Рішення

від 14.09.2009 по справі 47/11-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

47/11-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2009 р.                                                            Справа № 47/11-09

вх. № 5722/5-47

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Андрейкін К.А., дов. №10 від 05.01.2009р.

 відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом Спільного Українсько-Кіпрського підприємства "Донбасс-Ойл" у вигляді ТОВ, м. Донецьк  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрансавто", м. Харків  

про стягнення 37224,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Спільне Українсько-Кіпрське підприємство "Донбасс-Ойл" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрансавто" 37123,20 грн. основного боргу, 89,09 грн. пені, 12,21 грн. 3% річних.

Позивач у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити. Надав клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, а саме копію листа Харківської дирекції Поштампу за вих. №Ю-2119-7 від 22.07.2009р., яке судом приймається та долучається до матеріалів справи.

Відповідач у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, витребувані попередньою ухвалою суду документи не надав.

          Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 10 листопада 2008 року було укладено договір поставки №1011/25.

          Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, о положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., позивач зобов`язується поставити, а відповідач прийняти та оплатити смазочні матеріали на умовах даного договору.

Згідно п.1.2. Договору асортимент, кількість, ціна на товар встановлюється згідно специфікації або рахунку фактури, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати   покупцеві   товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 37123,20 грн., що підтверджується видатковими накладними №ДО х-1474 від 11.11.2008р., №ДО х-1475 від 11.11.2008р. та рахунками - фактурами №ДО х-1531 від 11.11.2008р. та №ДО х-1535 від 11.11.2008р.

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на видаткових накладних та довіреністю серії ЯОТ №070054 від 11.11.2008р.

          Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів на нього, якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.2.2. Договору оплата здійснюється впродовж 14 календарних днів після отримання рахунку - фактури відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на банківських рахунок позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем були отримані рахунки - фактури 25.06.2009р., що підтверджується наданими до матеріалів справи повідомленнями про вручення, тому суд приходить до висновку, що граничний строк оплати за спірними видатковими накладними становить 09.06.2009р.

За таких обставин, на час звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 37123,20 грн., що підтверджено матеріалами справи.

          Згідно  ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11  Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча  мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 37123,20 грн. (сума основного боргу)  правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

          Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 89,09 грн. пені та 12,21 грн. 3% річних.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні  санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.5.2. Договору за невиконання відповідачем своїх зобов`язань, згідно даного договору, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми невиконаних зобов`язань.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Пенею  є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

          Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір   пені,  передбачений  статтею  1  цього Закону,  обчислюється  від  суми  простроченого платежу та не може перевищувати  подвійної  облікової  ставки   Національного   банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши нарахування пені, суд прийшов до висновку, що даний розрахунок є вірним та таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши нарахування 3% річних, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 372,24 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-        

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю в сумі 37224,50 грн.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтрансавто" (61106, м. Харків, вул. Плиткова, 2, р/р №26004060204720 в ХГРУ "Приватбанк", м. Харків, МФО 351533, код ЄДРПОУ 32563846) на користь Спільного Українсько - Кіпрського підприємства "Донбасс - Ойл" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (83023, м. Донецьк, вул. Ходаковського, 5, р/р №26003083176000 в ДОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Донецьк, МФО 335076, код ЄДРПОУ 25100518) 37123,20 грн. основного боргу, 89,09 грн. пені, 12,21 грн. 3% річних, 372,24 грн. держмита та 312,50 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 14.09.2009р.

Суддя                                                                                            

справа №47/11-09