Рішення

від 01.09.2009 по справі 37/202

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/202

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

01.09.09 р.                                                                                     Справа № 37/202                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Прилуцьких М.І, розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтеріор”, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 32573503

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Техаудит”, м. Донецьк,   ідентифікаційний код 335775

про: стягнення заборгованості за договором фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р. в розмірі 3300000,00грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Клеперова О.Ю. (за довіреністю №б/н від 15.06.2009р.);

від Відповідача – не зявився;

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався із фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України  розгляд справи відкладався  з 30.07.2009р. на 01.09.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтеріор”, м. Миколаїв (далі – Позивач)  звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Техаудит”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості за договором фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р. в розмірі 3300000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на невиконання Відповідачем  грошових зобов'язань за договором фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.  

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає  договір фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р. та додаткову угоду до нього № 01 від 18.03.2008р.; платіжні доручення №3218 від 18.09.2007р. на суму 400000грн.,  № 3228 від 20.09.2007р. на суму 1000000грн., №3290 від 28.09.2007р. на суму 900000грн., № 3258 від 25.09.2007р. на суму 1000000грн.; лист №076 від 01.06.2009р. з доказом надсилання, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 202 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач на виконання вимог ухвал суду  надав документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.20-45, 51-66).

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву та доказів сплати стягуваних сум не надав, іншими процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал адресою місцезнаходження, встановленою за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (а.с.а.с.44, 45), достовірність яких (відомостей) презюмується ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

У світлі висновків Вищого господарського суду України, викладених в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” від 15.03.2007р. №01-8/123, таке повідомлення Відповідача вважається належним, оскільки до повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка Відповідача і ненадання ним витребуваних документів у  світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

18.09.2007р.  між Позивачем (Позикодавець) та Відповідачем  (Позичальник) укладено договір фінансової допомоги №1809/ТА/07 (а.с.а.с.12,13), згідно п.п. 1.1., 2.1. – 2.3. та 3.1. якого Позикодавець зобов'язується надати Позичальнику, у тому числі – частинами -  фінансову допомогу в розмірі 3300000грн.  протягом 20 календарних днів з моменту підписання сторонами договору на строк до 18.03.2008р.

У п. 1.2. договору сторони  встановили його безпроцентність, а в п. 3.4. зазначили, що фінансова допомога вважається повернутою в момент зарахування грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця.

На виконання обов'язків з надання фінансової допомоги Позивач платіжними дорученнями   №3218 від 18.09.2007р. на суму 400000грн.,  № 3228 від 20.09.2007р. на суму 1000000грн., №3290 від 28.09.2007р. на суму 900000грн., № 3258 від 25.09.2007р. на суму 1000000грн. перерахував Відповідачу грошові кошти на загальну суму 3300000грн., що також підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с.а.с.53-66)

Додатковою угодою №01 від 18.03.2009р.  (а.с. 14) сторони дійшли згоди продовжити строк поворотної фінансової допомоги до 28.05.2009р.

Зважаючи на неповернення наданої фінансової допомоги у визначений строк Позикодавець листом №076 від 01.06.2009р. (а.с.15), надісланому Відповідачу того ж дня (а.с.16), звернувся до останнього з вимогою здійснити негайне повернення 3300000грн. на відповідний поточний рахунок Позивача.

Як вбачається із наданої довідки банку №320/2 від 07.08.2009р. (а.с.52) у проміжок часу з 28.05.2009р. по 06.08.2009р. грошових коштів від Відповідача на відповідний рахунок Позивача не надходило.

У зв'язку із незадоволенням зазначеної вимоги Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, своєї позиції та доказів сплати стягуваних сум до відома суду не довів.

Крім того, Відповідачем не був підписаний (з зауваженнями або без) акт звіряння (а.с.51), складений на вимогу суду Позивачем.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими,  що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання простроченого грошового зобов'язання.   

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ним договору фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

За своєю природою укладений між Позивачем та Відповідачем  договір фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р.  є договором позики у розумінні ст. 1046 Цивільного кодексу України.

Виходячи із визначення договору, наведеного у вказаної вище нормі, та з огляду на положення ст.1049 Цивільного кодексу України і умови п.п.1.1., 3.4. договору  фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р. Позичальник зобов'язаний повернути Позикодавцю суми позики у строк та порядку, визначені договором.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем  фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань з повернення суми позики на визначених умовах.   

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України визначає обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Як встановлюють положення ч. 3 цієї статті позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась на банківський рахунок позикодавця.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач  не мав правових підстав ухилятися від повернення Позивачу отриманої суми  фінансової допомоги у розмірі 3300000грн.  до 28.05.2009р.  

Як встановлено ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598  Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і належних у розмінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів протилежного Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 зазначеного Кодексу до матеріалів справи не надано, Позичальник у повному обсягу не повернув отримані у якості фінансової допомоги грошові кошти Позикодавцю

Таке невиконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідком порушення зобов'язань з повернення позики позичальником є сплата останнім на користь позикодавця грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

З урахуванням викладеного, за відсутню доказів припинення грошових зобов'язань Відповідача перед Позивачем будь-яким передбаченим діючим законодавством способом, суд дійшов висновку про доказову і юридичну обґрунтованість заявлених позовних вимог, задовольняючи їх у повному обсягу.  

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати підлягають стягненню на його користь з Відповідача у повному обсягу. При цьому, оскільки на дату порушення провадження у справі відповідно до Постанови КМУ від 08.07.2009р. №693 розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відновлено за редакцією Постанови КМУ від 21.12.2005р. № 1258 у сумі 118грн., зайво сплачена Позивачем сума у розмірі 194,5грн. підлягає поверненню йому з державного бюджету.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтеріор”, м. Миколаїв (ідентифікаційний код 32573503) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Техаудит”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 335775) про стягнення заборгованості за договором фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р. в розмірі 3300000,00грн. задовольнити у повному обсягу.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Техаудит”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 335775)  на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтеріор”, м. Миколаїв (ідентифікаційний код 32573503) заборгованість за договором фінансової допомоги №1809/ТА/07 від 18.09.2007р. в розмірі 3300000,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Техаудит”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 335775)  на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтеріор”, м. Миколаїв (ідентифікаційний код 32573503) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 25500грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,5грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Позивача зайве сплачені кошти з оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 194, 5грн., про що видати довідку.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 01.09.2009р. оголошено та підписано повний текст рішення.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття  або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя