Рішення

від 23.09.2009 по справі 4213-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

4213-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

23.09.2009Справа №2-27/4213-2009

За позовом -  ЗАТ "Федкомінвест-Україна" м. Київ, вул.. Чапаєва, 12 Б

До відповідача - ВАТ "Сімферопольський райагрохім", м.Сімферополь, вул.. Автомобілістів, 4

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -  Торгівельно- Промислова Палата АР Крим (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 45).

Про стягнення  30608,97 грн.

Суддя Н.В.Воронцова

При секретарі Пономаренко Н.О.

                                представники:

Від позивача – Андрюшін, дор. у справі.              

Від відповідача –     Пріступа, дор. у справі.

Від третьої  особи -   не з'явився.   

Сутність спору:

Позивач звернувся до Господарського суду з позовом до відповідача,  та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 28 497,75 грн., пеню у сумі 7570,25 грн., 3 % річних – 946,28 грн., інфляційні витрати у розмірі 4246,11 грн., також просить стягнути судові витрати.

Ухвалою ГС АР Крим від 30.07.2009 р. суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Торгівельно - Промислову Палату АР Крим, оскільки нею  було складено висновок №Є – 151 від 25.06.2009 р.

Третя особа у поясненнях по справі від 01.09.2009 р. повідомила про те, що  на підставі заявки  позивача експертом Бадуліним В. І. була проведена експертиза та складено висновок   №Є – 151 від 25.06.2009 р. Третя особа повідомила про те, що відомості, зазначені  у вказаному висновку, є  вичерпними та більше по суті  питання додати нічого. Також просить справу розглянути за  відсутності свого представника.

Суд дійшов висновку вказане  клопотання задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов повідомив про те, що відповідно до укладеного між сторонами договору  відповідального зберігання факт порчі, недостачі або втрати майна  фіксується відповідним актом, а складання будь – якого іншого ( альтернативного ) документу,  як – то висновок експерта сторонами передбачено не було. Таким чином, відповідач вважає, що  висновок експерта №Є – 151 від 25.06.2009 р. не є належним і допустимим доказом відсутності хімічної продукції, переданої  на відповідальне зберігання відповідачу на складах останнього. Інших доказів відсутності продукції позивачем не надано. Також повідомив про те,  що у відповідності до договору він взяв на себе забовязання,  яке не є грошовим, а тому, у відповідності до вимог чинного законодавства України, не повинен сплачувати пеню, інфляційні витрати та 3% річних. Також повідомив  про те, що стягнення пені можливе тільки за період з 22.07.2009 р. по 12.12.2009 р.

На підставі викладеного, просить у позові відмовити у повному обсязі.

Однак  факт відсутності продукції, заявленої позивачем для повернення   з відповідального зберігання, визнав. Однак повідомив,  що вже повернув спірну частину продукції, а позивач, в свою чергу, відмовився від підписання акту приймання – передачі з відповідального зберігання. Однак  письмових  доказів вказаного не представив.    

15.09.2009 р. в судовому засіданні було оголошено перерву  до 23.09.2009 р. Після перерви судове засідання продовжено, позивач явку  представника не забезпечив, представник відповідача той самий,  третя особа в судове засідання не  викликалася.

Від позивача надійшла заява від 17.09.2009 р. про уточнення позовних вимоги, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 28497,75 грн. основного боргу, 1499,12 грн. -  пені, 213,14 грн. – 3% річних і 398,96 грн. інфляційних витрат. Тобто вказаною заявою позивач змінив свої вимоги стосовно розміру штрафних санкцій, які повинні розраховуватися з  моменту отримання висновку експерта щодо відсутності продукції у відповідача, тобто з 25.06.2009 р.

Суд прийняв до уваги  уточнення позивача.

Також позивачем було надіслано клопотання  від 17.09.2009 р., відповідно до якого він просить розглянути спір по суті та винести відповідне рішення  за відсутністю свого представника, який знаходиться  в судовому  засіданні у В вищому господарському  суді України.

Суд дійшов висновку вказане  клопотання задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи  в зв'язку з тим,  що  є  можливість сторонами  врегулювати   спір мирним шляхом.

Однак доказів вказаного суду не представив, при цьому відсутність врегулювання спору  мирним шляхом    на момент  розгляду справи спростовується уточненням позивачем своїх позовних вимог та  клопотанням розглянути справу по суті та винести рішення.  

З урахуванням  вказаного, суд дійшов висновку  відмовити у задоволенні  вказаного клопотання.

Справа слуханням відкладалася та оголошувалася перерва в порядку ст.. 77 ГПК України.   

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази,  заслухавши пояснення представника  відповідача, суд  

встановив:

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами   виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків є договори та інші правочини.  

Частина 1ст. 14  ЦК України передбачає, що цивільні  обов'язки  виконуються  у  межах,  встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення.  Зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11цього Кодексу.

06.08.2003 р.  між позивачем   по справі ( Власник   ) і відповідачем  ( Зберігач ) було укладено договір №2003 – ОХ - 75 зберігання.  

Відповідно до п. 1.1  вказаного договору власник передає, а зберігач приймає на відповідальне  зберігання продукцію в асортименті і кількості,  вказаних в специфікаціях до даного договору. Зберігач надає послуги по зберіганню безкоштовно.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору залогова вартість продукції, що передається на зберігання, вказується у специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору продукція, що передається на зберігання у відповідності до даного договору, на протязі всього строку зберігання залишається власністю позивача. Зберігач не праві  користуватися  продукцією, що передана йому на відповідне зберігання.

Місцем зберігання продукції є склади, вказані в специфікаціях до даного договору.  

Факт передачі позивачем  відповідачу продукції  на відповідальне зберігання  підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання -  передачі на відповідальне зберігання №1 від 10.08.2003 р., №2 від 08.09.2003 р., №3 від 09.09.2003 р., №4 від 14.09.2003 р., №5 від 15.09.2003 р., №6 від 23.09.2003 р., №7 від 04.10.2003 р., №8  від 10.10.2003 р., №8/1 від 18.10.2003 р., №9  від 22.10.2003 р., №10 від 10.04.2004 р.

Зокрема по акту №9 приймання -  передачі  від 22.10.2003 р. відповідачу позивачем було передано на відповідальне зберігання  комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості 40 тон за залоговою ціною 1550,00 грн. за одну тону і комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5 в мішках по 2,5 кг. у кількості 24 тони за залоговою ціною 1800 грн. за одну тону. Загальна залогова вартість передаваємої на зберігання продукції складає 105 200 грн.  місце зберігання зазначено: склад ВАТ «Сімферопольський Райагрохім», АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Автомобілістів, 4.

Судом встановлено,  що позивач звернувся до відповідача з листом №04-01 від 04.06.2008 р.. відповідно до якого просив повернути представнику  позивача гр. Бондаровичу В. А. протягом 1- ого дня з моменту отримання даного листа  наступну продукцію:

-          Гармонія NPK 5:5:5 в мішках по 25 кг. -  17,175 тон;

-          Гармонія NPK 5:5:5 в мішках по 2.5 кг. – 1,0425 тон.

Місце зберігання продукції -  АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Автомобілістів, 4.

Відповідно до наявного  в матеріалах справи поштового повідомлення,  вказаний лист був отриманий представником  відповідача 12.06.2008 р.

Відповідно до глави 2 вказаного договору  зберігач повинен надати продукцію власнику на протязі 1 – ого дня з моменту отримання письмового повідомлення про вивіз своєї продукції.

Відпуск продукції  проводиться на підставі заявки власника, в якій  вказується місце зберігання, найменування продукції, її  кількість, реквізити і або посилання   на особу , уповноважену на її отримання.

Факт повернення продукції, а також її кількісно -  якісні характеристики,  фіксуються в акті приймання -  передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до ч.1ст.949 Цивільного кодексу України зберігач  зобов'язаний  повернути поклажодавцеві річ,  яка була передана на зберігання.

Зберігач  зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо термін її зберігання не закінчився.(ст..953 ЦК України).

Як встановлено судом, вказана продукція у вказаній кількості відповідачем повернена не була.

Відповідно до п. 3.3  вказаного договору виклик представника протилежної сторони і представника Торгово – Промислової Палати України для визначення якості і/або  кількості  продукції,  для констатації факту недостачі або невідповідності  якості обов'язковий.

Відповідно до п. 4.2 вказаного договору у разі втрати, недостачі, псування ( повністю або  частково )  переданої власником продукції, зберігач забовязаний відшкодувати власнику грошові кошти,  виходячі з кількості втраченої, недостающої або зіпсованої продукції по залогової вартості, вказаної в п. 1.2  вказаного договору.

Відповідно до п. 4.3 вказаного договору факт  псування, недостачі або втрати ( повної, часткової ) фіксується відповідним актом,  який  підписується власником  або уповноваженою ним  особою і зберігачем, а у разі відмови останнього,  за участю незацікавленої особи. Вказаний акт є достатньою підставою для  відшкодування шкоди зберігачем власнику.

Судом встановлено, що 27.05.2009 р. позивач по справі  надіслав третій особі по справі лист, в якому просив виділити експерта для визначення кількості вказаної продукції,  яка належить позивачу, яка знаходиться на відповідальному зберіганні згідно договору зберігання   №2003 – ОХ – 75 на складі відповідача.

Між позивачем по справі і третьою особою було погоджено дату проведення  вищезазначеної продукції – 25.06.2009 р.

З урахуванням вказаного, позивач надіслав на адресу відповідача листа №19-01 від 19.06.2009 р.,  відповідно до якого просив відповідача допустити 25.06.2009 р. на склад  відповідача,  який знаходиться за адресою:  АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Автомобілістів, 4, представника позивача гр. Грінцова І. В. та представника третьої особи для визначення кількості запрошеної  продукції, яка належить  позивачу за договором №2003 – ОХ – 75 ,  а також просив,  щоб під час проведення  вказаної експертизи був присутній    представник відповідача.

Відповідно до п. 2.7 вказаного договору зберігач повинен забезпечувати безперешкодний  доступ представників власника в місце зберігання.

Як зазначено в наявному в  матеріалах справі висновку експерта №Є – 151 від 25.06.2009 р.  представника позивача і експерта голова правління ВАТ "Сімферопольський райагрохім" гр. Алехіним С. П.  до перевірки складу  не допустив,  посилаючись  на те, що на даному складі ніякої продукції немає.

Відповідач в судовому засіданні  пояснив,  що спірна продукція була повернена відповідачем позивачу і позивач її прийняв, але акт приймання -  зберігання не був складений.

Суд не може з вказаним погодитися, в зв'язку з наступним.

Відповідно до ст.. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших  осіб,  які  беруть участь  в  судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення  представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст.. 34 ГПК України  господарський   суд  приймає  тільки  ті  докази,  які  мають значення для справи.  Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З положень  норм Госпорсько процесуального кодексу України вбачається, що перевагу суд надає письмовим та речовим доказам.

Навпаки, як вже вказувалося вище відповідно до  акту №9 приймання -  передачі  від 22.10.2003 р. відповідачу позивачем було передано на відповідальне зберігання  комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості 40 тон за залоговою ціною 1550,00 грн. за одну тону і комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5 в мішках по 2,5 кг. у кількості 24 тони за залоговою ціною 1800 грн. за одну тону. Загальна залогова вартість передаваємої на зберігання продукції складає 105 200 грн.

В матеріалах справи наявний акт №18 від 22.10.2003 р. приймання -  передачі з відповідального зберігання, відповідно до якого відповідач повернувся, а позивач прийняв з  відповідального зберігання  комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості 2 тони за залоговою ціною 1550,00 грн. за одну тону і комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5 в мішках по 2,5 кг. у кількості 0,500 кг. за залоговою ціною 1800 грн. за одну тону. Загальна залогова вартість передаваємої зі зберігання продукції складає 4000 грн.

Також відповідачем повернено зі зберігання позивачу на підставі акту №23 від 31.03.2004 р. мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості лише 0,600 кг.  і комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5 в мішках по 2,5 кг. у кількості 0,315 кг. за залоговою ціною 1800 грн. за одну тону. Загальна залогова вартість передаваємої зі зберігання продукції складає 1497,00  грн.

Відповідно до акту №29 від 02.08.2004 р. відповідачем  повернено зі зберігання  мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості лише 0,325 кг.  Загальна залогова вартість передаваємої зі зберігання продукції складає 503,75  грн.

Відповідно до акту №30  від 11.11.2004 р.  відповідачем  повернено зі зберігання  мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 2,5 кг.  у кількості лише 0,275 кг.  Загальна залогова вартість передаваємої зі зберігання продукції складає 426,25  грн.

Відповідно до акту №31   від 31.03.2005 р.  відповідачем повернено зі зберігання позивачу мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості  0,550 кг.  і комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5 в мішках по 2,5 кг. у кількості 0,2975 кг. за залоговою ціною 1800 грн. за одну тону. Загальна залогова вартість передаваємої зі зберігання продукції складає 1388,00  грн.

Відповідно до акту №32 від 02.06.2005 р. відповідачем  повернено зі зберігання  мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості  1,500 кг.  Загальна залогова вартість передаваємої зі зберігання продукції складає 2325,00  грн.

Відповідно до акту №33 від 05.05.2006 р. відповідачем  повернено зі зберігання  мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості  1 тонна.   Загальна залогова вартість передаваємої зі зберігання продукції складає 1550,00  грн.

Відповідно до акту №34   від 07.08.2006 р.  відповідачем повернено зі зберігання позивачу мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості  14,750 кг.  і комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5 в мішках по 2,5 кг. у кількості 0,8575 кг. Загальна залогова вартість передаваємої зі зберігання продукції складає 24406,00  грн.

Відповідно до акту б/н   від 31.03.2008 р.  відповідачем повернено зі зберігання позивачу мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.  у кількості  1,6750 кг.  і комбіновані мінеральні добрива «Гармонія» NPK 5:5:5 в мішках по 2,5 кг. у кількості 20,7125 кг. Загальна залогова вартість передаваємої зі зберігання продукції складає 39878,75  грн.

