з Акціонерного товариства  "Концерн АВЕК та Ко" (61002, м.Харків, вул. Сумська, 70, ідентифікаційний код 22649344, п/р 26001301514 у ХОФ АКБ "Укрсоцбанк" , МФО 351016, ІПН 226493420395) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мода-Інвест" (01032, м.Київ, вул.Тараса Шевченка, 48-Б,  ідентифікаційний код 34531769, п/р 2600400530792 в АКБ «Правекс-Банк», МФО 321983, ІПН 345317626592) –3% річних у сумі 5569,70 грн. та інфляційні в сумі  1095,78 грн., а також державне мито у сумі 1076,65 грн., витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі  192,15 грн., а також витрати зі сплати послуг адвоката у розмірі 9150,00  грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя                                                                                            

Повний текст рішення підписано 10.09.2009 року.

Справа № 61/152-09.