Тобто на зберіганні повинно залишитися мінеральних добрив «Гармонія» NPK 5:5:5  у  мішках по 25 кг.   і мінеральних добрив «Гармонія» NPK 5:5:5 в мішках по 2,5 кг. на загальну залогову вартість у розмірі 29225,25 грн.  

Інших належним і допустимих  доказів щодо повернення  вказаної продукції відповідачем суду представлено не було, як і доказів того, що вказана продукція продовжує зберігатися  на   складі відповідача.

Частина 1ст. 14  ЦК України передбачає, що цивільні  обов'язки  виконуються  у  межах,  встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення.  Зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст.  526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до  звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним|виробленого,справленого| належним чином (ст. 599 ЦК України).  

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При таких обставинах, з урахуванням п. 4.2 договору зберігання №2003 – ОХ – 75 та положень ст.. 951 Цивільного кодексу України відповідач забовязаний відшкодувати позивачеві заставну вартість продукції, якої не вистачає.

При таких обставинах, позовні вимоги в частині стягнення 28497,75 грн. залогової  вартості втраченої продукції підлягають задоволенню у повному обсязі.     

Відповідно до ст.. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 4.4 вищевказаного договору зберігання за несвоєчасне повернення власнику продукції, переданої на зберігання, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості  неповерненої продукції за  кожен день порушення строку повернення.

Відповідач проти вказаного заперечу та вказує на той факт, що    у відповідності до договору він взяв на себе забовязання зберігати продукцію,  яке не є грошовим, а тому, у відповідності до вимог чинного законодавства України, не повинен сплачувати пеню, інфляційні витрати та 3% річних.

Дійсно відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Як вбачається з вказаної норми, пеня застосовується на випадок прострочення виконання забовязання, тобто вона  необхідна для забезпечення лише своєчасного виконання забовязання боржника. Пеня є тривалою неустойкою,  яка стягується за кожен наступний період прострочки невиконаного у строк ( визначений строк ) забовязання, при цьому, саме грошового.    

Але в даному випадку і у відповідності до п. 4.2  договору зберігання  і у відповідності до норм ст.  951 Цивільного кодексу України  відповідач повинен відшкодувати позивачеві заставну вартість продукції, якої не вистачає, а дане забовязання є все ж таки грошовим.    

Суд погодився з тим,  що розрахунок пені необхідно починати з  25.06.2009 р., тобто з моменту отримання висновку експерта щодо відсутності продукції.    

При таких обставинах, розмір пені за період з 25.06.2009 р. по 16.09.2009 р. склав  1400,68 грн., а не 1499,12 грн., як вказує  позивач.

Відповідно до ст.. 625 ЦК України боржник   не   звільняється   від   відповідальності    за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.  Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.  

Таким чином,  розмір 3% річних за період з 25.06.2009 р. по 16.09.2009 р. склав 196,75 грн., а не 213,14 грн., як вказує позивач.

Вимоги щодо стягнення інфляційних витрат за вказаний період у розмірі 398,96 грн. є необґрунтованими та задоволенню  не підлягають.  

Відповідно до ст.. 33 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

При таких обставинах справи,  позовні вимоги підлягають  задоволенню  частково.

У відповідності до ст.. 49 ГПК України судові витрати покласти на сторін пропорційно задоволеним вимогам.   

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.            Позов задовольнити частково.

     2.  Стягнути з відкритого акціонерного  товариства  "Сімферопольський райагрохім", м. Сімферополь, вул.. Автомобілістів, 4, ( п/р 26005257506051 в КРУ КБ «Приватбанк», м. Сімферополь, МФО 384436, ЄДРПОУ 05489750 )   на користь закритого акці онерного товариства  "Федкомінвест - Україна" м. Київ, вул.. Чапаєва, 12 літера «Б», ( п/р 2600001300788 в ОВ «Укрпромбанк», м. Київ, МФО 321228, ЄДРПОУ 31484491 )  28497,75 грн. основного боргу, 1400,68 грн. -  пені  та 196,75  грн. – 3% річних.         

     3.  Стягнути з  відкритого акціонерного  товариства  "Сімферопольський райагрохім", м. Сімферополь, вул.. Автомобілістів, 4, ( п/р 26005257506051 в КРУ КБ «Приватбанк», м. Сімферополь, МФО 384436, ЄДРПОУ 05489750 )   на користь закритого акці онерного товариства  "Федкомінвест - Україна" м. Київ, вул.. Чапаєва, 12 літера «Б», ( п/р 2600001300788 в ОВ «Укрпромбанк», м. Київ, МФО 321228, ЄДРПОУ 31484491 )     судові витрати по сплаті держмита у сумі 300,9 грн., а також витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу  у сумі 116,02 грн.

     4.   У задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі  398,96 грн., пені у розмірі 98,44 грн. і 3% річних у розмірі 16,39 грн.  у позові відмовити.  

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Воронцова Н.В.